З 19 до 27 червня 2016 року на грецькому острові Крит уkolymbari01-640x372 Православній Академії в Колімбарі розпочався і пройде під юрисдикцією предстоятеля Константинопольської Церкви Його Божественної Всесвятості Архієпископа Константинополя, Нового Рима й Всесвітнього Патріарха Варфоломія VIII Всесвітній Православний Собор. Офіційний сайт Собору – «VIII Всесвітній Собор».

Останній раз православні церковні лідери офіційно визнано проводили таку соборну зустріч в 787 році. Після 1054 року, коли відбувся «великий розкол» між православними й католиками, такі собори більше не проводилися. Хоча, слід зазначити, що неофіційно, ще з візантійських часів, соборів було вісім — разом з так званим Великим у Константинополі 879 — 880 років, а останній був скликаний в 1351 році, але він чомусь вважається частиною VІ-го Всесвітнього Собору 680 — 681 років, як це ні дивно виглядає. Та з тих пір соборів, які були б визнані усім православним світом, не було.

Нинішній Собор офіційні православні церкви готують ще з 1963 року. Вважається, що він покликаний об’єднати лідерів 14-ти незалежних православних церков для встановлення єдності серед 300 мільйонів православних християн.

Перелік автокефальних церков світу:

Всесвітній Константинопольський патріархат

Олександрійський патріархат

Антіохійський патріархат

Ієрусалимський патріархат

Московський патріархат

Сербський патріархат

Румунський патріархат

Болгарський патріархат

Грузинський патріархат

Кіпрська православна церква

Грецька православна церква

Польська православна церква

Албанська православна церква

Православна церква Чеських земель і Словаччини

Православна церква Америки й Канади (її автокефалію визнали тільки РПЦ, БПЦ, ГПЦ, ППЦ, ЧПЦ).

megali_synodos01-620x372Ідея провести Всеправославний Собор з’явилася ще в 20-х роках ХХ століття, але підготовка до його проведення розпочалася тільки в 1961 році. З тих пір було проведено багато підготовчих нарад, останнє з яких відбулося в Женеві. Але практично в останній момент деякі з автокефальних церков відмовилися брати участь у Соборі. Це Російська православна церква (РПЦ), що поєднує разом із приходами в Україні приблизно 300 мільйонів людей, а також Антіохійська (Сирія), Болгарські й Грузинська православні церкви.

До речі, ініціатором неучасті в роботі Собору була зовсім не РПЦ. Однією з перших своє рішення утриматися від участі оголосила Болгарська церква. Болгарських ієрархів призвело до такого рішення категорична незгода помісних церков по окремих пунктах вже схвалених текстів собору й «чомусь» зафіксована в регламенті собору малозрозуміла неможливість їх редагувати. У квітні цього року Синод Болгарської церкви, розглядаючи документ «Відносини православної церкви з іншим християнським світом», ухвалив, що, «крім Святої православної церкви, немає інших церков, а є тільки єретики й розкольники, яких називати церквою теологічно, догматично й канонічно не вірно» й запропонував перенести дату собору, щоб вирішити існуючі суперечності, яких є чимало.

Слідом за болгарами із закликом перенести собор виступила Сербська православна церква: «Перед скликанням цього історичного форуму необхідно усунути розбіжності помісних церков, досягти консенсусу й доробити проекти документів, які передбачалося прийняти на соборі»,- пояснив патріарх Сербський Іріней у листі патріархові Константинопольському Варфоломію.

До православних ієрархів Болгарії й Сербії приєдналися члени Священного синоду Грузинської православної церкви: «Є фундаментальні питання, які повинні враховуватися Константинопольською патріархією, але вони не враховуються», — пояснив член грузинського Священного синоду митрополит Местійський і Верхне-Сванетський Іларіон. Ще в лютому 2016 року католикос-патріарх Грузії Ілія II заявив, що грузинський Синод так само, як і болгарський, відкидає документ «Відносини православної церкви з іншим християнським світом», що повинен бути прийнятий на Всеправославному соборі. Наприклад, грузинська автокефалія вважає, що категорично неприпустимим є церковне освячення шлюбу між православною і неправославною особами, а на прохання чітко прописати ці положення в підсумкових документах Критського собору вони одержували відмову. Звісно, що це не єдина претензія Грузинської православної церкви

Були претензії й в Антіохійської церкви – щось стосовно Катару.

З огляду на ситуацію, що виникла, а саме при якій Собор зmegali_synodos02-1024x768 канонічної точки зору фактично перестає бути Всеправославним, РПЦ запропонувала провести екстрену передсоборну нараду для розгляду ситуації, що склалася, але Всесвітній патріарх і Синод Константинопольської церкви проігнорували пропозицію РПЦ, заявивши, що собор відбудеться, незважаючи на небажання ряду церков брати участь у ньому. Це й призвело РПЦ до відмови від участі в Соборі. Безумовно, що при прийнятті цього рішення Синодом РПЦ свою роль зіграв також і потенційно можливий розгляд на Соборі питання про надання автокефалії Української православній церкві Київського патріархату.

Сербська православна церква все ж вирішила взяти участь в роботі Собору, але із цікавим застереженням: «Звичайно, наша Церква наполягає на тому, щоб Собор на острові Криті був початком соборного процесу й щоб поставлені питання вирішувалися на ньому в дусі всесвітнього соборного переказу Церкви Христової. Якщо Церкви, які вже присутні на Соборі, на чолі із Всесвітнім Патріархатом, будуть наполягати на тому, що відсутні на Соборі Церкви бойкотують його без поважної причини, і якщо вже присутні Церкви відмовляться приймати на розгляд всі поставлені питання, проблеми й розбіжності, представники Сербської Православної Церкви на Соборі будуть змушені, з жалем, покинути засідання цього Собору й у такий спосіб приєднатися до тих Церков, які на ньому будуть відсутні».

Слід зазначити, що фактично проблеми відсутності згоди відносно проведення Собору між помісними церквами виникли набагато раніше. З 60-х років церковні ієрархи хотіли врівноважити ситуацію, що виникла після проведення 2-го Ватиканського собору 1962-1965 років, який католики провели megali_synodos04як Всесвітній. В 70-х роках ХХ-го сторіччя все це призабули, але сьогодні ідею реанімували вже в нових умовах. В офіційному православ’ї загострилося питання: хто в будинку хазяїн? У тому числі ця проблема ускладнилася через подій останніх десятиліть у світі: виникли невизнані церкви не тільки в Україні, але й у Македонії, Чорногорії, ускладнилася ситуація на територіях, що відділилися від Грузії, і в Естонії, з’явилося й багато інших проблем.

Теми Восьмого Всесвітнього Собору, при всій їхній різнорідності, можуть бути згруповані в кілька основних блоків. Ще на Всеправославній нараді на острові Родосі в 1961 році було запропоновано об’єднати всі теми у вісім «кущів»:

«Віра й догмат»

«Богослужіння»

«Управління й церковний лад»

«Взаємини між православними церквами»

«Взаємини Православної Церкви з іншим християнським світом»

«Православ’я у світі»

«Загальнобогословські теми»

«Соціальні проблеми».

Як уже було зазначене, одним з найбільш спірних документів вважається «кущ» — «Взаємини Православної Церкви з іншим християнським світом». Тобто, Константинополь, що перебуває найбільше під впливом Заходу, хоче прийняти обов’язковий для всіх православних документ про взаємодію з іншими церквами. Документ виконаний у стилістиці захоплюючого екуменізму 60-х років минулого століття. Екуменізм — це ідеологія всехристиянської єдності, рух за зближення й об’єднання різних християнських церков (конфесій). Переважна роль у цьому русі належить протестантським релігійним організаціям. Православні церкви закликаються до проведення діалогів, переймання досвіду інших конфесій, до зближення та ледве не до об`єднання з католицькою церквою (яка все більше підбудовується під ідеологію споживчого суспільства й байдужності до істини), із протестантськими церквами (які «укладають на небесах» одностатеві шлюби), із древніми східними церквами, тощо. Тобтоmegali_synodos03 нас закликають «розмивати» основи християнського віровчення. Цей документ прагне включити православний світ у діяльність Всесвітньої ради церков й розчинитися в загальному казані західної культури, втративши свою унікальність.

Другий тематичний «кущ» — «Керування й церковний лад» в розробці, поданій на затвердження Собору нібито надає Константинополю право проводити досить тверду диктатуру в православному світі, фактично припускає перетворення константинопольського патріарха в «папу константинопольського». На цей час, константинопольський патріарх не є (і не був) прямим главою всіх православних церков, а є главою одної з патріархій, яка історично є центром православ`я, тобто – голова одної з помісних церков і одночасно, «перший серед рівних» (перший за честю) з патріархів православних церков, такий собі — голова ради православних церков світу, який практикою, що склалася, може тим чи іншим чином втручатися у справи інших помісних церков. Та перед цим Собором Патріарх Варфоломій навіть зажадав сидіти на його чолі не як перший серед рівних за діптіхом — списком церков, а як лідер світового православ’я. При цьому, реальний статус Константинопольського патріархату і його першоієрарха досить скромний: усього 200 тисяч пастви (у самому патріархаті) і лічені приходи в Туреччині. Резиденція Варфоломія — невеликий район Фанар у Стамбулі, оточений мусульманськими мечетями та за межі якого (у місто) константинопольським ієрархам турецьким законодавством навіть заборонено виходити в рясах і вбранні. Тому його спроба підвищити свій статус до повноправного управителя всіма православними церквами всього світу й зіткнулася з відповідним спротивом ієрархів інших помісних церков, які майже всі є значно більшими, ніж Константинопольський патріархат.

Ще одним з каменів спотикання для деяких церков є, наприклад, таке питання, як намір відновлення четвертої заповіді Закону Божого «Помни день суботній, щоб святити його». В IV-му столітті від Різдва Христового на Лаодікійському Соборі був затверджений канон Біблії. При цьому, намагаючись якнайбільше відрізнятися від іудеїв, учасники Собору проголосили наступне: «Не личить християнам іудействувати і в суботу святкувати, але вчиняти у цей день, — а день недільний переважно святкувати, якщо можуть, як християнам…» З тих пір, православні відпочивають і святкують не в суботу, а в неділю, що можливо буде змінено рішенням Собору. Є і інші суперечливі постулати, які нібито мають затвердити на Соборі.

Ну а які рішення прийме чи не прийме Собор, та які наслідки ці рішення будуть  мати, подивимось…

Статтю за публікаціями офіційного сайту Собору та світових ЗМІ підготував Андрій Грушецкий

Фото — з офіційного сайту Собору

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

3 комментария к “VIII Всесвітній Собор православних церков”

  1. Одним словом Москва і прихвосні чітко визначились, що вони стоять за свої мирські впливи і духовність то лише прикриття

  2. нібито інші церкви за щось інше думають!? Ночами не сплять, а тільки за духовне бідолашні думають, за нас страждають… 🙂 От Патриарх Константинопольській через собор теж вирішив свою церковну владу збільшити, ледве ні до диктаторської. Це теж мабуть від великої духовності? А взагалі-те, всі церкви, як офіційні, так і самозванні — насамперед бізнеспроекти, які другою своєю метою (після заробітку грошенят) завжди визначають і впроваджують мірські політичні і економічні впливи тих чи інших кіл.

  3. Отож!

Залишити коментар