Київський князь Олег, за великим рахунком, першим почав згуртування слов’янських племен в нову велику державу – Київську Русь[1]. Саме Олег, з легкої руки народних оповідань, літописців, письменників і поетів прозваний Віщим, зробив Київ “матір’ю городів руських”. Він став одним з найулюбленіших героїв давньоруських фольклорних творів: дружинних чи воїнських пісень, легенд, переказів і билин. Народна пам’ять оповила ім’я князя дивними оповіданнями і казками, перенісши на нього всяку всячину, що пам’ятала з найдавніших часів. Народна пам’ять зробила з нього не лише великого і вдалого полководця, а й чудодія, що вмів творити діла надлюдські: міг обернутися “і звірем, і птахом, і комахою”. З плином часу за образом казкового чудотворця майже зник дійсний, правдивий образ князя, що княжив у Києві.
Мітки: 907, 912, Ал-Масуді, Аскольд, варяги, весь, Візантія, Волга, Грушевський, день пам’яті, Дір, Дон, Ігор, каганат, Каспійське, Києвський, Київ, Київська Русь, князь, Константинополь, кривичі, легенда, літопис, літописець, Любеч, меря, море, Нестор, Новгород, Олег, Персія, Пушкін, рік, ріка, Русь, Рюрик, Святослав, словени, Смоленськ, хазари, хозари, Царгород, Чорне, чудь