admin on 4th Февраль 2014

forsir2У цьому році у Гвіздівцях01 rus2 знаменна дата — 25 березня виповнюється 70 років звільненню села від румунсько-німецьких загарбників. Цій події ми присвятимо низку публікацій і почнемо їх із ще одного опису дій полку майора Білаонова Павла Семеновича, підрозділи якого безпосередньо звільняли Гвіздівці. Події описує у своїх спогадах генерал-лейтенант танкових військ, Герой Радянського Союзу М.Г. Вайнруб.

Ці спогади особливо цінні тим, що описують події й детально й цілісно, торкаючись не лише дій одного 681-го стрілецького полку Білаонова П.С., але й більшості частин, які брали участь у звільненні Сокирянщини. І особливо важливо, що в цих мемуарах згадані не тільки старші командири, але й комсклад до командирів взводів та навіть рядові бійці.

Вайнруб Матвій Григорович — командуючийVainrub бронетанковими й механізованими військами 8-ої гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, гвардії генерал-майор танкових військ. Народився 2.05.1910 р. у м. Борисове нині Мінської області в родині робітника. Член ВКП(б)/КПРС із 1931 р. В 1924-29 гг. працював склодувом на Борисовському скляному заводі, в 1927 р. закінчив 2 курси робітфаку. У Червоній Армії з 1929 р., в 1941 р. закінчив Військову академію імені М.В. Фрунзе. Учасник Великої Вітчизняної війни із червня 1941 р. Воював у складі військ Західного, Південно-Західного, Сталінградського й 1-го Білоруського фронтів. Командував танковим полком. Як командуючий бронетанковими силами 62-й армії й заступник командарма В.І. Чуйкова М.Г. Вайнруб яскраво проявив себе під час оборони Сталінграду. Командуючий бронетанковими й механізованими військами 8-ої гвардійської армії ( 1-й Білоруський фронт) гвардії генерал-майор танкових військ Вайнруб М.Г. особливо видзначився під час Висло-Одерської наступальної операції. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6.04.1945 р. йому привласнене звання Героя Радянського Союзу. Після війни був призначений заступником командуючого Київським військовим округом, з 1970 р. — у відставці, жив у м. Києві. Помер 14.02.1998 р. Почесний громадянин міст: Волгоград ( місто-герой, Росія), Борисов (Білорусія), Познань (Польща).

&&&

У штабі 133-ої Смоленської стрілецької дивізії зібралися офіцери. Комдив полковник А.П. Дмитрієв пояснив обстановку, поставив завдання. Дивізії належало розгромити супротивника, що оборонявся, західніше Могильова-Подільського, до 23 березня вийти до Дністра й, форсувавши його, захопити плацдарм.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAПопросив слова командир 681-го стрілецького полку.

— Наші розвідники, — доповів він, — знайшли в обороні супротивника щілини — слабко укріплені місця. Варто вбити б у них полковий клин.

— Вірно кажеш, Павло Семенович, — заявив комдив. — Схвалюю! Дій!

Вже до завершення першого із трьох намічених днів — 21 березня — полк майора Білаонова, здійснивши обхідний маневр, вийшов до населених пунктів Іраклієвка, Рівне, звідки відкривався шлях до Дністра. Бойовий порядок дивізії виглядав «кутом уперед». На правому фланзі полк майора І. Шмельова безперестану атакував придністровські висоти, що залишилися позаду полку Білаонова. На лівому фланзі батальйони полку підполковника І. Іванського теж вели завзяті бої. Полк Білаонова відірвався від сусідів на 10-12 кілометрів. Збільшувати далі цей розрив було ризиковано.

Комдив наказує Билаонову рішуче рухатися вперед. Полкам, які втяглися в бої, наказано повторити маневр Білаонова: обійти укріплені ворогом висоти й рушити вперед.

Це був дійсно сміливий маневр. Супротивник, виявивши 22 березня в себе в тилу цілу дивізію, почав поспішний відхід до Дністра. Але полковник Дмитрієв не випадково покладав великі надії на 681-й стрілецький полк. Стрімким кидком батальйони полку випередили ворога й зайняли населений пункт Липчани, звідки вже було видно Дністер. Талі сніги з Карпат переповнили ріку, що широко розлилася.

Майор Білаонов зібрав командирів батальйонів, заступників по політчастині. Замполіт майор Єжов збуджено говорив:

Ezov

Ф.П. Кривенко, К.А. Єжов

— Товариш командир, з ходу треба форсувати, з ходу! Люди налаштовані по-бойовому. Згадайте Дніпро. Гітлерівці сподівалися, що будемо чекати підходу тилів — а ми вже на правому березі, зубами вгризли в плацдарм.

Білаонову подобався порив замполіта. Знав: сміливості Єжову вистачає, міг він підняти особистим прикладом людей на славну справу. Але командир при гарячому серці повинен мати холодну голову. Йому приймати остаточне рішення. Артилерійського підсилення не має, переправні засоби через бездоріжжя відстали, боєприпасів, якщо доведеться вступити в затяжний бій, не вистачить.

— Ваше слово, комбати! — командир полку обвів поглядом помічників.

Капітан Микола Панов, піднявшись у весь свій ріст, немов відрубав:

— Наступати!

Слідом за ним подав голос капітан Журавльов:

— Уперед!

— Треба форсувати! — твердо сказав капітан Островський, чия розважливість добре відома командирові полку.

Рішення прийняте: засобів посилення не очікувати. Дністер необхідно перебороти цієї ночі.

Майор Білаонов з нетерпінням чекав звісток від розвідників. Чи вдасться їм без шуму форсувати ріку, що розлилася? Якими силами супротивник прикриває її правий берег? Фашисти, звичайно, постаралися створити тут міцну оборону. Погано буде, якщо полк опиниться меж двох вогнів. Адже розрубивши, немов мечем, ворожі бойові порядки, авангард дивізії ризикував опинитися під ударами відразу з декількох напрямків. Білаонов враховував це. Викликавши начальника розвідки полку капітана Михайлова, він сказав:

— Знаю, Анатолій Васильович, вся увага твоїх людей спрямована на Дністер. Але про фланги й тил не забувай. Потрібно, у випадку появи супротивника, випередити його. Зараз як ніколи розвідники — ока й вуха полку.

— Товариш майор, я врахував це, — Михайлов розкрив карту. — Для нас viynaнайнебезпечніші от ці напрямки, — він указав на ближні села й нитки доріг, що ведуть до них. — Тут є наші «очі й вуха».

Опівночі Білаонов почув під вікнами сільської хати пожвавлення, тупіт ніг і чийсь голосний голос:

— Давай командира, бачиш, фашист хоче новинами поділитися!

Через хвилину бійці ввели в кімнату невисокого полоненого унтер-офіцера. За ним переступив поріг розвідник сержант Анатолій Сасов. Командир полку зрадів несподіваному нічному візиту. Задоволений вид сержанта, його впевнена, жвава доповідь говорили багато про що. Білаонов з досвіду знав: якщо в розвідника гарний настрій — барометр вказує на успіх. З розповіді Сасова стало відомо наступне.

…Розвідники лейтенанта Павлова, роздобувши в місцевих жителів малі рибальські човни, під покривом темряви переправилися на правий берег. Одночасно форсувала Дністер в іншому місці група кінної розвідки.

Зважаючи на все, ворог не очікував появи радянських військ, вважаючи, що підходи до Дністра добре прикриті. Тому розвідники порівняно легко проникнули в розташування супротивника, засікли його вогневі крапки й захопили «язика».

Бійці також розповіли, як на тому березі їх тепло зустріли місцеві жителі.

Після допиту полоненого майор Білаонов вийшов на вулицю. У досвітній тьмі щось змінилося, на південно-заході вона раптом посвітліла, засріблилася. Через якийсь час через Дністер донісся віддалений шум бою. Ранкова свіжість дихнула в обличчя, відразу зняла втому після безсонної ночі. Підійшов майор Єжов.

— Павлов веде бій, — сказав Білаонов. — Виходить, є плацдарм.

Командир полку не помилився. Він передбачав такий варіант дій розвідки. Опинившись на протилежному березі, розвідники прагнули не тільки здобути дані про супротивника, але й з першою нагодою зачепитися за плацдарм. Це їм зараз вдалося.

atak

Атака з плацдарму

Ворог спробував скинути сміливців у Дністер. Радянські солдати не тільки відбили удар, але й самі перейшли в контратаку. Це спантеличило гітлерівців. Їхнє командування засумнівалося: чи не з’явилися на правом бережу великі радянські частини?

Взвод Павлова зухвалою нічною контратакою знищив до 60 фашистів, сімох захопив у полон. Дії розвідників були підтримані з лівого берега вогнем мінометів і польової артилерії. Тим часом авангард полку почав форсувати Дністер.

Першими ступили на правий берег солдати капітана Попова. Діючи сміливо й енергійно, батальйон з’єднався із взводом Павлова й відразу ж пішов в атаку.

Коли полк тільки виходив до Дністра, майор Єжов повідомив, що серед бійців є жителі цих місць.

Білаонов зрадів.

— Це ж дуже добре! Пішли до них.

Батальйон капітана Попова наближався до ріки. Буковинець старший сержант Іван Таранчук стояв поруч із комбатом, допомагаючи йому обрати ділянку для форсування. Побачивши командира полку, Таранчук представився. Майор Білаонов запитав:

— Як думаєте, чи вдасться непомітно для супротивника переправитися на той берег?

— Ріка мені добре знайома, товариш майор, — відповів старший сержант. — Ми з командиром батальйону вже визначили зручні для висадження місця. Я піду першим…

PTR

В атаці розрохунки ПТР (протитанкових рушниць)

Авангардний батальйон запасався плавзасобами. Жителі сіл Липчани й Волошкове виносили із прибережних заростей заховані човни, допомагали майструвати плоти. Багато хто несли з будинків дерев’яні корита, дошки, жердини… Протягом трьох годин всі підрозділи полку переправилися через Дністер. Форсування відбувалося під артилерійським і мінометним обстрілом супротивника. Але ворог був неспроможний зупинити наш наступальний порив.

У боях за плацдарм полк Білаонова знищив до батальйону гітлерівців, 12 гармат і мінометів, 60 машин з боєприпасами. Було захоплено чимало військової техніки, у тому числі шість танків, десять гармат і мінометів.

І от Дністер позаду, оборона ворога прорвана. Відкочуючись, він люто пручався. Ведучи гарячі бої, 133-я Смоленська стрілецька дивізія звільнила районний центр Кельменці й вийшла до стику границь України й Молдавії. Перед нею стояло завдання: разом з 163-ою стрілецькою дивізією опанувати містом Хотин.

Нічною атакою 681-й стрілецький полк збив супротивника з висот у дороги Мамалига — Хотин. Коли наступив ранок і почав розсіюватися туман, перед очами відкрилася панорама міста, що широко розкинувся по березі Дністра. Височіє вежа стародавньої фортеці. Після рекогносцировки місцевості комдив поставив полку завдання наступати в напрямку головного удару.

Ранок третього квітня. Наша артилерія вдарила по укріплених висотах південніше Хотина. Коли вогневий вал переметнувся в глибину оборони, Білаонов віддав команду: «Уперед». Піхота за підтримки танків пішла в атаку. Супротивник почав відступати до Хотина.

У другій половині дня з’явилися наші штурмовики й завдали удару по ворогу, що прагнув піти на інший берег Дністра. Але наші бомбардувальники й «катюші» знищили понтонну переправу. До вечора Хотин був узятий.

У полк зателефонував командир дивізії.

— Павло Семенович, командуючий армією призначив вас начальником хотинського гарнізону й комендантом міста. Організуйте оборону по березі Дністра від Хотина до села Атаки. Ліквідуйте пожежі. У місті залишиться тільки ваш полк.

За проявлені в боях на Дністрі хоробрість і мужність командирові полку майорові П.С. Білаонову, замполітові К.А. Єжову, командирові взводу розвідки П.П. Павлову привласнене звання Героїв Радянського Союзу. Орден Леніна й Золота Зірка Героя Радянського Союзу лягли на груди відважних розвідників сержанта Ф.Т. Трофімова й рядового П.І. Дударєва. Високої нагороди була визнана гідною 133-я стрілецька дивізія: її бойовий прапор прикрасив орден Суворова II ступеню. Із дністровських берегів пішли її доблесні воїни в нові бої й битви.

Коли відгримів переможний салют, фронтовики поверталися додому. Але не повернувся Герой Радянського Союзу П.И. Дударєв: у лютому сорок п’ятого він загинув смертю хоробрих. Ф.Т. Трофімов виїхав у рідний Томськ, де працює в будівельній організації. К.А. Єжов — заступник начальника домобудівного комбінату в Ленінграді. П.П. Павлов, уродженець Оренбурзької області, повернувся в рідні краї, став фахівцем колгоспного виробництва. Генерал П.С. Білаонов продовжує службу в рядах Радянської Армії.

М.Г. ВАЙНРУБ, генерал-лейтенант танкових військ у відставці, Герой Радянського Союзу

Год 1944-й. Зарницы победного салюта, 1979

«Берег лівий — берег правий»

Переклад на українську — сайт «Гвіздівці»

************************************************************************

Додаткові публікації по темі звільнення у 1944 році села Гвіздівці і Сокирянщини

Умансько-Ботошанська наступальна операція 1944 року

Армія – визволительниця

25 березня – річниця звільнення села Гвіздівці

День звільнення села

Майор, що вніс корективи у військову науку

Румунські окупанти в Україні

Попереду кордон. Сайт «Сокирянщина»

24-25 березня – річниця звільнення Сокирянщини. Сайт «Сокирянщина»

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар