Колись давно, ще у 20-х та 30-х роках минулого сторіччя — під час румунської окупації, один з мешканців села Гвіздівці, учасник Першої Світової війни та Хотинського повстання — Кучерявий Порфірій Філипович (на фото) неодноразово казав: «Руські повернуться! Вони завжди повертаються». Вони такі повернулися…
Та не будемо сьогодні обговорювати ці висловлювання, або проводити будь-які паралелі. Ми просто опублікуємо 2 дуже цікавих фотографії, які безпосередньо з селом Гвіздівці не пов’язані. Ці фотографії вкупі можна було б назвати: «знайди різницю», при тому, що вони були зроблені з різницею в 24 роки.
Російські козаки на вулиці Головній в м. Чернівці (1916 рік), після того як вигнали австріяків
Друга фотографія датується червнем 1940 року
Червоноармійські частини проходять по вул. Головній в м. Чернівці (після звільнення від німців). Фотохроніка ТАРС (1940). Фото з РДАКФД
Мітки: 1916, 1940, армія, війна, Гвіздівці, звільнення, історія, козаки, Перша, повстання, російська, російські, світова, село, ТАРС, фото, Хотинське, Червона, Червона Армія, Чернівці
4th Апрель 2011 в 15:51
Ну якщо вони і втретє на конях причвалають… :)))))
8th Апрель 2011 в 11:13
дуже цікаві історичні фото. На жаль якість фото 1944 року слабенька. Та і якщо б ракурс той самий, що у 1916-му, це було б супер!
8th Апрель 2011 в 18:18
взагалі вони у 44-му на танках «причвалали», а коні — це так собі, для «разнообразия». Хоча в наших окремих гірських місцевостях, напевне і сьогодні без коней не обійтися.
13th Апрель 2011 в 09:28
на фото чітко видно — не танки, а коні, припиняйте цю дезу 🙂 там швидше танки були для «разнообразія» 🙂
перепрошую, не помітив, що ви плавно перейшли до 44-го, я про 40-й
13th Апрель 2011 в 22:41
А у 1940-му в Чернівцях для чого танкі були б потрібні? Румуни і коней побачити не встигли, самі втікли
14th Апрель 2011 в 14:25
вони не тікали, а приймали висунутий ультиматум, мабуть, знали, що за рік повернуться аж по буг
14th Апрель 2011 в 19:26
wehr писав про третій раз на конях, я і написав про третій прихід, але вже на танках. Щоправда, у 44-му і на конях теж були. Доречи, багатьох мешканців області, після звільнення від рідних для вехря румунів і німців, призивали на службу в частини кінноти. Мені здається, що і ваш сайт десь про це писав
15th Апрель 2011 в 09:20
wehr: виконання умов ультиматуму і втеча — в даному випадку одне і те саме. Їм сказали тікати, вони це і зробили. Щодо знань про наступний 1941, то впевнений, що Гітлер перед ними не звітував. Румуни просто розуміли, що ні чого не зможуть вдіяти — СРСР 1940 року — це не революційна Росія 1919-го року.
А стосовно «повернення аж по Буг», то як повернулися, так і розвернулися. Та і при чому тут Буг чи інша територія? Румунські частини воювали навіть під Сталінградом, а те, що їм Гітлер обіцяв територію по Буг, то це — дурня. До румунів він ставився не набагато краще, ніж до слов’ян, просто використовував їх в тимчасовому плані і дурив.
15th Апрель 2011 в 13:20
краще, краще, не сумнівайтеся, а чого по Буг? була така собі трансністрія, може чули, Тарас ти не в темі (з якого дива німці і румуни мені рідні?), кордон між райхскомісаріатом «україна» і румунською областю «трансністрія» проходив по річці Лядова Мурованокуриловецького району Вінницької області, на заході були німці, на сході румуни, навіть прикордонники стояли, ловили селян (які могли жити в одному селі), румуни завозили деякі товари(сіль, тощо), німці нічого не завозили
15th Апрель 2011 в 16:07
wehr: було таке, та як би німці перемогли, то той кордон стояв би недовго. Румуни отримали б ще один ультиматум і так само тікали б ще раз, при чому відразу в гори (як від римлян у часи «створення нації») , а на куриловецьких землях по обидві береги Лядової Гітлер вирощував би жаливу, як він це і планував у вінницькій (стрижавській) ставці (https://gvizdivtsi.org.ua/?p=765 )
Хоча, у принципі, воно і без Гітлера так сталося – десь половина, якщо не більше, куриловецьких (та і не лише куриловецьких) полів бур’янами вкрита вже років з 10.
20th Апрель 2011 в 11:19
земля останнім часом обробляється, правда селянам з того не легше, комуністи вбили село в 33-му, в селянських фабриках-колгоспах все трималося на волі одного керівника і примусу, селяни стали залежні від якогось одного придурка, традицій власного господарювання нема, некорупційних правил гри теж, голод навчив людей мовчати
21st Апрель 2011 в 07:32
на чому б «все» не трималося, а село за радянських часів працювало на рівні, до якого в Україні ще довго тягнутися. Дійсно вбите село було лише в 90-х роках. І найближчим часом ні чого не зміниться. Може тільки, якщо через пару років не запродадуть всі землі (або не відберуть у народу різними способами), та не прийдуть на ці землі «ефективні господарники», в тому числі з іноземними паспортами.
Поодинокі селянські господарства за будь яких обставини ні в 30-х роках не могли, ні згодом, ні тепер не можуть забезпечити належний рівень сільськогосподарского виробництва в країні. А на панських землях (і колись, і сьогодні) все також залежало і залежить від волі одної людини. І в основному керівники колгоспів не були придурками, хоча це оцінка, здебільшого залежить від особистого сприйняття. Для декотрих справжніх придурків і ледарів, навіть найкращий голова колгоспу завжди був придурком.
А за голод люди давно майже не згадували, доки цю тему не підняли з політичних міркувань (хоча піднімати дійсно було потрібно, бо це теж історія, яку потрібно знати і про померлих людей не забувати). Та мовчати народ навчали (і сьогодні навчають) геть іншими методами.
27th Апрель 2011 в 06:22
kengo: Ваші коментарі і висловлювання відносно wehr видалено — як неаргументоване хамство