admin on 12th Март 2016

25896314 березня християнська церква відзначає свято на честь преподобної мучениці Євдокії. Свята преподобномученица Євдокія була самарянкою, родом з міста Іліополя Фінікії Ліванської (нині Бальбек), і жила в часи римського імператора Трояна (89 — 117 роки). Відрізняючись у молодості рідкою красою й стрункістю, Євдокія вела гріховне життя і при цьому була дуже багатою.

Але потім вона стала на шлях віри, прийняла святе хрещення від єпископа Іліопольського Феодота. Роздавши все своє майно жебракам, вона пішла до монастиря і прийняла на себе самі строгі подвиги покаяння. Господь простив грішницю й наділив її благодатними духовними дарунками. Живучи багато років у цій обителі, Євдокія цілком присвятила себе подвигам поста, молитви й очищення душі. З роками вона досягла духовної зрілості й була зведена в ігумені своєї обителі. Прийнявши начальницьку посаду, Євдокія направила свої чинності на добрі справи. Вона годувала й одягала мандрівників, що відвідували її обитель, зціляла хворих своїми молитвами. Преподобна Євдокія підвергалась різним випробуванням і в цілому 56 років провела в монастирі.

Під час переслідувань християн у царювання імператора Антоніна, римський намісник Ієраполя Вікентій, довідавшись про безстрашну сповідницю християнської віри, наказав стратити її. 1 березня  свята преподобномученица була обезголовлена. За нині діючим календарем цей день припадає на 14 березня.

В Північній Бессарабії і в тому числі у Гвіздівцях цей день завжди пов`язується з черговим весняним похолоданням. Називають його в народі по-різному: «Явдоха», «Дукія», тощо.

Пропонуємо Вам опис народних звичаєв відзначення цього дня.

**************************************

За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії припадає на 14 березня. Не всім, очевидно, відомо, що за старим стилем, а він відстає на 13 днів од нового, це першопочаток весняного місяця. Наші пращури пов’язували з ним новолітування, оскільки у березні починається весняне рівнодення. Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.951753

До речі, подібне явище спостерігаємо і в більшості давніх народів. Так, на Близькому Сході і досі в березні святкують Новий рік. На його честь городяни влаштовували «вітконошення», тобто зносили на майдани пальмове листя. Ідентичні обряди були у балтійських та скандинавських народів. Так, шведи у ці дні влаштовували жертвоприношення, масові ігри та торги. Єгиптяни влаштовували похорон Озірісові — богові сонця. У Стародавньому Римі широко відзначали Кібелу, де жерці оплакували Аттіса — Сонце, що повертає на весну. Натомість індійці у березні святкували народини богині Дурги, а на осіннє рівнодення (у вересні) продовжували цю урочистість.

Подібні обрядодії за середньовіччя відбувалися і в країнах Західної Європи. У чехів і частково у німців Явдохи вважалися початком весни та першим днем світобудови. З цим періодом деінде пов’язана спільна обрядова Поминальна тризна, яка добре була відома персам та давнім слов’янам, зосібна нашим пращурам. Окрім поминків на честь предків, дайбожичі організовували й проводи зими — виготовляли солом’яне опудало і з ритуальними дійствами спалювали його (у поляків на сьомий день березня схоже опудало — Маржану — несли до річки і топили у воді). Згодом подібні дійства — солом’яна лялька — перейшли і до купалівських свят, а тризна — поминання пращурів — до великодневих Проводів на гробках.

Таким чином, Явдохи офіційно утверджували перший день весни. Селяни ретельно стежили за повадками тварин у цей день.

Вважалося, що в підобідню, коли пригріє сонце, має обов’язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення (натомість ховрашок лишень перевернеться в кубельці). Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.

Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь». З цього часу вже готували збіжжя для ярої сівби.

Але найкращим благовісником все-таки були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне тепло. Цих пташок у селах вельми любили й шанували, вважаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей: — Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того обличчя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко — з’явиться ряба віспа… Так люди оберігали цих дуже корисних птахів та їх гнізда од дитячих пустощів. В той час діти, які не бажали, аби їхнє обличчя рябіло веснянками, побачивши ластівку, обов’язково вигукували:

 — Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки! — і мерщій бігли вмиватися талою водою.

Старші жінки, запримітивши птаху, брали по грудочці землі, кидали на грядку, приповідаючи:

 — Кріп сію, кріп сію! — і на тому місці, за повір’ям, мала неодмінно зійти ця знадоблива для господинь рослина.

Був і такий звичай: той, хто на Явдохи побачить ластівку, мав узяти в жменю землі й жбурнути в неї, побажавши: — На тобі, ластівко, на гніздо, а людям — на добро! — для того, щоб якнайскоріше з ярим теплом приходила весна.

Зрештою, за птахами вгадували і погоду: «стеляться» ластівки по землі — скоро затепліє і, отже, можна буде сіяти овес, «бояться» землі, себто літають високо — ще утримається холод. При цьому мала значення й кількість птахів, бо ж «Одна ластівка весни не робить».

В арсеналі народної мудрості з Явдохами пов’язано безліч завбачень. Городники вважали, якщо під Явдоху висіяти на розсаду капусту, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом». Яку ж погоду віщує вона?

Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.

Який вітер на Явдохи, такий буде і до Покрови.

Якщо на Явдохи вітер теплий — на мокре, вітер з півночі — на холодне, крутитиме млини — так крутитиме снопи в полі; якщо повіє од Дніпра (із заходу), то добре ловитиметься риба, а коли зі сходу — роїтимуться бджоли, з півдня — врожайний рік на хліб.

Повний місяць з дощем — бути мокрому літові.

Якщо ранок ясний — сій ранню пшеницю, в обід ясно — розраховуй на пізній засів.

Якщо день сонячний — вродить пшениця, а похмурий — просо і гречка.

Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.

З днем преподобної мучениці Євдокії пов’язано і чимало влучних прислів’їв:

Явдоха з водою, а Юрій з травою.

Євдокія красна, то й весна красна.

На Явдохи води по боки.

Прийшла Євдокія — селянинові надія.

Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити.

У Явдохи сила — весь поділ замочила.

Як бачимо, з весняною Явдохою пов’язано чи не найбільше народних завбачень та спостережень. Це цілком природно, адже «Один день весни цілий рік годує», а «Яка Явдоха, таке й літо».

Василь Скуратівський «Дідух»

Мітки: , , , , , , ,

Залишити коментар