У минулому році Китай за обсягом ВВП[1] вийшов на друге місце у світі, обігнавши Японію. При цьому за обсягом промислового виробництва він вже вийшов на перше місце, випередивши США. Виходить, що американське лідерство тримається зараз лише на «віртуальній» економіці (сфера послуг, фінанси, Інтернет). Зараз експерти сперечаються про те, скільки часу знадобиться КНР, щоб стати повним світовим економічним лідером. Одні кажуть, що 10 років, інші — 15. Зрозуміло, що США подібна ситуація геть не влаштовує. Спробуємо проаналізувати кроки, які можуть розпочати США для збереження свого лідируючого становища.

Не варто думати, що Китаєві гарантоване перше місце у світовій економіці. В 80-ті роки всі були впевнені, що через якийсь час Японія обжене США за розміром ВВП, але цього не відбулося[2]. Японська економіка поринула в глибоку депресію, і проривів від неї вже ніхто не чекає. Але, щодо цього, слід розуміти, що стрімкий економічний ріст Японії, а ще раніше ФРН не дуже лякав США. Адже з політичної точки зору ці країни були підконтрольні американцям[3]. Не таємниця, що на території і Японії, і Німеччини ще із часів Другої світової війни розташовувалися американські військові бази. Інша справа Китай. Ця країна прагне здійснювати самостійну зовнішню політику й активно стимулює просування своїх компаній на закордонні ринки, де вони зіштовхуються з американськими корпораціями.

Раніше американські стратеги розраховували на поступову еволюцію політичного режиму КНР. Вони сподівалися, що ріст числа підприємців і забезпечених громадян призведе до відмови Комуністичної партії Китаю від монополії на владу. У цих умовах американцям було б легше впливати на стратегію Китаю. Однак цього не відбулося. Китайці дозволили підприємцям вступати в партію.

У США виходить безліч книг і статей, у яких скрупульозно аналізується протестний рух у Китаї: повстання селян і городян, сепаратистські рухи уйгурів і жителів Тибету, діяльність дисидентів. Вочевидь більшість протестних рухів підтримуються[4] з-за кордону. Цілком можливо, що американці спробують провести в Китаї «кольорову» революцію, як вони це робили в інших країнах. Але ймовірність такого розвитку подій мала, тому що позиції американських спецслужб усередині КНР не настільки сильні, щоб розраховувати на перемогу подібного руху.

Втім, навіть у випадку гіпотетичного успіху «кольорової» революції проамериканське керівництво на чолі Китаю довго не протримається. Китай перебуває зараз у такій «ваговій категорії», що будь-яка нова влада неминуче вступить у конфронтацію зі США. У цих умовах американці, швидше за все, зроблять ставку на дестабілізацію ситуації, граючи на розкол між економічно розвиненими прибережними районами сходу країни й «селянським» центром.

Відомо, що успіхи Китаю пов’язані зі стрімким зростанням виробництва промислової продукції в східних районах країни. За даними Народного банку Китаю, 60 млн. китайців (5% від 1,3 млрд. населення країни) відносяться до середнього класу, представники якого мають прибуток, еквівалентний більш ніж 20 тис. доларів на рік. Причому переважна частина середнього класу проживає або в прибережних районах, або в Пекіні. Противагою цій верстві є 600 млн. чоловік, сімейні доходи яких становлять менш 1 тис. доларів на рік на родину, а також 440 млн. чоловік з доходом 1-2 тис. доларів на рік[5]. Виходить, що території, що прилягають до портів, процвітають, в тому числі, за рахунок торгівлі зі США, Японією, ЄС, а інше населення животіє у бідності.

Влади КНР прекрасно це розуміють. Тому останнім часом вони проголосили своєю метою підняти рівень внутрішнього споживання, щоб послабити залежність своєї економіки від експорту. Вони намагаються зблизити інтереси вузької прибережної смуги й іншого Китаю. Головна проблема, однак, в тому — звідки в населення внутрішніх районів з’являться гроші на придбання товарів. Виходить, що потрібно буде стимулювати появу промислових підприємств усередині країни за рахунок видачі субсидій, дешевих кредитів, податкових пільг, що може викликати невдоволення у мешканців жителів прибережних районів, тому що гроші будуть вилучатися в них, як податки.

Очевидно, що США спробують за допомогою своїх союзників у Японії, Кореї, на Тайвані і ЄС стимулювати сепаратистський рух у прибережних районах. Сьогодні інтереси прибережного Китаю набагато цікавіше його іноземним торговельним партнерам, ніж іншого Китаю. Якщо пекінські влади почнуть придушувати цей рух силовим шляхом, то це призведе до нестабільності в найрозвиненіших регіонах КНР і до серйозних економічних втрат.

В історії були приклади протистояння прибережних торговельних районів із центральними сільськогосподарськими. Згадаємо Пелопонеську війну між Спартою й Афінами 431-404 років до н.е., у якій союз держав на чолі з Афінами програв спартанцям. Однак останні після перемоги стали швидко збагачуватися, що призвело до розкладання спартанського воєнізованого суспільства. У результаті незабаром грецькі міста-держави були змушені підкоритися владі македонських царів — спочатку Філипа, а потім знаменитого Олександра. У російській історії спостерігалося протистояння Новгородської торговельної республіки з Московським князівством, що завершилося підкоренням Новгорода Іваном III в 1478 році. Однак торгівля Новгорода із західними країнами автоматично призводила до появи опозиційних Москві сил, тому в 1569-1570 роках Іван Грозний вчинив тут численні страти, що істотно підірвало економічні позиції Новгорода.

Знизити суперечності між багатими й бідними регіонами — от завдання, що так чи інакше треба буде розв’язати китайській владі. Є, втім, і інші проблеми, які можуть перешкодити Китаєві стати світовим лідером.

Перша — фінансова. Китайські банки видають кредити компаніям за вказівкою чиновників, тому тут дуже висока частка «безнадійних» боргів (десь 25-30% ВВП). У Японії в 1990 році «безнадійні» борги досягли 20% ВВП, що привело до кризи, з якої країна, як відомо, так і не змогла вибратися.

Інша проблема — екологічна. Стрімке зростання економіки Китаю йшло на тлі повної зневаги до захисту навколишнього середовища. На очисних спорудженнях заощаджували. Це призвело до жалюгідних наслідків. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я й Всесвітнього банку, 20 з 30 самих брудних міст у світі — у Китаї; на третині території КНР йдуть кислотні дощі, половина водних ресурсів непридатна для питва, а чверть — для промислового використання. Багато річок просто зникли з обличчя землі.

Лише недавно влади Китаю усвідомили розмір небезпеки й стали вживати заходів. З 2010-го по 2012 роки уряд Китаю витратить 1,8 млрд. доларів на регіональні програми з захисту навколишнього середовища й скороченню забруднення. Крім того, планується закрити 2 тис. особливо «брудних» заводів. Очевидно, що створення очисних споруд на всіх підприємствах значно підвищить собівартість китайських товарів.

Третя проблема — демографічна. Ріст народжуваності в Китаї спостерігався в 70-х роках. В 1980-ті роки в КНР почала діяти програма обмеження народжуваності під гаслом «одна родина — одна дитина». Як наслідок, може статися таким чином, що населення Китаю постаріє, не досягши світового лідерства.

Григорій Тінський

«ВРЕМЯ. UA»

Переклад на українську і примітки — сайт «Гвіздівці».


[1] ВВП — валовий внутрішній продукт країни

[2] одночасно, не слід забувати, що КНР вже обігнала США за цим показником

[3] і є підконтрольними досі, щоб вони про себе не думали

[4] і навіть організовуються з за кордону (США, Великобританія, Японія, Тайвань, Південна Корея, тощо)

[5] дохід 1-2 тис. доларів на рік – це як і у більшості населення України

 ____________________

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Чи стане Китай повним світовим лідером?”

  1. цікаво — а де ми тепер, у порівнянні з Китаєм?

Залишити коментар