Storonni avtor on 19th Июнь 2011

22 червня країни колишнього СРСР відзначать дуже важливу дату у своїй і у світовій історії — 70 років від початку Великої Вітчизняної війни, що забрала, за офіційним даними, 26,6 млн. життів наших громадян. Вона стала самим жорстоким випробуванням всіх матеріальних і духовних сил нашої країни й найсуворішою перевіркою бойових якостей Червоної армії (РКЧА) й Червоного флоту. Наш народ, наша держава, його збройні сили розгромили агресора, якому скорилися десятки країн Європи, водрузили переможний прапор над Рейхстагом. Але дотепер тривають суперечки, що стало причиною невдач перших місяців боїв, того, що наші війська відкотилися від західних кордонів до Волги, а потім з величезною напругою сил дійшли до Берліну.

Так, гітлерівська Німеччина по багатьом параметрам була найбільш налагодженою й грізною військовою машиною у світовій історії. І нашій країні, нашому народу випала найважливіша місія зіграти головну роль у ліквідації нацистської держави, у розгромі його військової машини. У вітчизняній історичній науці з різних причин і дотепер багато сильних сторін цієї машини практично не згадувалися. Тим часом їх повне врахування робить нашу перемогу у Великій Вітчизняній війні ще більш вражаючою. Істориками ще й не розкриті в комплексі всі важливі проблеми й прорахунки, які були у наших збройних сил напередодні війни. Неповнота цих оцінок, висновків має значення й для сучасності.

Війна моторів

Сталін був безумовно правий, коли говорив, що майбутня війна, яка стала для нас Великою Вітчизняною війною, — це «війна моторів». І для забезпечення Червоної армії «моторами» перед війною робилося дуже й дуже багато чого — і в кількісному, і в якісному відношенні. Але у формулі «війни моторів» міститься і певне спрощення. Сама формула не містила в собі чимало важливих компонентів технічного оснащення Червоної армії й Червоного флоту, особливо, оснащення засобами зв’язку й керування.

«Війна моторів» з новим рівнем організації й керування припускала й нові оперативні форми застосування різнорідних сил і засобів, які, у свою чергу, призводили до досить значних змін і в стратегії.

Пізнання «оперативної таємниці» майбутньої війни багато в чому залежало й від розуміння того, які оргштатні форми приймають війська, націлені на реалізацію нових оперативно-стратегічних завдань. Забігаючи наперед, можна сказати, що одним з найбільш рельєфних втілень цього було формування у вермахті ще в середині 1930-х років танкової групи — прообразу майбутніх танкових армій. У Червоній армії в цей період створювалися мехкорпуси, потім танкові корпуси, потім знову мехкорпуси… Про танкові групи (танкові армії) у той період мова в РКЧА не йшла. Стан справ зі зв’язком у початковий період війни маршал військ зв’язку Андрій Бєлов у своїй післявоєнній праці оцінював як украй незадовільний. Він писав про те, що на початку війни в силу недостатнього рівня виробництва радіостанцій радіозв’язок, особливо в ланці Генеральний штаб — фронт — армія, ні організаційно, ні матеріально не був повною мірою підготовлений до вирішення завдань керування в нових умовах.

Маршал Георгій Жуков у своїх «Спогадах і міркуваннях» писав, що недооцінка ролі радіозв’язку в сучасній війні в Радянському Союзі йшла із самого верху: «Й.В. Сталін недостатньо оцінював роль радіозасобів у сучасній війні, а керівні військові працівники не зуміли вчасно довести йому необхідність організації масового виробництва армійської радіотехніки».

І справа була не тільки в самих засобах зв’язку, але й в організації керування з використанням радіозв’язку, до чого були погано підготовлені штаби й командири. Бєлов писав: «Становище погіршувалося серйозними недоліками в самій організації керування військами. Багато командирів і штаби не мали навичок керування військами по радіо за допомогою коротких розпоряджень, допускали відрив від засобів зв’язку, розгортали пункти керування в непідготовлених місцях». Надалі радянським Державним комітетом оборони була прийнята серія масштабних заходів щодо виправлення стану справ зі зв’язком у керівництві війною й конкретними воєнними діями. До 1943 року стан із забезпеченням засобами зв’язку Червоної армії став значно поліпшуватися, у тому числі за рахунок поставок за ленд-лізом.

Варто нагадати, що гітлерівське військове командування доклало величезних зусиль для порушення зв’язку, для руйнування системи керування військами РКЧА в західних округах з самих перших хвилин розв’язання воєнних дій 22 червня 1941 року — особливо в оперативній ланці. Слабкість у забезпеченні засобами зв’язку, у керуванні військами в сполученні зі згаданими діями гітлерівців, були серед найважливіших факторів, що визначили важкі поразки й величезні втрати РКЧА влітку й восени 1941 року.

Значні проблеми зі зв’язком були перед початком Великої Вітчизняної війни й в авіації РКЧА, і в танкових військах. За даними, що наводиться сучасним дослідником Михайлом Барятинським, з 832 танків Т-34, що були в прикордонних військових округах на 1 червня 1941 року, тільки 221 машина була оснащена радіостанціями. Залишала бажати кращого і якість цих радіостанцій. Як наслідок — різке зниження бойових можливостей навіть тих мехкорпусів, які були майже повністю укомплектовані танками, у тому числі новітніми, котрих не було у гітлерівського вермахту; до цього варто ще додати величезний некомплект автомобільної техніки в мехкорпусах, що різко знижував їхню мобільність, реальні можливості по зосередженню й розгортанню.

Ситуація з оснащенням «тридцатьчетверки» — цього видатного витвору радянських зброярів — засобами радіозв’язку, за низкою відомостей, не дуже змінилася й у першій половині 1942 року. За оцінками, що наводиться цим самим автором, із січня до липня 1942 року Сталінградський тракторний завод, наприклад, відправив у війська 2140 танків Т-34, з них тільки 360 з радіостанціями, тобто приблизно близько 17%. Приблизно така ж картина спостерігалася й на інших заводах. Фронтовики відзначали, що невисокою була і якість внутрішнього зв’язку на танках Т-34 випуску 1941-1942 років. Стан справ з оснащенням наших танків адекватними засобами радіозв’язку радикально змінився на краще лише в 1943 році.

У забезпеченні реальних бойових можливостей танків величезну роль, поряд із засобами зв’язку, грали (грають) приціли для танкових знарядь. У наших танків були проблеми (протягом не одного року) і з якістю прицілів. Значення високоякісних прицілів особливо рельєфно виявилося в ході танкових боїв на Курській дузі влітку 1943 року, коли в частинах і з’єднаннях вермахту й військ СС з’явилися «Тигри» (Т-VI), «Пантери» (Т-V), модернізовані середні танки Т-IV з довгоствольною гарматою.

Розвідка поля бою

Не слід забувати й проблеми з технікою, необхідною для ведення тактичної й оперативної розвідки. Зокрема, у наших збройних силах до кінця Великої Вітчизняної війни так і не з’явився спеціальний літак серійного випуску для розвідки й коректування артилерійського вогню, подібний знаменитій німецькій «рамі» («Фоке-Вульф 189»), яка широко використовувалася гітлерівськими військами, істотно підвищуючи їхні бойові можливості.

У СРСР у ході війни був створений у КБ Сухий літак-розвідник, аналогічний «Фокке-Вульф 189», з таким самим компонуванням фюзеляжу (тримісний двобалочний літак із двома двигунами повітряного охолодження — «проект РК»). Однак, з різного роду причин він так і не був запущений у серію. Після війни на базі модернізованого «проекту РК» був створений літак-розвідник СУ-12, значно більший за розмірами, ніж «рама». Але й він у серійне виробництво запущений не був.

Як відзначали німецькі фахівці, одним із завдань такого роду літаків було спостереження за просуванням своїх військ (це вкрай важлива функція бойового керування у збройних силах). Оцінюючи загальну бойову обстановку, вищим інстанціям не можна покладатися лише на доповіді нижчестоящих штабів і командирів.) Досить велика кількість таких літаків-розвідників була необхідна для ведення практично постійного спостереження (і аерофотозйомки) тих самих районів. При цьому в германських збройних силах багато уваги приділялося тому, щоб дані аерофотозйомки (і розвідданих з інших джерел) не залишалися у вигляді «колекцій» у вищих штабах, а негайно розмножувалися й у необхідній кількості терміново розсилалися у війська. До того ж «Фоке-Вульф» був досить малоуразливою машиною, на що звернули увагу багато асів радянських Військово-повітряних сил.

Один з командуючих гітлерівського люфтваффе фельдмаршал Альбрехт Кессельринг у своїх спогадах відзначав, що завоювання панування в повітрі германськими ВПС у перші дні війни проти СРСР забезпечило «прекрасно проведена аерофотозйомка» (і в цілому «безперервна повітряна розвідка»). Завдяки цьому, за оцінкою Кессельринга, у великих кількостях радянські літаки були уражені на землі. На жаль, цьому багато в чому сприяла довоєнна заборона вищого радянського керівництва збивати гітлерівські літаки, що залітали до повітряного простору СРСР. У результаті, за низкою оцінок, люфтваффе спромоглося практично безперешкодно здійснити сотні розвідувальних польотів над військами прикордонних військових округів РКЧА у передвоєнні місяці 1941 року.

Завоювання гітлерівцями панування у повітрі дозволило, у свою чергу, бомбардувальникам, штурмовикам і винищувачам люфтваффе завдавати удари по радянських військах, що просувалися до лінії фронту й від неї, а також по виявлених місцях скупчення радянських військ, підсилити підтримку з повітря дій танків і піхоти по придушенню місцевих вогнищ опору (або по відбиттю спроб частин Червоної армії зайти у фланг гітлерівських військ).

Що стосується ВПС Червоної армії, те, як відзначає у своєму дослідженні вітчизняний сучасний автор Борис Хазанов, «розвідувальна й коректувальна авіація виконувала в передвоєнний період роль «золушки радянських ВПС». Вона не одержувала ні сучасної матеріальної частини, ні досвідчених екіпажів».

У вермахті напередодні вторгнення в Радянський Союз значно більша увага, ніж у наших збройних силах, приділялося засобам радіотехнічної розвідки. На першому етапі Великої Вітчизняної війни це давало додаткові, досить важливі дані для германського командування для завдання ударів по найважливіших елементах системи військового керування, особливо в оперативній ланці, і навіть в оперативно-стратегічній ланці.

Якщо говорити про Червоний флот (РКЧФ), то тут теж відчувалися гострі проблеми зі зв’язком, з радіолокаційними засобами, з морськими літаками-розвідниками, із сучасними скорострільними знаряддями для ППО, з мінними тральщиками і їхнім сучасним оснащенням (яке створювало б для відповідних сил РКЧФ адекватні можливості мати справу з донними акустичними й магнітними мінами).

В цілому вище радянське державно-партійне керівництво й вище військове командування напередодні Великої Вітчизняної війни й у її початковий період не змогли звернути належної уваги на «тонкі характеристики» технічної оснащеності РКЧА й РКЧФ. Значною мірою це було прямим наслідком надцентралізації системи прийняття рішень із питань військового будівництва в СРСР і масових репресій у відношенні висококваліфікованих військових фахівців і працівників оборонної промисловості.

Засоби зв’язку, аерофотозйомки, радіорозвідки, радіолокації — все це були «нерапортоємні засоби» на відміну від танків, літаків бойової авіації, надводних кораблів і підводних човнів (з поняттям «нерапортоємні засоби» мене познайомили працівники ВПК Радміну СРСР у 1980-ті роки. — А.К.). В «рапортоємні», за їх визначенням, потрапляла та зброя, яка більше впливала на уяву — ракети, танки, літаки ударної авіації.

Теорія і практика глибокої операції

Радянська військова думка з кінця 1920-х років завзято працювала над пошуком нових оперативних форм ведення бойових дій, які могли б повною мірою використовувати можливості танків і авіації, масоване застосування яких позначилося на Західному фронті ще наприкінці Першої світової війни. Теорія «глибокої операції» спочатку перевірялася на практиці в другій половині 1930-х років. Вона відпрацьовувалася в ході серії маневрів і військових ігор у Білорусії, у Київському й іншому округах. Формули «глибокої операції» пройшли апробацію й у ході воєнно-стратегічної гри, проведеної Генштабом РКЧА в 1936 році. Далі, як відзначають автори фундаментальної праці «Історія військової стратегії Росії», у її розвитку наступила зовсім неприпустима пауза, пов’язана з масовими репресіями командного складу Червоної армії. У гітлерівського вермахту такої паузи в розвитку аналогічних концепцій, їхнього відпрацьовування не було. Повернення теорії «глибокої операції» в арсенал способів ведення збройної боротьби в нашій країні відбулося лише в 1940 році: у грудні 1940 року на нараді вищого командного складу РКЧА незадовго до цього призначений командуючим Київським особливим військовим округом Жуков виступив з доповіддю «Характер сучасної наступальної операції» (незабаром Жуков буде призначений начальником Генштабу РКЧА). У цій доповіді фактично розвивалися ідеї Тріандафілова, Тухачевського, Ейдемана (яких вже не було в живих) і низки інших радянських авторів теорії «глибокої операції», розробленої ними ще на початку 1930-х років. До того часу гітлерівці вже двічі застосували подібні «оперативні формули», розгромивши в ході швидкоплинних бойових дій в 1939 році Польщу, а потім Францію, Англію, Бельгію й Голландію в 1940 році. Аналізуючи цей досвід, Жуков говорив у своїй доповіді про «рішуче застосування» німцями «танкових дивізій і мехкорпусів», але він не відзначив наявність у вермахту танкової групи (прообразу танкових армій), що складався із трьох (!) корпусів.

При цьому в діях німецьких танкових військ не було таранних танкових ударів, де головну роль грали б важкі «танки прориву» (яким приділялася значна роль у низці радянських і закордонних розробок по проведенню наступальних операцій). Танкові з’єднання, у складі яких були лише легкі й середні танки, застосовувалися іншим способом. Германія не мала важких танків аж до 1943 року (не можна не згадати, що Свєчин застерігав радянських розроблювачів теорії «глибокої операції» проти захоплення таранними ударами). У доповіді значний акцент був зроблений на те, як німці ретельно готувалися до прориву укріпрайонів. Хоча було відомо, що в ході кампанії 1940 року німці практично не штурмували укріпрайони, а обходили їх, обійшовши насамперед з півночі «Лінію Мажино», там, де вона була недобудована.

Опираючись на добре поставлену військову розвідку, танкові частини й з’єднання вермахту не «прогрызали» оборону супротивника, а знаходили шляхи прориву на оперативну глибину супротивника на стиках з’єднань, на їхніх флангах. Разом з масованим застосуванням диверсійних груп у тилу супротивника, добре скоординованим з діями сухопутних військ ударами авіації, танкові й механізовані війська вермахту насамперед порушували систему керування військами, створювали в багатьох випадках хаос і паніку, завдаючи потужний психологічний вплив на супротивника. У цілому, цей бік дій німецьких танкових і механізованих військ була недооцінений радянським військовим командуванням в 1940-1941 роках.

Сила психологічного впливу їхнього глибокого проникнення в бойові порядки й оперативні тили супротивника була представлена в одній з розповідей відомого французького письменника й військового льотчика Антуана де Сент-Екзюпері, що спостерігав з повітря дії танкових військ вермахту в 1940 році. Він писав: «Ворог усвідомив собі одну очевидну істину й користується нею. Люди займають небагато місця на неосяжних просторах землі. Щоб побудувати солдат суцільною стіною, їх треба було б сто мільйонів. Виходить, проміжки між військовими частинами неминучі. Усунути їх, як правило, можна рухливістю військ, але для ворожих танків слабко моторизована армія як би нерухлива. Виходить, проміжок стає для них справжнім проломом. Звідси просте тактичне правило: «Танкова дивізія діє, як вода. Вона робить легкий тиск на оборону супротивника й просувається тільки там, де не зустрічає опору». І танки давлять на лінію оборони. Проміжки є в ній завжди. Танки завжди проходять».

Далі Сент-Екзюпері писав: «Ці танкові рейди… наносять непоправні втрати, хоча на перший погляд вони роблять лише незначні руйнування (захоплення місцевих штабів, обрив телефонних ліній, підпал сіл). Танки відіграють роль хімічних речовин, які руйнують не сам організм, а його нерви й лімфатичні вузли. Там, де блискавкою пронеслися танки, змітаючи все на своєму шляху, будь-яка армія, навіть якщо на вид вона майже не понесла втрат, уже перестала бути армією. Вона перетворилася в окремі згустки. Замість єдиного організму залишилися тільки не зв’язані один з одним органи. А між цими згустками, як би відважні не були солдати, — супротивник просувається безперешкодно. Армія втрачає боєздатність, коли вона перетворюється в збіговисько солдатів».

Ці оцінки Сент-Екзюпері — досить коштовний елемент розкриття «оперативної таємниці» Другої світової війни.

Стратегічна раптовість

Великою проблемою в числі тих, з якими зштовхнулося партійно-державне керівництво СРСР і вище військове командування Червоної армії, була відсутність у СРСР перед початком Великої Вітчизняної війни теорії військової стратегії (включаючи питання стратегічного керівництва (керування), настільки ж глибоко проробленої, як оперативне мистецтво й тактика. Взагалі, більш-менш відверто професійні автори стали писати про проблеми з розробкою питань стратегії в СРСР у той період десь у середині 1980-х років, по закінченні приблизно чотирьох десятиліть після переможного завершення нашою країною Великої Вітчизняної війни. До цього домінували погляди й публікації зовсім іншої користі.

Попереджуючі повідомлення розвідників, що навіть не викликали сумнівів, не могли зіграти тої ролі, що вони повинні й могли б зіграти, якби впліталися в канву адекватних реальностям того періоду воєнних-військових-політико-військових і стратегічних поглядів державного керівництва й вищого військового командування СРСР. Це позначалося навіть і на тім, як доповідалися керівництву розвіддані.

Багатьом вітчизняним історикам відомо, що в 1930-е роки викладання військової стратегії в академіях було припинено, а сама тема військової стратегії необґрунтовано стала прерогативою лише вищого партійно-державного керівництва країни. Жертвами цієї заборони опинилися й Тимошенко, і Жуков, і їхнє найближче оточення в Наркоматі оборони, у Генштабі РКЧА — всі ті, хто по своїх посадових обов’язках покликані були займатися не лише питаннями оперативного мистецтва, але й стратегією.

Очевидно, ця заборона була пов’язаний з тим розумінням вищим партійно-державним керівництвом СРСР природи військової стратегії, відповідно до якої, як відзначали багато видних вітчизняних і закордонних військових теоретиків, вона не тільки перебуває в підпорядкуванні у політики, але й вся «пронизана політикою». Звідси — розгляд питань військової стратегії вищими військовими професіоналами сприймався партійно-державними керівниками Радянського Союзу в той період як вторгнення військових у сферу «великої політики», що у той період нашої історії стала прерогативою винятково вузького кола осіб, а фактично однієї людини.

Перші директиви, що пішли у війська після початку гітлерівської агресії, підтверджують, що у вищого радянського партійно-державного керівництва й військового командування безпосередньо перед війною не було адекватного розуміння політико-ідеологічного характеру війни, що була розв’язана проти нашої країни, як війни тотальної, війни на знищення — і не тільки радянського ладу, але й на знищення слов’ян і більшості інших етносів нашої країни. Тим часом саме такий політико-ідеологічний характер війни, максималістські цілі, що ставилися відносно Радянського Союзу нацистським керівництвом Німеччини, багато в чому й визначали характер військової стратегії, що використовувалася, і форм, що забезпечували її реалізацію, оперативного мистецтва.

Не врахована була в нас у необхідній мері також програмна книга Гітлера «Майн кампф» (що багато разів видавалася у Німеччині в 1920-ті й 1930-ті роки).

У своїх спогадах про це говорив Георгій Костянтинович Жуков (у повному їхньому варіанті, опублікованому вже в 1990 році): з боку вермахту «раптовий перехід у наступ всіма наявними силами, при тому, заздалегідь розгорнутими на всіх стратегічних напрямках, не був передбачений». Далі Жуков каже: «Ні нарком оборони, ні я, ні мої попередники Б.М. Шапошніков, К.А. Мерецьков, ні керівний склад Генштабу не розраховували, що супротивник зосередить таку масу бронетанкових і моторизованих військ і кине їх у самий перший день компактними угрупованнями на всіх стратегічних напрямках». Тобто Жуков говорив тут про характер стратегічної раптовості, з якої довелося мати справа командуванню РКЧА в 1941 році.

Жуков обмовляється, що «не можна сказати, що все це взагалі звалилося нам, як сніг на голову», оскільки в Наркоматі оборони, у Генштабі РКЧА вивчали «бойову практику гітлерівських військ у Польщі, Франції й інших країнах». Але очевидно, що при цьому упускалися з виду певні деталі, які були принципово важливими 22 червня 1941 року й у наступні дні, тижні, місяці гітлерівської агресії проти СРСР. Нарком оборони Тимошенко на нараді керівного складу РКЧА заявив про те, що війна на Заході 1940 року нічого нового в стратегічному відношенні не привнесла; нове, за його оцінкою, з’явилося лише в оперативному мистецтві. Він не зміг оцінити того, як радикально нові оперативні форми вплинули на стратегію й забезпечили швидкоплинний розгром такої першокласної військової держави, як Франція — що було для всіх, у тому числі й для радянських політичних і військових керівників великою несподіванкою.

В той самий час у вітчизняній військовій науці була глибока й серйозна праця, у якій давалася оцінка нової якості того, що продемонстрував вермахт в 1939 році, розгромивши в лічені дні Польщу. Мова йде про професора Військової академії ім. Фрунзе комдива Георгія Іссерсоне. Як відзначав цей комбриг у своїй книзі «Нові форми боротьби», що вийшла у світ в 1940 році, незважаючи на очевидний ріст напруженості у відносинах між Польщею й Німеччиною ще з кінця 1938 року, що вилилася напередодні війни у відкриті взаємні погрози, початок воєнних дій виявився небувалою стратегічною раптовістю. «…Коли 1 вересня (1939 року. — А.К.) германська армія з повністю розгорнутими силами відкрила воєнні дії, перейшовши границі колишньої Польщі на всьому кордоні, це все звалилося як небувала в такому виді стратегічна раптовість».

Далі Іссерсон зробив винятково важливе співставлення цієї події й Другої світової війни, що розгорталася на Заході, у цілому з тим, що мало місце в початковий період Першої світової війни: «Ніхто не може тепер сказати, коли ж відбулася мобілізація, зосередження й розгортання — акти, які за прикладом минулих воєн, і зокрема Першої світової імперіалістичної війни, цілком визначені рамками в часі».

Іссерсон зробив висновок: «Історія зштовхнулася з новим явищем». За його оцінкою, всі розробки військових теоретиків відносно «армії вторгнення» як першого ешелону, за яким виступає маса головних сил, виявилися неспроможними. Маса головних сил відразу ж була введена в дію. Георгій Іссерсон при цьому звернув увагу на те, що про такий спосіб розв’язання війни відкрито писала германська преса напередодні самої війни.

Ряд ветеранів радянської розвідки неодноразово в бесідах з автором відзначали, що в доповідях, у розвідувальних оглядах акцент насамперед робився не на добутих даних щодо рівня керування у ймовірного супротивника, умінні керувати в наступальних операціях величезними масами військ, а на чисельності й структурі його збройних сил, їхньої дислокації, наявності основних видів озброєнь і військової техніки, її тактико-технічних характеристиках і т.п. У результаті складалася механістична картина, що не давала уявлень про реальні бойові можливості найнебезпечнішого супротивника, що зрозумів «оперативну таємницю» Другої світової війни. Такого роду доповіді розвідки робилися з урахуванням настроїв і менталітету вищого керівництва країни, його рівня розуміння керування у воєнно-стратегічній сфері. І за цими даними співвідношення сил виглядало непогано (навіть якщо можливості вермахту і його союзників завищувалися). І вище керівництво СРСР не могло припустити, що при такому співвідношенні сил Гітлер і командування вермахту можуть зважитися на війну з Радянським Союзом не з обмеженими, а із самими рішучими цілями, властивими тотальній війні, із цілями, що прямо випливали з ідеології германського націонал-соціалізму.

Кокошин Андрій Опанасович — академік Російської академії наук.

Переклад сайту «Гвіздівці»

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Червневі уроки 41-го року”

  1. Все-таки действительно нравится мне Ваш блог. Всегда очень интересно читать, включая и эту тему. 🙂

Залишити коментар