admin on 15th Февраль 2012

Наш сайт вже публікував главу з книги українсько-придністровського письменника І. Князєва «Дорога до аду», яка стосувалася виникнення такого радянського феномену, як «Перестройка», або «Перебудова«. Пропонуємо Вам видержки з глави «Холодна війна», що у цій книзі передує главі «Перестройка».

Перейдемо тепер до вивчення періоду історії людства, що пройшов під знаком «холодної війни» і завершився розвалом такої потужної, й здавалося б непорушної держави, як Радянський Союз? Країна, що розкинулася на території однієї шостої частини земної суши, що займала одне з перших місць у світі за виробництвом валового національного продукту, що володіла найдужчої й першокласною збройною армією, країна з найвищим у світі рівнем народної освіти й культури, з найдешевшими у світі продуктами народного споживання — тихо, мирно, без якого б те не було опору припинила своє існування й зникла з політичної карти світу.

В історії людства існувало чимало великих імперій і потужних унітарних держав, які розвалилися майже так само, як і Радянський Союз: імперія Олександра Македонського, Римська Імперія, Візантія, Золота Орда, Австро-Угорщина, Київська Русь, царська Росія. Всі вони зникли з політичної карти світу внаслідок зовнішніх або внутрішніх воєн. Та не війни були споконвічними причинами загибелі цих і багатьох інших подібних держав. Згадайте шкільний курс історії: у всіх цих державах незадовго до загибелі до немислимих масштабів розрісся чиновницький апарат, який поступово оформився, як окрема соціальна група — клас. Відповідно, на всіх рівнях слабшав контроль над чиновництвом і підвищувалася його корумпованість. При чому, як це завжди було й буде, ріст амбіцій і злодійських апетитів не має меж. І от уже в намісників і місцевих князьків розвиваються усе більш сильні амбіції, спрямовані на бажання не мати начальства над головою.

Продовжуючи зберігати видиму відданість центральної влади, вони шляхом різних політичних інтриг зміцнювали свою особисту владу, свої особисті можливості в пограбуванні народу й держави. Чиновники, що були нижче за рангом, дивлячись «наверх», теж намагалися не відставати. Армія й каральні органи деморалізовувалися і роз’єднувалися. Пороки державної системи розросталися як сніжна куля, поки більша частина чиновницького апарата не доходила до повного наплювательства, а найчастіше й прямої зради інтересів держави. Про народ тоді ніхто не лише не згадував (як і зараз), але на відміну від нинішньої влади, навіть вигляд не намагався робити. Народ усе більше убожів. Центральна ж влада, приспана солодкими піснями царедворців, вихваляннями й підношеннями з боку тих самих князьків і намісників, безмірно вірила у свою непохитність, почивала на лаврах колишньої могутності, усе менш контролюючи обстановку.

Проте, апетити ростуть, знахабніло чиновництво розкрадає все, що може, при чому, уже практично неприховано. Але все-ж залишається небезпека потрапити в немилість центральної влади, втратити годівницю, а те й голову… Та й ділитися доводиться, а не хочеться. Намісників і князьків вже не влаштовує таке становище. Вони хочуть безроздільно панувати й безмежно набивати свої кишені. Вони вже самі хочуть стати царями, королями, падишахами. Не важливо ким — аби тільки ніхто не стояв над головою.

І якщо в цей період у керма центральної влади перебував недалекий, або слабкий володар, те найменший зовнішній або внутрішній поштовх, як правило, у вигляді війни, міг викликати дуже швидкий розпад держави. До речі, у цей момент развалителі завжди згадували про народ і, обіцяючи йому щасливе вічне життя в нових умовах, просто використовували його невдоволення тими або іншими недоліками, тяготами життя — у своїх інтересах. Вся описана ситуація могла розвиватися й сама собою, але тоді це тривало сторіччями, або тисячоріччями. А коли такий розвиток подій підштовхувати певні внутрішні й зовнішні сили — розпад держав пришвидчувався в багато разів.

За таким сценарієм, з тими або іншими невеличкими розходженнями, загинули всі великі держави минулого. На їхньому місці утворювалися кілька дрібних держав, які завжди і відразу підпадали під вплив або суцільний гніт більш сильних сусідів. Приблизно так загинув і Радянський Союз.

Однак, у випадку з СРСР, на відміну від описаного звичайного історичного сценарію, зовнішній поштовх відбувся у вигляді не звичайної, а холодної війни, де головною зброєю ворога були націоналістичні сили й, як не дивно це виглядає, антинаціональні сили – космополіти, що діяли нібито окремо, але в одному напрямку, незважаючи на геть різні цілі. Ну й, звичайно ж, допомагали їм продажні партократи, що усвідомили можливості безмежної й безконтрольної влади над своїм народом, можливості безмірного розгарбування його багатств, яки розкривалися у такому розвитку подій. Такі партократи дуже швидко перетворилися в різних социал-, націонал-, і т.п. «демократів». А роль продажного володаря зіграв Горбачов.

Вважається, що холодна війна почалася з промови Черчилля у Фултоні у березні 1946 року. Саме Черчилль й визначив основні правила ведення цієї війни: «У цій грі немає правил. Прийнятні дотепер норми людського поводження незастосовні» . Але — це було тільки відносно офіційне її оголошення. Саме по собі офіційне оголошення цієї широкомасштабної акції пояснювалося насамперед не ідеологічними розбіжностями — вони на той час вже не мали істотного значення, хоча цим всі й прикривається. Західні держави більше хвилював вплив СРСР, який зростав у світі, вони вкрай були стурбовані можливою втратою свого впливу в багатьох країнах, а отже й втратою ринків сировини й збуту. Ідеологія для США, як втім і для СРСР уже була лише знаряддям досягнення мети — контролю над іншими країнами світу. Щоправда для колишнього СРСР були важливі не сировинні й товарні ринки: навіть свою сировину й товари цим новим «ринкам» роздавали праворуч і ліворуч за безцінь, а те й задурно. Для СРСР було більш важливим забезпечення державної військової безпеки від «ідеологічних супротивників», які постійно і реально погрожували війною, а також постійно проводили підривну ідеологічну і економічну роботу.

Ще восени 1943 року за дорученням президента США масона Рузвельта попередник ЦРУ – Управління стратегічних служб (УСС) США розробило меморандум № 121, відповідно до якого спецслужби західних країн повинні були «спробувати повернути проти Росії всю міць непереможеної Німеччини, усе ще керованої нацистами… після завоювання Німеччиною Росії ми будемо зобов’язані узятися ще раз без допомоги Росії за важке завдання завдати поразки Німеччини». Меморандум був підписаний керівником УСС генералом У. Донованом .

І от, коли ще не затихли гарматні постріли на полях боїв з фашистською Німеччиною, ще обіймалися, зустрічаючись, радянські, американські, англійські й французькі солдати, ще тільки планувалося вступ Радянського Союзу на стороні союзників у війну з Японією, а президент США Г. Трумен заявив: «Здобута перемога поклала на американський народ постійну відповідальність за керівництво усім світом» . Тоді ж один із засновників ЦРУ, яке на той час ще не існувало, майбутній директор цієї організації, член масонської ложі «Всесвітня Рада церков», Аллен Даллес розробив за розпорядженням Трумена план реалізації американської післявоєнної доктрини боротьби зі СРСР – як з головною перешкодою на шляху американського «керівництва світом». І саме тоді – навесні 1945 року він з нахабним пафосом цілком відверто вирік її суть:

«Ми повинні собі усвідомити, що військовим шляхом перемогти Радянський Союз не можливо… Але закінчиться війна, усе якось уляжеться, улаштується. І ми кинемо все, що маємо… все золото, всю матеріальну міць на обман людей. Посіявши там хаос, ми непомітно підмінимо їхньої цінності фальшивими, змусимо їх у ці фальшиві цінності вірити.

Як? Ми знайдемо своїх однодумців…своїх союзників і помічників у самій Росії. Епізод за епізодом буде розігруватися сама грандіозна за масштабами трагедія загибелі самого непокірливого народу на землі, повного й необоротного вгасання його самосвідомості. Література, театри, кіно — усе буде відображати й прославляти самі ганебні людські пороки. Ми будемо цілком підтримувати, звеличувати так званих художників, які будуть насаджувати й убивати в людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зрадництва — одним словом, будь-якої аморальності.

У керуванні державою ми створимо безладдя й хаос. Ми будемо непомітно, але активно й постійно сприяти самодурству чиновників, хабарництву, безпринципності. Чесність і порядність будуть висміюватися й ні кому не будуть потрібні, перетворяться в пережиток минулого. Хамство й нахабність, неправда й шахрайство, пияцтво й наркоманія… безсоромність і продажність, націоналізм і ворожнеча між народами — все це ми будемо непомітно культивувати…

І тільки деякі будуть здогадуватися, що відбувається… Але таких людей ми виставимо на посміховисько, знайдемо спосіб їх оббрехати, оголосити їх покидьками суспільства… Ми будемо розхитувати в такий спосіб покоління за поколінням. Ми будемо завжди головну ставку робити на молодь, розкладати й розбещувати її. Ми зробимо з молодих людей шпигунів і космополітів. От так ми це й зробимо».

Як бачите – цитата гідна того, що б її процитувати майже повністю. Згадаєте самі: – всі саме так і відбувалося, особливо в роки перебудови і відбувається дотепер! Цитата цілком і повністю відображає як політику США по відношенню до СРСР, так і результати, що були досягнуті внаслідок цієї політики. Кожен крок цього плану був виконаний, у цій цитаті не має жодного слова, яке не відповідає реаліям подій, що призвели до розпаду держави і до сьогодення. Відразу зазначимо, що цей план не вмер, він продовжує діяти, тільки вже – на остаточно добивання ворога – України, Росії, на їх розпад, повне знищення…

Боротьба з комунізмом перетворилася у західних ідеологів у параною. Як пише американський історик С. Лені в книзі «Безглуздий хрестовий похід»: «Ще з 1917 року комунізм уважався «найбільшим жахом» у житті Америки, а з 1946 року антикомунізм став метою нашого національного існування й основною догмою зовнішньої й внутрішньої політики США». Як би конкретизуючи цю думку, професор університету штату Іллінойс М. Паренті у книзі «Антикомуністичний імпульс» відзначає, що в ім’я антикомунізму в США «в минулому витрачені сотні мільярдів доларів і принесені в жертву сотні тисяч людських життів».

Але холодна війна велася не тільки проти країн соцтабору. Вона велася, ще раз нагадую, проти всіх народів світу. Виключення якоюсь мірою становили народи трьох держав — США, Великобританії й Ізраїлю, які масонські володарі зробили своєю штаб-квартирою, у яких взяли під повний контроль всю систему державної влади й громадського життя. Але знову ж — тільки, у певній мірі…

В 1947 році в США створюється Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) США, основне призначення якого, як писав один з головних американських ідеологів Дж. Петті, «здійснення керівництва світом на всіх континентах і у всіх суспільних системах, всіма расами й релігіями, у будь-яких соціальних, економічних і політичних умовах» . Даллес ЦРУ й очолив. А у квітні 1950 р. Трумен схвалив розроблену Радою національної безпеки США таємну директиву № 68, у якій Радянський Союз недвозначно оголошений ворогом № 1. Директива вимагала «забезпечити корінну зміну природи радянської системи», посіяти усередині цієї системи «насіння її руйнування», «заохочувати й підтримувати безладдя й заколоти у обраних, стратегічно важливо розташованих країнах – сусідах Радянського Союзу» . Таку саму роботу одночасно розгорнули й спецслужби Великобританії, ФРН, Ізраїлю, інших капкраїн. В основному, на первісному етапі, вони займалися військовою й політичною розвідкою, розширенням розвідувальної мережі, націоналістичного підпілля.

Заслуги Трумена не були забуті масонами. Американський масонський журнал (підкреслюю – офіційний масонський журнал) «Емпайр стейт мейсон» у статті, яка була присвячена 100-літтю від дня народження Трумена написав: «Обожнюваний брат Трумен став 33-м Президентом США й 13-м членом Братерства на цьому пості. За цим пішли хвилюючі роки, завершення II Світової війни, включаючи атомне бомбардування Хіросіми й Нагасакі… оголошення доктрини Трумена для Греції й Туреччини, за якою пішов план Маршала, визнання держави Ізраїль… укладання північно-атлантичного договору… корейська війна, а також холодна війна, що відкинула свої крижані погрози на події, що відбувалися більшу частину перебування його на чолі адміністрації США» .

Даллес і його аналітики добре вивчили суть історичних процесів людства, не погидували вивченням нашої історії, нашої натури, зробили те, що до них, із часів монголо-татарської навали не вдавалося зробити нікому. Вони все розрахували й разом зі своїми хазяями прекрасно організували виконання наміченого плану.

З ініціативи й за активної участі США у світі виникають нові військові блоки: в 1948 році, на Американському континенті — Організація американських держав (ОАГ), в 1949 році в Європі, Північній Америці й на Атлантиці — Північно-атлантичний союз (НАТО), в 1951 році в районі Австралії — АНЗЮС, в 1954 році в Південно-Східній Азії — СЕАТО, в 1955 році на Ближньому й Середньому Сході — СЕНТО. Павутиною кабальних військових договорів США обплутали понад сорок країн. У військово-політичних блоках США побачили засіб, який на їхній погляд, мав допомогти їм зберегти наявні й повернути втрачені позиції (країни соціалізму). Із блоковою стратегією вони зв’язали надії утримати під своїм впливом інші капіталістичні держави, для того щоб разом з ними проводити загальну політику, спрямовану на удавлення соціалізму.

Була й ще одна причина. Зміна суспільно-політичної обстановки у світі в післявоєнний період, виникнення світової системи соціалізму, яка постійно збільшувала свій вплив на хід світового розвитку, величезний ріст авторитету й впливу Радянського Союзу й, одночасно, різке послаблення ряду капіталістичних держав (Німеччина, Франція, Великобританія, Японія, Італія) створили у світі ситуацію, що радикально відрізнялася від передвоєнної. Капіталізм, втративши свій домінуючий вплив на долі світу, був поставлений перед фактом наступу соціалізму, безперервного росту робочого й національно-визвольного руху, особливо в колоніях, що загрожувало власності великих транснаціональних монополій, у яких головували рокфеллери, ротшильди, моргани й тому подібні промислові й фінансові воротили.

Так, масон Г. Киссинджер, що займав у свій час пост державного секретаря США, ще на початку 60-х років писав, що «неможливо ні Сполученим Штатам, ні нашим європейським союзникам самостійно впоратися з усіма революційними змінами, які відбуваються в наш час». Іншими словами, намагаючись загальмувати революційні зміни, що відбуваються у світі, правлячі кола імперіалістичних держав прагнули об’єднати в мілітаристських блоках економічний і військовий потенціал капіталістичних країн, проводити єдиний зовнішньополітичний курс, здійснювати єдину військову стратегію. Блокова стратегія дозволяла активно втручатися у внутрішні справи старих і нових держав. В обстановці «холодної війни» США прийняли на себе роль «рятівника» капіталізму. Революційним змінам, що відбулися й тривають на земній кулі в післявоєнні роки, «світовий уряд» вирішив протиставити нові «священні союзи».

Колонізаторську сутність НАТО досить повно розкрив один із творців блоку Джон Ф. Даллес.  В 1953 році, під час свого перебування на посаді державного секретаря США, він визнав, що «Північноатлантичний союз більшою мірою, ніж будь яка інша організація, наближається до того, щоб стати діючою поліцейською силою міжнародного суспільства». Це визнання Даллеса є не точним лише в одному: НАТО аж ніяк не «наближалося», а стало світовим жандармом від дня свого народження. Після закінчення другої світової війни майже не було періоду, коли країни — учасниці НАТО не вели б де-небудь у світі війни, не брали участь в інтервенції, не намагалися силою зброї нав’язати свою волю іншим народам. Усього за післявоєнні роки держави НАТО розв’язали близько 50-ти локальних війн.

Досвід національно-визвольного руху в колишніх колоніях ведучих капкраїн взагалі наочно показав за післявоєнні десятиліття, що якщо виникає реальна погроза пануванню монополістичного капіталу і його політичних ставлеників, американський імперіалізм йде на все, відкидаючи будь яку видимість якої б те не було демократії. Він готовий потоптати й суверенітет держав, і будь-яку законність, не говорячи вже про гуманність. Наклеп, одурманення громадськості, економічна блокада, саботаж, організація голоду й розрухи, підкуп і погрози, терор, організація вбивств політичних діячів, погроми у фашистському стилі — такий арсенал сучасної «боротьби за права людини в усьому світі», що ведуть США і їхні сателіти. Ми це все ще побачимо далі.

1947-й був багатий на події в історії розвитку й зміцнення масонства. У США було створено ЦРУ. У тому ж році видатний масон Аллен Даллес виступив із уже цитованою промовою про плани знищення СРСР.

Забіжимо тепер небагато вперед і дещо далі – у Європу. Проводячи аналіз громадського життя й розвитку країн світу на сучасному етапі американські вчені Данелли й Денис Медоузы в 1992 р. опублікували книгу «За рисою», у якій роблять висновок, що для нормального життя населення найбільш розвинених країн світу, «до середини 21-го століття населення Землі повинне скоротитися до 1 млрд. людей. Держави третього світу не повинні розвивати в собі промисловість і економіку за зразком індустріально розвинених країн Заходу й перейти на «зелені» технології. Народи цих країн повинні максимально скоротити матеріальні потреби й зосередитися на розвитку духовних запитів» . Іншими словами, нам пропонується менше їсти, а більше читати, при чому не всім, а тим, хто на той час завдяки «турботам» провідних країн світу виживе. І пропонують ні які-небудь дрібні писарчуки, а вчені — члени Римського клубу, що займається під егідою Міжнародного банку реконструкції й розвитку (у свою чергу створеного під егідою ЦРУ), розробкою стратегічних напрямків розвитку людства. Із цим самим банком, до речі, активно співпрацює наш «улюблений» уряд.

Медоузы не першопрохідники теми. Як писав у своїй книзі «И от, кінь блідий» колишній офіцер військової розвідки США Біл Купер, ця тема була вперше піднята ще на спеціальному симпозіумі в Римі, що відбувся в 1957 році (звідси «Римський клуб«). Саме там були зроблені висновки, що сучасна цивілізація звалиться, якщо не буде нічого зроблено для зниження темпів народжуваності . Англо-американські вчені Пендалл, Фогт, Піткін і деякі інші спільно висунули теорію існування у світі «дорогих» (обраних) і «дешевих» (інші) людей. До «дорогих» вони на всій землі віднесли всього 150 мільйонів чоловік. Про виживання «дешевих» (Китай, Індія, Африка, СРСР і т.п.) вони запропонували не турбуватися .

Існує всього два способи знизити приріст населення: зменшити народжуваність і збільшити смертність. Втілення в життя ідей симпозіуму почали в країнах третього світу. Але знизити народжуваність у цих країнах, де традиційно багато дітей у родині не вдалося. У багатьох регіонах Землі цьому перешкоджають релігійні канони, що забороняють контрацепцію й аборти. Відповідно «єдиною альтернативою для світової правлячої еліти залишилося підвищення рівня смертності».

Військовий розвідник Купер, що проник у таємниці масонства, пише: «Декілька таємних рекомендацій дав доктор Ауреліо Пеккеї (Печчеї) з «Римського клубу». Він говорив про те, щоб розробити нову хворобу, яка б здійснила той самий ефект, що й знаменита «Чорна смерть» (чума). Його головною рекомендацією було одержання мікроорганізму, здатного вражати імунну систему, що призвело б до неможливості ефективної вакцинації. Були віддані накази вивести такий мікроорганізм, а також розробити відповідні заходи профілактики й лікування. Мікроорганізм повинен був використовуватися проти основного населення й уводитися в організм при профілактичній вакцинації. Заходи профілактики повинні застосовуватися лише стосовно правлячої еліти. Медична допомога буде надана усім, хто вціліє, але лише тоді — коли буде вирішено, що достатня кількість людей уже загинула. Лікарський засіб оголосять «створеним», хоча він існував від самого початку. Цей план є частиною плану «Global 2000» .

От Вам, читачу, пояснення таємниці виникнення СНІДу, та й труднощів з його лікуванням. Вірус був створений приблизно до 1972 року. Принаймні саме цього року Римський клуб в особі вищезазначених Донелла і Деніса Медоузів розробив свою доповідь «Межі росту«, у якому вже була чітко визначена гранична чисельність населення, що повинна залишитися на Землі. Ця доповідь і стала основою другого етапу вищезазначеного плану «Global 2000». На другому етапі були проведені додаткові дослідження й безпосередньо запуск вірусу в роботу. Природно, що, цілеспрямовано створюючи вірус, завжди можна визначити шляхи його виявлення й знищення, тому що із самого початку відома природа вірусу, його слабкі й сильні сторони. Тобто, особливих труднощів у творців СНІДу зі створенням антивірусу не було. Але масони його не тільки притримують, але й усіляко перешкоджають його розробкам з боку інших учених, направляючи медичну науку в тупикові дослідження. Не випадково більше 10-ти років досліджень пішло у загалу вчених лише на те, щоб виявити вірус, який викликає інфекцію.

Купер пише, що основною мішенню на той час були обрані латиноамериканці й чорношкірі. Африканський континент був інфікований в 1977 році при профілактичній вакцинації проти віспи за участю працівників Всесвітньої організації охорони здоров’я. Населення США було інфіковано при вакцинації проти гепатиту-Б, що проводились Центрами по контролю над захворюваністю Нью-Йорка, Сан-Франциско, Чикаго й трьох інших американських міст… Інфіковані були гомосексуалісти, що ведуть безладне статеве життя. Вірус, що викликає СНІД містився у вакцині. Купер стверджує, що цей наказ був відданий Політичним комітетом Більдербергської Групи.

Пізніше, уже після розпаду СРСР, колишній голова КДБ Крючков казав, що про всі ці плани добре знали «компетентні органи» СРСР: «Потоком йшли відомості про задуми у деяких країнах, і насамперед у США, відносно нашої держави, що глибоко насторожували. За деяким з них, населення Радянського Союзу, нібито надмірно велике і його варто було б різними шляхами скоротити. Вироблялися навіть відповідні розрахунки. За цими розрахунками, населення Радянського Союзу доцільно було б скоротити до 150-160 млн. людей. Визначався строк — протягом 25-30-ти років. Територія нашої країни, її надра й інші багатства в рамках «загальнолюдських цінностей» повинні стати загальним надбанням певних країн світу, тобто ми повинні поділитися цими «загальнолюдськими цінностями» .

Ви думаєте, що провідні світові політики, керівники держав, найбільші вчені не знають про фактичне походження вірусу? Знають добре. Та й публікації про це проскакували неодноразово. Але авторитетні особи ніколи не підтвердять цю інформацію, тому що вони або самі масони й зацікавлені в діяльності вірусу, або не мають у своєму розпорядженні документальних доказів.

Поки Радянський Союз був закритою державою, здійснити ці плани над його народом було вкрай важко: у використанні імпортних вакцин не було необхідності, інші ввезені ліки ретельно перевірялися, та й ввозили їх небагато. Але в період «перебудови» і після розпаду СРСР, після встановлення контролю «світової еліти» над пострадянськими державами знову вийшло на передній план горезвісне «слов’янське питання».

Один СНІД звичайно проблеми не вирішить. До того ж, лікарі всього світу узялися створювати вакцину проти цієї хвороби, хоча вона й існувала із самого початку. Та й повільно все це, ще й діє не тільки на слов’ян. До речі, на втрати населення тих же високорозвинених країн організаторам цього способу знищення народу зовсім наплювати. Їх це просто не хвилює. Вони думають лише про себе й свої цілі. Та й гинуть, в основному, не найкращі (на їх погляд) представники цих держав — наркомани, збоченці, біднота.

Поворот до поширення влади США в глобальному масштабі супроводжувався повсюдним перегрупуванням масонських лож, їхнім чищенням від «ліберальних елементів», створенням «штурмових» лож, типу карбонаріїв (наприклад ложа П-2, про яку пізніше). У ході післявоєнної діяльності, виникла нагальна потреба створення на базі американських лож повноправного таємного політичного центру масонства й одночасного розширення числа легальних масонських організацій. В 29 травня 1954 року в місті Оостербріке (Голландія) в отеленні «Більдерберг» уперше було скликано Більдербергська конференція, на яку зібралися вищі масонські кола Західної Європи й Північної Америки . Конференція (клуб) була покликана замінити Раду з міжнародних відносин, яка діяла з початку 20-х років, але не замінила, а стала діяти разом з нею і навіть скоріше — над нею і над всіма іншими масонськими органами. З того часу ця конференція проводиться щорічно в різних містах світу, хоча навряд чи Ви, читач, знайдете про це згадування в широкій пресі (за рідкісними винятками). Постійних членів у цієї організації формально немає. На першій конференції головою був обраний голландський принц Бернгард і з того часу він щорічно (до своєї смерті у 2004 р.) її й скликав за списком, що узгоджувався з верхівкою масонства . Участь у конференції є дуже престижною для будь-якого масона. Учасників конференції називають Більдербергською групою («Більдербергери»). Біб Фриссел пише у своїй книзі: «Як би ви не називали їх – Таємним урядом, Ілюминатами, Більдербергерами, Тристоронньою комісією або Радою по міжнародним відносинам, не має значення. «Таємний уряд» складається в основному із самих багатих людей світу. Їх біля 2-х тисяч, але вони вже довгий час контролюють наші, так звані, уряди. Вони визначають, кого й коли повинні обрати на певний пост. Вони вирішують, чи буде вестися війна й коли вона закінчиться. Вони контролюють світові запаси продовольства, ріст і спад інфляції світових валют. Все це визначається згаданою групою осіб. Безумовно, вони не можуть взяти під контроль стихійні лиха, але керують багато чим» .

Для легального сприяння підтримки масонському руху почали відкривати різні офіційні клуби та перетворювати в масонські організації вже діючі заклади. Практика це була не нова. Так, масон адвокат Харрисон ще в 1905 році відкрив клуб «Ротарі інтернешнл«, що став родоначальником «білого масонства», тобто легального, нетаємного, взагалі-те — полумасонства. «Ротарі» вже нараховує більше мільйона членів.

У серпні 1959 року Конгрес США під тиском масонів прийняв Закон «Про поневолені народи», у якому вже відкрито ставилося питання про розчленовування СРСР на 22 держави й розпалення ненависті до радянського народу .

В 1967 році до Єрусалиму з’їхалося 240 мільйонерів, загальний капітал яких становить суму, що дорівнює бюджету трьох середніх європейських держав. Приїхали фактичні правителі держав світу: 60 родин володарів США, на чолі з Рокфеллерами, французькі володарі Ротшильди, правителі Італії — Мейєр, Швеції — Валенберг, Аргентини — Міллерман, ПАР — Оппенгеймер, Швейцарії — Розенбаум. Ізраїль представляв Вольфсон. Зібравшись, вони думали, що ж їм далі робити із цим світом…

В 1970 році Раду з міжнародних відносин очолив Девід Рокфеллер. У її складі було 1948 чоловік, серед яких перебували такі люди, як Генрі Кіссінджер, президент «IBM» Фрэнк Карі, президент «Тексас інструментс» Марі Шепард, президент химконцерну «Дюпон де Немур» Ірвинг Шапіро, президент «Вашингтон пост» Кетрин Грем, батько американської водневої бомби Едвард Теллер, кумир американських правих Баррі Голдуотер, президент профспілкового об’єднання АФТ-КПП Латі Кіркланд. Пізніше у члени Ради увійшли Ніксон, Рейган, Хейг, багато керівників Пентагону, ЦРУ. Для прийому до членів Ради з МВ необхідні рекомендації 2-х його членів. Наприклад, президентові США Картерові у свій час відмовили в прийомі. РМВ зіграла величезну роль у справі розвалу Союзу. Про все це писали багато військових розвідників США, у тому числі такий собі Гонсалес-Мата .

Наприкінці квітня 1971 року у належному Рокфеллерам готелі «Вудсток» (м. Вудсток, штат Вермонт, США) відбулися чергові збори Більдербергського клубу, на якому були присутні більше сотні членів цієї всесвітньої масонської організації. Про ці збори з максимально можливими подробицями й списком учасників написала 15 травня 1971 року газета «Вашингтон Обсервер» і невелика місцева газета .

Але в ті роки радянська система була усе ще міцна. Як написав у своїй статті «Як розпізнати шпигуна» колишній співробітник розвідки держдепартаменту США Джон Маркс: «Щодо Радянського Союзу й Китаю, те наші агенти довели нездатність проникнути в ці закриті суспільства» . Націоналістичне підпілля було знищено. Шпигунів і їхню агентуру досить успішно відловлювали. Важко було проникнути в армію, спецслужби, правоохоронні органи, на підприємства військово-промислового комплексу. Головний упор доводилося робити на технічні засоби військової розвідки й на радіопропаганду. Як вона велася, найкраще характеризують слова голови комітету політичної інформації США генерала Джонсона, який заявив, що «в ідеологічній боротьбі з СРСР нам потрібна не правда, а підривні дії» .

Але американську розвідку теж у біді не залишили. Їй допомогли. Відразу ж після створення ЦРУ, воно почало активно задіювати у своїй діяльності різні церковні конфесії. Наприкінці 50-х років єговістську церкву, яка у загальному є первинною масонською організацією, очолив тісно пов’язаний з розвідкою США Натан Кнорр. Єговісти створили в СРСР величезну мережу, яку активно використовували в шпигунських цілях, обслуговуючи інтереси ЦРУ й відповідно масонських організацій. Крім збору розвідувальних даних, завданням «святих братів» було забезпечення масових відмов молоді від служіння в армії. Проте, не такими вже мирними вони були насправді. Наприклад, при затримці в момент переходу радянського кордону члена західноєвропейського бюро єговістів Петра Буднікевича, при цьому «пацифістові» було виявлено не лише антирадянську й релігійну літературу, але ще й рацію та зброю .

За вказівкою масонських лож, ізраїльська «Моссад» теж почала постачати ЦРУ здобуту інформацю. Але, звичайно, не за так, а за різні зустрічні послуги, а те й просто за «бакси». Та американці й не проти були допомагати братам по зброї цілий рік, удень і вночі – аби лише був гарний привід для витрати грошей своїх платників податків. У результаті, як написав в 1979 році вересневий номер французького журналу «Жьон Афрік»: «більшість інформацій, про арабські країни й країни соціалістичного табору ЦРУ одержує від «Моссад» .

Завдання значно полегшувалося в періоди розрядження міжнародної напруженості. Цей процес супроводжувався розширенням економічних, науково-технічних, культурних, спортивних і інших зв’язків із закордонними державами. План Даллеса продовжував діяти. І далеко не завжди ця діяльність була спрямована на заволодіння якимись секретами. Цього разу вони зробили ставку на дисидентів, на «ідейне розбещення», на впровадження «агентів впливу», підняли на щит гасло боротьби за права людини, хоча фактично наші права їх мало турбували. Саме в ці роки активізувалася діяльність усіляких емігрантських, сіоністських організацій, закордонних релігійних центрів, що також тісно співробітничали з розвідками. Вербували за кордоном наших туристів, учених, артистів, спортсменів, письменників, журналістів, тих самих синків керівників держави та урядових установ, партійних бонз, що роз’їжджали на народні гроші по закордонах, а те і їх самих. Втягували в різні «культосвітні клуби» наших дипломатів. Вербували студентів ВУЗів, роблячи заділ на майбутнє. І треба визнати – досягали значних успіхів.

От як це відбувалося на прикладі ряду ідеологів «перебудови» і відвертих зрадників Батьківщини того періоду ( у принципі, це одне й те саме). Наприкінці 50-х – на початку 60-х років у Колумбійському університеті США проходили стажування за направленням ЦК КПРС майбутній «права рука» Горбачова – О. Яковлев і майбутній генерал КДБ  О. Калугін. З обома вступили в контакт офіційні працівники ЦРУ, сфотографувалися з ними, почали проводити обробку. Калугін після повернення в Союз доповів про цей «мерзенний факт», а заодно здав Яковлева, який про цей факт до того мовчав, як риба. Але Яковлев все ж відбрехався. Брехати майбутній перебудовник здавна вмів дуже складно. Коротше, усе пройшло нормально, незважаючи на те, що ЦРУ-шники опублікували в деяких газетах російських емігрантів своє фото з обома радянськими стажистами – «хрущовська відлига» все ж була… А може це фото Яковлева й урятувало, дозволило представити всі, як провокацію імперіалістів. Проте, аналізуючи події наступних десятиліть, можна із упевненістю сказати, що це була тонка гра американської розвідки, проти радянської контррозвідки. Калугін і Яковлев були без сумніву повністю завербовані, але ЦРУ-шники, побоюючись, що всюдисуще КДБ зафіксувало контакти, доручили Калугіну видати Яковлева, щоб самому зміцнити позиції, а той нехай пробує викрутитися, використовуючи публікацію фотографії в газеті. Міркуючи з погляду контррозвідника, природною є думка — навіщо засвічувати завербованого? А якщо засвітили — значить це була просто спроба скомпрометувати. Тим більше, що ніякими секретами вони на той час не володіли. Новоспечені агенти впливу, що реабілітували себе, ЦРУ (їх тоді завербували просто про всякий випадок) пішли поступово вгору службовими сходами. Деяку підтримку їм робили через інших таких же агентів впливу в різних структурах радянської державної влади й у партійних органах. На початку 70-х Яковлева призначають послом у Канаду, де він за участю працівників ЦРУ встановлює постійний особистий і дуже тісний контакт із одним з вищих масонських ієрархів світу прем’єр-міністром Канади П. Трюдо. КДБ знало про ці контакти, але не знало про їхній щирий характер. Більш того, Трюдо вважався другом Радянського Союзу й постійні контакти Яковлева з ним навіть заохочувалися.

В 70-х роках поступово біля вищих керівників ЦК КПРС, радянського уряду, керівників провідних міністерств, галузей науки й виробництва починають формуватися й підсилюватися групи агентів впливу: Ф.М. Бурлацький (до 1964 р.), Г.Х. Шахназаров, Г.И. Герасимов, Г.А. Арбатов, А.Е. Бовін, академік Сахаров А.Д. і його дружина Е. Боннер. Арбатов – директор радянського Інституту США й Канади, користуючись своїм службовим становищем, постійно катався в ці країни за гроші радянських робітників, селян і інтелігенції. Так йому було легше контактувати з ЦРУ й масонськими ложами. Навіть сам колишній Державний секретар США Телбот у передмові до виданих в США після розпаду СРСР мемуарах Арбатова, відкрито «здав» Арбатова — написав, що «містер Арбатов був другом Америки з 70-х років» . «Містер Арбатов» потім, у свою чергу написав післямову до московського видання книги «брата» Генрі Кіссінджера .

А незабаром розпочалася горбачовська «перестройка»

 ______________________________

Захід виграв холодну війну, а Радянський союз її практично добровільно програв. Тепер, розпустивши Організацію Варшавського Договору й Раду Економічної Взаємодопомоги, зламавши «залізну завісу» і об’єднавши Німеччину, зруйнувавши наддержаву й заборонивши комунізм, народи Росії, України і Білорусії, інших пострадянських республік в 21-му столітті можуть особисто переконатися в тім, що ні яка ідеологія, ні які-небудь там права людини й т.п., а виключно геополітичні інтереси превалюють у західному політичному мисленні. При чому, ці геополітичні інтереси західних держав засновані винятково на інтересах найбільших міжнародних фінансово-промислових груп, для яких люди — це лише засоби заробітку грошей і об’єкти для задоволення владних амбіцій найбільших фінансистів і промисловців.

Присунувши границі НАТО впритул до границь Росії (насамперед), України й Білорусії, розташувавши свої військові бази в половині республік колишнього СРСР, західні політики (особливо американські) всі частіше звертаються до риторики часів Холодної війни, демонизуючи основні пострадянські держави в очах народів світу й готуючи нам подальші апокаліпсичні розпади.

Ігор Князєв

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

9 комментариев к “Холодна війна — як то було…”

  1. Так и было. Я помню в молодости, примерно в конце 70-х годов, пошел как-то в кинотеатр «Патрия» в Кишиневе. А тогда в кинотеатрах иногда перед сеансами, вместо киножурнала выступали разные лекторы, с короткими 10-минутными лекциями. В тот раз выступал лектор-международник, рассказывал о международном положении. Он уже тогда цитировал план Даллеса. Можно много говорить о том, кто является автором этого текста, но ведь действительно все произошло еще по этому плану. И с этим не поспоришь. Конечно, проспала советская власть (в том числе КГБ) и себя и страну. Да и мы все, честно говоря, любили потрепаться на разные темы, где по сути, а где и попусту, а иногда вместо того, что бы нормально работать, помогли запроданцам — всякой швали продажной развалить страну.

  2. Извините за грубость, но «прокакали» мы эту войну. Мы — в смысле СССР. И прежде всего в идеологическом аспекте.
    Ведь хотябы взять пример: их , тоесть «вражеские» группы типа Чингиз Хана, Смоуки, АС/DC и т.д. у нас были на расхват, но чет я не слыхала, чтобы где то в недрах Манхеттена молодежь перло от Сябров, Красных Маков, Червоної рути или Машины Времени.

  3. а що ж ні? Як писав Шевченко: «Німець скаже: Ви слов»яни, славних пращурів нащадки погані!» Щось таке, точно не пам»ятаю. Отак і було: погані нащадки, трепло і все! Нічого людяного не залишилося, тільки гроші давай, за гроші все, що завгодно продати здатні. от і державу просрали

  4. Ляльками ми були, ляльками і залишаємось

  5. У роки холодної війни технічний прогрес йшов семимильними кроками. Це проявлялося не лише у військовому комплексі. Змагалися у всіх галузях промисловості. Цьому не можна було не радіти. І це головний і самий жирний плюс того історичного відрізку. Мені, як людині захопленому технікою, важливий саме цей аспект.
    Зараз ситуація зовсім інша: комерція вбиває науку. Тільки державні дотації здатні пожвавити дорогі наукові дослідження розраховані часом на десятки років.
    Війна — двигун прогресу. А холодна війна — винятковий історичний факт, коли й вовки залишалися ситими, і вівці цілими. А хто виграв — не важливо! Людство однозначно одержало вигоду від гонки озброєнь.

  6. Від гонки озброєнь — вигоду??
    Ресурсів трахнули на сотні мільярдів у землю. Хренассе вигода

  7. Холодної війни не уникнути, тому що однаково провідні держави світу будуть боротися за сфери впливу, однаково буде відбуватися конфронтація держав, і це буде виражатися в гонці зброї, економічній, соціальній, культурній і іншій сферах.

  8. Раз: хтось «трахнув ресурси на сотні мільярдів у землю», значить хтось ці ж самі мільярди заробив. Тут теж діє закон «з’єднаних сосудів» — в одному місці убуває (держбюджети і кишені народів) в іншому прибуває (кишені банкірів, промисловців, торгашів)…

  9. щодо коментаря s-37: холодна війна — не лише технічні грашки і прогрес, а ще й війни по всьому світові, а щодо нас (всіх народів Союзу), то її наслідком після розпаду СРСР є мільони загиблих у міжнаціональних конфліктах, від розрухи, голоду! Наслідком є також утворення злодійських влад на теренах колишніх республік Союзу

Залишити коментар