У свій час на сайті «Сокирянщина» була опублікована стаття «Оборонні споруди Сокирянського Подністров’я», що була уривком зі статті Миколи Жарких «Оборонні споруди долини Дністра». Та стаття містила цікаву але досить обмежену територіально інформацію про прадавні фортефікаційні споруди верхнього Подністров’я. Продовжуючи вивчення теми ми натрапили на досить цікаву за змістом і значенням статтю, що була опублікована на румунському сайті «Basarabia-Bucovina.Info». За значенням ця стаття цікава демонстрацією румунського великодержавницького підходу, а за змістом цікава, оскільки містить узагальнений опис фортець правого берегу Дністра (за винятком фортеці у Бендерах, яка знаходиться на лівому березі Дністра) і Дністровського лиману. І ми вирішили запропонувати увазі відвідувачів сайту «Гвіздівці» переклад цієї статті на українську мову.

Втім, статтю а ні за змістом, а ні за значенням не можливо правильно зрозуміти, якщо не знати хоча б коротко історію Молдови і історію виникнення Румунії, як держави. Переважна більшість сучасного українського населення, нажаль не знає навіть історію своєї країни і свого краю, а що вже говорити про історію сусідніх країн? Та історія Молдови і історія виникнення Румунії в багатьох аспектах тісно пов’язана з історією земель, що нині входять до складу України.

* * *

Отже: Румунія (рум. România) — держава на перехресті східної, центральної та південно-східної Європи. Межує на півночі з Україною, на північному сході — із Республікою Молдова, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, і з Болгарією — на півдні, а також омивається Чорним морем на сході. Загальна площа 238,397 км2, населення — приблизно 20 млн. Столиця і найбільше місто — Бухарест.

У середні віка на території сучасних земель Румунії, Молдови і української частини Бессарабії та Буковини були розташовані 3 князівства: Молдова, Валахія і Трансільванія. Населення цих князівств в загально називали відповідно молдаванами, волохами і трансільванцями, хоча слід зазначити, що в Трансильванії було дуже багато угорців. Окремо серед мешканців цих князівств виділяли вринчан, банатців. Мова населення князівств здебільшого не дуже істотно відрізнялася, за винятком трансильванських угорців. Були й деякі культурні і ментальні відмінності.

Молдавське князівство в період з 1432 року до 1606 року. Хто не пам’ятає, 1432 рік — рік першої з відомих документальної згадки про село Гвіздівці. В даному випадку датування 1432 роком є не досить вірним, адже Господар Молдови Александру чел Бун, який подарував Гвіздівці своїм боярам, помер 1 січня 1432 року і відповідно, князівство сформувалося явно раніше, як і село виникло раніше.

Таку імітацію сургучної печатки Штефана чел Маре роблять в Кам’янець-Подільській фортеці. Це один з прикладів того, що ні хто і ні де в Україні не приховує давню історію відносин з Молдавським князівством.

До складу Молдовського князівства входила Східна Молдова (нині – територія Республики Молдова) і Західна Молдова (ця територія знаходиться за рікою Прут і на цей час входить до складу Румунії). На півдні, у прибережній частині Чорного моря знаходилися землі під назвою Буджак або Бессарабія, що також входили до складу князівства. Але досить давніх (ще турецьких) часів Бессарабією стало прийнято називати всю територію між річками Дністер, Прут, Дунай і Чорним морем. На заході кордон князівства проходив по Карпатах. У свій час, зокрема при Штефані Великому, до складу князівства входила і частина Поділля з містом-фортецею Кам`янець-Подільским.

Князівства періодично об’єднувалися, в основному під проводом господарів Молдавського князівства і під назвою Молдавське князівство, згодом знову розпадалися на окремі князівства. Розпаду єдиної держави здебільшого сприяли турецькі нашестя. В остаточному всі князівства попали в повну залежність від Османської імперії і навіть увійшли до її складу. В часи незалежності і об’єднання (зокрема, при господарях Олександрі Доброму (Александру чел Бун)[1] і Штефані Великому (Штефан чел Маре)[2] офіційною, щонайменше – письмовою мовою, була староруська мова. Саме на ній видавалися офіційні документи. Турецькі ж влади в подальшому вимагали використання в офіційних документах грецької мови.

В ході російсько-турецьких військ незалежність князівств від турецького панування періодично відновлялася, згодом знову поновлювалося панування турків.

Хотинська фортеця

До 1806 року російські війська звільнили більшу частину князівств від турецьких військ і території Молдавського князівства (Бессарабія і запрутська частини Молдови, зокрема – місто Яси) та значної частини Валахії управлялися, так званими, диванами Молдавії і Валахії, що були розміщені в місті Яси (запрутська Молдова). Але головував у тих диванах російський сенатор С.С. Кушніков[3].

В 1812 р. Бессарабія за міжнародним Бухарестським мирним договором відійшла до Російської імперії і стала її частиною, а запрутська частина Молдови і значна частина Валахії залишилися окремими князівствами під протекторатом Туреччини.

Втім, російсько-турецькі війни продовжувалися і після війни з турками в 1829 році управляючим Дунайськими князівствами Валахії і Молдови був призначений Павло Дмитрович Кисельов. Під його проводом були створені парламенти князівств (валаш. Адунаря Обштяскэ). Туреччина втратила право на втручання у внутрішні справи князівств, фактично визнавши їх самостійність.

Фортеця в м. Сороки (Молдова)

 

При цьому, за сприяння російської військової адміністрації, на початку XIX ст. в Дунайських князівствах сформувався ліберальний національний рух. Саме тоді вперше з’являється термін «румунська нація». У 1834 році Кисельов втратив свої повноваження. Валахію очолив господар Александру II Гіка, а Молдавію (запрутську) — господар Михаїл Стурдза, але Російська імперія зберігала свій вплив на політику князівств.

Після завершення Кримської війни, в 1856 році на Паризькому конгресі було прийняте рішення позбавити Росію прав впливу на Валахію і Молдавію. Також 3 південних повіти Бессарабської губернії від Росії передавались Молдавському князівству.

Фортеця у м. Бендери (невизнана ПМР)

В 1858 році в Парижі відбулося ще одне засідання представників великих держав (Франція, Австрія, Великобританія і Росія). Конгрес тривав з 10 травня до 7 серпня і на ньому була прийнята спеціальна Паризька конвенція про устрій Дунайських князівств, але вона знову передбачала, що Валахія і Молдавія залишаються васалами Османської імперії під колективною гарантією великих держав.

Фортеця в м. Білгород-Дністровському мала за свою багатовікову історію чимало різних назв.

11 грудня 1861 року Александру Іоан Куза, будучи одночасно правителем запрутської Молдавії і Валахії, опублікував прокламацію, проголосивши створення румунської національної держави. З 1859 до 1862 років відбувалося її формування і в 1861 році Османська імперія під тиском «великих держав» визнала існування Об’єднаного князівства Валахії і Молдавії, як свого васала. Румунське об`єднане князівство були васалом Туреччини до 1877 року, коли воно за підтримки великих держав проголосило незалежність і було визнане міжнародними Сан-Стефанським та Берлинським договорами. Перед тим, в 1881 році на основі Об’єднаного князівства було фактично сформоване королівство Румунія під владою Кароля І (Carol I), що походив з німецького монархічного католицького роду Гогенцолернів-Зігмарінгенів.

У 1918 році, скориставшись розпадом Російської і Австро-Угорської імперій, Румунія окупувала і анексувала територію Бессарабії, до якої до цього часу не мала жодного відношення. Радянський Союз у 1940 році «переконав» румунські влади виправити виправити цю «помилку» і після повернення Бессарабії до складу СРСР, частина бессарабських земель з переважно українським населенням була передана до складу України. Як то відбувалося сайт «Гвіздівці» писав у свій час у статті «Як Гвіздівці увійшли до складу України».

 

Отже, Румунія виникла лише в 1881 році а до того її просто ні коли не існувало. Вона жодним чином не може рахуватися а ні дипломатично, а ні духовно, будь якою правоприємницею багатовічної прадавньої держави — Молдавське князівство і східної Молдови, зокрема. Таким чином, не дивлячись на назву статті, слід знати, що дністровські правобережні фортеці досить тривалий час, а саме від періоду завершення, так званого татаро-монгольського нашестя і розпаду Золотої орди завжди входили до складу Молдавського князівства і ніколи не входили до складу Валахії, що на цей час складає основу румунських земель. Таким чином, ці фортеці були румунськими лише два короткочасні періоди історії – під час румунської окупації Бессарабії з 1918 до 1940 років і з 1941 до 1944 років.

Це головне, що потрібно знати для того, щоб правильно розуміти статтю Tudor Cireş і інші подібні статті, якщо такі потраплять Вам під очі.

 

Тепер – сама стаття, що пропонується Вашій увазі…

 

&&&

 

«Зведені в Хотині, Сороках, Тігіні[4] та Четате Албе[5], задля того, щоб слугувати дамбою проти розливу татар, ці чудові мальовничі стіни мовчки відбиваються у водах Дністра, піднімаючи ринви, як стиснуті кулаки Європи ”- Октавіан Гога[6].

Октавіан Гога мав рацію. Фортеці на Дністрі — найгеніальніший проект середньовічної Румунії[7]. Незалежно від того, чи чинили вони опір татарським, турецьким, козацьким чи російським та польським вторгненням «хтивих орд[8]», вони з часом визначили логічну межу цивілізації європейського типу, яку ми маємо на цей час, але переміщену, внаслідок випадковості історії, до Пруту.

 

Не знаю, чи Четате Албе є найкрасивішою середньовічною спорудою на Дністрі, але, безумовно, вона є найбільшою. Вона створювалася між закріпленою стінами тисячолітньою історією, від греків Мілета (V ст. до н.е.) — проходячи через руки фінікійців, тирійців, даків (III ст. до н.е.), Потім знову належала грекам, дакам, римлянам, гунам, візантійцям, генуезцям і аж до римлян. За часів Буребісти фортеця називалася Тірас. Після 1392 року, за часів Петра I Мушата[9], Олександра Македонського та Стефана II, Четате Албе була зміцнена і розширена. Вона була завойована турками в 1450 році і названа Аккерман, але за часів господарів Молдови Александру Воде і Штефана чел Маре Молдова відновила контроль над нею.

Четате Албе вважалася, поряд із фортецею Кілія[10] (у гирлі Дунаю), «брамою християнства» та «ключем до всієї Молдови, Угорщини та Придунайського краю» або «легенями Молдови». Фортеця була завойована османами в 1484 році, а з 1812 року потрапила під владу Росії. Під час археологічних розкопок, між 1927-1930 рр., коли фортеця належала Румунії, тут було зроблено численні відкриття, що засвідчують процвітання всієї території, в той час, коли вона була частиною приданого Молдови.

На жаль, жодна історична істина про той період не представлена ​​міськими путівниками, які воліють розповідати туристам стислу історію. Ознаки містифікації видно з входу. Прекрасний кам’яний герб з волом Молдови, лілією та трояндою Стефана Великого та Святого був знятий з місця. Щоб прикрити розрив, що залишився, зверху розмістили пофарбований дерев’яний прямокутник, що представляє сучасний герб Білої фортеці. Листівки та візитки, які можна придбати біля входу, друкуються лише російською та українською мовами. Якщо вам пощастить, ви також знайдете флаєр англійською мовою, де не згадується жоден історичний період чи римський воєвода.

З путівників ви можете дізнатися, що «Штефан Басараб був правителем Молдови, від якого походить стара назва цього регіону»[11], або що «в 1919 році, не запрошені, румунські армії завоювали Бессарабію, а в 1940 році Сталін видав ноту протесту, після якої територія була звільнена радянськими солдатами»[12]

 

Я кілька разів проїжджав фортецю Тігіна (сьогодні в Придністров’ї). Майже не маючи надії, що хоча б один раз я зможу увійти всередину її міцних стін, де донедавна розміщувався арсенал 14-ої армії[13]. Тоді я думав, що аварія, вибух могли зробити діру в історії, зруйнувавши одне з найважливіших середньовічних міст Дністра. Наприкінці XV століття Штефан Великий побудував тут укріплення із землі та дерева («важіль»), призначене для захисту переправи від татар. Пізніше османи завоювали Тігіну у Петру Рареша і укріпили це місце кам’яною фортецею, що була названа Бендери.

Фортеця витримала кілька нападів протягом століть і остаточно була окупована росіянами в 1812 році. Вона розташована на лівому березі Дністра і оточена трьома рядами стін. Деякі з колишніх господарських будівель використовувались, як казарми для 14-ої армії. Сьогодні всередині є лише кам’яна будівля, нинішній музей фортеці. Шведський король Карл XII також знайшов притулок у Тігіні на 4 роки, між 1709-1713 роками, після поразки під Полтавою.

 

Фортеця Сорока (сьогодні в Республіці Молдова згадується документально в 1499 році, коли бояри княжої ради Молдавії парафували мирний договір з поляками, яких Штефан Воде розгромив у Кодрії Космінулуй. «Якщо ми подивимося на архітектуру фортеці, — каже Ніколає Булат, історик, завданням якого є захист історії румунів від цвілі радянської пропаганди, вона нагадує замок XIV-XV століть, і я думаю, що вона була побудована разом з Хотином і Тігіною у другій половині XIV століття, під час правління Петру Мушата та Александру чел Бун, «Наша фортеця була побудована для створення політичного кордону на Дністрі. Через Дністер була інша країна, інша культура, інший народ. То був дикий степ».

 

Я схильний вважати, що Хотин є найкрасивішою з середньовічних румунських фортець на Сході. Може, тому, що я бачив його такого осіннього дня, коли Сонце лагідно відпочивало на потоці води, що щойно випливав з джерел. У фортеці високі стіни, вбудовані в скельний шар, на якому, згідно з легендою, дацький цар давно збудував «даву[14]». У XIV столітті Олександр Македонський вже правив фортецею. За історичною долею Хотин часто переходив від одного правителя до іншого. Ремонт та доповнення, зроблені архітекторами Штефана Великого, можна побачити і сьогодні, хоча ми не повинні очікувати, що це відзначать українці[15].

 

Румунський король Міхай з головою ради міністрів Румунії Тетереску в Хотинській фортеці. Фото 1935 р.

У 1538 році польський генерал Тарновський підірвав її стіни. Петру Рареш відновлює їх, збільшуючи обороноздатність фортеці. Іон Воде відвойовує Хотин, тимчасово відчужений, і повертає фортецю під законну владу молдаван аж до 1712 року, коли вона потрапляє під турків. Як писав Кантемір[16], Хотинська фортеця «гідна того, щоб вважатися найкрасивішою і найбільшою з інших фортець Молдавії». Пізніше фортеця Хотин стала управлятися росіянами, втратила своє значення і в 1856 р. була скасована і забута.

 

У різні часи історії європейської цивілізації вздовж Дністра на кордонах християнської Європи була побудована низка фортець, замків та інших військових споруд, що були оборонною стіною цивілізованого світу. Візантійський імператор Костянтин Порфирогеніт (X ст.) у інструкції на ім’я свого сина Романоса згадує кілька міст на Дністрі, що передують середньовічним:

«Знайте, що по цей бік річки Дністер, у землі від Болгарії, в броди над цією річкою, є безлюдні фортеці[17]: першу фортецю називають печеніги Аспрон (біла), бо її камені здаються дуже білими; друга фортеця Тунгейт (мирна), третя фортеця Кракнакате (охорона), четверта фортеця Салмакате (патрулювання), п’ята фортеця Сакакате (порівну), шоста фортеця Геукат (війна)».

 

«Археологи» Тігіни

 

«Під час візиту ми побачили небагато солдатів, але погляд на павільйон із гаражами військових автомобілів свідчить про помітну збройну присутність. Однак ми знаходимось на території військової бази. Тільки сама цитадель була звільнена для туристів. Провідник, одягнений як міліціонер, у чорній куртці. Насамперед російські чи радянські герої одержали почесне місце і згадуються лише добре. Натомість Румунія представлена ​​лише як агресор. У Тігіні практично не проводилося археологічних досліджень, тому великими «дослідниками» фортеці були навіть солдати, які тут залишились. Вони знайшли значну частину експозицій музею. Гід розповідає нам про те, як у фортеці розташовувалося військо. Солдати виявили мережу тунелів, що вели до міста. Таким чином, вони могли купувати звідти всілякі товари і, звичайно, підкріплятися»[18], — зазначає бессарабський журналіст Лучан Реніца.

 

Tudor Cireş

Джерело: сайт Basarabia-bucovina.info

 

Некомерційний переклад з румунської мови на українську і передмова – О. Видиш

Ілюстрації  у передмові і в статі — наша підбірка з різних інтернет-джерел.

_________________________________________________________________________________

[1] Олександр I (бл. 1375 — 1432) Добрий (рум. cel Bun) — воєвода (Господар) Молдавського князівства (1400—1432) з династії Мушатів. Точна дата приходу до влади невідома. Перший документ від його імені у статусі господаря датується 29 червня 1400 року. До 1408 року правив спільно зі своїм братом — жупаном Богданом.

[2] Штефан III (рум. Ştefan; 1433 — 2 липня 1504) Великий (рум. cel Mare) —  воевода (Господар) Молдавського князівства (1457—1504) з династії Мушатів. Син молдавського воєводи Богдана II. Онук Олександра І Доброго. Після загибелі батька (1451), вбитого його братом Петром Ароном, переховувався в Угорщині. За підтримки знаменитого за легендами валаського воєводи Влада Дракули повернув собі батьківський трон у Сучаві (1457).

[3] Кушніков Сергій Сергійович (1765—1839) — петербурзький цивільний губернатор (1802-1804), дійсний таємний радник (1827). В 1799-1800 рр., в чині полковника був старшим ад’ютантом при генерал-фельдмаршалі А В. Суворові, брав участь у багатьох битвах. В листопаді 1807 р. одержав чин таємного радника і з 7 листопада був призначений сенатором. В період з лютого 1808 до лютого 1810  рр. головував в диванах Молдавії і Валахії в Ясах.

[4] Тігіна (рум. Tighina ) – старослов’янська назва сучасного міста Бендери.

[5] Четате Албе (рум. Cetatea Albă) – дослівно: «Біла фортеця», молдавська назва сучасного Білгород-Дністровського Одеської обл.

[6] Октавіан Гога (рум. Octavian Goga (1.04.1881 – 7.05.1938) — румунський поет, драматург, академік, ультраправий політик, прем’єр-міністр Румунії з 1937 до 11.02.1938. Член Румунської Академії.

[7] Тобто – тої Румунії, якої в середні віки і навіть набагато пізніше ще просто не існувало J

[8] «хтівих орд» — досить довільний переклад застосованого у оригінальному тексті румунського слова «pohtelor». Точного перекладу не знає навіть ні хто з наших молдавських друзів. Як вони пояснюють, це слово – якійсь образний вираз їз часів середньовіччя.

[9] Петру І (рум. Petru I) — воєвода Молдавський (1375—1391) з династії Мушатів. Первісток невідомого сина воєводи Богдана. Задля захисту від Угорщини став васалом Польщі (1387). Приєднав до Молдавії Шипінську землю із фортецями Хмелів, Хотин і Цецин.

[10] Кілія – місто в Ізмаїльському районі Одеської області.

[11] це дійсно є спірною історичною гіпотезою походження слова «Бессарабія».

[12] а це саме так і було.

[13] мається на увазі 14-та радянська, а згодом російська армія, яка була розташована в Молдавській РСР.

[14] не зрозуміло – що воно таке є?

[15] насправді ні хто з істориків в Україні і серед працівників музейного комплексу Хотина цього ні коли не приховував. До правління часів Штефана чел Маре в українській частині Північної Бессарабії і навіть за її межами (наприклад у Кам’янець-Подільській фортеці) — відносяться з великою повагою.

[16] Кантемир – мається на увазі Дімітрій Кантемір (рум. Dimitrie Cantemir) — молдовський та російський державний діяч, науковець, композитор та письменник. Господар Молдовського князівства в 1693 та в 1710—1711 роках.

[17] а це є дуже цікава інформація, яка потребує окремого дослідження, з приводу того, чому саме ці землі були спустілі у той час? Цитата взята автором статті з трактату візантійського імператора Костянтина Багрянородного. Російськомовна публікація: Константин Багрянородный. Об управлении империей. М.: Наука, 1991. Слід відзначити, що стосовно цих, зазначених у візантійського імператора фортець є цікаві дослідження. Зокрема наші крайові дослідники у одному з своїх провідних історичних творів пишуть: «Перші три фортеці за дослідженнями учених локалізуються доволі точно: Аспрон, що у гирлі Дністра, ототожнюється з Білгородом-Дністровським; Тунгати – це сучасні Бендери (Тягінь), а Кракнакати – Сороки. Точне місце розташування трьох останніх міст не встановлене й понині, але їхнє існування у регіоні в Х–XI ст., до монголо-татарської навали, видається достовірним. І все ж таки цілий ряд істориків і археологів наполягає на тому, що Сакакати – це Хотин, Гієукати – біля сучасного Рухотина (в 30 верстах, близько 32 км, вище від Хотина по Дністру), а Салмакати – приблизно неподалік села Непоротове» (Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – 344 с.: 167 іл. ISBN 978-966-2021-99-8).

[18] мабуть мається на увазі, що солдати 14-ої армії використовували знайдені ними тунелі для виходу з частини в «самоволку» і при цьому придбавали в місті товари. Та напевне, приблизно аналогічно, ці тунелі використовувалися у всі часи?

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар