Лан розкинувся до самого обрію, де в голубому серпанку ледь вгадувалися обриси села. На якусь мить люди застигли, зворушені красою рідної землі, дорогої всім ниви, яка парувала під сонцем, чекаючи плуга.

— Що ж, почнемо, порушив мовчанку бригадир. – Хто прокладе першу борозну?

У бригаді здавна вже повелося, що першу борозну прокладає найкращий, найдосвідченіший тракторист. І молоді хлопці, та й бувалі вже хлібороби, на мить завагалися.

А потім погляди всіх зупинилися на широкоплечому, атлетичної будови трактористові.

— Рушай першим, Василю, — сказав старший за віком, висловлюючи загальну думку.

Механізатор швидко і легко плигнув на відполіровані до блиску гусениці, взявся за важелі. Рівна стрічка розрізала поле. Пісню одного мотора підхопили ще кілька тракторів. Озираючись назад, Василь Миколайович Серебрянський бачив, як ширшала смуга зораної землі.

І на мить йому здалося, що то його життєва дорога — пряма, натруджена, осяяна сонцем. Адже скоро чверть віку, як здружився з полем, з машинами.

В 1954 році успішно закінчив школу механізації у Ставчанах. Повернувся у рідний колгосп, став напарником у В.Г. Москалюка. Науку свого наставника він згадує з вдячністю й тепер, коли за період роботи у господарстві освоїв усі марки тракторів, став визнаним майстром-хліборобом у радгоспі імені Котовського.

Десять років тому доручили Василю Миколайовичу очолити механізовану ланку по вирощуванню кукурудзи з мінімальними затратами ручної праці. Були й успіхи, були й невдачі. Але частіше випадали приємні, радісні хвилини. Навіть такий факт (вирощували селекційні сорти): ланка Серебрянського на 10 — 18 центнерів збирала більще зерна качанистої, ніж в цілому виходило по господарству.

Хлопці механізатори жартома називають Василя Миколайовича «академіком сівби». І в господарстві вже не дивина, що там, де він сіє, — найрясніші сходи.

— Рука в нього дуже легка й чутлива до зерна, — шанобливо кажуть сельчани. Та й не може інакше трудівник. Адже він з хліборобського роду.

Пригадують літні жителі Гвіздівців, як батько Василя Миколайовича сівачем був. Перш ніж засипати в сівалку зерно, широкими кроками довго міряв поле. Пересипав на долонях землю, пробував на запах — чи достигла вона для того, щоб прийняти в своє лоно зерно. Міряв глибину оранки, її якість, і тільки тоді підійде до агронома і ствердно скаже:

— Серце маю спокійне, душу чисту. Можна починати сияницю.

Такий був старий Серебрянський.

Син Василь добре засвоїв батькову науку: «Поле любить людей працьовитих, закоханих у нього, сторицею й віддячує за це».

Так і вчить молодих. Комсомолець Леонід Кучерявий нині засвоює добру науку в свого ланкового й вчителя.

Бачив, з яким завзяттям молодий механізатор працював біля трактора, радістю світилися очі і в наставника. І подумалось: «Загартування Серебрянського, школа його прямо-таки».

Попрохав поділитися Леоніда думкою про свою працю, старшого товариша.

— Подобається техніка. Хороший наставник. Не терпить ні в чому фальші, любить правду. Працюється з Миколою Васильовичем легко. Головне, він довіряє, вірить, як собі, а це вже багато значить. Лиш зумій викласти себе в роботі.

У березні у Дніпропетровську відбувся республіканській семінар кукурудзоводів. Серед шести представників Буковини був там і молодий хлібороб з Гвіздівців Леонід Кучерявий. Усе, що йшлося на раді, Льоня уважно записував у блокнот, богатющі враження привіз додому. Було що розповісти і ланковому. Передовий досвід знатних кукурудзоводів республіки члени механізованій ланки Василя Серебрянського вирішили запровадити і в себе. Адже і нинішньому, ювілейному році, вони зобов’язалися виростити по 100 центнерів кукурудзи на кожному з 80 гектарів.

— Чи під силу нам? – перепитує Василь Миколайович.

— Аякже, будемо старатися. Днями вийдемо у поле. Додає снаги творче змагання з ланкою Василя Максимовича Видиша. Трудове співробітництво дасть можливість у певній мірі розкрити свої здібності.

Як тільки розвеснилося, ланка вивела в поле потужні машини – закривали вологу, культивували грунт. Одним словом, механізатори докладають усіх сил для виконання зобов’язання.

Василя Миколайовича Серебрянського за успіхи у праці заслужено нагороджено ювілейною ленінською медаллю, орденом Трудової Слави ІІІ ступеня.

Щедрий талантом хліборобської праці, душею механізатор. Він дбає й про свою хліборобську працю. Тож буде добре поповнення. Батьківська дорога не кінчається. І продовжуватимуть сини, а потім їх діти. Бо ж, як мовиться: хліборобському роду – нема переводу!

Б. Козак

с. Гвіздівці

Рубрика «Про людей хороших» газети «Дністрові зорі» — видання Сокирянського районного комітету Компартії України та районної ради депутатів трудящих Чернівецької області) № 46 (3801), 16.04.1977 р.

__________________________________________

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар