01 rus1Нещодавно, ми сірійські студенти, що навчаємося у Львові, одержали1295527433 листа від Назіма Джуша, близького родича одного з наших хлопців. Назім пише: «Почуваю себе добре. Передайте уклін моєму другому батькові — Михайлу Васильовичу Даниленку, другій матері — старшій медсестрі відділення кардіологічної хірургії Вірі Олександрівні Кагамлицкій, медичним сестрам Наташі Лємець і Олі Говяк, яких я вважаю своїми рідними сестрами, а також інженерові Сергію Рукавиці, який лежав в нашій палаті. Вважаю його своїм братом. Передаю привіт і велику подяку всім радянським людям — моїм братам. Адже в мені тече їхня кров…»

Назім Джуш народився з найтяжким пороком серця. До 17 років хлопець був на краю загибелі: до легенів надходило в 10 разів менше крові, ніж належить. Назім з робочої родини, і коштів на операцію в його батьків не було. До того ж операція вимагала дуже складної апаратури, якої в Сирії сьогодні немає. Везти Назіма в клініку однієї із країн Заходу? Там тільки гонорар хірурга екстра-класу, — а потрібний саме такий, — буде складати заробіток сірійського робітника високої кваліфікації за кілька років. Здавалося, хлопця не врятувати…

Ми вирішили звернутися до нашого викладача, відомого хірурга, Героя Соціалістичної Праці, члена-кореспондента АМН СРСР Даниленка. Про нього знали чимало. Не тільки як про хірурга й вченого, але і як про людину. Знали головне, що Михайло Васильович — радянська людина, інтернаціоналіст. Михайло Васильович дав свою згоду на операцію. Незабаром Назім був у Львові. Його обстежили й стали готувати до операції.

Даниленко дозволив нам, сірійським студентам — медикам, спостерігати за своєю роботою. Операція тривала п’ять годин. Ми бачили натхненну роботу хірурга — віртуоза, озброєного самими останніми досягненнями науки й медичної техніки. Роботу — в ім’я порятунку людини, а не у погоні за гонораром.

Після цієї операції я ще більше пишаюся своїм радянським дипломом. Часом на Заході, та й подекуди у країнах, що розвиваються, доводиться чути, що цей диплом — не те, що американський, англійський або французький. Там, де масовість, там немає якості — стверджує дехто. Ми ж переконалися на яскравому прикладі у зворотному. Соціалістична держава готова взяти на себе турботу про здоров’я кожного громадянина. Адже такі найскладніші дорогі операції — не рідкість у практиці Михайла Васильовича. А для хворих — простих робітників, селян, службовців — вони цілком безкоштовні!

6e4eb0def81ab8cad0f6a7fbfcb09ff6Я пишаюся своїм дипломом не тільки тому, що одержав у СРСР глибокі знання й практичні навички. Пишаюся тому, що він ще й до багато в чому морально зобов’язує. Наприклад, не коливаючись, прийти на допомогу будь-якій людині незалежно від товщини його гаманця. Чи може погана людина бути гарним лікарем? Сумніваюся. А лікарів, що одержали освіту в СРСР, у нас, у Сирії, відразу відрізниш. Вони не ганяються за тим, щоб працювати в модних клініках. Їх зустрінеш і у віддалених селах, й в гірських аулах. Це лікарі — громадяни, лікарі — подвижники.

На Заході часто кажуть про тамтешній високий життєвий рівень. Це не більш, ніж рекламна картинка. Трудова людина живе там за багатьма показниками набагато гірше радянської людини. Ви багаті тим, що сприймаєте все, що маєте, як те, що саме собою є. І звичайно, немає на Заході головного — впевненості в завтрашньому дні, теплоти й людяності. А трапиться занедужати, лікарі — «люди самої гуманної професії» — витягнуть із пацієнта останню копійку.

Після операції ми часто бували у Назіма в палаті. Поправлявся він швидко. Молоді медсестри Наталя й Оля дбайливо доглядали за ним. Хворі в палаті навперебій пригощали його гостинцями з дому, прагнули допомогти, чим могли. А Сергій Рукавиця вчив російській мові. Робилося все за покликом серця, щиро.

І здається, головне тут — почуття інтернаціоналізму, що стало рисою характеру радянських людей.

Незабаром багато хто з нас виїдуть на батьківщину. Нам нелегко. Сирію намагаються обдурити й залякати. Але нічого не вийде. Нас не спокусиш брехливими промовами. Ми знаємо, де наші друзі — безкорисливі, чесні, завжди готові прийти на допомогу. Спасибі, Радянська країна, за все — за знання й доброту, за — друзів і життя нашого земляка.

Ібрагим Салах, випускник Львівського медичного інституту.

________________________________________________

Друкований орган Центрального Комітету ВЛКСМ «Комсомольская правда», № 207 (17812), Четвер, 8.09.1983, стор. 1. Рубрика «Лист у номер»

**********************************************************************

Наша примітка:

Даниленко Михайло Васильович – радянський, український хірург, педагог, доктор медичних наук (1958), заслужений діяч науки Української РСР (1968).

Народився 20 липня (10 серпня) 1918 року в селі Ново-Сибирськ (нині Гайського району Оренбурзької області) у селянській родині. Українець. Виховувався в дитячому будинку. Після закінчення середньої школи поступив до Ростовського медичного інституту, після 4-го курсу бувDanilenkoMihailVasilievich переведений у Харків на військово-медичний факультет, а в 1941 році – у Саратов, де він наприкінці 1941 року закінчив військово-медичний факультет медичного інституту.

У січні 1941 року пішов на фронт. Військовий лікар 3-го ранги М.В. Даниленко командував окремою медичною санітарною ротою. Потім медичним санітарним батальйоном. Оперував у наметах, землянках і під ворожим вогнем на Калінінському, Північно-Західному й 1-му Прибалтійському фронтах. Іноді по 20 разів у день брав скальпель. Усього на його рахунку близько 7 тисяч операцій. Двічі був поранений.

Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів.

Після закінчення війни М.В. Даниленко до 1947 року працював начальником Управління госпіталів, з 1947 року – головним лікарем Вінницької обласної лікарні, а з 1950 року – завідуючим Вінницьким обласним відділом охорони здоров’я. В 1953-1955 роках радник міністра охорони здоров’я КНДР. Після повернення на Батьківщину працював у Вінницькому медичному інституті асистентом, підвищував кваліфікацію по грудній хірургії в Москві в клініці Е.Н. Мєшалкіна. В 1958 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему «Парагонімоз (клініко-експериментальне дослідження)».

З 1960 року професор і завідувач кафедрою госпітальної хірургії у Вінницькому медичному інституті. В 1964 році був призначений ректором Львівського медичного інституту, де в 1965 році з його ініціативи була створена кафедра грудної хірургії, що стала одним із центрів серцево-судинної хірургії в Української РСР. М.В. Даниленко був ініціатором створення у Львові першого в Україні міжобласного центру серцево-судинної хірургії й пересадження нирки, який він очолив.

12 липня 1966 року вперше у Львові М.В. Даниленко зробив першу операцію на «сухому серці», підготовка до якої тривала більше року. Підсумком його наступної п’ятирічної роботи стала монографія «Хірургічне лікування митрального стенозу» (разом з Д.Е. Бабляком), заснована на спостереженнях за 700 оперованими хворими.

М.В. Даниленко опублікував понад 250 наукових праць, у тому числі 10 монографій, присвячених головним чином проблемам грудної хірургії й анестезіології. Він застосував у клінічній практиці ряд реконструктивних операцій на судинах, протезування клапанів серця, пластику стравоходу при вродженій атрезії, евєроіонну ендартєректомію, знеболювання тріхлоретиленом, а також лікувальне застосування димексіду, запропонував алергійну внутрішкірну пробу для діагностики парагонімозу й обґрунтував лікування цього захворювання шляхом ендобронхіального введення еметіну.

Велику увагу приділяв удосконалюванню вищої медичної освіти. Опубліковано ряд його робіт з історії вітчизняної медицини, у тому числі «Наставления по хирургии груди в Московской медико-хирургической школе в первые годы её основания» (1975, у співавторстві) і книга Н. Бідлоо «Наставление для изучающих хирургию в анатомическом театре», видана за редакцією М.В. Даниленка. У післямові він дав коротку характеристику рукопису Н. Бідлоо, написаному в 1710 році: «Наставляння Н. Бідлоо не тільки наукова праця, але й перший пам’ятник вищій медичній освіті в Росії».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1978 року Даниленкові Михайлу Васильовичу привласнене звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна й золотої медалі «Серп і Молот». Також був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора й орденом Державного Прапору КНДР 2-го ступеня.

М.В. Даниленко – член-кореспондент Національної академії наук України й Академії медичних наук України, член-кореспондент Російської академії медичних наук, член правління Всесоюзного наукового товариства хірургів, член президії товариства хірургів Української РСР, дійсний член Міжнародного товариства хірургів, неодноразово обирався депутатом обласної Ради народних депутатів.

Помер 17 листопада 2002 року, на 85-му році життя.

Біографія М.В. Даниленка — за матеріалами сайту «Герои Страны»

*********************************************************************

Переклад публікацій на українську мову – сайт «Гвіздівці».

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Так було: 1983 рік — «Ваша країна — країна добра»”

  1. Дійсно, як то кажуть: «Раньше были времена, а теперь — мгновения»

Залишити коментар