Оскільки маразм про нафтову залежність СРСР продовжує успішно жити, треба пару слів сказати про це. Сказати як останнє попередження: добродії, або будемо вже серйозними, або просимо у дитячий садок. Адже навіть якісь, неначебто «патріоти», на кшталт Сулакшіна продовжують впарюють нам цю баланду, придатну хіба що для самих відморожених ліберастів і економістів, пише Forum-msk.

Почну із цитати: «… Часто висловлюють загальноприйняті судження, які ніколи не були вірні. Кажуть, наприклад, що «самим великим у світі виробником нафти є Саудівська Аравія». Але цього ніколи не було. Найбільшим виробником нафти завжди був Радянський Союз (19% світового виробництва в 1987 г), але на це можна було не звертати уваги, оскільки його нафтою користувався комуністичний світ, і лише невелика частина її потрапляла в колишній капіталістичний світ. Тепер не можна навіть думати про нафтовий бізнес, якщо не брати до уваги поставки нафти, які потечуть із країн, що раніше входили до Радянського Союзу. В остаточному підсумку Каспійське море може стати важливіше Перської затоки. На півночі Сибіру може виявитися ще щось більше. Нові поставки колишнього комуністичного світу покінчили з монополією на встановлення цін, якою користувалися ОПЕК і країни Перської затоки. Тепер, коли зник комунізм, для людей, зайнятих нафтовим бізнесом, все цілком змінилося: де робити інвестиції в шпари й трубопроводи, з ким вести переговори і як можуть скластися майбутні ціни на нафту … («Oil», «The Economist, July 15, 1995, p. 88»).

 

Але ж пишуть, не моргнувши оком, і навіть «наукові» дисертації на цю тему захищають: «… У липні 1986 року було потрібно продати в п’ять разів більше радянської нафти, щоб одержати ту ж кількість западнонімецького встаткування, ніж роком раніше. Горбачов при проведенні своїх реформ більше не міг розраховувати на надходження твердої валюти» (А. В. Золов. Монографія «США — боротьба за світове лідерство». Калінінградський Державний Університет, 2000). Отож дорогі товариші, беремо будь-який довідник. Що таке ВВП і ВНП (валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт – прим. адм. сайту) я не знаю, чесно скажу, хоча формальні визначення можу повторити вночі напам’ять, якщо мене розбудити. Але це все маніпулятивні параметри…

Радянська статистика давала простий, зрозумілий, параметр, що перевіряється легко: промислова продукція. Випуск промисловості виріс із 679 млрд. руб в 1980. р. до 819 млрд. руб в 1990 р. Експорт у ці роки стійко перебував у діапазоні 70 млрд. рублів. Імпорт такій самий. Тобто, весь радянський експорт — 10% від випуску промисловості. Запам’ятали?

Йдемо далі. Тільки половина цього експорту — сировина, включаючи нафту й газ. Стежте за руками! Не менше половини із цієї половини — до соцтабору, у РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги – прим. адм. сайту). Разом, валютний експорт (увесь!) сировини не більше однієї четвертої від 70 млрд. руб у рік, тобто всього на 17 млрд. руб. Я не знаю, як може «жити» на ці гроші країна із трильйонним бюджетом. Це для божевільних! Зерно — 15% від власного виробництва, шмаття, західні технології — звичайно, на ці гроші, природно, купували. Але 17 млрд. є 17 млрд. — як їх не малюй. До речі кажучи, на одному тільки аутсорсінгу[1] свого торговельного флоту СРСР заробляв у рік 1 -2 млрд. доларів у рік. Зараз ліберашки витрачають 7 млрд. дол. на рік, щоб оплатити послуги чужих флотів.

До речі, питання про експорт тісно пов’язане з питанням про курс національної валюти (чи то рубля, чи то гривні). Офіційний був 60 коп., і скільки ж фекалій демократи розкидали із цього приводу. Добродії буратіни, беремо щорічні звіти найбільшої консалтингової агенції — PriceWaterHouse Group. І читаємо прогнози по Китаєві. І що ми бачимо? Бачимо курс юаню по ППС — паритетові купівельної спроможності, і ринковий курс. Два різних курси. Курс по ППС і є реальний курс, ринковий курс, який впливає на політику зовнішніх інвесторів, але про розмір національної економіки вказує саме курс по ППС. От він і був у СРСР для долара 60 копійок, не більше й не менше. Якби реальний курс долару відрізнявся від офіційного, розмір імпорту й експорту просто не були б рівними у внутрішніх цінах. Але й там і там по 70 млрд.

Але нічого я із цим поробити не можу. Курс долара можна також перевірити, знаючи ціну канадського зерна, обсяг його імпорту в СРСР (30 — 40 млн. тонн), і знаючи що він становив приблизно 7% від усього імпорту в СРСР — у ціновому відношенні в рублях. Рахуйте, перевіряйте.

Якщо вже казати про валютну сировину, то це був газ до Німеччини, а не нафта. А з газовою ціною ніякої драматичної історії в 80-х не було. Не забувайте при цьому, що ми, як і раніше говоримо лише про суми в межах 17 млрд. радянських рублів. Нафта йшла у РЕВ, причому на досить специфічних умовах — ціна була не ринкова, а усереднена за 5 років. Коли ціна на нафту росла всі 70-ті, це було вигідно для РЕВ і не вигідно для СРСР. Коли світова ціна впала в 3 рази за першу половину 80-х, це було менш вигідно нашим партнерам по РЕВ. Тобто, чому могло реально загрожувати падіння нафтових цін — це майбутньому РЕВ, але ніяк не радянській економіці як такій.

Цікаво наступне. При падінні світових цін на нафту темпи модернізації промисловості в СРСР не сильно, але все ж виросли, а не впали. Який кошмар: 1971 — 1975 рр., 1976 — 1980 рр., 1981 — 1985 рр. число освоєних у СРСР новітніх видів промислової продукції: 16,6 тис., 17,5 тис., 19,3 тис. Число знятих з виробництва застарілих конструкцій, машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації й виробів машинобудування: 7,5 тис., 9,1 тис., 12,0 тис.

Мало того! Якщо період до афганської війни ми ще доживали в умовах «розрядки» а, отже — кращих умов для імпорту ноу-хау із Заходу, то з початком війни, у районі 1980 року, почався новий оберт економічної (у першу чергу технологічної) блокади СРСР Сполученими Штатами. Крім того, сама війна віднімає кошти, які могли б бути пущені на модернізацію. А темпи модернізації щось не падали, а саме навпаки …

Тут також доречно згадати про ще одну гебельсятину — що СРСР не було, що продати на Захід, крім нафти. Якщо хто пам’ятає, коли трощили СРСР, то усілякі гайдари й лациси волали про зростаюче технологічне відставання СРСР від капіталістичного Заходу. Як показник наводилися «відомості» про долю машинобудівного експорту зі СРСР у такому дусі: «статистика радянського машинобудівного експорту повністю фальсифікована. Частка машин ніколи не піднімалася до офіційних 13%». От графа офіційної горбачовської статистики «частка машин, устаткування й транспортних засобів в експорті СРСР»[2]: 1960 р. – 20,7%, 1970 р. – 21,5%, 1975 р. – 18,7%; 1980 р. – 15,8%, 1985 р. – 13,9%, 1986 р. – 15,0%, 1987 р. – 15,5%, 1988 р. – 16,2%, 1989 р. – 16,4%, 1990 р. – 18,3%. Що характерно, це нарахували вже економіксти — ринковики в Держкомстаті СРСР, створеному до 1991 р. Горбачовим замість розігнаного сталінсько-брежнєвського ЦСУ.

Від рівню 1970 року весь експорт виріс до 1985 року грубо в 7 разів, і на цьому рівні з гарною точністю стабілізувався[3]: 1960 р. – 5007 (млн. руб);  1970 р. – 11520; 1980 р. – 49634; 1985 р. – 72464; 1986 р. – 68285; 1987 р. – 68142; 1988 р. – 67115; 1989 р. – 68742; 1990 р. – 70728. За ці роки частка машин змінилася (грубо) від 20% до 15% (беремо не саму нижню крапку 1985 року, а середнє по найближчих роках, при чому, середнє по всіх 80-х буде ще вище). У підсумку одержуємо, що абсолютний експорт машин і встаткування виріс за останні 3 мирні п’ятирічки в 5,25 разів. В 7-й п’ятирічці 1961 — 1965 р. промислова продукція виросла на 51%, а в наступній — 8-й п’ятирічці 1966 — 1970 р. на 50%[4].

Інтегральний ріст за десятиріччя — в 2,25 разів. Отут можна причепитися (що й роблять сьогоднішні росіянські та українські офісні економіксти, які не побудували жодного заводу й не запустили жодного виробництва), що це тільки в цінових одиницях, і інфляція не врахована. Нехай так, але в цьому випадку це неважливо, тому що експорт врахований теж у цінових величинах. Отже, за десятиріччя випуск промисловості виріс в 2,25 разів, а експорт машин — в 2 рази, тобто експорт ріс приблизно так само, як і вся промисловість, а насправді ледве повільніше. За 3 наступні п’ятирічки 1971 — 1985 рр. вся промисловість виросла приблизно так само — в 2,14 разів (темпи росту економіки, природно,  уповільнювалися в міру досягнення все більшої «розвиненості» країни[5], а експорт машинобудівної продукції, як ми порахували вище — в 5,25 разів. Тобто, машинобудівний експорт ріс не менш ніж в 2 рази швидше росту промисловості.

А ще от так люблять загнути: мов, божевільні нафтові (з цим ми вже з’ясували) валютні доходи 70-х розбестили економіку СРСР. Можна було сонно почивати на гребені цих моторошних цін замість того, щоб боротися за експортні позиції власного машинобудування. Отож, давайте вчити нарешті матчастину — саме в 70-х СРСР увійшов на ринки розвинених країн: «… Підвищення конкурентоспроможності експортної продукції було поставлено на рейки сучасного маркетингу: впроваджуй те, що потрібно споживачеві, але не намагайся продавати йому те, що тобі вдалося зробити. Для того часу характерний перехід до виробництва експортної продукції на основі міжнародних стандартів і національних стандартів країн-імпортерів, повна адаптація вітчизняних виробів до вимог конкретних споживачів, налагодження ефективної системи сервісу й створення збутових систем за рубежем, організація закордонних торговельних компаній зі змішаним капіталом, тощо.

В 70-х і на початку 80-х років спостерігається помітний прорив деяких галузей промисловості на ринки розвинених і нових індустріальних країн. У першу чергу це стосувалося постачання енергетичного й важкого електротехнічного встаткування для електростанцій (Фінляндія, Норвегія, Ісландія, Греція, Канада, Аргентина, Бразилія, Колумбія, тощо); автотракторної й сільськогосподарської техніки (країни Західної Європи й Скандинавії, тощо); електрозварювального встаткування (Австрія, Японія, США, Канада, тощо); універсального й спеціалізованого металообробного встаткування (Франція, Японія, Австрія, Фінляндія, тощо); фототехніки, годинників і годинникових механізмів (країни Західної Європи, Америки, Південно-Східної Азії). Великі експортні контракти були підписані на будівельне й металургійне встаткування, залізничний рухомий склад, вертольоти й літаки, машинотехнічну продукцію, товари культурно-побутового призначення й деякі інші»[6].

Але продаж готової продукції — тільки один з видів експорту. Є ще такий параметр, як «число підприємств, споруджень і інших об’єктів, побудованих у післявоєнний період, що будуються й підлягають будівництву в закордонних країнах при технічному сприянні Радянського Союзу, на 1 січня 1986 р.»[7]: усього підприємств — 4716; у тому числі введено в експлуатацію 3238.

Як завжди, найцікавішою є динаміка. Наскільки швидко змінювалися ці показники? За 12 років до того, на 1 січня 1974 р. вони дорівнювали[8]: усього підприємств: 1984; у тому числі уведено в експлуатацію: 1334. Зрозуміло, що мало місце різке розширення експортного будівництва: авторитет радянської техніки у світі тільки зростав. Якщо в 60-х і 70-х СРСР будував приблизно по 100 промислових об’єктів за рубежем, то в 80-х — по 200. Повторю: авторитет радянської техніки у світі тільки зростав, і цього не можна сказати про ринкову Росію та ринкову Україну. Наприклад, міністр оборони Індії привселюдно заявив, що Індія більше не буде купувати російський заправник ІЛ-78, тому що, на відміну від Радянського Союзу, Росія не може забезпечувати післяпродажне обслуговування.

На завершення хочу навести слова багаторічного колеги С.П. Корольова, член-кореспондента РАН Бориса Чертока: «… народи колишнього Радянського Союзу збагатили світову цивілізацію науково-технічними досягненнями, що зайняли гідне місце серед основних перемог науки й техніки XX століття.… … в області точних наук і наукомістких технологій прагнення перевершити світові досягнення будь-яким способом було державною політикою. Сучасна Росія переживає найтяжку ідейну й економічну кризу. Якщо вона дотепер ще користується повагою світового співтовариства, то не за свої демократичні досягнення кінця XX століття, а за той науково-індустріальний потенціал, що був накопичений радянською наддержавою»[9].

За публікацією «Forex Club»

Переклад сайту «Гвіздівці»


[1] Аутсорсінг (від англ. outsourcing: (outer-source-using) — передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям на умовах субпідряду на основі тривалого контракту (не менш 1 року).

[2] «Годы труда и побед», М., Политиздат, 1987; «Народное хозяйство СССР в 1990 году», М., Фінанси и статистика, 1991

[3] «Годы труда и побед», М., Политиздат, 1987; «Народное хозяйство СССР в 1990 году», М., Фінанси и статистика, 1991

[4] И. М. Блазнів, «Десять пятилеток в цифрах», М., Статистика, 1977

[5] «Годы труда и побед», М., Политиздат, 1987; «Популярний справочник», М., Фінанси и статистика, 1991

[6] И.И. Кретов (канд. екон. наук, завідувач кафедрою маркетингу Всеросійської академії зовнішньої торгівлі). Предисловие к монографии О. Д. Андреевой «Технологія Бізнесу. Маркетинг», http://www.rubricon.com {CFCADA-8BD2D2107F62}

[7] «Годы труда и побед», М., Политиздат, 1987

[8] «Годы труда и побед», М., Политиздат, 1987; «Народное хозяйство СССР в 1990 году», М., Фінанси и статистика, 1991

[9] Б.Е. Черток, «Ракеты и люди», в 4-х кн. М., «Машиностороение», 2-е изд., 1999 г

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “СРСР і нафта, або скільки коштував долар?”

  1. Випадково натрапила на цю статтю. Перейшла по зсилці на першоджерело і пореготалась від душі! Дякую)))

  2. Алана, ми раді за Вас, що Вам добре пореготалося, хоча не зрозуміло — з чого? Дійсно, першоджерелом для нашої публікації була стаття на одному з сайтів «ForexClub». А що тут дивного? ForexClub — брокерська структура, яка має безпосереднє відношення до теми цінової політики на нафтопродукти, що розглядається в статті…
    Хоча, регочить на здоров»я й далі!..

Залишити коментар