Shornikov_P.M.-P003.Наближається чергова річниця початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Пропонуємо Вашій увазі уривок з праці історика, доцента Придністровського університету імені Т.Г. Шевченка, кандидата історичних наук Петра Шорнікова, яка присвячена проблемам кризи системи охорони здоров’я населення Бессарабії у період, що передував початку Великої Вітчизняної війни, під час цієї війни і відразу після звільнення. Не дивлячись на те, що у цій праці безпосередній акцент при висвітленні подій зроблено на територію Молдавії, фактично у ній відображена ситуація, яка склалася в описані часи у всій Бессарабії, в тому числі, і Північної Бессарабії, до якої відносилася Сокирянщина, Кельменеччина, Хотинщина і більша частина сучасного Новоселицького району Чернівецької області.

Нестабільність румунського правління в Бессарабії в 20-е й 30-е роки, а також проведена румунським урядом економічна політика блокували інвестиції в промисловість і сільське господарство провінції. Це призвело до деградації всієї соціальної сфери, у тому числі системи медичної допомоги. Зубожіння населення супроводжувалося зниженням рівня санітарної культури, особливо на селі. «Село, — відзначав в 1936 р. румунський лікар І. Валуце, перебуває в цілковитому антигігієнічному становищі. Вулиці й будинки селян повні бруду, вода в колодязях брудна, пити її неможливо. Будинки маленькі й без вентиляції, «каса маре» не має грубки. Відсутні лазні, тіло селян немите, погано тхне, довгі волосся немиті й повні паразитами».

Відсутність елементів благоустрою створювало постійну санітарну загрозу й у містах. У Кишиневі більшість населення споживало воду із Дністра, хоча водопровід не мав устаткування для знезаражування, і це сприяло поширенню шлунково-кишкових захворювань. Джерелом санітарної небезпеки були також суспільні лазні. «У місті, — свідчив один з авторів кишинівської газети «Бессарабське слово», — є одна народна лазня, та й та знаходиться майже в центрі міста. Через сильні морози бідноту ніяк не можна змусити ходити в лазню, тому що більшість бідняків зовсім не має одягу. Тим часом небезпека епідемічних захворювань загрожує головним чином окраїнам. Відсутність народних лазень у передмістях зовсім позбавляє можливості санітарний відділ боротися проти поширення епідемій». В інших містах становище було не кращим. У червні 1939 р. у Бендерах спалахнула епідемія висипного тифу.

Медична й лікарська допомога була доступна лише забезпеченим людям. В 1937 р. на всю Бессарабію було всього 156 практикуючих лікарів (47), тобто 1 лікар на 18,6 тис. жителів. У сільській місцевості 1 лікар доводився на 35 тис. жителів, а 1 аптека — на 100 тис. Поширенню соціальних захворювань сприяло масове недоїдання. «Слід зазначити, — констатував наприкінці 30-х рр. румунський соціолог Т. Вікол, — що самий головний фактор, що викликає смертність населення, — це поганий економічний стан Бессарабії». Захворюваність соціальними й епідемічними хворобами була дуже висока. В 1937 р. тут було зареєстровано 13490 хворих туберкульозом, 6944 — трахомою, 6431 — пелагрою, 5462 — сифілісом. Хоча населення Бессарабії становило тільки 20% населення румунської держави, на його частку доводилося 86,4% захворювань висипним тифом, 31,9% — черевним тифом, 35,2% — дизентерією, 40% — бешихою (50). У цілому в 30-ті рр. медико-санітарна ситуація погіршувалася. Свідчення тому — динаміка смертності. Якщо в період світової економічної кризи 1929 — 1930 рр., коли матеріальні позбавлення надзвичайно загострилися, смертність у Бессарабії становила 20,5 випадків на 1000 жителів, то в 1935-1937 р. вона зросла до 23,6.

У Молдавській Автономній Радянській Соціалістичній Республіці в складі України мережа медичних установ була більше розвинутою. У районах на східному березі Дністра, включених в 1940 р. до складу Молдавської союзної республіки, діяли 17 лікарняних установ на 1138 ліжок; у них працювали 142 лікаря (не рахуючи стоматологів) і 602 середніх медичних працівника, тобто 5 лікарів і 21 медичний працівник середньої кваліфікації на 10000 жителів.

Після возз’єднання Бессарабії з СРСР тут були вжиті термінові заходи по створенню системи масової охорони здоров’я. Вже в серпні — вересні 1940 р. радянські влада провела облік медичних працівників; 303 лікаря й 400 середніх медичних працівників були працевлаштовані негайно. До кінця 1940 р. у Молдавію були спрямовані на роботу більш, як 300 лікарів з Росії й інших республік Радянського Союзу, загальне число лікарів у бессарабських районах було доведено до 812 чіл., а середніх медичних працівників — до 1831 чол. Таким чином, протягом декількох місяців кількість практикуючих лікарів зросла в 6 разів, а медичних працівників середньої кваліфікації — утроє. Число лікарень у цілому по Молдавії було доведено до 110, а число ліжок у них — до 6101. Забезпеченість населення лікарняними ліжками до 24,6 на 10000 жителів майже вчетверо перевершила рівень, що існував до 28 червня 1940 р.

Однак середній по СРСР рівень забезпечення населення медичною допомогою досягнутий ще не був. До початку 1941 р. у Молдавії на 10000 жителів доводилося 3,5 лікаря, 8,9 середніх медичних працівника й 24,6 лікарняні ліжка проти 7,9 лікаря, 24 середніх медичних працівників і 40 ліжок у середньому по СРСР.

В 1941 р. відставання республіки в забезпеченні населення медичною допомогою вдалося істотно скоротити. До літа були відкриті ще 35 поліклінік, 10 родильних будинків, 18 диспансерів, 66 жіночих і дитячих консультацій. Особлива увага приділялася розгортанню медичних установ у сільській місцевості. У селах розпочали роботу 260 лікарень, поліклінік, диспансерів, амбулаторій, 728 фельдшерсько-акушерських пунктів. Постачання населення медикаментами здійснювалося через 131 аптеку й 15 санітарно-гігієнічних магазинів. У Кишиневі фармацевтична лабораторія була перетворена у фармацевтичний завод «Фармако», а виробництво ліків розширене. Із серпня 1940 р. був розгорнутий надзвичайний і повсюдний медичний огляд усього населення; інфекційних хворих ізолювали й лікували в лікарнях стаціонарно. вогнища тифу й інших епідемічних захворювань, що були в Бессарабії, були подавлені.

Наприкінці липня 1941 р. німецько-румунські війська окупували Бессарабію, а на початку серпня — райони Молдавії на східному березі Дністра. Все життя цих територій було вражено й дезорганізоване. Промисловість простоювала, адміністративні органи й державні установи були ліквідовані, а населення ховалося. «Майже всі важливі центри, — доповів 7 серпня до Бухаресту генерал Костянтин Войкулєску, призначений главою окупаційного управління Бессарабії, — позбавлені населення, що або відступило разом з більшовицькими військами, або втекло в ліси й виноградники». Обстановку в області в перші місяці окупації генерал визначав як хаос. «Хаос, — згадував він рік по тому, — був усюди, він зустрічався на кожному кроці».

На основних напрямках бойових дій і в містах, і в селах німецькі й румунські частини розграбували в медичних установах запаси ліків, інструментарій, постільну білизну, продукти харчування. У багатьох випадках вони вивезли й меблі. Німецька санітарна частина, що була розташована в Бєльцях, доповів румунському уряду співробітник окупаційного управління Бессарабії, «при від’їзді з м. Бєльці вивезла майже повністю майно Бельцької центральної лікарні, не залишила, за винятком декількох поламаних ліжок, жодного матраца, жодної ковдри…». У Рибниці й Тирасполі в такий самий спосіб обійшлися з майном лікарень румунські частини, а в селах Токмазея, Суклєя, Ближній Хутір, Тея, Тернівка, Малаєшти, Паркани, Ново-Андреяшівка, Спєя, Красногорка й інших лікарняні установи й дитячі садки грабували й румунські, і німецькі війська. Розкрадання лікарняного майна продовжила румунська цивільна адміністрація. «Деякі лікувальні установи, — визнав, не намагаючись звинуватити ні більшовиків, ні союзників — німців, начальник санітарного управління «Задністровья» майор Георге Тетеряну, — позбавилися інструментарію й лікарняного матеріалу, вилучених за розпорядженням влади». У Кишиневі було розкрадене устаткування заводу «Фармако», розграбовані, — не без участі румунської поліції, — деякі аптеки.

В умовах зміни влади, імовірно, мали місце випадки розкрадання лікарняного майна й медикаментів карними елементами з населення, але в цілому там, куди не дотяглися спочатку руки окупантів, лікарні й аптеки збереглися. У Бессарабії, доповів диктаторові в серпні 1941 р. К. Войкулєску, виявлена безліч складів медикаментів, санітарних апаратів і інструментів. Все це, запевняв губернатор, проінвентаризовано й складовано. На ділі румунські функціонери просто розікрали більшу частину майна медичних установ. У п’яти молдавських повітах Бессарабії (крім Бендерського) були враховані ліки на скромну суму 2868,1 тис. леїв. В «Трансністрії», зазначено у звіті санітарного управління губернаторства від 3 грудня 1941 р., від Совєтів у кожному районі залишилися лікарні на 60 — 70 ліжок кожна, а в селах — амбулаторії, часто з добре обладнаними стоматологічними кабінетами. У Тирасполі й Рибниці збереглися лікарні на 300 ліжок кожна. В Одесі й Тирасполі були захоплені великі запаси готових медикаментів, а також реактивів, необхідних для синтезу ліків.

Найбільш значимою передумовою відновлення медичних установ 11-04-42 була наявність в області 877 лікарів, у тому числі 28 професорів Одеського медичного інституту й 3783 інших медичних працівників, а також 234 фармацевтів. У Бессарабії медиків залишилося набагато менше, і румунські влади своєю політикою збільшили їхню недостачу. Не встигли евакуюватися лікарі-євреї, як і все єврейське населення, були ув’язнені в концтабори. Деякі, як популярна серед населення хірург Катерина Цвибіль, розстріляна в Чимішлії в складі групи з 86 чіл, загинули на самому початку окупації. Інших лікарів окупанти взяли на роботу у свої госпіталі. Деякі медики були репресовані з політичних мотивів.

Закриття лікарень, розкрадання запасів медикаментів і матеріалів, різке скорочення чисельності медичного персоналу зводили до мінімуму можливість одержання жителями лікарської й лікарської допомоги.

Епідемія тифу ускладнила румунській владі вилучення робочої сили. Прийнявши 27 березня 1942 р. рішення мобілізувати у Бессарабії й відправити на роботу в маєтки великих земельних власників Румунії 40-50 тис. селян, уряд Антонеску, спохватившись, уже через два дні був змушений розіслати циркуляр № 9.905, що забороняє «наймання» у заражених селах сільськогосподарських працівників для відправлення в Румунію; пропонувалася також «сувора депаразитація» тих, кого мобілізували.

Закономірним наслідком масових епідемій і захворюваності соціальними хворобами стала висока смертність населення. У початковий період окупації, незважаючи на неукомплектованість адміністративних установ і неминучу в цих умовах неповноту обліку, румунська статистика відбила винятково високий рівень «природної», не пов’язаної з політикою геноциду, смертності в містах Бессарабії. Відповідно до офіційного видання румунського Інституту національної статистики, в 1941 р. на тисячу жителів у Бєльцях, Оргеєві, Сороках вимерли 36 — 37, у Кишиневі — 41, у Бендерах — 45, у Кагуле 61 чол.; це у два-три рази перевищувало довоєнний рівень смертності. У Кишиневі, Кагуле, Рєзині й Лєово смертність перевищила народжуваність, у той час надзвичайно високу, близьку до граничного.

В 1942 р., коли населення певною мірою пристосувалося до продовольчої політики румунської влади, а епідемії пішли на спад, смертність трохи знизилася, залишаючись все ж в півтора — два рази вище, ніж у містах Румунії. В 1942 р. діти у віці до року склали 34% померлих проти 28% в 1941 р.

Становище, що склалося, вимагало від окупаційної адміністрації дійових заходів по придушенню епідемії.

У березні — квітні 1944 р. частини Червоної Армії звільнили більш, як половину території Молдавії з населенням 1165 тис. чіл. До кінця серпня фронт проходив по Дністру від Чорного моря до Дубоссар і далі по лінії Дубоссари — Оргєїв — Корнешти. У період, коли республіка була театром воєнних дій, великі площі посівів, міста й села були заміновані, усе більш гостро проявлялися санітарні наслідки розкрадання промисловості, продовольчих ресурсів, ліквідації системи медичної допомоги, усього збитку, завданого середовищу перебування, а також соціальній інфраструктурі. Проведене влітку медичними службами Червоної Армії обстеження населення в північних і східних районах Молдавії розкрило катастрофічний характер медико-санітарної ситуації. Були виявлені 14,7 тис. хворих висипним тифом, 70 тис. — туберкульозом у відкритій формі; з’ясоване широке поширення черевного тифу, скарлатини, дизентерії, корости, малярії, інших небезпечних захворювань. Наведення санітарного порядку у звільнених районах було покладено на медичну службу 4-ої Гвардійської армії 2-го Українського фронту.

Після завершення Ясько — Кишинівської операції радянських військ виникла нова санітарна загроза. На полях боїв залишилися десятки тисяч трупів солдат і офіцерів супротивника. Жарка погода наприкінці серпня прискорювала їхнє розкладання, а відсутність державної адміністрації у звільнених районах ускладнювала організацію їхнього поховання. Зросла небезпека інтенсивного зараження водойм і ґрунтових вод. Санітарне очищення місцевості, терміново проведене військовими частинами за участю населення, усунула цю погрозу. Серйозну санітарну погрозу представляла також величезна маса військовополонених, захоплених військами Червоної Армії. Усього було взято в полон 208,6 тис. німецьких і румунських солдатів і офіцерів. Вони, ледве не всі виявилися ураженими педікульозом. Інтереси санітарної безпеки вимагали також розчищення руїн у містах і селах.

Навесні — улітку 1944 р., коли в Молдавії йшли бої, мобілізаційні заходи, масові переміщення населення здійснювалися без належного санітарного забезпечення. У місцях тимчасового розселення люди, евакуйовані із прифронтової смуги, були змушені жити в умовах скупченості. Багато колишні ув’язнених, репатріанти й особи, що поверталися восени 1944 р. з евакуації, були носіями інфекцій. Їхнє прибуття великими партіями, а також нестача технічних засобів ускладнювали проведення дезінфекційних заходів. Відзначаючи роль масового «довозу» інфекції в продовженні епідемій, недоробки санітарних служб, лікарі основну причину санітарно-епідеміологічного неблагополуччя все ж вбачали в наслідках спеціальних заходів режиму Антонеску. «…Наплив репатріантів з Румунії, що поверталися в Молдавію без санобробки, відселення жителів із прифронтової смуги без проведення протиепідемічних заходів, відсутність цих заходів при мобілізації населення на будівництво доріг, оборонних ліній, — казав у квітні 1946 р. епідеміолог Наркомздраву СРСР Ф. Г. Барінський, — хоча й погіршили становище, але були лише нашаруваннями до основних факторів свідомого розносу інфекції румуно-німецькими загарбниками з метою диверсії».

Однак уже восени 1944 р. основний дестабілізуючий вплив на санітарно-епідеміологічну ситуацію почали робити нестача житла й зруйноване комунальне господарство. У листопаді в республіці відбувся спалах дизентерії, було зареєстровано 4628 захворілих. У грудні це захворювання вдалося придушити, але з настанням холодів підсилилася захворюваність висипним тифом. З огляду на складність санітарно-епідеміологічної обстановки в Молдавії, Народний комісаріат охорони здоров’я СРСР надав додаткову допомогу медичними кадрами. У числі спрямованих на роботу в республіку були фахівці — епідеміологи: лауреат сталінської премії професор М.К. Кронтовська, колишній начальник санітарної служби армійської бригади А.П. Діскаленко, лікар М.Я. Гохтман, що мав досвід ліквідації санітарних наслідків окупації в Криму, інші видатні медики. Продовжували прибувати лікарі інших спеціальностей. До кінця 1945 р. у медичних установах Молдавії трудилися 665 лікарів і 2575 медичних працівників середньої кваліфікації. Число лікарняних установ досягло 129, а ліжок у них — 7167. Для діагностування епідемічних захворювань були розгорнуті 13 лабораторій. Прискорилося формування аптечної мережі. До кінця 1945 р. у республіці діяли 76 аптек і до 150 аптечних кіосків. Покращилося постачання населення ліками, вони продавалися за мінімальними цінами й дійсно стали доступні населенню.

im_471_A3TlSPДо проведення протиепідемічних заходів залучалися державна адміністрація, громадськість. Незважаючи на зимовий час і недостачу робочих рук і будівельних матеріалів, було розпочато також масове будівництво бань, устаткування дезінфекційних і депаразитаційних камер. За допомогою комсомольських організацій у січні 1945 р. були підібрані 3500 молодих людей і дівчат, що стали після проходження короткого курсу медичного навчання санітарними інспекторами й санітарними уповноваженими. Їхнім завданням були виявлення й госпіталізація хворих, обслуговування інфекційних ізоляторів. Під кінець року чисельність санітарного активу була доведена до 18 400 чол.

Уряд Союзу, комуністична організація республіки вживали термінових заходів по відновленню комунального господарства. Побоюючись поширення черевного тифу й інших інфекцій з настанням весни, місцеві влади застосовували тверді заходи адміністративного примусу з метою санітарного очищення міст і відновлення об’єктів комунального господарства. З метою поліпшення харчування хворих навесні 1945 р. за кожною лікарнею місцеві Ради закріпили по 10 — 12 гектарів землі, обробляти яку належало їхньому персоналу.

Закінчення війни в Європі, демобілізація Збройних сил дозволили уряду Союзу ширше, ніж колись, використовувати в боротьбі з епідеміями серед населення медико — санітарні формування Червоної Армії. За рішенням РНК СРСР у Молдавію вже в червні 1945 р. були спрямовані технічно добре оснащені, що мали в розпорядженні кваліфікований персонал військово-санітарні підрозділи. Їх відразу перекинули в повіти, найбільш заражені висипним тифом. Значна допомога надійшла по вказівках Народного комісаріату охорони здоров’я СРСР. У травні — червні 1945 р. у Молдавію прибутку 229 епідбригад, сформованих зі студентів Одеського медичного інституту, а 3 спеціалізованих загони надіслав у республіку з Москви Центральний Комітет Російського товариства Червоного Хреста (РТЧК). Епідзагони підрозділялися на протиепідемічні групи, що включали лікаря, фельдшера, двох санітарних інструкторів і двох фахівців з дезінфекції, забезпечених технічними засобами для знезаражування вогнищ епідемій.

Заходом стратегічного значення стало переведення у Кишинів 2-го Ленінградського медичного інституту, евакуйованого під час війни в Кисловодськ. Наказом Всесоюзного Комітету вищої школи й Народного комісаріату охорони здоров’я СРСР від 31 серпня 1945 р. цей вищий навчальний заклад був перейменований у Кишинівський медичний інститут. 20 жовтня в зруйновану столицю Молдавії прибула плеяда фахівців-медиків вищої кваліфікації. У їхньому числі були інфекціоніст Л.А. Розеньєр, мікробіолог С.А. Єлінкін, гігієнист X.А. Нікогосян. Був проведений набір студентів, з медичних інститутів Росії почало надходити навчальне встаткування, матеріали. 20 листопада 1945 р. у медичному інституті розпочалися заняття. Відкрилися також дев’ять медичних шкіл для підготовки середнього медичного персоналу.

У боротьбі з епідеміями медикам доводилося вирішувати часом несподівані проблеми. В 1944 р. лікарі відзначали випадки, коли селяни, навчені досвідом окупаційного періоду, як і раніше не довіряли владі, приховуючи захворілих висипним тифом. Бувало, санітарні активісти виявляли хворих на горищах. В 1945 р. населення вже не проявляло недовіри до медиків, але вимоги про проходження дезінсекції багато хто, як і раніше, сприймали як безглузду повинність. Тому лікарі протиепідемічних формувань, військових і цивільних, займалися також санітарною освітою населення.

У липні 1945 р. була розгорнута масова вакцинація населення проти висипного тифу. У заражених селах вакцинації підлягало все населення. Одночасно вироблялося знезаражування пором всього одягу, хлорування колодязів і інших джерел води. Госпіталізували всіх хворих, що температурять. Медики трудилися самовіддано. 592 з них самі не вбереглися від інфекції, заразившись висипним тифом. Але, навіть хворіючи, продовжували виконувати свій професійний борг. Проведена імунізація була безпрецедентною за масовістю.

П. Шорніков

За виданням: П. Шорников «Цена войны», Ассоциация медицинских работников им. Н.И. Пирогова, Кишинев, 1994.

Переклад на українську – сайт «Гвіздівці»

На верхньому фото: П. Шорніков.

На інших фото: радянські санітарні автомобілі 30-40-років ХХ ст.

___________________________________________________

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар