admin on 7th Июнь 2015

Biberi_01Олексій Мандзяк

Олег Кучерявий

На самому початку XX століття у селі01 rus1 Гвіздівці померла місцева поміщиця, дворянка Катерина Єгорівна Самсон (1816 року народження)[1]. Як відомо із деяких документів і зокрема з «Сповідальних розписів…» Гвіздовецької церкви, поміщики Самсони не мали своїх дітей і після смерті Катерини Самсон, Гвіздівці, відповідно до заповіту, перейшли у володіння її рідним племінникам – братам Дмитру і Платонові Бібері, – сини її рідного брата, дворянина Івана Єгоровича Бібері.

Брат і сестра Бібері були в дуже добрих стосунках протягом всього життя. Катерина завжди прислухувалася до порад брата як вести господарство, і він часто був повіреним у справах поміщиці[2]. Певно, що при такому становищі, ліпших кандидатів на власність, ніж племінники – діти рідного любимого брата, не могло і бути.

Дмитро Іванович Бібері (1862 року народження) – дворянин, колезький секретар, депутат Дворянських депутатських зібрань від Хотинського повіту (за відомостями на 1901 рік). Він був одружений з Олександрою Кока і мав трьох дітей – Тетяну, Георгія і Марію. У його власності значилися також землі в селі Ружниця Сорокського повіту (нині – Окницький район Молдови) та селі Мендиківці Хотинського повіту (нині Олексіївка Сокирянського району)[3]. Свою частину вотчини в Мендиківцях він в подальшому передав сестрі Олені, яка одружилася з Леонідом Шульгіним. Там же — у Мендиківцях, після смерті Івана Бібері, разом з нею, але в окремому домі проживала їх мати Аделаїда Платонівна. Після її смерті дім і частина вотчини відійшли дочці Аделаїді Іванівні Бібері, яка одружилася з Федором Алєнічем.

Проте, в самих Гвіздівцях Дмитро Іванович Бібері бував вкрай рідко, а пізніше його там взагалі не було. Більше часу у цьому селі проводив і займався господарством його рідний брат Платон Іванович Бібері. Саме його гвіздовчани вважали єдиним власником села. Про нього й піде мова у цій статті.

УЧЕНЬ І СТУДЕНТ

Народився Платон Іванович 7 лютого 1866 року в селі Тирново Сорокського повіту Бессарабської області (нині – Єдинецький район Молдови). В деяких документах, з якими нам вдалося ознайомитися зустрічаються також дати – 1865, 1868 і 1873 роки. Але як свідчать записи із метричної книги села Тирново, а також формулярні списки і деякі довідки підписані самим Платоном Івановичем, дійсним роком народження все ж таки є 1866 рік[4].

Там саме — в селі Тирново, в Свято-Успенській церкві його хрестили 16 лютого 1866 року. Хресним батьком став гвіздовецький поміщик, колезький регістратор Дмитро Олександрович Самсон (1793 року народження)[5]. До речі, він також був хресним батьком і деяких інших дітей Івана та Аделаїди Бібері, зокрема, сина Олександра в 1865 році[6].

З 1867 року, коли Іван Бібері викупив ружницькі землі у поміщика Петра Христофоровича фон Петріно-Арміса (1816–1891), сімейство Бібері і проживало в селі Ружниця[7]. Саме там, осіли на постійне мешкання батьки Платона Бібері – почесний мировий суддя Сорокського повіту, дворянин Іван Єгорович Бібері[8] і Аделаїда Платонівна, уроджена Андріяш–Шептелич[9]. Іван Бібері і його сестри (Катерина і Єлизавета) – діти пахарника[10] Іордакі (Єгора) Бібері (помер 1826 року)[11]. Окрім Платона, у Івана і Аделаїди Бібері були дочки Аделаїда та Олена і сини – Олександр, Аркадій та Дмитро. Тобто, всього мали п’ятеро дітей. В 1888 році спадщина Івана Бібері в Ружниці була поділена між його дітьми і дружиною. Кожен із спадкоємців отримав свою долю, що було юридично оформлене відповідними документами[12].

Первісну освіту Платон Бібері отримав у Ружниці, де його вчила найнята батьками вчителька. З дитинства він добре знав молдавську (румунську), російську і французьку мови. Далі його навчання відбувалося в Московському Імператорському ліцеї в пам’ять цесаревича Миколи (неофіційно його називали Катко́вський ліцей), який він закінчив в 1884 році[13]. Там же вчився й його рідний брат Дмитро, який закінчив навчання у цьому навчальному закладі в 1883 році, з відзнакою[14]. В «Формулярному списку про службу» Платона Івановича Бібері за 1915 рік записано, що він закінчив гімназичний курс цього ліцею з золотою медаллю[15]. Щоправда в довідниках Імператорського ліцею в пам’ять цесаревича Миколи зазначено, що закінчив він його з атестатом зрілості[16].

Протягом багатьох років, перебуваючи вже на державній службі Платон Іванович підтримував зв’язки з колишніми учнями і вчителями ліцею[17]. Був дійсним членом Товариства колишніх вихованців Імператорського ліцею в пам’ять цесаревича Миколи[18].

Після ліцею Платон Іванович навчався на юридичному факультеті в Новоросійському університеті[19], який був відкрито 1865 року на базі Рішельєвського ліцею[20]. Доречно сказати, що в цьому ж навчальному закладі вчилися і інші представники родини Бібері, зокрема Іван Єгорович Бібері, на що в свій час вказував Олександр Степанович Афанас’єв-Чужбинський, який подорожував в середині XIX ст. по Наддністрянщині і зустрічався з сім’єю Бібері у Хотинському повіті, де вони орендували землі в декількох селах: «Під вечір я відправився до посесора Бібері, молдована[21], який закінчив Рішельєвський ліцей»[22].

Закінчив університет П.І. Бібері в 1890 році. Але диплом отримав тільки в 1894 році, про що в «Формулярному списку про службу» сказане наступне: «прослухавши повний курс наук на юридичному факультеті Імператорського Новоросійського університету /по заліку на півріччя/, але не піддавшись випробуванню в юридичній випробувальній комісії, чому при виробництві в чин не міг скористатися правами осіб, які закінчили вищі навчальні заклади, влітку 1894 витримав випробування в юридичної комісії при Новоросійському Університеті і удостоївся диплома 1-го ступеню, виданого йому 31 серпня 1894 року за № 9936»[23].

ЧИНОВНИК

Після закінчення університету П.І. Бібері недовго проживав в Одесі, а потім повернувся в Бессарабію. Там він поступив на службу в канцелярію бессарабського губернатора. Будучи на службі в канцелярії, указом Урядового сенату за № 31 від 7 березня 1894 року, за вислугу років підвищений у колезькі реєстратори зі старшинством з 2 липня 1893 року.

Того ж 1894 року, 29 листопада він подав заяву на ім’я губернатора з проханням звільнити його з посади. Найвищим указом по цивільному відомству від 18 січня 1895 року за № 3 його звільнили.

10 листопада 1894 року Сорокськими повітовими земськими зборами Платона Івановича обрано на посаду голови Сорокської повітової земської управи, на триріччя. На цій посаді затверджений Найвищим указом по цивільному відомству за № 17 від 21 квітня 1895 року.

На засіданні чергового XXVII Сорокського земського зібрання 31 жовтня 1895 року його обрали в почесні мирові судді на триріччя – з 1893 року, і указом Урядового сенату від 28 лютого 1896 року за № 2297 затверджений на цій посаді.

Того ж 1896 року, у вівторок 14 травня, після обрання Бессарабського земського зібрання, в якості асистента при голові Бессарабської губернської земської управи, був присутній на торжестві коронування російського імператора Миколи II Олександровича та імператриці Олександри Федорівни[24].

Найвищим указом по цивільному відомству від 5 серпня 1896 року за № 47 Платон Іванович Бібері затверджений у чині колезького секретаря зі старшинством з 31-го серпня 1894 року по диплому 1-й ст.

22 жовтня 1896 року Сорокським повітовим земським зібранням обраний в почесні мирові судді на триріччя з 1896 року і на цій посаді затверджений указом Урядового сенату від 27 лютого 1897 року за № 2590.

24 жовтня 1897 року Платон Іванович знову обраний на посаду голови Сорокської повітової управи, – на триріччя, і на цій посаді затверджений пропозицією Бессарабського Губернатора від 30 грудня 1897 року за № 1300. На цій посаді удостоювався подяки від Сорокського земського зібрання[25].

Найвищим указом по цивільному відомству від 12 червня 1898 року за № 50 затверджений у чині титулярного радника, зі старшинством з 31 серпня 1897 року.

XXXI черговим Сорокським повітовим земським зібрання П.І. Бібері обраний в Почесні мирові судді по Сорокському повіту, на триріччя з 1899 року. Тоді ж його обрали в члени Губернської земської управи і 7 лютого 1900 року бессарабським губернатором затверджений на цій посаді.

9 жовтня 1899 року одноголосно обраний Сорокським повітовим земським зібранням до складу розпорядчого комітету з облаштування Сільськогосподарської виставки в місті Кишиневі[26].

26 вересня 1900 року, XXXII черговим Хотинським повітовим земським зібранням обраний в Почесні мирові судді по Хотинській окрузі, і указом Урядового сенату від 20 лютого 1901 року за № 2075 затверджений на цій посаді. В той самий період, указом Урядового сенату від 29 грудня 1900 року за № 13761 затверджений на посаді Почесного мирового судді з обрання Сорокським земства XXXI чергового зібрання.

15 грудня 1900 року, Бессарабським губернським земським зібранням XXXII чергового скликання, обраний в члени Губернської управи – на триріччя з 1901 року, і Бессарабським губернським скликанням від 13 січня 1901 року за № 43 затверджений на цій посаді. Тим самим земським зібранням обраний членом Губернського по Земських і міських справах та міністром внутрішніх справ затверджений на цій посаді.

На дворянських виборах які відбулися у січні 1902 року Платон Бібері обраний на посаду секретаря Бессарабського дворянства. На цій посаді затверджений пропозицією бессарабського губернатора від 22 січня 1902 року за № 802.

1 вересня 1903 року, Хотинським повітовим земським зібранням його обрали в почесні мирові судді по Хотинському повіту і указом Урядового сенату від 24 травня 1904 року за № 4975 затверджений на цій посаді. Там само в Хотині найвищим указом по цивільному відомству від 3 квітня 1904 року за № 23 він був затверджений на посаді земського начальника 8 ділянки Хотинського повіту[27]. За призначенням його земським начальником, залишив службу секретаря дворянства – з 20 квітня 1904 року. Найвищим указом по цивільному відомству від 22 квітня 1905 року за № 25 звільнений від служби відповідно за проханням.

17 жовтня 1906 року і 13 вересня 1909 року обраний в Почесні мирові судді по Хотинському повіту на триріччя, і указом Урядового сенату від 16 червня 1908 року за № 7678 і від 8 грудня 1910 року за № 15502 затверджений на цій посаді. На цю ж посаду П.І. Бібері вкотре обраний 8 листопада 1912 року і указом Урядового сенату від 24 серпня 1913 року за № 9448 затверджений на цій посаді.

Після того, як 17 (30) жовтня 1905 року цар Микола ІІ видав маніфест, в якому проголошувалось надання Державній Думі законодавчих прав, розширення виборчих прав громадян, а також, демократичні свободи (свобода совісті, друку, зібрань та об’єднань), а у грудні 1905 року був опублікований виборчий закон, на основі якого повинні були й відбутися вибори до І–ої Державної Думи, гвіздовецькі власники – брати П.І. і Д.І. Бібері хотіли обиратися до Держдуми. Але їх плани залишилися не реалізованими, як і бажання увійти до складу членів Державної ради Російської імперії[28]. Імена братів Бібері ми знаходимо в «Списку осіб, які мають право бути обраними в Члени Державної ради від Бессарабського Губернського Земського Зібрання, на підставі 2 ст. Правил, додаток до ст. 12 (прим.) Утворення Держ. Ради, вид. 1906 року»[29].

Натомість вони брали участь у виборах в якості виборців, адже не все населення мало право голосувати безпосередньо. Відзначимо, що від села Гвіздівці у виборах до імперської Держдуми брали участь четверо таких виборців, простих селян серед яких не було. Участь брали гвіздовецькі поміщики – дворяни Дмитро Іванович та Платон Іванович Бібері, священик Гвіздовецької церкви Михайло Холдевіч і управитель панського помістя Йосиф Михайлович Полянський[30].

Найвищим указом по цивільному відомству від 10 липня 1911 року за № 48 Платон Бібері нагороджений за вислугу років у колезького асесора, зі старшинством з 31 серпня 1900 року. 21 жовтня 1913 року, найвищим указом по цивільному відомству за № 67, за вислугу років його переведено у надвірні радники зі старшинством з 31 серпня 1904 року.

Бессарабським губернським дворянським зібранням він 15 січня 1914 року обраний на посаду помічника Хотинського повітового предводителя дворянства – на триріччя 1914-1917 рр., і бессарабським губернатором затверджений на цій посаді.

За свою трудову діяльність Платон Іванович Бібері нагороджений орденом і медалями. Так, 14 травня 1896 року він нагороджений орденом Св. Станіслава 3-го ступеня. Того ж року удостоєний медалі в пам’ять торжества коронування російського імператора Миколи II. На підставі Найвищого повеління 30 січня 1897 року удостоєний Височайше затвердженої темно-бронзової медалі за працю в проведенні першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року. За відношенням канцелярії бессарабського губернатора від 6 листопада 1897 року за № 9419 отримав Височайше затверджену медаль в пам’ять в Бозі покійного Імператора Олександра III-го. Найвищим указом по цивільному відомству 8 січня 1914 року за працю в земських установах нагороджений орденом Св. Станіслава 2-го ступеню. На підставі Найвищого повеління, 8 день січня 1914 року йому надано право носіння Височайше заснованого золотого нагрудного знака в пам’ять п’ятдесятиріччя від дня Найвищого затвердження 1-го січня 1864 року положення про губернські і повітові земські установи[31].

За визначенням Святого синоду і згідно з поданням єпархіальних преосвященних та єпархіальних училищних рад, Училищною радою при Святішому Синоді, удостоєний нагородження книгою «Біблія»[32]. На сторінці цієї подарункової книги був зроблений наступний запис: «Святійший Урядовий Синод турбуючись про знання дітей у вірі та благочесті, за вченням святої Православної церкви, Голову Сорокської повітової земської Управи Кишинівської Єпархії, дворянина Платона Бібері, благословив Біблією, в заохоченні любові його до дітей, що є справою і істиною»[33].

ПОМІЩИК

За даними на 1906 рік, Д.І. Бібері володів 533–ма десятинами землі у с. Гвіздівці і 1497-ма десятинами землі у селі Ружниця Сорокського повіту та у селі Мендиківці. П.І. Бібері володів 1113–ма десятинами землі, в тому числі – у с. Бирладяни (нині – Окницький район Молдови). А їх управляючий у Гвіздівцях І.М. Полянський мав там у власності 532 десятин землі[34].

У формулярному списку, що був складений в 1915 році, зазначено, що Платон Бібері «володіє 200 дес. землі у складі вотчини Ружниця Сорокського повіту, 581 дес. землі при вотчині Барладяни, і нероздільно з братом 1200 десятин вотчини Гвоздоуц»[35]. В той самий час, у Гвіздівцях йому належав паровий млин[36].

Після відомої із підручників історії революції жовтня 1917 року все майно Платона Івановича у Гвіздівцях було відібрано. Відомо, що у січні 1918 року гвіздовецькі селяни захопили маєток поміщика Платона Івановича Бібері. На площі, перед поміщицьким будинком солдати 8–ї армії та гвіздовчани, які повернулися після демобілізації, організували мітинг, на якому промовці закликали захищати права народу, висловлювались на підтримку нового ладу. В селі було проголошено радянську владу[37]. За допомогою представника більшовиків був утворений сільський революційний комітет (сільревком), переважно з фронтовиків, незаможних та безземельних селян. Голо­вою сільревкому обраний батрак – фронтовик Андрій Мартишок, заступ­ником і секретарем – Яків Георгійович Барчук. Відповідно до ленінського Декрету про землю, сільревком взяв на облік всю поміщицьку землю, ліс, худобу, сільгоспобладнання. Землю ще до початку сівби було розподілено між безземель­ними та малоземельними селянами.

Незадовго до заворушень Платон Іванович виїхав за кордон. Відомо, що деякий час він перебував у Франції, а потім в Румунії. У 1920 році він повернувся до села, й у листопаді того ж року подав заяву на ім’я голови Хотинської окружної комісії з експропріації й передачі у власність про надання йому 100 га землі, які повинні були залишитися за ним згідно затвердженого плану аграрної реформи, проведеної румунською владою[38]. Безпосередньо його заяву протягом року розглядала ця комісія під головуванням Гр. Степанова, який рахувався членом комісії від делегації селян. Присутніми при розгляді були члени комісії: Д.М. Мегуряну – суддя делегований Міністерством юстиції, П. Стефенеску – від «Каса Ноастре», Ф. Амброжевич – сільськогосподарський радник, І. Осадца – кандидат у члени комісії, делегований власниками, а також Д. Чупак і В. Кріклей – члени комісії, делеговані селянами.

Комісія своїм рішенням за № 549 від 21 листопада 1921 року, з посиланням на статтю 27 закону про сільськогосподарську реформу, ухвалила, що з нерухомої власності Платона Бібері у селі Гвоздєуць Сєкурєнської волості Хотинського повіту визнаються експропрійованими державою – 635 гектарів і 7470 кв. м. орної землі, 2 стави площею 19 га і 1938 кв. м., а також 8 га і 8310 кв. м. доріг і їхні служби. Усього експропрійовано 663 га і 7718 кв. м., які межують: «на півночі – землями сіл Коболчинь і Сербичани; на сході з наділом с. Клокушна; на півдні Гвоздєуць; і на заході теж саме»[39].

Рішенням комісії було встановлено ціну викупу державою у

Автограф П.І. Бібері з документу "румунських" часів

Автограф П.І. Бібері з документу «румунських» часів

Бібері цих земель: для орної площі – 585,87 леїв[40] за 1 га, за стави – 300 леїв за 1 га. Дороги вирішено залишити в громадській сфері без їх оцінки, тобто без викупу.

З лісових угідь, які раніше перебували у власності Бібері – 385 гектарів і 200 кв.м. були також експропрійовані й перейшли до державної власності. Але поміщикові і його спадкоємцям з загальної площі лісових масивів (420 га 220 кв.м.) було виділено 35 га і 2000 кв.м. оранки й лугу. Йому було віддано також 2 ставка і ще 13 га і 1100 кв.м. землі, на якій знаходилися особняк, двір і фруктові сади поза межами села та 2 га і 2020 кв.м. в селі – місце для будинку, плюс 2 гектари 1850 кв.м. біля млина[41].

Значна частина експропрійованої землі була роздана селянам.

Згодом, в Гвіздівцях П. Бібері володів 70,5 десятинами орної землі, священик володів 12–ма десятинами, заможним селянам належало 79,5 десятин[42]. Частину своєї землі П.І. Бібері роздав в якості дарунків, дещо розпродав. Майже теж саме відбувалося в вотчині Бібері – селі Ружниця. Там, у 1932 році місцеві селяни купили у поміщика Бібері конюшню і пристосували її під школу[43].

Керуючим помістям П. Бібері у ті часи був Владковський Павло Людвигович (1888 р.н.). Його син Петро отримав освіту агронома. В майбутньому – після 1944 року П.Л. Владковський працював завідуючим бурякопунктом на станції Сокиряни, а його син П.П. Владковський і донька Євгенія Павлівна Владковська – вчителями в Гвіздовецькій школі[44].

СІМ’ЯНИН

На початку 1890-х років Платон Іванович одружився з Оленою Костянтинівною Ласкарі – дочка дворянина Костянтина Васильовича Ласкарі (1844–1895) та Анастасії Степанівни Неделькович (? – 1929)[45]. В цьому шлюбі, 17 липня 1893 року народився син Іван. За даними на 1916 рік, з деякими своїми двоюрідними братами, навчався в Москві[46].

На початку XX століття цей шлюб розпався. Олена Ласкарі вдруге одружилася з Віктором М. Чугуряну (Чухуряну)[47]. Платон Бібері 22 серпня 1907 року одружився з «французькою громадянкою Емілією-Матільдою Евгеніевою Боде, лютеранського віросповідання, 33 років»[48].

Але й у другому шлюбі щастя Платона Івановича тривало не довго. Зі слів старожилів села Гвіздівці відомо, що в період з 1922 до червня 1940 року П.І. Бібері вів досить «веселе» життя. Дружини біля нього в той час не було, щонайменше – у селі, і він водив та привозив до дому жінок, багато грав у карти на гроші.

ГАРНА ЛЮДИНА, НАУКОВЕЦЬ І ПОЕТ

Незважаючи на те, що протягом довгих років Платон Іванович займався державною та громадською діяльністю, він часто бував у Гвіздівцях. Більш того, на прохання брата Дмитра, Платон навідував Мендиківці, щоб своїми очами побачити як ведуться справи управляючими.

За ініціативою П.І. Бібері з січня 1907 року при Гвіздовецькому народному училищі діяла народно–шкільна бібліотека. За даними на 1910 року в ній налічувалося 129 книг[49], а в 1912 році – вже 158[50]. Причому, що відзначено в відомостях Хотинського земства, Гвіздовецька бібліотека була затребувана. Як відомо, вчитель, що завідував школою, вів спеціальну документацію стосовно користування бібліотекою та видачі книжок до дому. За нею ми знаємо, що серед усіх бібліотек Хотинського повіту за відомостями на 1914 рік, найбільш активно бібліотекою користувалися саме мешканці с. Гвіздівці – 117 осіб на рік (для порівняння відзначимо, що найменше зафіксовано в с. Бабин Кельменецької волості – 16 осіб на рік).

Гвіздовецькі селяни завжди вважали П.І. Бібері гарною людиною. Він був доброю та досить нескаредною людиною, з повагою ставився до селян, до їх нелегкої праці (хоча в господарстві, що зрозуміло, він відстоював перш за всього свої інтереси). Був досить простий у спілкуванні. Селяни завжди запрошували його на весілля, родини, хрестини. І він приходив, та ще й обов’язково з досить дорогим дарунком. Як правило, він дарував якусь, хоча б і не велику, ділянку землі, прийшовши на святкування з вже готовою дарчою. Нерідко він і до себе запрошував у гості простих селян[51].

В період з 1922 до червня 1940 року він встиг роздарити, а також розпродати майже всю свою землю людям, які зокрема купляли її у нього під забудову і під городи. Не виключено, що він, як досить грамотна і мудра людина, не сумнівався, що Румунія довго у краї не протримається, що «Совєти» все одне прийдуть і заберуть землю.

Не був байдужим Платон Іванович і до церковного життя жителів Гвіздівців. На його кошти, а так само на кошти селян на початку XX ст. у гвіздовецькій церкві був зроблений ремонт. Поміщик всіляко допомагав сім’ї священика Михайла Івановича Холдевіча, а так само вдові отця Лампадія Антоновича Озерянського (1848–1901), матушці Олександрі Кіріяковні (1855 р.н.); народилася в сім’ї священика). Церква до початку військово–революційних подій ХХ–го ст. була дуже добре забезпечена. Вона мала багато дуже давніх і досить цінних ікон, гарне зібрання церковної літератури різних років. Церкву прикрашали чудові дзвони, рівних яким не було в жодній церкві навколо. Але під час Першої світової війни – у травні-червні 1915 року за указом командування 8–ої російської армії дзвони зняли з дзвіниці (як і з більшості інших) і відправили на переплавку, оскільки фронту не вистачало металу. Цікаво відзначити, що цю печальну для гвіздівчан подію, у своєму вірші «На снятие церковных колоколов» (1915 рік) описав саме поміщик Платон Бібері:

Все тот же Божий мир…

Как прежними годами,

Проводит пахарь день

Над рыхлой бороздой.

Все также стелят косари

Траву волнистыми рядами

Отточенной косой.

Старинный колокол

Всю ночь не дремлет

На башне храмовой.

Годами недвижим

И мнится ему та жуткая година,

Когда рать севера на Русь

Полки вела

И по велению монарха – исполина

В орудья грозны лились колокола.

И думал он с дубовых балок

Меня тяжелого снесут.

И буду я бездомный, жалок,

Куда–куда меня везут?

Не буду чуда воскресенья

В дни Пасхи громко прославлять

Не буду свадебного песнопенья

Веселым звуком покрывать

Не буду больше скорбным стоном

Мирян в могилу провожать.

Близка – близка моя могила

И мне ее не миновать.

Со мной товарищи меньшие

В огне жестоком пропадут,

Прощайте, други дорогие,

Прощай храм Божий – мой приют![52]

Платон Іванович Бібері був багатогранною людиною і не обмежував себе виключно адміністративно–господарськими справами. В історії Бессарабії і взагалі Російської імперії поміщик Бібері відзначився, як людина з великим творчим потенціалом. Відомо, наприклад, що він цікавився астрономією. З 1901 року він став членом «Французького астрономічного товариства» («Société Astronomique de France»), котре заснував у 1887 році французький популяризатор астрономії і письменник Каміль Фламмаріон (1842–1925). Прізвище Платона Івановича можна зустріти в списках членів товариства які публікувалися на початку XX століття в журналі «Bulletin de la Societé Astronomique de France» («Бюлетень Французького астрономічного товариства»)[53].

За спогадами деяких поміщиків, яким доводилося спілкуватися з Платоном Бібері, він відрізнявся від багатьох інших людей надзвичайними можливостями або як нині кажуть – екстрасенсорними або містичними здібностями. Наприклад, він завжди наперед знав про зміну погоди, у нього бували різного роду видіння. Більш того, він став відомий, як людина, що має дар бачити душі померлих, які «приходили до нього зі своїми проблемами і проханнями».

Саме ця здібність П. Бібері, завдяки його племінниці, зробила Платона Івановича відомим в колах західноєвропейських і північноамериканських дослідників паранормальних явищ. В кінці 1920 – в 1930–х рр. ним зацікавилось британське «Товариство психічних досліджень» («The Society for Psychical Research: SPR»). В 1930 році в «Журналі Товариства психічних досліджень» («Journal of the society for psychical research») навіть була опублікована ціла стаття присвячена феномену Платона Івановича Бібері. Автором цієї статті став відомий в Російській імперії, а згодом і в Європі дослідник явищ і людських здібностей, які прийнято називати «психічними» або паранормальними, М.М. Перовський-Петрово-Соловово (1870–1954)[54], що листувався з Платоном Івановичем. Тексти деяких із цих листів були опубліковані цілком, без купюр[55].

Сам Бібері пояснював свої здібності не контрольованим трансом: «Безсумнівно, це сталося не в той час коли я спав, але в стані деякого заціпеніння перед сном, яке загострювало мій слух і всі почуття, але не дозволяв мені рухатися. <…> У випадках, коли нез’ясовні явища відбувалися зі мною, вони були завжди пізніше, можна сказати, що в більшості випадків – після короткого проміжку часу».

Але при всьому тому, що було сказане, П.І. Бібері був людиною доволі прагматичною, і до своїх надзвичайних можливостей ставився, хоча і з інтересом, але вони в його житті не набували істотного значення. Реальна повсякденність була для нього ближче, ніж невідоме потойбічне.

Дійсно ж особливе ставлення у П.І. Бібері було до поезії. При чому, в загальнодержавних довідниках часів Російської імперії Платон Іванович зазначався передусім поетом, а не любителем — астрономом, землевласником, комерсантом або «медіумом». Вірші він почав писати ще до того, як став дорослою людиною, і не залишив цю справу до кінця свого життя. Свої твори він представляв на суд, як знатним особам, так і простим селянам, постійно цікавився творами відомих і невідомих поетів, з деякими із яких вів переписку. У маєтку Бібері в с. Ружниця деколи відбувалися читання, на які збиралися поміщики і дворяни з навколишніх сіл і містечок. На прохання братів Бібері деколи на такі читання приїжджали літератори із Кишинева, Одеси, і інших міст.

Зауважимо, любов до поезії і освіти Платон Іванович успадкував від своїх батьків. Відомо, що Іван і Аделаїда Бібері не були байдужими до літератури, особливо до французької, молдавської, румунської і російської. Іван Бібері часто запрошував поетів і музикантів до себе в гості. Павло Кузьминський в своїх спогадах відзначає: «…Ружниця, з господарем Іоном Бібері, любителем румунських танців і музики. Тут, у 1876 році я почув відомого скрипача Саву Педуряна»[56]. В домі діда Платона, пахарника[57] Єгора (Іордакі) Бібері (? – 1826) і прадіда Кіріяка Андрійовича Бібері, теж завжди були званими гостями люди мистецтва. Тобто, любов до поезії, і взагалі до культури у Платона Бібері – це вроджене.

За царських часів світ побачили декілька збірників поезій Платона Івановича. З відомих: Бибери П.И. Стихотворения. – Кишинев: Тип. М. Р. Авербуха, 1910. – 90 с.; Бибери П.И. Стихотворения. Могилев-Подольский: Тип. Кац, 1915. (Обл.: 1916). – VII, 435 с.; Бибери, П.И. Мелкие стихотворения. – Одесса: Тип. «Труд» В. Семенова, 1886 – 32 c.

На жаль, нам не вдалося знайти першоджерела з віршами. Про те, що збірники творів П.І. Бібері були видані ми узнаємо з довідкової літератури, насамперед, в довідниках складених бібліографами і літературознавцями С.О. Вєнгєровим[58], А.К. Тарасенковим[59] і Л.М. Турчинським[60].

«АНТІСОЦІАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ»

28 червня 1940 року території Північної Буковини і Північної Бессарабії за угодою між СРСР і Румунією були включені до складу УРСР. В той самий день радянські воїни увійшли в село. Того ж року органи держбезпеки нової влади почали шукати в селі «ворогів народу» та подібні категорії неблагонадійних громадян. До таких потрапив і Платон Іванович Бібері. Зрозуміло, що ніхто особливо не вникав у всю життєдіяльність Платона Івановича, у його реальні відносини з селянами. Для нової влади він був поміщиком, а відповідно – антисоціальна особа, що живе за рахунок трудового народу. За постановою опертрійки УНКВС Чернівецької області від 10 червня 1941 року П.І. Бібері був висланий на спецпоселення, як соціально небезпечний елемент. Хоча, мабуть все ж щось врахували, адже обмежились засланням замість звичайного для поміщиків позбавлення волі у таборах.

Деякі місцеві жителі вважали, що Платона Івановича заслали на Чукотку, де він і жив до самої смерті.[61] В реальності ж, в тому ж 1941 році, у вересні, Платон Іванович помер на спецпоселенні в Тюменській області Російської Федерації[62], мабуть не витримавши переїзду, адже йому на той час вже було 75 років.

Але на цьому історія Гвіздівців пов’язана з поміщиком Бібері не закінчилася. Після звільнення Бессарабії від фашистської румунсько–німецької окупації у березні 1944 року, на території Сокирянщини знову почали діяти закони СРСР. Новому керівництву району була поставлена задача в короткий строк відновити шкільну освіту. Шкільна програма в перших післявоєнних роках, як і в навчальному 1940–1941 році у Гвіздівцях відповідала чотирьохкласній початковій школі, учнів навчали 2–3 учителі. Навчалися діти у приміщенні будинку колишнього гвіздовецького поміщика Платона Бібері.

28 липня 1993 року Платон Іванович Бібері реабілітований постановою Чернівецької обласної прокуратури[63].

&&&

P.S. Це не перша стаття авторів що присвячена гвіздовецькому поміщику Платону Івановичу Бібері. Зокрема, у травні 2011 року на сайті «Гвіздівці» публікувалися статті «Поміщик і поет Платон Бібері» та «Гвіздівецькі землевласники і орендарі». А також Платон Іванович згадувався в багатьох інших статтях на сайті. За час з останньої публікації вже пройшло немало часу і авторами зібрано і опрацьовано новий матеріал, який значно доповнює сказане про П.І. Бібері раніше. Окрім того виправлені деякі помилки, які були допущені із-за деякої плутанини в історичних джерелах.

 ________________________________________________

[1] В деяких наших попередніх публікаціях ми помилково вказали Єлизавета Самсон. Насправді так звали її рідну сестру. Але відомий факт, що Катерина Самсон, в пам’ять про сестру інколи вказувала своє ім’ям – Катерина-Єлизавета (рос. Екатерина-Елизавета).

[2] Дело по прошению поверенного помещицы Самсон Екатерины дворянина Бибери Ивана о командировании землемера для выяснения количества земли, купленной Самсон у Руссо. (23.09.1857 – 03.10.1857). – ЧОДА, ф. 117 (Хотинский уездный суд 1815–1869), оп. 1, д. № 1650.

[3] Мандзяк А.С. Список избирателей в Первую Государственную дума Российской империи от Сокирянщины // Сокирянщина: Історико–краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 73 – 74.

[4] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16 – 25.

[5] Кондіка метричій, дать дела Духовничаска консисторіе а Кишинъулуй пентрк скріире челор нъскуцй, челор кунунацй ши челор ръпосацй в Успенскую церковь 1-го округа Сорокского уезда селения Тырновой пе анул 1866-й. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 112, связка 109.

[6] Кондіка метричій, дать дела Духовничаска консисторіе а Кишинъулуй пентрк скріире челор нъскуцй, челор кунунацй ши челор ръпосацй в Успенскую церковь 1-го округа Сорокского уезда селения Тырновой пе анул 1865-й. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 65, связка 65.

[7] Remmel Franz. Nackte Füsse auf steinigen Strassen. Zur Leidensgeschichte der rumänischen Roma. – Braşov: Editura Aldus, 2003. – P. 183.

[8] За даними на 1883 рік, Іван Бібері був мировим суддею в Ясському повіті, Ясським Повітовим Предводителем дворянства, а так само почесним доглядачем Сорокського повітового училище. У 1862 році був включений до списку дворянських родів Бессарабської губернії.

[9] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 87.

[10] Пахарник (пахару, молд. – стакан) — боярський чин, що відав у Молдавському князівстві забезпеченням господарського столу і двору вином, керуючий господарськими виноградниками.

[11] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. 2. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 87.

[12] О выкупе земельных наделов временнообязанными крестьянами. Бессарабская губернии (1870–1895). Бибери Е.И., А.И., А.И., П.И., А.П., с. Ружницы, Сорокского уезда Бессарабской губернии (15.10.1887–07.03.1888). – РГИА, ф.577, оп. 2, д. 448.

[13] Списки бывших и настоящих воспитанников Императорского лицея в память Цесаревича Николая. Приложение к «Лицейскому календарю» на 1902-1903 учебный год. – Москва: Университетская типография, 1903. – С. 50.

[14] Списки бывших и настоящих воспитанников Императорского лицея в память Цесаревича Николая. Приложение к «Лицейскому календарю» на 1902-1903 учебный год. – Москва: Университетская типография, 1903. – С. 46.

[15] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16 – 25.

[16] Списки бывших и настоящих воспитанников Императорского лицея в память Цесаревича Николая. Приложение к «Лицейскому календарю» на 1902-1903 учебный год. – Москва: Университетская типография, 1903. – С. 50.

[17] Памяти М.Н. Каткова // Русский вестник. Журнал литературный и политический. Том сто девяностый. – Москва: Университетская типография, 1887. – С. 62.

[18] Календарь Императорского лицея в память Цесаревича Николая на 1901–1902 учебный год. Серия II, год VIII. – Москва: Университетская типография, 1901. – С. 576; Календарь Императорского лицея в память Цесаревича Николая на 1903–1904 учебный год. Серия II, год X. – Москва: Университетская типография, 1904. – С. 560; Календарь Императорского лицея в память Цесаревича Николая на 1907-1908/1908-1909 учебные годы. Серия II, годы XIV и XV. – Москва: Университетская типография, 1909. – С. 310.

[19] Двадцатилетие Императорского Новороссийского университета. Историческая записка и академические списки. / А.И. Маркевич. – Одесса: Экономическая типография, 1890. – С. LXXVIII.

[20] Рішельєвський ліцей – закритий становий навчальний заклад, заснований 1817 року в Одесі. Названо на честь колишнього новоросійського генерал-губернатора Армана Емманюеля дю Плессі Рішельє.

[21] Молдованами Афанас’єв-Чужбинський називає Бібері невипадково. Батько Платона більшу частину свого життя спілкувався румунською (=молдавською мовою), що підтверджує Павло Кузьмінський. Платон, його брати і сестри в основному спілкувалися російською мовою, і позиціонували себе руськими. Платон Іванович увійшов у довідники, як руський поет.

[22] Афанасьев–Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. – Ч. 2: Очерки Днестра. – СПб., 1893. – С. 128.

[23] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16–25.

[24] Погожев, В.П. Очерк деятельности Министерства Императорского Двора по приготовлениям и устройству торжеств священного коронования Их Императорских Величеств в 1896 году. / По поручению Министра Императорского Двора генерал-адъютанта графа И.И. Воронцова-Дашкова и при участии чинов Коронационной Канцелярии составил Заведывающий Коронационною Канцелярией д.с.с. В.П. Погожев. – СПб.: Коронационная Канцелярия, 1896. – Том 6. – С. 41.

[25] Отчеты, доклады, сметы, раскладки Сорокской Уездной Земской Управы и постановления XXIX очередного Уездного Собрания. Созыв 1897 года. – Сороки: Типография Ц.Ц. Вайсман, 1898. – С. 180.

[26] Отчеты, доклады, сметы, раскладки Сорокской Уездной Земской Управы и постановления XXXI очередного Уездного Собрания созыва 1899 года. – Сороки: Типография Ц.Ц. Вайсман, 1900. – С. 193.

[27] Адрес-Календарь. Общая роспись начальствующих и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи на 1905 год. / Издание Инспекторского Отдела Собственной Его Императорского Величества Канцелярии. – Часть II: Власти и места управлений: губернского, областного, окружного, городского, уездного и ведомства их. – СПб.: Сенатская типография, 1905. – С. 16.

[28] Державна рада Російської імперії – найвищий законодавчий орган Російської імперії, що діяв в 1810-1917 рр.; маніфест 20 лютого 1906 року й нова редакція Основних законів Російської імперії від 23 квітня 1906 року засновували її, як законодавчий орган – верхню палату першого російського парламенту, поряд з нижньою палатою – Державною думою

[29] Список лиц, имеющих право быть избранными в Члены Государственного Совета от Бессарабского Земского Собрания, на основании 2 ст. Правил, прилож. к ст. 12 (прим) Учрежд. Госуд. Совета, изд. 1906 года. – Архів авторів.

[30] Мандзяк А.С. Список избирателей в Первую Государственную дума Российской империи от Сокирянщины // Сокирянщина: Історико–краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 69–94.

[31] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16–25.

[32] Церковные ведомости, издаваемые при Святейшем Правительствующем Синоде. – СПб.: Синодальная типография, 1897. – Год десятый, №№ 15-16. – С. 136.

[33] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16–25.

[34] Мандзяк А.С. Список избирателей в Первую Государственную дума Российской империи от Сокирянщины // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 69–94.

[35] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16–25.

[36] Список фабрик и заводов России 1910 г.: По официальным данным фабричного, податного и горного надзора / Составлено редакцией «Торгово-промышленной газеты» и «Вестника финансов» / М-во финансов и М-во торговли и промышленности. [2-е изд.]. – Москва-СПб.-Варшава: Л. и Э. Метуль и К°, 1910. – С. 659; Фабрики и заводы всей России: Сведения о 31, 523 фабриках и заводах. – Киев: Книгоиздательство т-ва Л.М. Фиш, 1913. – С. 473.

[37] Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Чернівецька область / АН УРСР. Ін–т історії; Голов. редкол.: П.Т. Тронько (голова) та ін. – Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. – С. 524.

[38] В цілому, аграрна реформа, хоча і частково забезпечила багатьох селян землею, але фактично відродила поміщицьке землеробство й значно підсилила соціальну диференціацію в селі.

[39] Справа з нагляду за управлінням майном помістя, що належить поміщику Бібері Платону в комуні Гваздауци. 1920–1921. – ЧОДА ф. 854, оп. 1, од. 29.

[40] Лей став грошовою одиницею окупованої частини Бессарабії з 18 квітня 1918 року.

[41] Справа з нагляду за управлінням майном помістя, що належить поміщику Бібері Платону в комуні Гваздауци. 1920–1921. – ЧОДА ф. 854, оп. 1, од. 29.

[42] Дольник А.Д. Бессарабия под властью румынских бояр (1918—1940 гг.). – Москва: Государственное издательство политической литературы, 1945. – С. 60–61.

[43] Брысякин С.К. Общеобразовательная школа в оккупированной Бессарабии (1918–1940 гг.) // Культурное строительство в Советской Молдавии: Сборник статей / АН МССР. Ин-т истории; Ред. коллегия: канд. техн. наук С.К. Брысякин (отв. ред.) и др. Введ. С.К. Брысякина. – Кишинев: «Штиинца», 1974. – С. 191.

[44] Похозяйственная книга Гвоздоуцкого сельсовета на 1944–1946 г. (№ 1–118). – Архівний відділ Сокирянської РДА, ф. 15, оп. 2, спр. 1; респондент Кучерявий Василь Олександрович.

[45] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 127.

[46] Сергей Лазо. Дневники и письма./ Подготовили к печати Ольга Андреевна и Ада Сергеевна Лазо. – Владивосток: Приморское книжное издательство, 1959. – С. 108.

[47] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 127.

[48] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, д. 245, л. 16–25.

[49] Сведения о Гвоздоуцком народном училище за 1910 год. – ЧОДА.

[50] Материалы обследования состояния Гвоздауцкого одноклассного народного училища (ведомости, протоколы, списки) (1911 – 1912 гг.). – ЧОДА, ф. 219, о. № 1.

[51] Респондент Кучерявий Порфирій (Парфеній) Філипович.

[52] В свій час деяку кількість віршів П.І. Бібері записав і зберіг мешканець села Романківці М.Ф. Бурдейний (1901 р.н.). А ми їх отримали від Романковецького письменника, краєзнавця і поета Василя Васильовича Гандзія, за що йому щиро вдячні. Слід мати на увазі, що вірші були записані М.Ф. Бурдейним по пам’яті, при цьому не виключено, що деякі фрази і обороти не зовсім вірно записані. Напевне і розстановка розділових знаків не зовсім відповідає оригіналу, та ми вирішили в це не втручатися.

[53] Bulletin de la Societé Astronomique de France. – Paris, 1907. – P. 578.

[54] Див.: Медиумические физические явления и их научное исследование / М.М. Петрово-Соловово. – СПб.: Тип. В. Демакова, 1900; Телепатия // Вопросы философии и психологии. – Москва, 1892. — Год III, кн. 11. – С. 146-162; Телепатия // Вопросы философии и психологии. – Москва, 1892. — Год III, кн. 12. – С. 134-145; і ін.

[55] Perovsky–Petrovo–Solovovo, M. A phantasm of the dead conveying information unknown to the percipient. // Journal of the society for psychical research. Vol. 26. – London, 1930. – P. 95–98.

[56] Cuzminschi P. Amintirile unui moşneag basarabean // Viaţa Basarabiei. – 1932. – Anul I. – Nr. 9. – P. 9.

[57] Пахарник (пахару, молд. – стакан) – боярський чин, що відав у Молдавському князівстві забезпеченням господарського столу і двору вином, керуючий господарськими виноградниками.

[58] Библиограф. Вестник литературы, науки и искусства. – СПб., 1888. – Год третий. – С. 209, 225; Венгеров С.А. Источники словаря русских писателей. – Т.1. Вып. 1.: Аарон – Гоголь. – СПб., 1900. – С. 239; Венгеров С.А. Русские книги. С биографическими данными об авторах и переводчиках (1708–1893). – Вып. XI.. – СПб., 1897. – С. 294.

[59] Тарасенко А.К. Русские поэты XX века. 1900-1955. Библиография. – Москва: Советский писатель. 1966.

[60] Русские поэты XX века: Материалы для библиографии. / Сост. Л.М. Турчинский. – Москва: Знак, 2007. – С. 76.

[61] Інформація отримана письменником з села Романківці Сокирянського району Гандзієм В.В. від старожила М.Ф. Бурдєйного.

[62] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 474.

[63] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 474.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар