admin on 16th Май 2013

Наприкінці минулого року один із самих популярних викладачів31 історичного факультету Удмуртського державного університету, доцент Вадим Долгов випустив наукову працю «Давня Русь: мозаїка епохи». Сьогодні ми розмовляємо з автором на теми, що підняті в його книзі.

— Вадим Вікторович, у Вашої книги є підзаголовок «Нариси соціальної антропології». Поясните, будь ласка, про що йдеться?

— Йдеться не про історію подій (воєн, реформ та ін.), а про повсякденне життя й особливості мислення людей минулого. От, наприклад, таке важливе питання, як ставлення до дітей. У середні століття ставлення до них істотно відрізнялося від сучасного. Воно було набагато суворішим. Настільки суворим, що у вчених виникла підозра, що середньовічні батьки зовсім їх не любили. Наприклад, коли селянська родина йшла працювати в поле, новонароджену дитину могли туго повити й просто залишити в хаті підвішеною на цвящок на весь день. Але більш глибокі дослідження показали, що любов була, тільки виражалася вона в інших формах. Менше піклувалися про здоров’я, зате більше — про душу. От якщо дитина вмирала, батьки не жаліли ніяких грошей на оплату поминальних служб у церкві.

І взагалі, сімейне життя людини Древньої Русі досить сильно відрізнялося від сучасного. Нещодавно в суспільстві обговорювалася проблема зниження шлюбного віку. Багато говорили про те, що ранні шлюби ніколи не були властиві нашій культурі. Це велика омана. Відповідно до давньоруських православних норм, шлюбний вік для дівчат наступав в 12 років, а для юнаків — в 15 років. Іноді траплялися й більше ранні шлюби. Крім того, у давніх слов’ян у язичеську епоху існував звичай багатоженства. Всупереч поширеній думці, багатоженство було властиво не тільки ісламським країнам.

— В ісламі багатоженство — теж спадщина язичеської епохи.

— Так, але християнство, прийняте Руссю в Х столітті, на відміну від ісламу, пропонувало моногамію. Потрібно сказати, що давній язичеський звичай був досить живучим. Церкви довелося довго боротися проти нього, і перемогти вдалося далеко не відразу. Наприклад, князь Володимир I Святославич мав, відповідно до літописного свідчення, 12 дружин і 800 наложниць.

— Здається, що 800 наложниць — це все-таки перебільшення. Таке навантаження примітивна економіка того часу навряд чи б перенесла. У князя, напевно, і дружинників-те стільки не було. І потім, це князь, представник еліти, а простий селянин, чи міг утримувати кілька дружин? У літописах про це нічого не говориться.

— Вільний селянин-общинник у початковий період російської історії вів життя досить забезпечене. А експлуатація до становлення феодалізму була слабкою. У літописах, звичайно, немає відомостей про життя простих людей, зате нам допомагають світські й церковні законодавчі акти. В них часто згадується про багатоженство й серед простих жителів.

3— У Давній Русі існували спеціальні «князівські» імена й імена «для простих»?

— Ім’я для князя вибиралося переважно з тих, що вже використовувалися в роді Рюриковичів — Володимир, Ярослав, Ізяслав, Всеволод, Святослав, Мстислав. Серед бояр і простих общинників ці імена теж зустрічаються, хоча часто вони мають зменшувальну або просторічну форму. Літопис зберіг багато досить колоритних імен бояр, тисяцьких і посадників: Воїбор Негочевич, Жирослав Нажирович, Рагуїл Добринич, Мірошка Несдінич та ін. Бояри й князі йменувалися по-батькові — у цьому був знак їхнього високого чину.

Традиція величання по-батькові, із закінченням на «-вич» зберігався як привілей вищих соціальних груп на Русі протягом декількох сторіч. Прізвищ тоді не існувало. Люди, більш прості, часто все життя називалися тим ім’ям — прізвиськом, що було засвоєно ними, імовірно, ще в дитинстві. Вони в меншому ступені знайшли відбиття на сторінках літописів, але зате їх багато в берестяних грамотах — Жировит, Стоян, Жизномир, Микула, Нежка, Нежебуд, Завід, Братята, Братонежко, Нажір, Доброшка, Гостята та ін. Зустрічаються серед імен і такі, які звучать досить дивно для вуха сучасної людини: Упирь Ліхой — новгородський переписувач, що залишив позначки на полях переписаної їм для князя Володимира Ярославовича книги; Душило або Душилець. Це останнє ім’я походить, слід вважати, не від дієслова «душити», а від слова «душа».

Якщо імена князів звичайно мають у своєму складі частини «влад/волод», «слав», «святий», що несуть значення, пов’язані з військово-дружинними, владними й жрецькими суспільними функціями, то в іменах простих людей найпоширеніші «жир», «неже», «добро». Даючи такі імена, батьки хотіли залучити до свого чаду бажану долю: маленькому князеві — славу й владу над світом, маленькому хліборобові — достаток, ситість і благополуччя.

— Ви згадали про рід Рюриковичів. Як так вийшло, що на Русі влада опинилася повністю сконцентрованою в руках одного князівського роду — навіть в умовах міжусобиць? Адже в Європі в епоху феодальної роздробленості поряд з королівськими родами, як правило, існували сімейні династії герцогів, графів, а, наприклад, в арабо-мусульманських країнах нові династії — емірів, султанів кидали виклик влади халифського роду?

— Дійсно, це унікальна ситуація. Навіть не знаю, чим це можна пояснити. Питання потребує додаткового вивчення. Можливо, вся справа у винятковій плідності Рюриковичів — представників цього роду було так багато, що для інших родів у Руській землі просто не залишилося місця.

— Правителі мусульманського Сходу з їхніми гаремами були в сенсі плідності не менш ефективні, так що причина отут, звичайно, не в цьому…

— Можливо, вся справа в тім сакральному статусі, яким володіли Рюриковичі в очах населення Руської землі.

— А що взагалі криється за словами «Руська земля» в XI-XIII ст.ст.? Чи можна сказати, що це група держав (князівств), населених руським народом?

— Це дуже складне питання. Якщо сказати коротенько, то «народ» — це поняття, властиве тільки сучасній мові й мисленню. Давня Русь усвідомлювалася сучасниками не просто як народ або держава, а як «земля» або «країна». Саме в рамках цього поняття осмислюються етнічні й політичні процеси в нашім найдавнішому літописі — «Повість врем’яних літ». Причому межі розуміння цього слова істотно відрізняються від сучасного значення слова «країна». «Земля/країна» — це й територія (границі якої визначаються досить приблизно — як перелік географічних орієнтирів місць розселення її мешканців, насамперед басейнів рік, а крім того, лісів, озер, гір, торговельних шляхів), і етнічна спільність, культурний і політичний простір, узяті в нероздільній єдності. Вважалося, що населення Русі походить від сина біблійного Ноя – Іафета (мається на увазі, з часів утвердження христіанства – прим. адм. сайту), що з іншими слов’янськими народами руських ріднить мову й грамота, назва й князівська династія були отримані від сторонніх варягів-русі. Також важливою координатою для осмислення своєї ідентичності була включеність до християнського світу. Обсяг поняття «руський» у Давній Русі нагадував сучасне слово «руський».

— Виходить, що рівень нашого сьогоднішнього становлення як нації — приблизно той самий, що й в епоху Давньої Русі?

— До певної міри, так.

 Вів бесіду Андрєй Коновал

ІА «День»   3 (0704) / 20 січня 2005 р.

Скорочений переклад на українську — сайт «Гвіздівці»

___________________________________________________

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Побут та звичаї наших предків”

  1. куди котиться світ — удмурти розказують русинам-українцям яка була русь 🙂 три рази ха

  2. А що ж робити, якщо більшість українців ні чого про себе, про свою історію, про своїх предків не знають і знати не хочуть. Та й не важливо — хто розповідає. Важливо: чи правильно і чи зрозуміло?

Залишити коментар