Кучерявий О.П.

 

«Коли і звідки ми тут у Гвіздівцях опинилися? Звідки і від кого пішов мій рід?», — мабуть кожен гвіздівчанин колись задавав собі або комусь з представників старших поколінь таке запитання?

Спробуємо у цій статті та у наступних з цього приводу, надати відповідь на деякі з таких запитань. Але відразу зазначу, що не можна гарантувати, що то буде достеменно повна й точна відповідь, адже не дивлячись на вже досить велику кількість наявних відомостей, вони не дають можливості знати все. Нам відомі власники села з досить давніх часів, але вони у цьому дослідженні нас не цікавлять, оскільки вони явно не є родоначальниками існуючих на цей час родів гвіздівчан. Нас цікавлять селяни, а щодо них інформація більш обмежена.

Почнемо ми це дослідження з XVІІІ-го століття. Брати більш ранній період не має сенсу: по-перше, не має жодних відомостей про конкретні імена селян, які в той час жили в селі, по друге, ми маємо досить конкретні відомості, що у 1711 році село було повністю спустошене (про те можна прочитати на сайті у статті «Гвіздівці: трагедія 1711 року»). Жителів в ньому не лишилося і, відповідно склад його мешканців згодом кардинально змінився за рахунок переселенців з інших поселень і місцевостей. Хоча, звісно слід вважати, що напевне хоча б хтось з тих, хто залишив село у 1711 році, все ж згодом повернувся.

При чому, це мабуть було не перше залишення села населенням. Адже, наприклад, у нинішньому Немирівському районі Вінницької області є село Гвоздів. В принципі, у відносній схожості назв села нічого дивного не має. Але назва «Гвоздів», як і у випадку з сучасною назвою Гвіздівців – не є його первісною назвою. Воно колись у давнину, називалося точно так само, як і наше село у первісному прадавньому варіанті – Гвоздовци. Підтвердженням цього щодо нинішнього села Гвоздів є грамота польського короля 1559 року:

«1559 год, ноября 9. Грамота кор. Сигизмунда-Августа Василию, Ивану и дахну Исаевичам Жабокрицким, подтверждающая их права на имения в Браславском повете: Жабокрич, Бобров, Роговцы, Юрковцы, Кузминцы и Гвоздовцы, так как старыя грамоты на эти имения сгорели при нашествии Крымскаго хана на гор. Браслав».

(джерело: Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе / Временная комиссия для разбора древних актов, Київська археографічна комісія. – Киев: типография С. В. Кульженко, 1911. Ч. 8. Т. 6: Акты о землевладении в Юго-Западной России ХV-XVІІІ вв. — 1911. — 621 с. разд. паг.)

 

Яким чином села, зазвичай одержували однакову назву? Звісно, що іноді це могло бути простим співпадінням. Але частіше всього, таке відбувалося тому, що селяни, масово мігруючи внаслідок якихось причин в іншу місцевість і засновуючи там нове село, давали цьому новозаснованому селу назву свого рідного села, яке були змушені покинути.

Отже, цілком можливо, що колись давно, ще задовго до 1559 року, велика кількість жителів нашого південно-бессарабського села Гвоздовци (або всі, як у 1711 році) з якихось причин була змушена емігрувала на Поділля і заснувала там нове село, яке назвали, як і рідне – Гвоздовци.[А]

Втім, це поки що, лише версія…

В будь якому разі, на превеликий жаль, на цей час ми ще не маємо у своєму розпорядженні жодного історичного документу з іменами селян не лише за період до 1711 року, а й після того — аж до 1774 року…

Натомість у 1772–1773 і 1774 роках були проведені переписи населення Молдавського князівства. Ініціатором цих переписів став головнокомандуючий Молдавської армії[1] граф Петро Олександрович Румянцев-Задунайський (1725–1796). Віддаючи наказ про проведення перепису, Румянцев переслідував наступні цілі: «По-перше, виявити людські і матеріальні ресурси, на які може опиратися командування російських військ проти Оттоманської імперії. По-друге, зміцнити тил російської армії шляхом усунення найбільш волаючих зловживань місцевого адміністративного апарату, який, привласнюючи частину повинностей, призначених для російської армії, скорочував її матеріальну базу постачання, і крім того, викликав невдоволення селян»[2].

Відповідальність за проведення перепису була покладена «на плечі» начальника воєнної адміністрації в Дунайських князівствах, генерал-майора Олександра Васильовича Римського-Корсакова (1729–1781). Самий же перепис здійснювали чиновники Молдавського дивану[3] з допомогою місцевого духовенства.

З невідомих причин через рік після закінчення у 1773 році перепису було проведено ще один посімейний перепис населення Молдавського князівства. Мабуть варто припустити, що російське командування знайшло якісь істотні недоліки в матеріалах першого перепису і наказало провести повторний, відомості якого надійшли у травні – липні 1774 р. Матеріали цього перепису збереглися в оригіналах молдавською мовою. І саме завдяки цьому перепису 1774 року ми одержали першу письмову згадку конкретних імен гвіздівчан[4], всі з яких, окрім попа, були бірниками[5]. Саме тоді у Гвіздівцях, згідно списку платників податків записані (наша спроба перекласти імена і прізвища на українську або в українській транскрипції призвела лише до плутанини, тому в цій статті залишається автентичне викладення молдавською мовою східнослов’янським алфавітом, як то було викладено у першоджерелах):

 

  • Урсул Молдован;
  • Иван, русул;
  • Тоадер Пуюл;
  • Илие Мутилэ;
  • Петре Плынгэу;
  • Пэтраш Биескул;
  • Николае Ковицэ;
  • Васыле, сын Ковицэ;
  • Тимко Фёдор;
  • Васыле, кожокар[6];
  • Тоадер Циганчук;
  • Остап син Крушнирул;
  • Иван Баранчук;
  • Иван Ткач;
  • Иван Хуцул;
  • Штефан Циганчук;
  • Фёдор Доханськие;
  • Фило Зеленко;
  • Фёдор Олейник;
  • Михайло, вэкар[7];
  • Войку Мазур;
  • Николае, рус;
  • Васыле, рус;
  • Ионицэ син Вэданул;
  • Ника, вэтэман[8];
  • Хавриш, присэкарюл попей[9];
  • Михэлаке, ворник;
  • поп Василий».

 

У перепису, згідно правил тих часів, зазначалися лише чоловіки – глави домогосподарств. Жінки і діти не зазначалися, аж допоки діти не ставали власниками самостійних господарств. Тобто, фактично ми бачимо голів 28-ми сімейств. Частина їх записані по прізвищах (з великої літери), а частина – по професіях і зайняттях (ті, що з маленької літери). Не виключено, що у тих, що записані по професіях і зайняттях, ці професії згодом визначили і прізвище.

Отже, видно що населення села на той час невеличке і мабуть в дуже значній частині — молдавське. В окремому списку євреїв, які «осідають» в населених пунктах Хотинського цинуту, ми знаходимо імена ще двох мешканців Гвіздівців – це Іцко і Мосул.

Чому так мало було у селі на той час сімейств, не зрозуміло. Скоріш за все, станом на 1774 рік у краї в цілому, або у Гвіздівцях окремо, після 1711 року ще не склалися умови, що забезпечували належний притік населення. І це зовсім не дивно в умовах майже безперервних війн між Росією і Туреччиною, за участі й інших країн.

Після офіційного приєднання Бессарабії до Росії у 1812 році, мабуть перший відносно успішний перепис населення, був проведений в 1816-1817 рр. — при приведенні до присяги населення Бессарабії. Але ми щодо даних того перепису, на жаль не маємо жодного документу.

 

Щодо подальшої ситуації з населенням Гвіздівців, у нашому розпорядженні є перше конкретне і без сумніву достовірне джерело – Сповідальний розпис Архангело-Михайлівської церкви с. Гвоздауць (у нас він є за деякі періоди з 1822 року).

Крым того, в ході перепису Бессарабської області 1824 р. у Гвіздівцях до переписних листів було включено 127 сімей[10], із них – 124 сімейства християнського стану. Нижче наводимо список записаних голів сімей – платників податків (знову ж викладено мовою оригіналу):

 

  • Яков Шолопало
  • Иван Литвакив зять
  • Иван Рудик
  • Андрей Авузяк
  • Матей Савкив
  • Сава Федоров
  • Еким Савкив брат
  • Иван Кушнер
  • Игнат Дечичин
  • Илько Шолопало
  • Даныло Паживский
  • Феодосий Ганзий
  • Штефан отец Феодосия
  • Дмитрий Гуцул
  • Семен Тымчук
  • Иван Семенов Тымчук
  • Костантин Гуцул
  • Афанасий Гуцул
  • Яков Онуфреев Блищатий
  • Феодор Колесник
  • Яким Злагода
  • Иван Москалев
  • Василь Молюк
  • Василь Едынтыло
  • Яков Беженарь
  • Павло Писларив
  • Феодор Криворучка
  • Василь Гафенков зять
  • Даныло Бучкив
  • Иосип Никитов
  • Онуфрей Максимов
  • Иосип Димитров
  • Феодор Москалив
  • Георгий Гангал
  • Феодор Костишин
  • Василь Барчук
  • Феодосий Барчук
  • Евстафий Костишин
  • Григорий Барчук
  • Василь Тарасьев зять
  • Николай Олейник
  • Николай Кривовязый
  • Михайло Ганьгал
  • Яков Паживский
  • Тодор Тарасьев зять
  • Василь Остапчук
  • Николай Трофинюк
  • Иван Тымчук
  • Андрей Грушецкий
  • Григорий Побережник
  • Василь Кучерявый
  • Алекса Бачук
  • Григорий Костишин
  • Иван Гафенко
  • Антон, кумнат[11] Ивана Гафенка.
  • Федор Грицак.
  • вдова Палагея Михайлова.
  • Дмитрий Петришин.
  • Штефан Кушнир.
  • Пантелеймон Гангал.
  • Андрей Гангал.
  • Иван Евстафиев.
  • Тодор Дмитров.
  • Петро Мельник.
  • вдова Марья, Василя Бурлаки.
  • Николай, зять Бойков.
  • Роман Паскарь.
  • Андрей Москаль.
  • Петро Бойков.
  • Василь Пиживский.
  • Николай Грубый.
  • Иван Ведищук.
  • Леонтий Грушевский.
  • Павло, зять Бойков.
  • Василь Барбуца.
  • Тимофей Остафиев Остапчук.
  • Федор Шенькович.
  • Дмитро Мирон.
  • Федор Ведищук.
  • Петро Остапчук.
  • Алекса Московчук.
  • Грицко, Олейников зять.
  • Афанасий Евстафиев.
  • Григорий Гангал.
  • Аксентий Гангал
  • Георгий Никифоров.
  • Иван Гладкий.
  • Павел Кошовый.
  • Демьян Олейник Дида.
  • Никита Миронов Бабий.
  • Парфений Сапожник.
  • Григорий, зять Парфениев.
  • Евстафий Гангал.
  • Федор, зять Тарасиев.
  • Василь Шеремета.
  • Иван Дечишин.
  • Николай Афанасьев.
  • Трофан Ткач.
  • Федор Петров.
  • Николай Гангал.
  • Пантелеймон Кушнир.
  • Яков Остапчук.
  • Андрей Колесник.
  • Павел Кострыж.
  • Федор Кушнир.
  • Андрей Цыганчук.
  • Никифор Остапчук.
  • Федор Остапчук.
  • Пантелеймон Максимов.
  • Прокофий Сапожник.
  • Никифор Трипак.
  • Федор Колесник.
  • Андрон Ведищук.
  • Андрей Чобан.
  • Иван Дункало.
  • Алекса Ведищук.
  • Иван Мазурик.
  • Андрей Кулька.
  • Семён Ткач.
  • Пантелеймон Лузул.
  • Иван Боднарь.
  • Гаврил Мельник.
  • Василий, ватав.
  • Михайло Митрончук»[12]

(всього 124 записи імен і прізвищ).

 

При цьому, з тих 28-ми імен, що вказані у списку платників податків 1774 року ми бачимо станом на 1822-1824 роки прізвища Олєйнік (Олійник), Гуцул (Гуцол), а також можна задуматися стосовно зазначення «Васыле, кожокар», про те, що його професія перетворилася у прізвище Кушнір. Але то не факт. Можливо ще Василь та Ніколай руські і Михайло пастух стали засновниками якихось родів-прізвищ (наприклад, «Чебан»)? Але ми того не знаємо, але все ж бачимо в селі чимало інших конкретних прізвищ, які здебільшого є в селі і на цей час. При чому, в даному випадку те вже тоді були не поодинокі голови сімей, а прізвища, які в багатьох випадках належали декільком сім’ям.

Наступне зазначення окремих предків сучасних гвіздівчан маємо у документі за 1825 рік. Саме тоді група селян підписала скаргу на посесора (орендаря) села Сербичани – сербського воєводу Янка Поповича. Про те можна почитати на сайті «Гвіздівці» у відповідній статті.

«А подписи поставили: Симион Тимчук † Тодор Колесник † Николай Олейник † Василий Барчук † Потапий Остапчук † Олекса Московчук † Константин Гуцу † Иаков Остачук † Григорий Костишин † Тодыр Барчук † Григор Пот… † Никифор Остапчук † Иван Груницкий † Ванько Гингилик † Демьян Гингилик † Василий Кучерявый † Танашко Гуцул † Алекса Варчук † Ийосип Микитин † Танаско Остафиев † Николай Бойко † и все общество за неумением грамоте подписалось знаками креста»[13]

 

Таким чином, перші згадки про роди Олійників, Кушнірів, Гуцулів і Чебанів (Чабанів) слід відносити до 1774 року і найвірогідніше, походження їх прізвищ можна віднести до професійної діяльності їх пращурів. Таким чином, самим прадавнім з відомих родів гвіздівчан, можна вважати саме ці роди. Але це не означає, що виключно вони самі давні у Гвіздівцях. Просто, про інші — такі ж давні роди, ми не маємо достатньо інформації.

Щодо решти відомих на цей час родів, переважна більшість їх гвіздівецьких першозасновників з`явилися у селі в період з 1773-74 років і до 1822 року. Виходячи з наявних даних, більшість мабуть — після 1812 року.

 

Отже, зазначаємо перелік прізвищ, що згадуються в історичних документах включно до 1825 року (викладено за абеткою чоловічі написання прізвищ в українській транскрипції):

  • Авузяк
  • Бабій
  • Бабин (або – Бабан)
  • Барбуца
  • Барчук
  • Блищатий
  • Боднарь
  • Бойко, Бойков
  • Варчук
  • Видиш, Видищук (нині, остаточно — Видиш)
  • Гангал
  • Ганзій
  • Гафенко
  • Гінгілик
  • Гладкий
  • Гуцол
  • Гуцу
  • Гуцул
  • Грицак
  • Груницький
  • Грушецький, Грушевський (нині, остаточно — Грушецький)
  • Зеленко
  • Діда
  • Дімітрів
  • Дечичін
  • Доханськіє
  • Дункало
  • Єдинтило
  • Злагода
  • Калатор
  • Козороз
  • Костишин
  • Кошовий
  • Колеснік (Колєснік, Колісник)
  • Кунька
  • Кривов`язий
  • Кучерявий
  • Кушнір (Кушнєр)
  • Лях
  • Лузул
  • Мазур
  • Мазурик
  • Митронюк, Митрончук
  • Молюк
  • Москалюк, Московчук, Москалів, Москалєв (в подальшому, десь з кінця ХІХ ст. всі лише — «Москалюк»)
  • Олєйнік (Олєйнік, Олійник, Олєйніков)
  • Остапчук, Остачук
  • Онофрійчук
  • Остафієв, Остафійчук
  • Петришин
  • Пижівський (Паживський, Пиживський, Пижевський)
  • Писларів
  • Побережник
  • Рудик
  • Рудь
  • Сапожник
  • Симон,
  • Тимчук (Тімчук, Тимчишин),
  • Ткач
  • Тріпак
  • Трофанюк, Трофинюк
  • Фьодоров
  • Чебан
  • Швець
  • Шалопало
  • Шеремета (Шеремет, Ширимета).

 

Самі може побачити — скільки нових прізвищ з’явилося і які саме між записами 1774 року і 1825 року …

При цьому слід зазначити, що хоча Бессарабія була офіційно приєднана до Російської імперії у 1812 році, але фактично в більшій частині Бессарабії і в Північній Бессарабії, зокрема,  турки з 1796 року більше не з’являлися (росіяни їх просто не пускали, не зважаючи на те, що до 1806 року то формально ще була турецька територія) і на всій цій багатостраждальній землі вперше за всю його історію встановився тривалий і надійний мир (аж до 1917 року).

Отже, явно 4 головних фактори сприяли дуже швидкому збільшенню населення Північної Бессарабії в період з 1796 до 1822 року (і в подальшому теж): надійний мир під прикриттям могутньої держави, відсутність кріпацтва, чимала кількість вільної землі і, звісно, сприяння російської військової, а згодом і цивільної адміністрації такому переселенню.

***

Щодо кінця ХІХ-го ст., те список гвіздівецьких голів сімей цього періоду ми маємо з документу, що називається вироком сільського сходу за 1898 рік[14], тобто, як би назвали це зараз – рішення загальних зборів села (лише без участі жінок). Так от, це рішення (про його зміст зараз не будемо) виносили і підписали (підписна частина процитована мовою оригіналу):

 

«Сей приговор составили и к нему руки приложили царане Гвоздоуц

  • Пётр Кучерявый
  • Остафий Пыживский
  • Александр Олейник
  • Софроний Кувилы
  • Фёдор Барчук
  • Фёдор Гангал
  • Афанасий Кушнир
  • Афанасий Бойко
  • Пётр Кострыж
  • Фёдор Кушнир
  • Никита Олейник
  • Василий Рудык
  • Иван Пазюк
  • Иван Бурченко
  • Ефтений Мафтуляк
  • Григорий Матковский
  • Фёдор Кувилы
  • Василий Тодирики
  • Сильвестр Грушецкий
  • Андрей Ткач
  • Фёдор Стурдзы
  • Яков Голяк
  • Иван Выдыш
  • Стефан Бучкы
  • Гавриил Костышин
  • Семен Гангал
  • Парфений Пазюк
  • Димитрий Кучерявый
  • Димитрий Бойко
  • Иван Стефанов Бурченко
  • Стефан Кучерявый
  • Леонтий Косовый
  • Иван Мудрык
  • Фёдор Гангал
  • Тимофей Мартынюк
  • Демьян Табут
  • Захарий Гуйды
  • Илья Гангал
  • Василий Колесник
  • Семен Олейник
  • Кирилл Выдыш
  • Филипп Гангал
  • Фёдор Выдыш
  • Никифор Куцкий
  • Никифор Шеремет
  • Петр Бучкы
  • Фёдор Гангал
  • Кирилл Грушецкий
  • Семен Гуцал
  • Семен Пыживский
  • Петр Кушнир
  • Василий Остапчук
  • Алексей Костышин
  • Фёдор Барчук
  • Илья Барчук
  • Василий Пыживский
  • Филипп Кучерявый
  • Григорий Барчук
  • Демьян Шеремет
  • Иван Дунькала
  • Иван Тымчук
  • Захарий Кучерявый
  • Георгий Олейник
  • Лукьян Бучкы
  • Иван Савчук
  • Михаил Пыживский
  • Николай Кучерявый
  • Матвей Мороз
  • Георгий Барчук
  • Никита Куцкий
  • Николай Олейник
  • Георгий Выдыш
  • Иван Шеремет
  • Яков Мороз
  • Яким Бурченко
  • Иван Остап
  • Кирилл Дячук
  • Иосиф Костышин
  • Корний Остапчук
  • Пётр Костышин
  • Иван Тымчук
  • Иван Кострыж
  • Яков Кучерявый
  • Пантелей Гангал
  • Пётр Гуцул
  • Димитрий Шеремет
  • Алексей Москалюк
  • Василий Гангал
  • Михаил Олейник
  • Яков Пазюк
  • Ефтодий Швец
  • Максим Гафенко
  • Сильвестр Выдыш
  • Василий Криворучкы
  • Ефтений Мороз
  • Демьян Олейник
  • Николай Олейник
  • Никита Кострыж
  • Фёдор Олейник
  • Григорий Выдыш
  • Нестор Мартынюк
  • Алексей Бойко
  • Евфимий Олейник
  • Павел Остапчук
  • Иван Тымчук
  • Сильвестр Гангал
  • Андрей Кучерявый
  • Семен Остап
  • Антон Олейник
  • Матвей Выдыш
  • Максим Кострыж
  • Фёдор Москалюк
  • Матвей Бойко
  • Афанасий Тымчук
  • Николай Москалюк
  • Семен Гангал
  • Демьян Выдыш
  • Остафий Выдыш
  • Максим Швец
  • Сильвестр Остапчук
  • Иван Гангал
  • Марк Мафтуляк
  • Назарий Ткач
  • Иосиф Савчук
  • Алексей Мартынюк
  • Иван Московчук
  • Иван Выдыш
  • Захарий Бойко
  • Тимофей Выдыш
  • Василий Мафтуляк
  • Андрей Грушецкий
  • Фёдор Выдыш
  • Иван Пысларь
  • Демьян Гладкий
  • Ефтений Бурченко
  • Иван Пыживский
  • Иосиф Выдыш
  • Кость Кучерявый
  • Георгий Москалюк
  • Григорий Гангал
  • Трофим Тымчук
  • Михаил Выдыш
  • Иван Гомелько
  • Никита Швец
  • Карп Олейник
  • Иван Мафтуляк
  • Михаил Барчук
  • Ефтений Грушецкий
  • Афанасий Остап
  • Михаил Бурченко
  • Максим Гафенко
  • Фёдор Шеремет
  • Иван Кучерявый
  • Трофим Колесник
  • Иван Гуцол
  • Яким Швец
  • Василий Выдыш
  • Кирилл Швец
  • Иван Тодорикы
  • Яков Бурченко
  • Ефтений Остапчук
  • Василий Кучерявый
  • Кирилл Тымчук
  • Стефан Куцкий
  • Корний Гуцол
  • Пётр Мороз
  • Ефтодий Трофанюк
  • Стефан Бурченко
  • Михаил Барчук
  • Иван Бучкы,

а за неграмотных присутствующих на сходе, по личной доверенности и за себя расписался Филипп Фёдоров Кучерявый. Сход созывал и на оном присутствовал Гвоздоуцкий сельский староста Иван Злагода. Что настоящий приговор действительно на полном сельском сходе составлен вышепоименоваными царанами и за неграмотных, по личной доверенности, и за себя расписался Филипп Фёдоров Кучерявый. В том Гвоздоуцкое Сельское Управление удостоверяет января 24-го дня 1898 года. Сельский староста Иван Злагода (подпись). Сельский писарь В. Боренко.

Верность настоящей копии с подлинным приговором, в том Секурянское Волостное Правление  свидетельствует января 25 дня 1898 года.

Волостной старшина И. Черний (подпись, личная печать).

Волостной писарь (подпись, печать волостного управления)» [15].

 

 

Як бачимо, до кінця ХІХ століття в селі вже жили щонайменше 170 самостійних сімей (170 записів імен і прізвищ). Звісно, що їх було дещо більше, адже зрозуміло, що не всі голови сімей з`явилися. Але вже бачимо, що у селі також з’явилися Бурченки, Бучки, Голяки, Кострижи, Куцьки, Мафтуляки, Морози, Криворучки, Пазюки, Савчуки, Тодоріки, тощо.

 

А для тих, хто вважає цікавим для себе ще більше з`ясувати про своїх предків, можемо порадити також переглянути відомості електронної Книги пам`яті села Гвіздівці, яка розміщена на сайті «Гвіздівці» в розділі «Пам`ятаємо!».

 

 

А Н О Н С

Отже ми зазначили загальні відомості про початкові згадки гвіздівецьких родів. В подальшому плануються публікації про окремі  роди. Вже практично готові статті про роди Кучерявих, Москалюків, Грушецьких…

Звісно, що ми не зможемо розписати історії і походження всіх сільських родів, але то буде залежати від наявності і достатності історичних відомостей. 

Але є ще одна проблема: не хотілося б публікувати на сайті матеріали, які будуть бачити у всьому світі, просто «сухим» текстом — без достатнього ілюстративного матеріалу.

Тому просимо гвіздівчан, вихідців з села і їх потомків: подивіться у батьківських фотоальбомах, у шкатулках, на горищах, чи не має цікавих фото Ваших предків, фото з сільського побуту, старих документів, цікавих старовинних речей побутового чи іншого призначення?

Ми не просимо передати їх нам в оригіналі, надішліть сканкопії в хорошому дозволі (рос. — разрешении) або фотокопії з поясненнями про те, що, ким і де (в загальному) знято. Зараз це не важко, адже навіть у більшості дітей є смартфони з камерами, інша цифрова техніка…

Все це буде загальнодоступно опубліковано на сайті «Гвіздівці». Цим Ви також можливо допоможете відновити і загальні історичні прогалини й історію свого роду.

Пишіть нам на електронну адресу, що зазначена на сторінці «Контакти». Хто бажає, може передати будь які матеріали до сільської бібліотеки.  

 

_______________________________________________

[А] Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе / Временная комиссия для разбора древних актов, Київська археографічна комісія. – Киев: типография С. В. Кульженко, 1911. Ч. 8. Т. 6: Акты о землевладении в Юго-Западной России ХV-XVІІІ вв. — 1911. — 621 с. разд. паг.

[1] Молдавська армія – це є армія не Молдавського князівства, а російська армія, котра у той час перебувала на той час в Молдавії в зв’язку з війною з Туреччиною.

[2] Молдова ын епока феудализмулуй. – Волумул VII, партя I: Реченсэминтеле популацией Молдовей дин аний 1772-1773 ши 1774 / алкэтуиря, кувынтул ынтродуктив ши коментарииле де П. Г. Дмитриев; субредакция луй П. В. Советов, кандидат ын штиинце историче. – Кишинэу, «Штиинца», 1975.

[3] Молдавський диван – формальний орган управління Молдавським князівством в останні періоди його існування, щось на кшталт Кабінету Міністрів. Керівником цього органу був російський сенатор, який фактично управляв Бессарабією за участю військового командування.

[4] О. Кучерявий, О. Мандзяк, «Гвіздівці. Шляхами століть» — Кам.-Под., ФОП Панькова А.С., 2019

[5] Бирники або царане — вільні селяни, хлібороби, що живуть на казенних або поміщицьких землях. Вони платять податок у розмірі 1 бир на все село, самі розподіляючи його по сім’ях. З них також збираються гроші на утримання пошт; вони будують і ремонтують стайні та інші будови для поштових коней, заготовлюють для них достатню кількість сіна на зиму, доставляють дрова для карантинів, присутствених місць і чиновників. Також ще сплачують подати за право мати овець, бджіл і робити виноградне вино (за визначенням П. Свіньіна в його «Опису Бессарабії», 1816).

[6] кожокар (молд.) – укр. мовою – «кушнір», російською – «скорняк»

[7] вэкар (молд.) – укр. мовою – «пастух», «чабан»

[8] вэтэман (молд.) — староста

[9] присэкарюл попей (молд.) – пасічник попа

[10] Chirtoagă I., Palii M. O nouă sursă pentru elucidarea evoluţiei populaţiei din Basarabia în sec. al XIX–lea // Revistă de istoria a Moldovei. – Chişinau, 2004, № 3 (59).

[11] Кумнат – свояк, шурин.

[12] Першоджерело: «Перепись населения Хотинского цинута и города Хотина 1824 года». – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 780.

[13] ДАЧО, ф. 117, оп. 1 («Хотинский уездный суд»), дело 292 «Дело по жалобе жителей с. Гвоздауц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои» 19.11.1825-30.04.1830

[14] ДАЧО, ф. 366, оп. 1, од. 3 «Раскладочные (мирские) приговоры о казённых, земских, мирских сборах сельских обществ Секурянской волости за 1898 год»

[15] Імена у вироку були записані російською. В принципі, дуже часто в Гвіздівцях вони так і вимовлялися у розмовній мові, тому ми тут зазначаємо їх, як і прізвища, відповідно до оригіналу але в українській транскрипції.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Перші згадки про гвіздівецькі роди”

  1. Ну, будьте розумні, не писав польський король грамоти сучасною російською ) і в розмовній мові не вимовляли імен на московський лад, не вигадуйте ), авторам дякую за цікаві і потрібні дослідження

  2. wehr, дякуємо за загальну оцінку праці наших авторів, але мабуть Вас не полишають якісь «старі поранення» 🙂 ? Ми і наші автори ні коли ні чого не вигадуємо. Наскільки пам’ятаємо, Ви не позбавлені логічного мислення, і могли би здогадатися, що територія сучасного Немирівського району згодом перейшла від польської корони до складу Російської імперії, разом з архівами. Звісно, що російські архівісти зробили переклад польським документам.
    Втім, в деякій мірі, визнаємо, що й ми не достатньо зрозуміло оформили цю частинку публікації, адже хоча відсилання до джерела у статті було, але дійсно було не достатньо зрозуміло — до чого воно відноситься.
    На прохання автора, ми перенесли посилання на джерело у саму рамку з цитатою.

Залишити коментар