admin on 27th Листопад 2020

Олексій Мандзяк

 

У 1908 році в 31-му випуску «Додатків до церковних відомостей» (рос. «Прибавления к Церковным ведомостям») щотижневого журналу «Церковні відомості» (рос. «Церковные ведомости»), який видавався при Святішому урядовому Синоді в Російській імперії, було опубліковано оголошення, в якому були згадані жителі села Гвіздівці, а саме Петро Андрійович Гангалюк і його дружина Іуліта Іванівна. Зміст цього оголошення наступний:

 

«От Кишиневской духовной консистории сим объявляется, что в оную 3 апреля 1908 г. вступило прошение царанина[1] села Гвоздоуц, Хотинского уезда, Петра Андреева Гангалюка, жительствующего в мест. Бричанах, Хотинского уезда, о расторжении брака с женой Иулиттой Ивановой Гангалюк, урожденной Колесниковой, венчанного причтом Петро-Павловской церкви мест. Секурян, 5-го округа, Хотинского уезда, Бессарабской губернии, 8 февраля 1889 года. По заявлению Петра Андреева Гангалюка, безвестное отсутствие его супруги Иулитты Ивановой Гангалюк началось из села Секурян, Хотинского уезда, 17 лет тому назад. Силою сего объявления все места и лица, могущие дать сведения о пребывании безвестно отсутствующей Иулитты Ивановой Гангалюк, обязываются немедленно доставить оные в Кишиневскую духовную консисторию»[2];

 

переклад на українську мову:

 

«Від Кишинівської духовної консисторії цим оголошується, що в це 3 квітня 1908 р. надійшло прохання царанина села Гвоздоуц, Хотинського повіту, Петра Андрієва Гангалюка, який проживає в міст. Бричанах, Хотинського повіту, про розірвання шлюбу з дружиною Іулітою Івановою Гангалюк, уродженою Колєсніковою, вінчаного причтом Петро-Павлівської церкви міст. Секурян, 5-го округу, Хотинського повіту, Бессарабської губернії, 8 лютого 1889 року. За заявою Петра Андрієва Гангалюка, безвісна відсутність його дружини Іуліти Іванової Гангалюк почалася з села Секурян, Хотинського повіту, 17 років тому. Силою цього оголошення всі місця і особи, які можуть дати відомості про перебування безвісно відсутньої Іуліти Іванової Гангалюк, зобов’язуються негайно доставити їх в Кишинівську духовну консисторію».

 

Виникає запитання: навіщо у виданні верховного колегіального органу церковно-державного правління Російської Православної Церкви розміщене оголошення з настільки незначними відомостями про особисте життя селян, які проживають далеко від столиці, в  невеличкому селі Секурянської волості Хотинського повіту Бессарабської губернії?

А причина тут криється в особливостях тодішнього законодавства. Справа в тому, що протягом довгого часу рішення про розлучення, прийняття рішення про підтвердження припинення шлюбу, в Російській імперії знаходилися в юрисдикції духовних судів, тобто ними займалася Церква. А починаючи з 1805 року всі шлюборозлучні справи з усіх кінців Російської імперії зосереджувалися в Святішому урядовому Синоді.

Станом на початок XX ст., коли й був опублікований текст вищенаведеного оголошення, закон встановлював, що припинення шлюбу могло бути здійснено з ініціативи одного з подружжя при наявності певних обставин, які були підставами для подачі прохання про розірвання шлюбу. Причини, за якими шлюб міг бути розірваний, були наступні: 1) доведене перелюбство одного з подружжя; 2) нездатність одного з подружжя до шлюбного співжиття; 3) у разі, коли один з подружжя засуджений до покарання, пов’язаного з позбавленням всіх прав стану або ж засланий на житіє в Сибір, з позбавленням всіх особливих прав і переваг; і 4) у разі безвісної відсутності одного з подружжя.

На фотоілюстраціях – будівля і засідання святейшого синоду Російської імперії в Санкт-Петербурзі

У цьому випадку ми маємо місце з так званою «безвісною відсутністю», тобто фактом тривалої відсутності громадянина в місці його постійного проживання, встановленого в судовому порядку, або як говорили в ті часи: «втрата всякого сліду з місця його знаходження». Юрист Ю.М. Гончаров у своїй магістерській дисертації «Шлюбно-сімейне право Російської імперії XIX – початку XX ст.» про це пише наступне:

 

«Для того, щоб безвісна відсутність подружжя становила привід для розірвання шлюбу, три факти повинні були бути констатовані, перш ніж духовний суд приступить до рішення. Повинно було бути засвідчено, що між прохачем подружжя і відсутнім дійсно був укладений шлюб, що чоловік знаходиться в безвісній відсутності (тому перебування навіть багато років у відсутності відомому і навіть так зване зловмисне залишення чоловіка не було приводом), а також що відсутність тривала встановлений законом термін.

Видані 14 січня 1895 р. правила про розірвання шлюбів по безвісній відсутності одного з подружжя передбачали наступний порядок. Після того, як один з подружжя, відлучившись з місця свого проживання, був відсутній більше 5 років, то інший  подружжя міг просити про розірвання шлюбу і про дозвіл вступити в новий. Прохання про розірвання шлюбу повинно була подаватися в духовну консисторію за місцем проживання прохача з доданням метричної виписки про шлюб. У проханні прохач зобов’язаний був вказати: де мешкав один з подружжя, спільно або окремо жили, де і коли останній раз бачилися, коли і за яких обставин почалася безвісна відсутність чоловіка, коли і звідки були отримані останні відомості про нього, яке було у обох подружжя нерухоме майно, з якого стану обидва походили, які були заняття або служба відсутнього чоловіка. Крім того, прохач був зобов’язаний назвати поіменно всіх відомих йому родичів, як своїх, так і відсутнього подружжя, їх місце проживання. Він міг представити будь-які докази, які були в його розпорядженні, що засвідчували безвісну відсутність подружжя протягом 5 років, а також вказати осіб, які можуть це підтвердити.

Приступивши до провадження справи про розірвання шлюбу, консисторія розсилала через поліцейські управління повістки до всіх родичів та осіб, які могли мати відомості про відсутнього, а також могла звернутися в губернське правління для розшуку відомостей. Оголошення про поданий позов мало публікуватися в «Церковних відомостях», що розсилалися по всіх парафіях. Якщо в результаті всіх цих заходів були отримані звістки про місце перебування чоловіка, то справа припинялася, і шлюб залишався в силі. І тільки в тому випадку, якщо через рік з моменту публікації оголошення ніяких відомостей про відсутню дружину не надходило, консисторія, за клопотанням прохача, приступала до розгляду обставин справи»[3].

 

Рішення по такій справі єпархіальне начальство повинно було представити на затвердження Синоду. При розлученні видавалося повідомлення про розірвання шлюбу.

 

Але ж, ким саме були зазначені Петро Андрійович і Іуліта Іванівна, сім’я яких в силу викладених причин розпалася і про це стало відомо в самих різних куточках великої держави? Про це ми дізнаємося з доступних нам документів часу їх життя і перш за все з метричних книг і сповідних відомостей православних церков села Гвіздівці і міста Сокиряни (в той час Гвоздоуци і Секуряни).

Петро Андрійович – син селянина села Гвіздівці Андрія Євстафійовича (Остафійовича) Гангалюка (1834 р.н.) та Марії Дмитрівни (1837 р.н.). Народився імовірно в 1867 році і був хрещений в місцевій Архангело-Михайлівській церкві (діюча і нині Свято-Димитріївська була побудована в 1872 році). Таїнство хрещення здійснив священик Петро Іванович Назаревич (1818-1902).

Іуліта Іванівна – дочка відставного солдата 2-ої батареї 4-ої Кінної артилерійської бригади, «молодшого майстра металевої справи», жителя містечка Секуряни, Івана Павловича Колєснікова та його законної дружини Марії Іванівни. Народилася 28 квітня 1872 року. Того ж дня була хрещена у Свято-Успенській церкві містечка Секуряни. Хрещеними були: царанин села Білоусівка Хотинського повіту, Євфимій Олексійович Олійник і дружина секурянського царанина Григорія Пантелеймоновича Кирилова – Марія Георгіївна. Таїнство хрещення здійснив благочинний священик Федір Костянтинович Онуфрійовичем (1831–1888) разом з виконуючим посаду псаломщика, дияконом Семеном Андрониковичем Крокосом (1840–1891)[4].

Петро Гангалюк і Іуліта Колєснікова вінчалися першим шлюбом 8 лютого 1889 року в Петро-Павлівській церкві містечка Секуряни. На той час молодому було 22 роки, а молодій 16 років. Поручителями по нареченому були царани села Гвоздоуци, Василь Гангал і Михайло Пижівський; по нареченій – царани містечка Секуряни, Микола Дмитрович Деминяца і Кирило Іванович Лінгурарь. Таїнство одруження здійснив священик Міна Олександрович Черноуцан (1844–1919) з дияконом Семеном Андрониковичем Крокосом (1840–1891) і псаломщиком Філіпом Андрониковичем Крокосом (1829–1896)[5].

Прохання про розлучення Петром Андрійовичем було подано у 1905 році, але як ми бачимо, справа ця розтягнулася на багато років. На той час Петро Гангалюк був приписаний до села Гвіздівці, але постійно проживав і працював у містечку Бричани Хотинського повіту. Подальша його доля, втім як і Іуліти, нам не відома…

 

Зазначимо, що вище наведене оголошення єдине такого роду, яке нам вдалося знайти щодо жителів села Гвіздівці. Але, нам відомі кілька оголошень такого типу про жителів сусідніх сіл, також розташованих на Сокирянщині. Текст одного з них для порівняння і більшого розуміння вже дослідженого оголошення наводимо нижче. У ньому згадані селяни сусіднього села Сербичани (подаємо без перекладу):

 

«От Кишиневской дух[овной] консистории, сим объявляется, что в оную 16 августа 1902 года вступило прошение жены крестьянина Каменец-Подольской губернии, Каменецкаго уезда, местечка Купина, Анастасия Феодоровой Матнирих, урожденной Ладан, жительствующей в селении Сербичанах Хотинского уезда, о расторжении брака ее с мужем Иосифом Феодоровым Матнирих, венчанного причтом Архангело-Михайловской церкви села Сербичан, 5 округа, Хотинского уезда, 17 сентября 1895 года. По заявлению просительницы крестьянки Анастасии Феодоровой Матнирих, безвестное отсутствие ее супруга Иосифа Феодорова Матнириха началось из села Сербичан, в 1896 году. Силою сего объявления все места и лица, могущие иметь сведения о пребывании безвестно отсутствующего Иосифа Феодорова Матнириха, обязуются немедленно доставить оные в Кишиневскую духовную консисторию»[6].

 

Значення цих і подібних оголошень не менш важливо для розуміння історії людства, ніж будь-які інші факти з життя людей. Завдяки їм ми краще розуміємо особливості життя в той чи інший час, як в різні періоди історії люди ставилися до шлюбу, сім’ї і до багато чого іншого, що прямо або побічно з цим пов’язано.

 

_________________________________________________________________________

[1] Царани – вільні селяни в Бессарабії.

[2] Объявления // Прибавления к Церковным ведомостям, издаваемым при Святейшем Правительствующем Синоде. – СПб., 1908. – № 31. – С. 1506.

[3] Гончаров, Ю. М. Брачно-семейное право Российской империи XIX – начала XX в.: магистерская диссертация по направлению подготовки: 40.04.01 – Юриспруденция. – Барнаул, 2019. – С. 41 – 42.

[4] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Успенскую церковь местечка Секурян 4-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1872 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Сокиряни (Секуряни) за 1872-1875 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 128. – Арк. 6зв – 7.

[5] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории Петро-Павловской церкви местечка Секурян 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1889 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 868. – Арк. 67зв – 68.

[6] Объявления // Прибавление к Церковным ведомостям, издаваемым при Святейшем Правительствующем Синоде. Год шестнадцатый. – СПб, 1903, 20 сентября. – № 39. – С. 1523.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар