Цей розділ відкриває електронну Книгу пам`яті села Гвіздівці і містить інформацію про гвіздовчан, які проходили військову службу в армії Російської імперії в період після 1812 року і до 28 червня 1914 року, тобто – до початку Першої світової війни.

Чому лише з 1812 року? Тому, що, навряд колись нам вдасться одержати інформацію про воїнів – гвіздовчан більш давніх часів.

Нам достеменно відомо, що гвіздовчани у свої часи служили у військах молдавських Господарів (в тому числі і в часи турецького панування над князівством). Відомо, що гвіздовецьких хлопчаків, як і з усіх інших сіл Бессарабії, з дитинства забирали на службу в яничарські війська. Ми знаємо, що у 1711 році, чимало гвіздовчан влилися до війська Молдавського Господаря Дмитра Кантемира і разом з ним і царем Петром І пішли за Дністер.  

З 1769 року, коли російські війська під командуванням П.О. Румянцева, відбили у турків Хотин а згодом і Яси, на території князівства розташувалася 1-ша Російська армія, яку ще називали Дунайською армією.  У вересні 1769 р. населення нашого краю присягнуло на вірність імператриці Катерині ІІ, Хотинщина разом з Сокирянщиною стала основним районом по збору, підготовці і відправленні рекрутів в полки Дунайської армії. Відповідно, гвіздівчани теж туди потрапляли і воювали проти турків у лавах цієї армії.

Від початку офіційного приєднання Бессарабії до Російської імперії в 1812 році (за Бухарестським договором), та і раніше – в період фактичного управління Росією територією Бессарабії з 1806 року (може навіть і дещо ще раніше – з 1794 року), на переважну населення Бессарабії не розповсюджувалася рекрутська повинність по набору до служби в армії, щонайменше до 1856 року. Точніше, не було прямої такої постійної заборони, але при кожному черговому рекрутському наборі до російської імператорської армії, жителі Бессарабської області царським указом звільнялися від такої служби, за винятком циган і осіб, яких сільські сусіпільства (громади) на сільських зборах за власною іниціативою засуджували до відправки в рекрути за злочинну або надміру аморальну поведінку.  Таке було вигідно громадам: і від “непотрібу” звільнялися і держава сільській громаді зменшувала податки.

Як воно було з рекрутською повинністю після 1856 року ми поки що достеменно не знаємо.

Щодо рекрутської повинності в загальному слід знати, що вона полягала у зобов’язанні населення податних станів (селян, міщан та ін.) постачати в армію новобранців-рекрутів, а від дворян — офіцерів. Тобто, щодо селян рішення – кого «віддавати у солдати», приймала сільська громада на сільському сході. Звісно, що там, де діяло кріпосне право, це рішення цілком залежало від поміщика. Та й там, де воно не діяло, поміщики та орендарі досить часто мали відповідні важелі впливу на громаду при прийнятті таких рішень.

Взагалі-те, у рекрути після 1766 року брали чоловіків віком від 17 до 35 років. З 1724 року їх набирали з розрахунку від певної кількості «ревізьких душ». Набори з кожної 1000 душ поділялися на звичайні — 5-7 чол., посилені — до 10 чол., надзвичайні — більше 10. В 1872 було дозволено вносити викуп за звільнення від рекрутської повинності, якій могла вносити громада, або родина визначеного рекрута.

Статут про військову повинність 1874 року ліквідував систему рекрутської повинності, яка була замінена загальною військовою повинністю. Строк дійсної військової служби встановлювався: у сухопутних військах — 6 років (ще потім 9 років військовозобов’язаний перебував у запасі), на флоті — 7 років (ще 3 роки у запасі). Особи, які мали освіту, служили від 6 місяців до 4 років.

Першій випадок набору в рекрути з села Гвіздівці нам відомий в 1850 році. Але хто ж знає: чи не брали гвіздовчани участь у війні з наполеонівськими військами та у наступних війнах Російської імперії з тих чи інших окремих для когось обставин?

Зокрема вважаємо, що не могло такого бути, що б ніхто з гвіздовчан не брав участь у Кримській війні 1853-1856 років, адже на той час вже і рекрутські набори в Бессарабії здійснювалися, а бойові дії цієї війни між Росією з одного боку та коаліцією у складі Британської, Французської, Османської имперій і Сардинського королівства, з іншого боку, розгорталися не лише в Криму, а й у Дунайських князівствах, на Кавказі, на Балтийському, Чорному, Азовському, Білому, Баренцевому морях, а також на Камчатці і Курилах. До того ж слід мати на увазі, що Чорноморський військовий флот Російської імперії з часів Катерини ІІ (а може й раніше) в основному формувався з мешканців Бессарабії і всіх територій, що входять до сучасної України (внаслідок близкості до Чорного моря).

Та нам всеж, на превеликий жаль, поки що майже не відомі імена гвіздовчан, які служили у військах зазначених армій і брали участь у тих війнах. Але ми будемо все ж намагатися знайти хоча б якісь відомості про таких наших земляків, як вже було зазначено, хоча б за період з 1812 року.       

Цей розділ Книги пам’яті включає наявні відомості про гвіздовчан – солдатів рекрутських наборів, солдатів дійсної військової служби (відносний аналог сучасної строкової військової служби) та учасників воєн Російської імперії за період до 28 червня 1914 року – до дня початку Першої Світової війни . Звісно, що до цього розділу Книги пам`яті увійшли і відомості й про тих солдатів, які перебуваючи на службі в період до 28 червня 1914 року, згодом також брали участь і у Першій Світовій війні.

 

Відомі учасники російсько-турецької війни 1877-78 років помічені праворуч знаком “В память русско-турецкой войны 1877 – 1878 годов”.

 

Відомі учасники російсько-японської війни 1904-05 років помічені праворуч відповідним знаком

 

 

Солдати, про яких відомо, що вони були нагороджені, помічені  ліворуч знаками відповідних нагород.

 

 

Барчук Лукіян Степанович, 1885 р.н. Проходив дійсну військову службу, згодом служив поліцейським (не у Гвіздівцях, можливо у Бельцях). Під час 1-ої Світової війни воював у складі 53-го Волинського піхотного полку. Потрапив до полону у фортеці Новогеоргіївськ. У полоні знаходився у таборі Солуче Переденштадт, Австрія. Відомості: РГВИА, фонд «Картотека бюро учета потерь в Первой мировой войне (пленные)», шафа без номера, ящик 5668-А. Є копія документу.

&&&

Бойко Григорій Федорович  (1884–1977), православний, одружений. Був призваний на дійсну військову службу до 1-ої Світової війни у м. Чита, рядовий. Згодом рядовий 48-го Одеського піхотного полку. Поранений 3 жовтня 1914 р. в районі с. Буди. Відомості: «Именной списокъ убитымъ, раненымъ и без вести пропавшимъ нижнимъ чинамъ». № 526 «Бессарабская, Виленская и Херсонская губернии», Военная типографія императрицы Екатерины Великой. Стор. 8401; а також: РГВИА, фонд «Особое делопроизводство по сбору и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а также пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий (1914-1918); опис «Именные списки потерь солдат и офицеров 1 мировой войны 1914-1918 гг. (по полкам и бригадам)», справа «Именные списки 48 пехотного Одесского полка о потерях солдат на фронтах». Є копії документів.

&&&

Вєдищук Йосип Сімєонович (записаний рос. – «Ведещук»), приблизно 1861 р. нар., гренадер Петербурзського гренадерського корпусу. Станом на 1885 р. – «побилетный солдат», тобто такий, що перебуває у військовому резерві. Відомо, що 20.01.1885 р. він обвінчався з селянкою с. Сербичани Марковою Анною Георгіївною. Відомості: Метрична книга Михайлівської церкви с. Сербичани за 1885 р. (є копія запису).

Ведищук Афанасій Йосипович (записаний рос. – «Ведещук»), одружений, скоріш за все – син попередньо записаного Ведищука Й.С. Був призваний до 1-ої Світової війни на дійсну військову службу, рядовий 283-го піхотного Павлоградського полку. Учасник 1-ої Світової війни, зник  безвісті 30.05.1915 р. Відомості: РГВИА, фонд № 16196 «Особое делопроизводство по сбору и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а также пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий (1914 – 1918)», опис «№ 1, «Именные списки потерь солдат и офицеров 1 мировой войны 1914-1918 гг. (по полкам и бригадам)», справа «Списки потерь солдат 283 пехотного Павлоградского полка», документ № 2177, «Список воинских чинов 283 пехотного Павлоградского полка убитых, пропавших без вести и взятых в плен неприятелем, а также раненых и контуженных с 21 мая по 3 июня 1915 года»; а також: «Алфавитные списки нижних чинов, погибших, раненых и пропавших без вести в 1-ю Мировую войну 1914-1918 г.г.», список 2671, стр. 42722. Є копії документів.

Видиш-Відіщук Василь Павлович, 1852 р.нар., проходив дійсну військову службу, рядовий, був звільнений у запас. Згодом засуджений до каторжних робіт за вчинення тяжкого злочину (з військовою службовою не пов’язаного), відбував покарання на о. Сахалині. Відомості: «Ведомость справок о судимости. (Секретно) / Изд. Министерства юстиции – СПБ.: Типография Правительствующего Сената, 1884. – Кн. 10 (68857 – 71947). – С. 22» (є копії документів); також – Чехов А.П. Остров Сахалин (Из путевых записок). — М.: изд. ред. журнала «Русская мысль», 1895 та «На острове отверженных». Є також запис у ревізькій казці.

&&&

Гаккель Флоріан. Римсько-католицького віросповідання. Фельдфебель (приблизно, 2-га половина 19-го ст.). Наявні відомості про хрещення в Гвіздівцях його сина: хрещений в православну віру «31 жовтня 1891 року священиком села Гвоздоуц Хотинського повіту Лампадом Озерянським син фельдфебеля Вітольд Флоріан Гаккель, римсько–католицького сповідання» («Кишиневские епархиальные ведомости». – Кишинев, 1891. – № 22. – С.  336). 

&&&

Гангал Андрій Семенович, 1889 (або 1886) року народження, православний, освіта початкова. Матрос крейсера Балтійського флоту «Аврора». У період з 2.10.1904 до 19.02.1906 р. брав участь в Далекосхідному поході на крейсері в складі 2-ої Тихоокеанської ескадри, учасник Цусимської битви 14-15 травня 1905 р. Повернувся. Був заарештований Сокирянським РВ МДБ 2.06.1948 р. за антирадянську агітацію; засуджений 13 серпня 1948 р. Чернівецьким облсудом за ст.ст. 54-3, 54-10 КК УРСР до 25-ти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах; звільнений у 1950-х роках (є фото). Реабілітований Чернівецькою обласною прокуратурою 19.03.1993 р.

Гангалюк Йосип Остафійович, приблизно 1828 р. нар., православний. В 1850-му р. відданий сільською громадою у солдати, тобто у рекрути. Є копія документу. Вірогідно, що був учасником Кримської війни 1853 – 1856 років.

Гангал Михайло Сільвестрович (записаний, як «Ганголь» та як «Гончал»). Православний, одружений, відомо, що у нього був син Іван, 1.01.1912 року народження. 1.01.1912 р. призваний на дійсну строкову військову службу.  Рядовий 48-го піхотного Одеського полку. Поранений 3 жовтня 1914 р. в районі с. Буди. Згодом – рядовий 195-го піхотного Оровайського полку. 15.02.1915 р. поранений в бою у с. Буди (разом з декількома іншими гвіздівчанами). Відомості: «Именной списокъ убитымъ, пораненымъ и без вести пропавшимъ нижнимъ чинамъ». № 526 «Бессарабская, Виленская и Херсонская губернии», Военная типографія императрицы Екатерины Великой. Стор. 8401; а також: РГВИА, фонд «Особое делопроизводство по сбору и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а также пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий (1914-1918); опис «Именные списки потерь солдат и офицеров 1 мировой войны 1914-1918 гг. (по полкам и бригадам)», справа «Именные списки 48 пехотного Одесского полка о потерях солдат на фронтах», документ «Именной список потерь нижних чинов 48 пехотного Одесского полка»; та справа «Списки потерь солдат 195 пехотного Оровайского полка», документ № 97550 «Именной список нижним чинам 195 пехотного Оровайского полка, убитых, раненых и без вести пропавшим, за период боев с 10 февраля по 20 марта с/г. включительно». Є копії документів.

&&&

Грушецький Євфімій Олександрович (побутове ім`я – Віхтеній), учасник Російсько-турецької війни 1877-1878 р.р., був легко поранений. Повернувся до дому. Помер 10-11.01.1947 р. від туберкульозу. Є копія документу.

 

&&&

Гуцол Никифор.   Учасник російсько-японської війни 1904-05 років.

 

&&&

Кучерявий Єфим Філипович (побутове ім`я – Віхтеній, в документах рахується також, як  Євфімій, Єфрем), 8.03.1881 р.нар., учасник Російсько-японської війни 1904-1905 років та Першої Світової війни 1914-1918 років. Під час Російсько-японської війни воював у Маньчжурії у складі 53-го піхотного Волинського полку у пішій мисливській команді (розвідувально-діверсійні підрозділи царської армії), рядовий. Був нагороджений Знаком Відзнаки воєнного ордена Св. Георгія 4-го ступеню (солдатський «Георгівський Хрест») № 193604 «За мужество и храбрость, оказанные им в боях с японцами разновременно». Відомості: «Списки нижним чинам Кавалерам знака отличия военного ордена Св. Георгия за русско-японскую войну 1904-1905 гг.». Составители: Игорь Маркин, Дмитрий Бутрым. 2006).

У першу Світову війну пішов на фронт добровільно, воював у складі 167-го піхотного Острожського полку; загинув 21.12.1914 р. у бою на р. Дунаэць (річка в Польщі та Словаччині, права притока Вісли); нагороджений Орденом хреста Святого Георгія («Георгівський Хрест» 4-го ступеню) «За мужество и храбрость, оказанные им в боях разновременно» (нагорода № 34804 за списком Капитулу Орденів по 4 ст. хреста). Відомості: РГВИА, фонд «Особое делопроизводство по сбору и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а также пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий (1914 1918)», опис «Именные списки потерь солдат и офицеров 1 мировой войны 1914-1918 гг. (по полкам и бригадам)», справа «Списки потерь солдат 167 пехотного Острожского полка», документ № 39066, «Список нижним чинам 167 пехотного Острожского полка убитым и раненым в сражениях с 10 по 25 декабря 1914 г. на р. Дунаец»; а також: РГИА, ф. 496, оп. 3, спр. 909 «Алфавитный список лиц, награжденных Георгиевскими крестами 4 ст. 1915-17 гг.» (файл К7, лист 120). Дружина Кучерява Текля. Румунська влада (як союзник Російської імперії у 1914-1917 р.р. по військовому блоку Антанта) у період 1918-1940 р.р. виплачувала їй пенсію. Померла у 1947 р. Є копії документів.

Кучерявий Олександр Захарович, 1884-1885 року народження, одружений. Проходив до 1-ої Світової війни дійсну військову службу в царській армії. Під час Першої Світової війни служив у Хотині, рядовий 196-го піхотного Інсарського полку. За офіційними відомостями, зник безвісті 23.04.1915 р. одночасно з багатьма однополчанами, в т.ч., гвіздовчанами Бурченком Федором Аксентійовичем і Мартинюком Нікіфором Степановичем. В подальшому з`ясувалося, що 7.05.1915 р. в Карпатах потрапив у полон, з липня 1915 р. утримувався в таборі Рейхенберг (Reichenberg) в Судетах (Австрія); згодом перебував в Угорщині до 1918 р. Відомості: РГВИА, фонд «Особое делопроизводство по сбору и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а также пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий (1914 1918)», опис «Именные списки потерь солдат и офицеров 1 мировой войны 1914-1918 гг. (по полкам и бригадам)», справа «Списки потерь солдат 196 пехотного Инсарского полка», документ № 2855 «Сведение о потерях 196 пехотного Инсарского полка убитыми, ранеными и без вести пропавшими за время боев с 20 апреля по 1 мая 1915 года»; а також: фонд: «Картотека бюро учета потерь в Первой мировой войне (пленные)», ящик 5138-К. Є копії документів. Повернувся. Згодом – учасник Хотинського повстання.

Кучерявий Порфірій Філипович (26.02.1888 – 09.1971). Проходив з 1907 року дійсну військову службу у Середній Азії. З 1915 року учасник Першої Світової війни, єфрейтор 229-го піхотного Сквірського полку 58-ої піхотної дивізії. 12.05.1915 р. в Карпатах, будучи засипаний в окопі розривом снаряду гармати, потрапив у полон, з липня 1915 р. утримувався в таборі Рейхенберг (Reichenberg) в Судетах (Австрія), табірний номер 14583. Двічі вчиняв втечу з полону, але його ловили і знову поміщали до табору, підвішували за руки. Через деякій час після повторної втечі з табору надіслали на примусові роботи до приватного господаря в Угорщину. Третя втеча після революції в Австро-Угорщині стала вдалою (заховався в вагоні Червоного Хреста серед поранених, доїхав до Вінниці).  Відомості – Російський державний військово-історичний архів, фонд «Картотека бюро учета потерь в Первой мировой войне (пленные)», ящики 6512-Г, 6513-К. Згодом – учасник Хотинського повстання. Є фото і документи.

&&&

Мартинюк. Учасник російсько-японської війни 1904-05 років. Повернувся. Нагороджений медаллю «В память русско-японской войны».

 

&&&

Олійник Роман Олександрович (записаний – «Олейник»). Служив в армії дійсну військову службу до 1906 р., з 1906 р. – у запасі. Під час 1-ої Світової війни – канонір 38-ої артилерійської бригади. 6.04.1917 захворів в районі м. Двінська (пошкодження поясно-хрестової ділянки), 10.04.1917 р. надійшов до міського лазарету № 5 м. Петрограда (вул. Звенигородська, 14) з 102-го евакуаційного пункту діючої армії. Відомості: РГВИА, фонд «Картотека бюро учета потерь в Первой мировой войне (офицеров и солдат)», шафа без номеру, ящики 2553-О та 2295-М. Є копії документів.

Останнє оновлення відомостей — 8.07.2020 року

&&&

Засновник Книги пам`яті – Кучерявий Олег Петрович. Найбільший вклад у її складання внесли також письменник-історик-етнограф Мандзяк Олексій Степанович та мешканці села Гвіздівці Кучерявий Петро Парфенійович, Кучерявий Василь Олександрович (помер у листопаді 2019 р.), Барчук Тамара Миколаївна, Гангал Василь Ілліч (помер у грудні 2017 р.), Гангал Іван Володимирович.

&&&

Написання прізвищ і імен в окремих випадках дано в різних варіаціях, в зв’язку з тим, що дані у військових документах  записувалися у російськомовному варіанті та й деколи ще так – як почули писарі, медпрацівники, тощо. Тому варто переглядати у списку і схожі прізвища. Наприклад, особливо варіативним чомусь опинилося прізвище «Видиш» («Видиш», «Вєдиш», «Вєдеш», «Видищук», «Відищук», «Вєдоін», тощо). Чимало варіацій має і прізвище «Гангал» («Гончал, «Гангєл», «Ангєл», тощо).

Крім того, варто мати на увазі, що до та під час 1-ої і 2-ої Світових війн (та й навіть набагато пізніше) багато імен гвіздівчан ні коли не записувалися і навіть не вимовлялися у народній мові в українській варіації. Наприклад, у Гвіздівцях і записували і казали «Ніколай», або «Миколай», але ніколи не зверталися одне до одного у варіанті «Микола». Імена Пилип, Юхим, Федір в Гвіздівцях взагалі ні коли не вживалися і дітей на такі імена ні коли не називали, а називали, відповідно – «Филип», «Єфим», «Євфімій» (в побуті – «Віхтеній»). Ім’я «Федір» здебільшого застосовувалося у молдавській варіації – «Тодір». Аналогічно відбувалося з багатьма жіночими іменами (Єлена, а не Олена, тощо).

Підготовка електронної версії Книги пам`яті до публікації на сайті та її оформлення – Андрій Грушецький.

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар