В минулому році виповнилося 75 років одному з видатних вихідців з Гвіздівців – Володимиру Михайловичу Бучко. Наш сайт бажає Володимиру Михайловичу і надалі багаторічного міцного здоров’я, успіхів у всіх розпочатих і запланованих справах! Впевнені, що до побажання приєднаються багато гвіздівчан, вихідців з села, які живуть за його межами, інших жителів Сокирянщини, иа і не лише Сокирянщини. При цьому, ми вирішили розповісти відвідувачам нашого сайту (на жаль – дуже коротко) про життєвий шлях Бучки В.М.

дід (ліворуч) і батько Бучки В.М. (с. Гвіздівці, 30-ти роки ХХ ст.)

Володимир Михайлович народився в нашому селі, як то вже зрозуміло – 11 грудня 1936 року. Його батько – Михайло Васильович, 1916 року народження, був призваний наприкінці 30-х років минулого сторіччя на строкову службу до румунської армії, у 1940 році втік з Румунії, ледве не загинув при обстрілі румунськими прикордонниками під час переправи через річку Прут. У 1941 року був призваний на службу в Червону армію, воював, був поранений – дійшов до р. Одер, закінчував військову службу на трудовому фронті на Уралі, повернувся додому в 1946 році, після війни до пенсії працював обхідником на залізниці. Мати – Катерина Антонівна працювала у колгоспі.

Як і більшість сільських дітей того часу, лише після звільнення села у 1944 році Володимир Михайлович пішов навчатися до школи. То було дитинство звичайного сільського хлопця: допомагав батькам у веденні домашнього господарства, працював на городі, на полі, пас вівці, корів. У 1951 році він дуже успішно закінчив 7 класів, за період навчання мав багато похвальних грамот.  Для тих часів в селі семикласна освіта — це була досить висока освіта, середньої школи у Гвіздівцях ще не було. По завершенню навчання Володимир Михайлович (хоча в ті роки його по-батькові ще ніхто не називав) не відразу визначився з напрямком подальшого життя. Він робив спроби  поступити у морехідне і культпросвітницьке училища, але врешті-решт таки пішов батьковим шляхом – у 1952 році поступив на навчання до Чернівецького технікуму залізничного транспорту, якій закінчив у 1956 році.

Трудовий шлях майбутнього видатного радянського і українського залізничника розпочався на Вінниччині у місті Казатині, де він після закінчення навчання працював у Мостопоїзді № 1 Південно-західної залізниці. Спочатку — бригадиром, згодом майстром, мостовим майстром. Цей мостопоїзд був провідною базою Центрального науково-дослідного інституту Міністерства шляхів сполучення СРСР (ЦНДІ МШС), його працівники займалися випробуванням і впровадженням у виробництво та експлуатацію нових конструкцій укладки залізничних колій.

Бучко В.М. (праворуч) по завершенню навчання у Чернівецькому технікумі ЗТ

У 1962 році Володимира Михайловича призначають начальником залізничної дільниці Жмеринка – Могилів-Подільський. На цій посаді він працював 7 років і у 1969 році був переведений на посаду начальника будівництва ділянки Вінниця-Промислова. Через 2 роки (1971) Бучко В.М. стає головним інженером Коростенського відділу залізниці (місто і станція Коростень Житомирської області), але вже наступного 1972 року начальник Південно-західної залізниці – легендарний Петро Федорович Кривонос  призначає його  директором Київського експериментального заводу залізниці – базового заводу ЦНДІ МШС. Володимир Михайлович керував заводом до 1979 року – до того, як його перевели на посаду заступника начальника по будівництву Київського відділку залізниці.

У 1983 році Бучка В.М. призначають на посаду начальника служби колії всієї Південно-західної залізниці, у підпорядкуванні якого перебувало 28 тисяч працівників. Призначення відбувалося за погодженням з Радою Міністрів СРСР, оскільки це вже була посада радміновської номенклатури. Чимало залізничних проблем прийшлося вирішувати Володимиру Михайловичу після Чорнобильської катастрофи. Указом Президента СРСР Горбачова М.С.[1], за «самовіддану працю в екстремальних умовах зони підвищеної радіації внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» він був нагороджений Орденом Дружби народів. На посаді начальника служби колії Південно-західної залізниці Бучко В.М. працював до 1991 року, тобто до розпаду СРСР.

Того ж року в Україні було розпочато формування єдиного керівного органу залізничного транспорту. На перших порах управління Південно-Західної залізниці взяло на себе координацію всіх дій. Сюди надходила оперативна інформація з усіх залізниць. Прямого регулювання їх діяльності не було, але раз на місяць, а то й частіше, керівники залізниць збиралися тут для вирішення питань оперативного характеру щодо управління складним залізничним господарством. Власне, на базі управління Південно-Західної залізниці та за участю його спеціалістів створювалася Державна адміністрація залізничного транспорту України. Серед фахівців цієї магістралі, які в той складний період зробили вагомий внесок у підготовку нормативних документів, становлення Укрзалізниці як дієвого авторитетного центру управління залізничним транспортом держави був Володимир Михайлович Бучко[2].

Володимир Михайлович був призначений на посаду начальника будівельного управління новостворюваної Укрзалізниці, до сфери якого входили 8 заводів, 50 будівельних організацій, 18 кар’єрів з добування будматеріалів, тощо. А в 1992 році він стає начальником Головного Управління залізничних колій Укрзалізниці, на правах заступника Міністра шляхів сполучення. На цей час в його підпорядкуванні було вже 150 тисяч працівників по всій Україні, матеріальна база, якою він управляв складала шість відсотків основних фондів всього народного господарства[3] України. У ті смутні часи саме на долю Володимира Михайловича випала дуже значна частина роботи по узгодженню з російськими колегами розподілу майна колишньої загальносоюзної залізниці, що до того часу була величезним (найбільшим у світі) єдиним  транспортним комплексом. Зокрема, в основному Бучкові В.М. довелося вирішувати питання по розподілу будівельно-ремонтної бази колій, по забезпеченню колійного господарства будівельними матеріалами, рейками, шпалами, паливом, запчастинами, сировиною, тощо, що в умовах розвалу єдиного союзного народногосподарського комплексу було вкрай важливим і на той час — вкрай нелегким завданням. Слід відзначити, що Володимиру Михайловичу і його колегам вдалося це зробити краще, ніж представникам більшості інших комплексів народного господарства України[4].

Бучко В.М. з сестрою Таїсією Михайлівною у Сокирянському ЗАТ «Добробут»

Чимало довелося Володимиру Михайловичу вирішувати транспортних завдань і у відносинах з представниками інших країн. Узгоджуючи транспортні питання (відновлення та будівництво залізниць, перевезення, тощо), він об’їздив всю Європу від Польщі і Чехії до Великобританії, Франції і Іспанії, від Греції до скандинавських країн. Не був лише у Монако і Люксембурзі. Багато було поїздок і до країн Близького Сходу (Ліван, Сирія, ОАЕ) та Африки (Туніс, Лівія, Уганда). В Лівані він у свій час особисто зустрічався з прем’єр-міністром країни Харірі[5]. У Лівії він мав більш ніж годинну особисту зустріч з нині покійним Муамаром Каддафі. Цікаво, що, як згадує Володимир Михайлович, Каддафі у бесіді з ним сказав: «Дурні Ви – українці! Даремно віддали ядерну зброю. Світ поважає лише сильних…»[6].

На посаді начальника будівельного управління Укрзалізниці Володимир Михайлович працював до 1997 року, з цієї посади і пішов на пенсію.

За період роботи Володимир Михайлович був нагороджений багатьма радянськими і українськими державними нагородами. Він автор та співавтор декількох запатентованих винаходів, пов’язаних з будівництвом, ремонтом та іншим обслуговуванням залізничних колій[7].

Онука Бучки В.М. — Владислава (ліворуч) з Президентом (2008 р.)

Після виходу на пенсію, Бучко В.М. не залишив активної діяльності. Він створив в Сокирянах підприємство – ЗАТ «Добробут», яке займалося виробництвом хліба, хлібобулочних виробів та пива. Значну допомогу Володимир Михайлович надає землякам. Зокрема, він виділів велику суму коштів на ремонт гвіздовецької церкви, власним коштом побудував капличку у центрі міста Сокиряни та провів газ у двори всіх мешканців станції Сокиряни. Володимир Михайлович є почесним громадянином міста Сокиряни.

Живе Бучко В.М., так би мовити, на 2 території – у Києві та Сокирянах. Він має двох синів (Віталій та Ігор), чотирьох внучок (Владислава, Яна, Ірина, Марина). Не можемо також не відзначити, що Владислава – композитор, пише музику з 6-ти років, одержала декілька премій та «Гран-прі» на міжнародних конкурсах у Франції, Іспанії, Італії, Греції. У 2004 році вона посіла друге місце на міжнародному конкурсі композиторів серед дорослих в Італії, у 2008 році стала переможцем міжнародного конкурсу слов’янської музики у Нормандії, у 2010 р. посіла на цьому конкурсі 2-ге місце[8]. На цей час Владислава навчається у Національній музичній академії імені Лисенка.


[1] Указ від 5.10.1990 г. N УП-813 «О награждении орденами и медалями СССР работников предприятий и организаций Министерства путей сообщения СССР»

[3] Прим. адм. сайту:  колись воно було дійсно народним…

[4] Прим. адм. сайту: це підтверджує той факт, що Укрзалізниці у роки, після розпаду Союзу РСР вдалося зберегти працездатність набагато краще ніж іншим українським підприємствам.

[5] вбитий політичними супротивниками у 2005 році (прим. адм. сайту).

[6] Прим. адм. сайту: зрозуміло, що Каддафі під дурнями мав на увазі не весь український народ, а керівництво країни, але питання вірності рішення про відмову від ядерної зброї є досить дискусійним і думка Каддафі з цього питання теж не є істиною в останній інстанції. Та за будь яких обставин, лівійців теж пошили в дурні. Володимир Михайлович розповідав (і не лише він), що лівійський народ при Кадафі в цілому жив дуже добре, дуже багато, жив незрівнянно краще, ніж в цілому український народ за всі часи незалежності. Та зрозуміло, що надалі такого життя лівійцям вже не бачити, щонайменше дуже багато років, а може бути, що і ніколи. Не даремно кажуть, що від хорошого кращого не шукають. Ми, на жаль, теж це проходили і проходимо досі…

[7] Патент на промышленный образец РФ. Устройство для крепления рельса к шпале. Номер: 54150.  Класс: 25-01. Номер заявки: 2002501225. Автор: Бучко Игорь Владимирович (UA), Бучко Владимир Михайлович (UA), Кацберг Леонид Антонович (UA). Владелец: ЗАО «Трансроуд груп» (UA); 6186. Способ вырезки балласта для последующей его очистки от грязи со снятием путевой решетки. 30.04.1992 г. автор(ы): Симчук Юрий Михайлович, Бучко Владимир Михайлович, Красильщиков Ефим Яковлевич, Володин Михаил Александрович, Александрович Эдуард Леонтьевич. № документа 01730316.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар