admin on 21st Февраль 2012

У Гвіздівцях, на вулиці ім. А. Гевліча, біліє01 rus1 доглянута хата: акуратна огорожа, чистеньке подвір’я, до вікон схиляються віти яблунь, вишень. Тут проживає Іван Тимофійович Козороз – ветеран праці, учасник бойових дій, інвалід Великої Вітчизняної війни.

Статистичні дані свідчать про зростання числа довгожителів у світі. На жаль, це не стосується України… А як хочеться, щоб і в нас людей поважного віку було більше. Одного із них – Івана Тимофійовича Козороза у нашому селі знають усі.

Народився у 1920 році, у бідній селянській сім’ї, в якій було шестеро дітей. Навчався у румунській школі всього один рік: злидні змушували старших дітей рано працювати. Змалку наймитував у заможних сім’ях Молдавії. Своєї землі було обмаль – 18 соток батьки купили за 7,5 тисячі леїв у пана Бібері. Іван Тимофійович пам’ятає і самого пана, і побут у його домі (бідних дітей дуже вражала паркетна підлога), порядок у дворі, парку, в саду, який доглядав і сам Бібері.

У 1944 році Івана Тимофійовича мобілізували в ряди Радянської Армії. Пройшов нелегкими дорогами війни. Зустрів Перемогу на німецькій землі. Повернувся додому в кінці 1945 року інвалідом – лікувався у госпіталі після трьох поранень. За бойові заслуги нагороджений медалями та орденом Вітчизняної війни.

Як хороший господар, він побудував хату, посадив сад, виростив з дружиною Ольгою сина і двох доньок.

Після смерті дружини, більше 10 років Іван Тимофійович живе один. Все, що необхідно зробити по господарству (і в хаті, і на городі), знає і вміє: готує їжу, миє посуд, прибирає, щотижня пере одяг. Сам купує продукти та консервує овочі, фрукти. Подбав про підведення газу. На своїй вулиці прокидається, мабуть, раніше від усіх.

Іван Тимофійович – віруюча людина. Він не пропускає жодної церковної служби, робить пожертвування на церкву. На питання, як з усім встигає впоратись і мати бадьорий вигляд, він відповідає, що вже 33 роки не вживає алкогольних напоїв і не палить. У свій час добре поміркував, попросив у Бога допомоги, перехрестився і відмовився від цих шкідливих звичок на користь власного здоров’я.

Під час розмов завжди дякує владі: вчасно є пенсія, пільги – жити добре, та, каже, вже немає коли… Звичайно, є проблеми зі здоров’ям. Нині серед пенсіонерів здорових дуже мало. Тому Іван Тимофійович постійно відвідує нашу медичну амбулаторію сімейного типу, де отримує необхідне лікування (в районну лікарню через проблеми з транспортом дістатися дуже важко). Ми, пенсіонери, дякуємо фельдшеру Людмилі Вікторівні Саранюк і Насті Унгурян за професійність, доброту, уважність до нас (хоч вони працюють за маленьку зарплату і не мають власного житла).

Що потрібно для щасливого життя пенсіонеру? Звичайно ж, здоров’я, матеріальний добробут і щире спілкування з рідними, добрими людьми. Сельчанами поважного віку та інвалідами опікується місцева сільська рада. Ось і в цьому році 85-90-літніх гвіздівчан вітав сільський голова Іван Володимирович Гангал – вручав почесні Грамоти та премії. Пенсіонери пербувають на обслуговуванні соціальних працівників, які на засіданнях виконкому сільської ради беруть участь у розгляді проблемних питань щодо своїх підопічних. Останнє таке засідання відбулося 17 лютого цього року.

Розуміємо, що нашому Уряду зараз непросто: на одного працюючого припадає один пенсіонер. Але ж старше покоління – це фонд мудрості, досвіду, доброти, виховних можливостей для молоді. Тож усім службам необхідно з увагою і повагою ставитися до тих, чиї скроні посріблила сивина. Покладемо це за основу наших традицій, які повинні передаватися із покоління в покоління. Головне, щоб молодість хоч трохи бачила майбутню старість. Тоді на Землі буде більше добра, ніж зла.

Бурченко Зінаїда Михайлівна, ветеран праці

Матеріал також публікувався у газеті «Дністрові зорі».  Фото — сайту.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар