Сьогодні ми розповімо про ще одного з гвіздовчан, якій, без усякого сумніву заслуговує на пам’ять і повагу селян. Це – Павло Васильович Голяк, який в страшні часи жахливого голоду 1946-47 років спас чимало мешканців села від голодної смерті. Саме йому мають дякувати за життя не лише ті — хто вижив, завдяки безкорисній допомозі Павла Васильовича, а й сотні (а може й тисячі) нащадків врятованих ним людей.

Павло Васильович Голяк народився в селі Гвіздівці у 1898 році. Його батько Василь працював робочим на будівництві залізниці. Мати Марія займалася домашнім селянським господарством, але крім того ще була дуже відомою в селі знахаркою.

За царських часів Павло Васильович навчався у гвіздовецькій церковно-приходській школі, провчився 3 роки, тобто мав 3 класи освіти. По завершенню навчання він одержав за «прілєжаніє» похвальну грамоту. І забігаючи наперед, слід зазначити, що він, з своєю трикласною церковно-приходською освітою, ще в 60-х роках ХХ-го сторіччя допомагав рішати математичні завдання учням 5-6-х класів.

Після встановлення у Північній Бессарабії румунської влади, десь у 1920-му році Голяка П.В. призвали на строкову військову службу до румунської армії, служив він 2 роки у румунському місті Пьятра-Нямц (Piatra Neamţ). Після повернення з служби до 1940 року займався особистим селянським господарством, одружився. Його дружиною стала Меланія Пантелеївна, з якою вони були одногодками.

Після звільнення села від румунських окупантів Павло Васильович працював заготівником і згодом – головою «сільпо» (сільське споживче товариство). В часи другої румунської окупації (липень 1941 — березень 1944 років) він також працював заготівником у сусідньому селі Клокушна (нині – Окницький район Молдови). Таким самим залишився напрямок роботи Павла Васильовича і після звільнення села в 1944 році – він знову став головою гвіздовецького «сільпо», а згодом (в 1945 році) — уповноваженим з хлібозаготівлі від установи, яка саме цим займалася.

В 1945 – на початку 1946 року Павло Васильович вступив в один з двох сільських колгоспів, який тоді називався «1-го травня», був призначений заступником голови цього колгоспу. І саме працюючи на цій посаді він зустрів голодні часи, саме тоді він спас багатьох селян, приносячи хліб тим, хто вже був на межі. Безумовно, що всіх таких спасти Павло Васильович не мав можливості, але він безумовно зробив – все, що міг. І при цьому не важливо — де він брав хліб, як йому це вдавалося, важливо те, що він, користуючись своїми можливостями, спасав людей і робив це повністю безкорисно.

В 1948 році Павла Васильовича обрали головою другого гвіздовецького колгоспу імені Котовського. На цій посаді він працював трохі більше 1 року, адже з 13 серпня 1950 року 2 сільських колгоспи об’єдналися у єдиний колгосп ім. Г.І. Котовського. П.В. Голяк в подальшому був завідуючим колгоспною фермою, бригадиром, знову заступником голови колгоспу. З 1961 року працював завгоспом в сільській школі.

Помер Павло Васильович в 1976 році – у віці 78-ми років.

———————————————————

На верхньому фото: Павло Васильович Голяк;

на нижньому фото: Павло Васильович Голяк з дружиною (сидит) в 20-х — 30-х роках ХХ-го сторіччя.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Не можна забути: Голяк Павло Васильович”

  1. свічки в пам»ять таких людей потрібно ставити

Залишити коментар