admin on 16th Январь 2013

DjVu Document-7Представляємо ще один матеріал,01 rus1 який розповідає про ситуацію, на тлі якої виникли повстанські настрої напередодні Хотинського повстання. Це є публікація у Історичному журналі Головного архівного управління НКВС СРСР «Красный архив» (1940) одного з архівних документів — Доповідної записки про насильства румунських жандармів у Хотинському повіті Бессарабської губ., складеної у січні 1919 р. Одеським «Комітетом звільнення Бессарабії».

*******************************************************

Зараз, коли повстання в Бессарабії, особливо в північній частині її, у Хотинском повіті, є фактом, який відбувся, представляється вкрай необхідним освітити час, що передував повстанню й так би мовити, створив його. Треба визнати, що найбільш активними агітаторами за справу повстання були безсумнівно самі румуни. Вся їхня політика, все їхнє поводження призводили до того, щоб так чи інакше викликати протест; отут була свідома провокація, з метою виявити найбільш свідомі, найбільш активні елементи. Становище це настільки безсумнівно й у підтвердженнях не має потреби, так як факти говорять самі за себе. Переходячи ближче до справи й бажаючи освітити як то можливо — найбільш повно питання, необхідно взяти фактичну сторону справи.

Демобілізація частин російської армії у Хотинському повіті, як і скрізь, відбувалася стихійно. Повіт увесь час був колишньою ареною воєнних дій у січні й на початку лютого 1918 р. Він почав захоплюватися із двох сторін частинами румунської й австро-угорської армій. У той час, коли румуни рухалися з боку Бельців на Єдинці, Гліную й інші прикордонні з Белецьким повітом села, австрійці просуваючись із фронту Австрійської Буковини, зайняли Руську Буковину, просунулися до залізничної станції Новоселиці, зайнявши яку, почали посилено просуватися лінією залізниці до ст. Могилів-Подільський. При цьому просуванні австрійці зштовхнулися з румунами, що рухалися їм назустріч, відтіснили їх від лінії залізниці й зайняли частина Сорокського повіту, що прилягає до цієї дороги. Незважаючи на цілком зрозумілі гострі зіткнення при цьому, що відбувалися між цими арміями, справа звичайно кінчалася мирним шляхом.

Зайнявши повіт, австрійці відразу увійшли в самі тісні зносини з органами місцевого самоврядування й усе, що тільки потрібно було їм, так чи інакше провести, проводилося спільними розпорядженнями згаданих вище органів самоврядування (переважно земств) і їхньої військової влади. Суд, школа, національні й інші чисто місцеві питання їх не цікавили й вони, наскільки могли, намагалися підтримати щодо цього те становище, що застали, і тільки в продовольчому питанні ними проявлялася сугуба запопадливість і сугуба опіка, приймалися всі заходи до того, щоб витягти з повіту побільше хліба, але й у цій справі всі свої заходи австрійці намагалися провести через земство й при його допомозі. Взагалі у всіх своїх діях представники Австро-угорського командування були коректні й не порушували норм міжнародного права.

Таке становище тривало до середини жовтня 1918 р., коли революція, що спалахнула в Австрії, з її самовизначенням народів, поставила на чергу питання про очищення повіту австро-угорською армією. 24 жовтня останні австрійські загони залишили повіт, прямуючи додому, і от перед місцевим населенням відразу у весь його ріст постало страшне «румунське питання», ми говоримо страшне, тому що ще задовго до заняття повіту румунами до місцевого населення доходили чутки про ті жахи й звірства, які вчинялися румунами в зайнятий ними раніше частини Бессарабії. Негайно ж після відходу австрійців з повіту з боку румунської військової влади надійшла «утішна пропозиція» хотинському земству запросити їх для підтримки ладу. З боку земства надійшла відповідь із вдячністю за увагу й заяву, що лад буде підтриманий місцевими організаціями й місцевими силами. Треба думати, що, не маючи провідних вказівок від центру, румунське командування почало зазначений вище крок самостійно. Після цього з 26 жовтня румуни поступово починають просуватися в повіт із двох сторін: з боку Белецького повіту, а потім через міст у м. Ліпкани з боку Румунії, прямуючи до ст. Ларга, а звідти далі й на Хотин.

28 жовтня в 5 год. вечора передовий загін румунської кавалерії зайняв місто й до вечора випущено було від імені командира 9 кавалерійського полку Морузі оголошення про те, що румуни прийшли на святу землю родинної Бессарабії із братерським привітом, несучи мир і благоденство місцевому населенню. На інший день по вступі до голови земської управи Крупенського з’явився міський комендант майор Попеску зі свитою офіцерів і, коли п. Крупенський спробував заговорити з ним французькою, те був обірваний заявою, що із представником влади можна говорити лише державною мовою, тобто на румунській. Крупенський цієї мови не знав і вся подальша розмова велася вже за допомогою перекладача. Відразу до кабінету голови управи чинами почту коменданта була зірвана зі стіни велика карта Австрійської Буковини й Бессарабії, одержана земством від австрійського командування.

У той самий день до всіх земських складів і установ приставлена була охорона, і земство не мало можливості видачі зі складів без ордерів коменданта. На другий день після прибуття румунів міліція була розпущена й замінена, через кілька днів, із прибуттям цивільної влади, почалося нове формування міліції, цього разу за національною ознакою, тобто приймалися на службу тільки молдавани або ті, що володіють молдавською мовою. Через кілька днів побитий був румунським солдатом, за наказом офіцера, член Міської управи Барак за те, що останній відвів цьому офіцерові погану квартиру.

Надалі місцевій румунській владі влаштовують ряд банкетів — те із приводу приєднання Хотинського повіту, те Бессарабії без усяких автономій і обмежень, те Баната, Трансільванії й т.д., змушуючи в банкетах цих шляхом обману брати участь місцеве населення, частина якого запрошувалася, нібито, для участі в обговоренні міських питань, частина для обговорення такси, тощо.

Призначений ревізором шкіл румунський вчитель, скликає вчителів міських шкіл і, разом із санітарним інспектором, закликає до будівництва «великої Румунії», запевняючи їх, що вони справжні румуни, що перебуваючи під гнітом Росії, забули свою національність. Цей же ревізор зажадав від всіх учителів повіту здати по 2 рублі із кожного учня (романівськими грошима) для закупівлі румунських абеток. Разом з тим, ревізором цим заявлено категоричну вимогу про перехід навчання в народних школах на рідну (румунську) мову, — така ж вимога пред’являється до нижчих класів місцевих гімназій. Місцеві установи у всіх своїх зносинах не тільки з румунською владою, але й між собою повинні були зноситися румунською мовою; всі російські вивіски в 10-денний строк повинні були, під загрозою штрафу й арешту, бути замінені румунськими. На особливій нараді префекта із представниками земства заявляється, що справа народної освіти вилучається з рук старого хазяїна (земства) і передається до рук шкільного ревізора, медицина — до рук румунського санітарного інспектора, агрономія — до рук урядового агрономічного бюро, земський телефон з усім його майном — у ведення румунського поштово-телеграфного відомства.

На цьому ж засіданні г. префект заявляє, що, на його думку, в органах місцевого самоврядування занадто багато службовців і що він вимагає негайного скорочення штатів, до чого вже й приступили. Міська дума скасовується й заміняється якоюсь комісією з ліквідації міського самоврядування, що складається з місцевих «румунофилів», під головуванням міського голови Ганкевича. Важко, звичайно, передати всі факти дикої самоправності румунської влади на місцях, їх можна встановити тільки особливою слідчою комісією.

Тим часом із самих глухих куточків нашого нещасного повіту починають доноситися стогони й крики селян, яких б’ють, гвалтують і катують. Стогони ці, спочатку глухі й затаєні, стають усе голоснішими й голоснішими, тому що паралельно із цим насильство й терор румунів підсилюються з кожним днем. Усюди, де лише не з’являються румунські жандарми, починаються організовані грабежі, насильства, катування й нечувані пороття. Описом їх можна було б заповнити цілі сторінки, але ми вважаємо за потрібне навести тільки трохи з них, які, так чи інакше, спливли зараз нам на пам’ять.

У перших числах грудня 1918 р. до багатого селянина с. Мендикоуц Шербана зайшли три румунських солдати й вимагали коней для якоїсь поїздки. Останній відмовляється на тій підставі, що він уже їздив і черга не за ним. Заява це викликає побиття Шербана прикладами. На лементи збігаються сусіди й побачивши, що збройні румуни б’ють їх односельця, біжать додому, хапають хто, що може, деякі гвинтівки, і вертаються до місця побиття, де вбивають одного й ранять двох румунів. Із сусіднього села Ходороуц, куди вочевидь було повідомлено про подію, прибуває каральний загін, бере в коло сіло й все населення Мендикоуц поголовно виганяється в Ходороуци, де починається страшне, небувале пороття. Порють солдатськими лопатками так, що м’ясо летить жмутами із селянських спин. Двоє биття не витримують і кидаються там же в Ходороуцах у криницю.

По закінченні побиття каральний загін вертається в Мендикоуци й знищує господарства селян, що втекли від покарання. Для похорону вбитого й померлих від ран румунів на місце події в с. Мендикоуци скликаються священики, учителі, сільські старости, тощо, й інші представники з окружних сіл, і в їхній присутності відбувається обряд поховання; при чому, місцеве населення під час здійснення обряду поховання повинне було стояти на колінах. Потім всі запрошені вишукані були у два ряди й між ними знову поролися медикоуцкі селяни.

У с. Диноуцях побиті були три румунських солдати. Призначений для покарання каральний румунський загін потрапляє в с. Данкоуци й, помилково прийнявши Данкоуци за Диноуци, скликають уночі сільський схід і нещадно порють все населення без розходження. Помилка потім з’ясовується й Диноуци одержують повну порцію того, що для них готувалося.

6 грудня минулого року після грандіозної пиятики румунське офіцерство в Хотині влаштовує ранком у неділю врочистий, п’яний хід по місту. Зустрівши дорогою на вулиці священника Мараневича, який йшов до церкви на богослужіння, насильно взяли його в коло й змусили танцювати «болгаряску» доти, поки він не звалився з ніг.

Ще кілька фактів. Для меблювання квартири п. префекта була захоплена обстановка місцевого багатія Рейделя, для чого зламані були замки й узята була навіть носильна білизна.

Румунською владою встановлена була для всіх селян повіту річна норма продовольства родини, худоби та засіювання ланів до 30 пуд. зерна, — весь інший хліб підлягав здачі румунам.

Мировий суд розформований і складу суду пропонується прийняти присягу на вірність короні. На питання деяких чинів суду про те, чи гарантують румуни, що Бессарабія залишиться румунською — голова трибуналу й префект такої гарантії дати не могли. Суд присяги не прийняв.

Нарешті, 9 січня напередодні повстання місцевий хотинський обиватель Казанецький, за сварку на вулиці з торговцем і міліціонером, схоплений був і відведений у комендантське управління й через 15 хв. без суду й слідства відведений до церкви, де в 15 кроках від лею, у присутності румунського офіцерства, розстріляний.

Ми навели, як згадано вище, лише окремі випадки катувань, насильств і розстрілів. Якщо узагальнити все, що відбувалося в повіті за час зайняття його румунами, то вийде суцільна картина жаху, що повторювався «день у день у різних кутах повіту». Саме по собі зрозуміло, що такий, якщо можна так висловитися, пропасний терор і жах довели мирне населення поступово до розпачу, до думки узятися за справу, що називається, голіруч й з усією силою справедливої ненависті спробувати скинути страшне ярмо румунів. От ті основні причини, які за нашим глибоким переконанням викликали повстання в Хотинському повіті і які, якщо тільки вони не будуть радикально усунуті, знову призведуть до нових кривавих спалахів, до нових незліченних жертв.

____________________________

Докладная записка о насилиях румынских жандармов в Хотинском уезде Бессарабской губ. (январь 1919 г.)

ЦАОР, ф. 627/с, спр. № 68, арк. 1- 4. Заголовок оригіналу. Записка складена Одеським «Комітетом звільнення Бессарабії».

ЦАОР, ф. 627/с, спр. № 87, арк. 2-7.

«Красный архив». Исторический журнал Главного архивного управления НКВД СССР. Т. 4 (101). Государственное социально-экономическое издательство, М., 1940, стр. 88 — 91.

_____________________________

Переклад на українську мову – сайт «Гвіздівці»

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар