На всякого, хто хоч раз прочитав повість Н.В. Гоголя «Страшна помста», вона вчиняє незабутнє враження. Безсумнівно — це одне з найбільш яскравих і барвистих полотен великого майстра. В «Страшній помсті» позначився гарячий інтерес письменника до минулого Русі, до історії визвольної боротьби українського народу з польською шляхтою, — і це зближує її з патріотичним епосом Гоголя — Тарасом Бульбой». Бєлінський, маючи на увазі героїчне звучання повести, порівнював «Страшну помсту» саме з Тарасом Бульбой» — «обидві ці величезні картини, — писав він, — вказують, до чого може підніматися талант Гоголя.» (1).

«Страшна помста» витримана в тонах народної легенди й українських історичних дум. Повість насичена фольклорними образами, порівняннями й епітетами, написана співучою ритмічною прозою, що нагадує ритм народних сказань.

Інтерес до фольклору, до народної творчості виник у Гоголя дуже рано (2). Дитяча любов до народних казок, легенд, переказів і пісень з роками переросла у свідому прихильність.

Особливо потрясає фінал повести, коли дивовижний, закований у панцири велетень — богатир, скидає з позахмарного Кривану в бездонну прірву великого грішника-чаклуна!…

Звідки, з яких глибин часу, прийшов до Гоголя й до нас цей дивний вершник-велетень, який століттями дрімав в Карпатах, який безперервно чекає своєї години, коли він нарешті зробить велику відплату над цілим родом лиходіїв, зрадників і злочинців Руської землі?…

Олександр Миколайович Афанасьєв цілком обґрунтовано вважав, що перекази про велетнів схожі у всіх індоєвропейських народів і йдуть коріннями в найдавніший шар індоєвропейської міфології (3). Чи це відношення й карпатського велетня?… Питання, може бути, і залишився б без відповіді, якби не аналогії в переказах русинів Півночі Бессарабії. Там ми теж знаходимо образи велетнів, які чекають на вершинах Карпат часу виконання своєї великої місії. 

Особливо близький до гоголівського вершника міфічний предок русинів — Святогор, велетень-богатир, захований хмарами найвищої вершини Карпат. Це той самий Святогор — герой давньоруського билинного епосу, випадково знайденого в 1860 році П.Н. Рибниковим на далекій північній окраїні Росії, під Архангельськом, на Північній Двіні й на берегах Льодовитого океану (4). Однак, між русинським і північноросійським образами Святогора є й істотні розходження. Русинський цикл переказів про Святогора (5) не знає Іллю Муромця, не знає загибелі богатиря в зачарованій труні, і дуже чітко прив’язаний до святих гір — Карпат. Імовірно, північноросійські билини являють собою більш пізні накладення на загальноруський переказ, що виникли в конкретних історичних і географічних реаліях Київської Русі X-XI століть (6).

Що, на думку автора, дозволяє провести паралелі між гоголівським героєм і русинським велетнем? Обоє дрімають на коні на вершинах Карпат, очікуючи на свій час. Відповідно до русинського переказу, перед настанням цього часу відбудеться велике чудо: «і відкреітца земля навкруги. І буде ведко й Чорне море й Турецку землю. А на іншим конці — великий Київ. А з боку покажетца Галецка земля й сиві як хмари гори — це Карпате.» (7). Приблизно то же саме знаходимо й у Гоголя: «За Києвом сталося нечуване чудо. Всі пани й гетьмани збиралися дивуватися сему чуду: раптом стало очевидно далеко в усі кінці світу. Удалині засинів Лиман, за Лиманом розливалося Чорне море. Колишні люди впізнали й Крим, що горою підіймався з моря, і болотний Сиваш. По ліву руку видно було землю Галицьку. — А те що таке? — допитував народ, що зібрався, старих людей, вказуючи на далеке, що тремтіло на небі й було більше схоже на хмари сірі й білі зверху. — Те Карпатські гори! — говорили старі люди, — меж ними є такі, з яких століття не сходить сніг, а хмари пристають і ночують там». (8). І далі: І зійдуть хмари з високі Карпацькі гори, і усі убачуть на них великого чоловіка з закритими очима, у залізі (у залізних панцирах) і на коні. І будуть бачити його усі, як коло себе». Дивимося Гоголя: «Отут здалося нове диво: хмари злетіли з найвищої гори, і на вершині її з’явився у всій лицарській збруї людина на коні, із закритими очими, і так його було видно, нібито він стоїть поблизу. (9). Русинський Святогор хапає великого ворога Російської землі — останнього нащадка Чернобога (10) і із громовим сміхом скидає його в найглибшу прірву Карпат на пожирання всієї його нечистій кампанії (11). Те ж, але в більше соковитих фарбах ми знаходимо й у Гоголя: «Схопив вершник страшною рукою чаклуна й підняв його у повітря. Умить умер чаклун і відкрив після смерті очі. Але вже був мрець і дивився як мрець. Так страшно не дивиться ні живий, ні воскреслий. Крутив він у боки мертвими очима й побачив мерців, що піднялися, від Києва, і від землі Галицької, і від Карпат, як дві краплі води схожих особою на нього. Бліді, бліді, один від іншого вище, один від іншого більший кістяк, стали вони навколо вершника, що тримав у руці страшний здобуток. Ще раз засміявся лицар і кинув її в прірву. І всі мерці скочили в прірву, підхопили мерця й устромили в нього свої зуби». (12).

Цікаво відзначити, що наявність переказу про велетня-богатиря Святогора ще можна було почути на початку XX століття й у самих Карпатах. Це підтверджує рідний дядько мого діда Василь Якович Ротар, який після поранення й австрійського полону в Першу Світову війну, деякий час жив у Карпатах. За його словами окремі карпатські старі: «ще помнили за великого нашого дядька Сватагоря.»

Після прийняття християнства Древньою Руссю, билинний богатир Святогор у предків сучасних русинів Бессарабії, поступово перейшов в апокрифічний образ Святого Георгія Переможця. Відповідно до нього, Святий Георгій чекає години Страшного суду на вершинах Карпат, весь закований у броню, на величезному скакуні, від нетерплячих ударів копит якого, іноді, коли гнів Господа на беззаконня миру сягає меж, здригаються всі Карпати й прилеглі країни (13). Звідси, за розповідями оповідачів-русинів, відбуваються землетруси. Як ми пам’ятаємо, і в Гоголя, великий мрець, у невтомній спразі помсти своєму дивовижному лиходієві-нащадкові, іноді трясе Карпати (14).

Гоголівський сплячий богатир, імовірно, теж є якимось християнізованим варіантом давньоруського переказу про Святогора, але на відміну від русинських оповідань, справедлива відплата в ньому вже відбулося, дія перейшло в кінцеву фазу. Цілком можливо, що нові дослідження шанувальників таланта великого письменника, з врахуванням цього матеріалу, можуть принести несподівані знахідки.

А.Н. Афанасьєв особливо виділяв епічні сказання про Святогора: «Якби навіть ми не мали ніяких інших даних, крім поетичного сказання про Святогора, те одне це сказання слугувало б незаперечним доказом, що й слов’яни, нарівні з іншими спорідненими народами, знали гірських велетнів. У колосальному, типовому образі Святогора добре видно риси найглибшої стародавності. Зрозуміло, що епічні сказання про Святогора перебувають у безсумнівному спорідненні з піснями Едди»; це, з однієї сторони свідчить за найглибшу стародавність їхнього змісту, а з іншого боку — про міфічний характер виведених ними осіб». (15).

Наявність епічних сказань про Святогора у русинів Бессарабії (вони ще чекають своєї публікації й наукового вивчення — Ю.І.), а так само, цілком ймовірно, до недавньої пори, у русинів Карпат, Прикарпаття й Закарпаття (16), зайвий раз підтверджує точку зору тих дослідників, які вважають русинів цих регіонів найбільш древнім автохтонним населенням Русі. Про це досить переконливо каже на сторінках журналу «Русин» молодий російський вчений Всеволод Меркулов (17).

Однак, богатирський епос є не самим древнім шаром міфології, що склав у свій час фольклорну основу «Страшної помсти». У цьому плані, особливий інтерес являють собою гоголівські мерці, що встають із могил, що безупинно ростуть під землею, що жадають помсти й трясуть Карпати. Тут великий письменник інтуїтивно викликав до життя найдавніші міфологічні образи, що йдуть коріннями через всю слов’янську, праслов’янську, протослов’янську товщу століть у далеке індоєвропейське минуле нашого народу.

Звернемося знову до русинської міфології. У ній є ряд космогонічних і антропогонічних міфів, у яких фігурують і Карпати. В одному з таких міфів говориться, що на місці Карпат за прадавніх років була величезна яма («Велика Яма»), у якій Рід-Батько — верховний бог-творець слов’ян, створив першу людину (18). В іншому варіанті міфу говориться, що Рід-Батько викопав на місці майбутніх Карпат величезну яму, з вийнятої землі він створив перших людей — чоловіка й жінку («чоловіка та жінку»). Частину вийнятої землі він залишив для наступної творчості, з її потім були створені, зокрема, і Карпати, які так само зіграли важливу роль у процесі боготворчості людської історії. Створені чоловік і жінка стали прабатьками всіх людей. Але вони були смертні, вони вмерли, тому що прогнівали великого Роду-Батька. Місцем їхнього поховання стала та сама Велика Яма», у якій вони й були створені. Однак, Мати-Земля, Велика Твердінь, з якої вони були створені, пожвавлює їх; за іншою версією їх пожвавлює сам Рід-Батько. Але тепер, вони — жителі іншого світу, підземного. З волі того ж Роду, Карпати стали кришкою цієї ями-могили, саме Карпатами він відокремив («запер») підземний світ предків від іншого білого світу».

Що ж поєднує страшних гоголівських мерців і праотців русинів Бессарабії?

І ті й інші безупинно ростуть у землі. У Гоголя: «Ще один, всіх вище, всіх страшніше, хотів піднятися із землі; але не міг, не в силах був цього зробити, такий великий виріс він у землі; а якби піднявся, то перекинув би й Карпати, і Сєдміградську й Турецьку землю.» (19). Русинський першолюдина теж досяг величезних розмірів: «И виріс вин такий великий, що як бе міг устате, те перекенув бе й Карпате й усю землю навкруги». (20).

І тим і іншим тісно й задушливо під землею. У Гоголя: «Хрест на могилі захитався, і тихо піднявся з неї висохлий мрець. Борода до пояса: на пальцях пазурі довгі, ще довші, ніж самі пальці. Тихо підняв він руки нагору. Обличчя все затремтіло в нього й покривилося. Страшні муки, видно, терпів він. Задушливо! задушливо!» – простогнав він диким нелюдським голосом. Захитався інший хрест, і знову вийшов мрець, ще страшніше від попереднього: весь заріс, борода до коліна й ще довші кістяні пазурі. Ще біль дико закричав він: «Задушливо мені!» — і пішов під землю..». (21). Приблизно так само поводяться й русинські мерці — праотці.

У русинських міфах не тільки першолюдина, або перші чоловік і жінка, створені Родом, перебувають у великій ямі. За словами того ж В.Я. Ротаря древні слов’яни (або – праслов’яни, протослов’яни? — Ю.І.) до того, як почали спалювати своїх покійних, все ж ховали їх у землі, тому що вважали, що відправляють їх першопредкам у підземний світ, де вони оживуть (22), і де їм усім разом буде добре й покійно.

До речі, як і в Гоголя, у русинських підземних праотців нігті довші, ніж пальці. У часи мого дитинства в місцевих русинів існувало досить розповсюджене повір’я, що в мерців ростуть нігті під землею, і чим більш древній мрець, тим вони довші.

Як і гоголівські, так і русинські мерці намагаються вирватися з під землі, і що цікаво, з досить близьких мотивів. У Гоголя: тому що терплять муки й хочуть за них помститися своєму останньому нащадкові. І в русинів вони бажають покарати своїх деяких недбайливих нащадків, погані справи яких на землі завдають їм страждання під землею. Форма помсти теж однакова — мерці гризуть винних. Цей самий момент відбитий і в згаданих вище русинських переказах про Святогора, де богатир скидає Чернобога в прірву на пожирання всій його нечистої раті.

І в Гоголя, і в русинів спроби мерців вирватися на волю призводять до землетрусів. У Страшній помсті: «Нерідко бувало по усьому світі, що земля тряслася від одного кінця до іншого: те тому робиться, тлумачать грамотні люди, що є десь біля моря гора, з якої виривається полум’я й течуть палаючі ріки. Але старі, які живуть і в Угорщині й у Галицькій землі, краще знають це й кажуть, що те хоче піднятися вирослий у землі великий, великий мрець і трясе землю». (23). За твердженнями оповідачів — русинів: «Те, що буває, що труситься земля, те старі людэ колись казали, що це хоче вилізти з великої ями первий чулувик. А він виріс такий здоровий, що трусе Карпате й усю землю». (24).

У вже згадуваному русинському епосі про Святогора, є дуже цікавий момент, у якому Рід-Батько велить стати богатиреві конем на Карпати, щоб стримати предків, що рвуться на волю: «І сказав Рід-Вотец Великий Сватогорю крепкому й тяжкому:

«Стань конем на Карпате,

Претисни це критя горбате,

Щоб не виліз твій Тато-Яма,

А з ним і Перва Мама.

Бо буде біда велика,

І піде вона далеко!

Бо так трусе він Карпате,

Що злітає й гожяк з хати!…» (25).

Вказівка на Рід ще раз підтверджує величезну стародавність переказу про Святогора.

Нагадаю, що ще радянські дослідники знайшли точні паралелі між Святогором і Іранським кам’яним богатирем Снавідке (26). До речі, ще одну паралель ми можемо простежити, знову ж, в іранському міфі про першу людську пару: Мартіа й Мартіанаг, Матра й Матрайана, Машійа й Машійана. У результаті гріховного падіння вони з’їли своїх первістків, інших дітей урятувало втручання верховного бога Ормазда (27).

З наведеного вище уривка епічного сказання, ми можемо довідатися й ім’я русинської першолюдини — Яма-Тато». Чи не той це древній прабатько людства, що зафіксований під ім’ям Яма в давньоіндійській міфології (28), Йіма в іранській міфології (29), Імір у скандинавській міфології (30)? У слов’ян дотепер його не знаходили, але перекази русинів Бессарабії зберегли не лише його ім’я, але й деякі описи житія-буття, які дозволяє авторові з великою часткою впевненості віднести його до вищезгаданих побратимів. Публікації про русинського Яма, я сподіваюся, ще попереду.

Дослідники творчості великого письменника кажуть, що історичні мотиви «Страшної помсти» перегукуються з «Історією русів» Георгія Кониського (31) — здобутком, який піддався у різні часи досить серйозній критиці з боку різних вчених (32). Як би там не було, архаїчний шар слов’янської міфології пробився до великого майстра. Честь і хвала йому за те, що силою свого величезного таланту він зумів пожвавити древні образи незапам’ятної старовини й відправити їх із завітом пекучої любові до Батьківщини нам — своїм далеким нащадкам!

 Ю. Іванов

Література і примітки

1. В.Г. Белинский, Полн. собр. соч., изд. Академии наук СССР, Москва, 1953 г., Т. 1, стр. 301.

2. Н.В. Гоголь, Собр. соч., Т. 1, Государственное издательство художественной литературы, Москва 1959 г., стр. 339.

3. А.Н. Афанасьев. Древо жизни. Современник», Москва, 1982 г., стр. 292- 323.

4. Б.А. Рыбаков. Мир истории. Начальные века русской истории. Молодая гвардия», Москва, 1984 г., стр. 6.

5. Епічний цикл легенд и переказів про Святогора я чув з кінця 60-х років в селі Нагоряни Ришканського района МРСР від мешканців села Ротаря В.Я. (1895-1983), Осіпова А.П. (1898-1983), Іванова В.К. (1906-1980) та інших жителів села Нагоряни. Перші записи біли зроблені в кінці 1979 р., останні, по пам’яті — в 1995 р.

6. Без сумніву, Ілля Муромець — реальний герой конкретного історичного периоду і географічного регіону. Дуже цікава і досить реальна версія про нього висунута дослідниками міста Чернігова. Див.: Герард Кузнецов, Юлия Новицкая. Тайны древнего Чернигова и его клады. Деснянська правда», Чернигов, 2002, стор. 26-28.

7. Запис розповіді Ротаря В.Я., зроблений мною в листопаді 1979 р. в селі Нагоряни Ришканського району МРСР.

8. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 183.

9. Там же, стр. 183.

10. В іншому варіанті — самого Чернобога, з усією його нечистою раттю.

11. В цьому варіанті, яу і у Гоголя, Чернобог гризе свого останнього нащадка в лютій ненависті за занапащену ним справу.

12. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 186.

13. Ці легенди я чув з кінця 60-х років від мешканців села Нагоряни и села Ракарія Ришканського району МРСР. Записи були зроблені мною по пам’яті в 1995 р.

14. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 186-187.

15. А.Н. Афанасьев, Указ. соч., стр.300-301.

16. Вже пом’янутий В.Я. Ротарь, будучи після повернення з полону повіреним в справах місцевого закарпатського купця, що займався військовими поставками російській армії, з’їздив майже увесь Карпатський регіон. Він казав: «Казки, старини (звернемо увагу, північноруські сказителі теж називали билини «старинами». Про це див. наприклад: Б.А. Рыбаков, Указ. соч., стр. 320; Русская народная поэзия. Эпическая поэзия. Сборник. — Л.: Худож. лит., 1984, стр. 14 — Ю.І.), за дядьку Сватагоря знають старі людэ і по цю, і по ту стороне Карпатіу. Але помнять уже дуже старі людэ.»  Запис була зроблена мною по пам’яті в 1995 р.

17. В. Меркулов. Тенденциозное освещение истории Руси в современной украинистике. Русин», 2 (2) за 2005 г., Кишинёв, Татьяна», стр. 130-135.

18. Ці міфи були записані мною в різний час і в різних місцях Молдавії. При цитуванні тексту я буду зазначати конкретного автора, місце та дату запису.

19. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 186.

20. Записано зі слів Ротаря В.Я. в листопаді 1979 року в селі Нагоряни Ришканського району МРСР.

21. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 154.

22. Записано зі слів Ротаря В.Я. в листопаді 1979 року в селі Нагоряни Ришканського району МРСР.

23. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 186-187.

24. Записано зі слів Ротаря В.Я. в листопаді 1979 року в селі Нагоряни Ришканського району МРСР. Це саме підтверджували під час бесіди мешканці же села Осіпов А.П. і Іванов В.К.

25. Записано зі слів Ротаря В.Я. в листопаді 1979 року в селі Нагоряни Ришканського району МРСР.

26. Мифы народов мира. Энциклопедия. (В 2-х томах). Гл. ред. С.А. Токарев. — М.: Советская энциклопедия». 1982. — Т.2. стр.421.

27. Там же стр. 121.

28. Там же стр. 682-683.

29. Там же стр. 599.

30. Там же стр. 510.

31. Н.В. Гоголь, Указ. соч., стр. 361.

32. Олесь Бузина. Тайная история Украины — Руси.- К.: Довiра, 2006 год, стр. 237-241.

 ______________________________________________

За публікацією в журналі «Золотой Лев» № 97-98

 Переклад на українську — сайт «Гвіздівці»©

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар