Мав я при румунських боярах один гектар землі. Тяжко мені було01 rus1OLYMPUS DIGITAL CAMERA перебиватися, не жив я, а лише тягнув лямку. Було в мене чотири сини. Виростити їх треба було, виховати так, щоб не соромитись за їх виховання.

Сам я батракував в куркулів і сини мої батракували. Так і жили. Тяжко було, але що поробиш, ніхто не допомагав, як знаєш так і живи.

Часом вечорами зберуться мої сини після тяжкої праці, засумують. Я їх потішаю. Почекайте діти, буде й на нашій вулиці свято, будемо і ми хазяями.

Так воно й сталося. Прийшла до нас Червона Армія, визволила нас. Зустрічали ми своїх братів. Та й подумати тільки це ж весь народ російський прийшов нам на допомогу. Зразу нам стало легше жити, здається і сонце яскравіше засвітило.

Але знову біда прийшла, почалась війна. Знову попали ми до рук проклятих румуно-німецьких фашистів. Хотіли вони нас назавжди рабами зробити, але не вдалося це їм, похазяювали трохи та й досить. Народ такий, терпить, терпить, а потім як розлютується то вже не здобрувати, у власній крові своїй утопить пригноблювачів своїх.

Мої сини досить горя хапнули при румунських боярах, а як прийшла Червона Армія пішли вони в її лавах воювати за своє щастя й волю.

— Будемо, батьку, клятих німців бити!

— Бийте, — відповів я їм, — клятих німців.

— Досить вам батраками бути, бийте злодіїв, — а сам плачу, від гордості за синів плакав.

Пішли мої сини на фронт, а я по-стариковському дома лишився фронтові допомагати. Не сором мені перед дітками своїми. Допоміг я Червоній Армії непогано. Землі у мене тепер є 4 гектари, хліб теж є. В фонд Червоної Армії здав і собі лишив.

Кіньми я взимку рудстойку возив, щоб Донбас скоріше відбудувати.

Закінчили ми рудстойку, і якраз від сина лист одержав. Питає мене син Іван, як тут у нас клуб працює. Соромно мені стало, що клубу у нас справжнього нема. Взяв я сокиру у руки і пішов клуб ремонтувати.

Закінчили ремонт, в клубі кіно пустили і вечора почали влаштовувати.

Написав я про це синові і знову від нього листа чекаю. Коли одержую листа від командира тієї військової частини де мій Іван знаходиться.

Пише командир. Поздоровляю вас тов. Карп з нагородою сина, а далі:

«За зразкове виконання бойових завдань на фронті боротьби з німецькими загарбниками І проявлену мужність і хоробрість ваш син Іван Іванович Карп нагороджується орденом «Червона Зірка».

Заплакав я від радості, що не заплямував Іван сивини батьківської. Він добре б’є клятих німчурів. Певний я, що й другі сини мої не підкачають. А що до мене стосується, то я людина така, що треба для народу, те й роблю. Зараз баню в селі будую. Свою землю я вже засіяв. Буду врожай вирощувати, щоб допомогти державі і Червоній Армії.

Буду так працювати, щоб сини мої повернувшись з перемогою, сказали: «Спасибі батьку, ми відчували твоє піклування».

Карп Іван Іванович

село МЕНДИКІВЦІ.

 Газета Сокирянського райкому КП(б)У і районної Ради депутатів трудящих Чернівецької області «Оновлене життя», четвер, 12 квітня 1945 року.

Фото з газети «Оновлене життя» від 4 січня 1945 року.

 __________________________________

Примітка: село Мендиківці – нині, сусідня з Гвіздівцями, Олексіївка Сокирянського району Чернівецької області.

___________________________________

Публікація — 2013 рік

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар