admin on 11th Февраль 2010

Почалася Масляна (Масниця, Масниці, Масляниця, Маслєниця). Або, як це свято називають у Гвіздівцях і багатьох інших українських селах Північної Бессарабії — «Пущена». На Русі — це було перше у році велике свято слов’ян. Споконвічно Масляна — це буйне й розгульне свято зустрічі Сонця й заклинання природи напередодні весняної оранки.

У прадавніх східних слов’ян попередніком цього свята була Комоєдиця або Комоєдиці, яке  своїм завершенням припадало на весняне рівнодення (21 березня). Свято настання нового землеробського року знаменувався в східних слов’ян веселощами, розпаленням багать, змаганнями, іграми, катанням з гір, походами ряжених, кулачними боями, безперестанним ходінням у гості з рясними трапезами, спалюванням опудала Марени-Зими (Марена, або Морена — богиня царства мертвих і богиня родючості в давньослов’янських повір’ях), проводжаючи зиму й знищуючи разом з нею все погане, віджиле і непотрібне, привітали прихід Живи-Весни, що спускалася на землю зі Сварги — небесного царства богів.

Пізніше християнська церква боролася із цим святом, але так і змогла його перемогти, домігшись тільки лише виселення його за календарні строки Великого посту, що передує святкуванню Пасхи (Великодня).

Масляна — Пущена і в подальшому була самим веселим і гучним, самим розгульним святом. Саме звідси і йдуть приказки типу «Не життя, а Масляна» і т.п. Відзначали Масницю завжди з винятковим розмахом: ніде не було жодної людини, яка дозволила би собі відхилитися від участі в грищах. Свята чекали так сильно, що навіть починали зустрічати його завчасно. Уже із суботи попереднього тижня відзначали так звану «малу Масельничку», причому робили це своєрідно: діти бігали селом і збирали постоли, потім зустрічали тих, хто вертався з покупками з міста, і ставили запитання: «чи Везеш Масницю?», і якщо людина відповідала «ні», його били постолами.

У цей самий день з особливим азартом качалися з гір на санях, частіше на зледенілих рогожах, і це була аж ніяк не проста дитяча забава. Справа в тому, що існувало особливе повір’я: хто далі, у того буде більше щастя й багатства.

Остання неділя перед Масляною звалося «м’ясна неділя». У українців Північної Бессарабії — «Пущена неділя». Звичайно в цей день наносили візити найближчим родичам, друзям, сусідам і запрошували в гості.

Масляна завжди славилася млинцями, особливо їхньою кількістю. «Млинець не клин — живіт не розколе», «Млинці черева не псують», — пам’ятаючи про ці приказки, звичайно з’їдали величезну кількість млинців. Найчастіше масляничні млинці пеклися з гречаного борошна, рідше — із пшеничного. Перший спечений млинець ніколи не з’їдали, а клали на слухове вікно — «для батьків». Іноді його віддавали жебрачкам і мандрівникам — щоб вони пом’янули всіх покійних.

Також, щоб закликати весну, випікали з тесту «жайворонків» і «куликів».

Кожен день масляного тижня мав свою назву:

— понеділок — «зустріч»,

— вівторок — «заїгриш»,

— середа — «ласуня»,

— четвер — «розгул»,

— п’ятниця — «тещині вечірки»,

— субота — «золовкини посиденьки»,

— неділя — «прощений день», «проводи Масниці».

Весь тиждень іменувався «чесним, широким, веселим». Сама назва «Свята Масляна» з’явилася тому, що в цей тиждень їли дуже багато масленої їжі.

Багато масляничних звичаїв були спрямовані на те, щоб прискорити весілля. Неодружені хлопці робили обряд «виборонювання дівок»: тягали борону уздовж будинків. Вважалося, що це допоможе дівкам скоріше вийти заміж. Велика увага під час Масляної приділялося молодятам. Вони брали участь у найрізноманітніших ритуалах. Наприклад, витягнуть ранком молодого чоловіка і зариють його в сніг; а від дружини вимагають, щоб вона викупила свого чоловіка млинцями і різноманітними частуваннями. Після цього просять, щоб молоді цілувалися стільки, скільки захочуть присутні.

В останні дні Масляної вся увага була звернена вже на ляльку із соломи, що наряджали в каптан, шапку, підперізували, взували в постоли, саджали у великі сани, на яких прямували ряджені. У неділю опудало Масниці (як образ Мари-Марени) спалювали на пагорку біля села — з жартами й вигуками. Шукали високе місце для того, щоб земний вогонь якнайшвидше змішався з вогнем небесним і наступило довгоочікуване весняне пробудження природи. Як правило, над опудалом глумилися й обсипали його лайкою: тим самим проганяли злій, ворожий людині початок року — зиму, яка персоніфікує смерть. Лайка — також своєрідний оберіг, захист від нечистої сили. Але тоді не було ще тої лайки, яка притаманна народу сьогодні, та яка прийшла до нас разом з монголо-татарським нашестям. Лайка древніх слов’ян була значно лагіднішою.

Завершувалася Пущена — Масляна прощеною неділею: люди просили друг у друга прощення.

О. Видиш

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Пущена — Масляна”

  1. Дорогий авторе!
    Чи варто тужитися — перекладати з московської та тулити із московського звичаю на наш, український, кшталт цілковите чуже нам свято? НІКОЛИ українці-русичи не посміли б отожнити Священне Коло — Сонце — із тривіяльним млинцем, себто — «бліном».
    Маслєніца — це суто північно-східна профанація Звичаю України-Руси.
    Якщо бажаєте — ось стаття Василя Скуратівського, який описав саме українскьі звичаї, а не подані Вами, вибачте, «провади русская зіми».
    http://www.ukrlit.vn.ua/habits/2n95d.html
    Вибачте, сплутав посилання – ось, будь ласка: http://www.hllab.dp.ua/Store/texts/kult01.htm

  2. А чому Вам давньоруські млинці подобаються менше, ніж китайсько-турецька (за походженням) страва — вареники (виходячи з зазначеного у статті Скуратівського)? Хоча, про смаки не сперечаються. Вареники спочатку виготовлялися як м’ясна страва у Китаї (напряму від них пішли пельмені), звідти вони попали до Середньої Азії, Туреччини (страва дюш-вара). А вже з Туреччини — до українців. Українці урізноманітнили страву (з вишнею, сиром, капустою, а в післяколумбові часи — з картоплею). Та відбулося це вже за часів християнства. Оскільки масляна — свято язичницьке, про вареники тоді ще не йшлося і вони від початку ні як не могли бути основною обрядовою стравою язичницького свята — Масляної (Комоєдиці), як про те пише Скуратовський.
    А млинці колись робили з гречаної, житньої та пшеничної муки (як згодом і вареники), тобто вона походила з рослин, які дуже поважали давні слов’яни і нічого не було поганого в ототожнюванні млинця з сонячним диском. Символізм взагалі був дуже притаманним для давніх слов’ян.
    А стаття Скуратівівського в цілому написана досить вірно, а про вареники — це вже сучасне припущення на догоду часу, за принципом — «хай — не правда, але ж, аби не як у них». Як ми вже зазначали, у прадавніх слов»ян їх аж ні як не могли їсти.
    Крім того, хочу зауважити, що до російських текстів ця стаття не має відношення. Може Вам не відомо, що таке постоли (про які, зокрема зазначено у статті), але це так само не відомо і росіянам. Не забувайте, що русічі ні коли не були однообрядовими. Так само і українці. На Україні (як і у Давній Русі) всюди були свої власні обряди, як навіть і вірування. Про це ж і Скуратовський пише.

Залишити коментар