admin on 2nd Март 2012

Ну добре, Євросоюз так Євросоюз. ОК. Резолюція ЄС по Україні, що прийняли на минулому тижні, хоч і повна всяких бридких натяків, прямих доган, твердого шантажу й зарозумілих вказівок, все ж таки, на думку єврооптимістів, дає нам виразні і ясні перспективи членства, і не пізніше, ніж у третьому тисячолітті. Народ начебто того, сам вже туди пасіонарно хоче, деякі готові прямо таки задерши штани — хоч опудалом, хоч тушкою. Що залишається нам, не охопленим радістю, не свідомим того, що це – забийся, як потрібно Україні? Смиренно погодитися і з різним ступенем наснаги крокувати з усіма в ногу. Раз-два, правою…

От і я. Що ж, як же, де ж, чому ж? Я як усі! Зрештою, не в Африку ж кличуть, не в Антарктиду. А в милу моєму серцю розкішну Європу. Я тільки хочу відповіді одержати від свідомих того, що Україні забийся, як треба туди вступити, на свої питання — незрілі й недоречні в загальному консенсусі радощів.

Я запитати хочу — ми туди як хто прагнемо? Як Німеччина або як Греція? Не про владу запитую, не про олігархів. Тут все ясно. А от ми з вами, прості, пересічні громадяни, — ми з якими мріями туди рвемося? Як взагалі уявляємо собі життя в Євросоюзі?

Європа — вона ж різна. Можна як німці — орати завзято, скрупульозно виконувати закони й навіть самі малозначні правила, чесно платити всі податки до копійки, навіть не згадуючи про найменші відхилення, погоджуватися терпіти й працювати аж до 70 років… А можна — як греки. Тобто, пів дня спати, тому що спека й сієста, а інші пів дня ні хитко ні хутко, у міру сил і скромних трудових потреб працювати без зайвої напруги, раз у раз відволікаючись на чашечку кави й бла-бла-бла із сусідами. Одержувати при цьому до 4 тис. євро на місяць, якщо ти на держслужбі, і мати масу всіляких соціальних пільг і привілеїв. Наприклад, допомогу з безробіття, розмір якої, Боже упаси, щоб підштовхував тебе до активного пошуку їжі.

Ще можна мріяти вступити в Європу як, скажемо, біженці. Щоб взагалі одержувати задурно цілком жирні соціальні подарунки у вигляді допомоги на себе й дітей, продуктові картки, цілком пристойне житло й масу інших радостей. І щоб вимагати їх усе більше й солодше. А якщо не дають, то перевертати й підпалювати чужі авто й громити вітрини магазинів.

Упевнений, що ви й без моєї підказки відповістите на риторичне запитання — який спосіб життя ближче серцю маленького українця. Саме так — грецький, томно й ніжно, як у біблійному Едемі, повному оливок, апельсинів, молока й меду, уявляють собі наше майбутнє життя в ЄС майже всі наші наївні мрійники. А решту надихає скромний, але гідний комфорт біженців… Або ви думаєте, що все ж таки німецький приклад гріє уяву земляків? Ну, без образ?

Може бути, ми з вами маримо про те, щоб нікому ніколи нічого, і щоб нам так само? У сенсі — без презентиків, подаруночків, хабарчиків і відкатиків? Без щонайменших хабариків за лікарняний аркуш, за прохід позачергово, за кращу оцінку в університеті, за медаль у школі? Проживання в Європі вимагає саме суворої відмови від усього цього. Тобто, навіть не вимагає, а за замовчуванням припускає. Або, скажемо, така європейська приємність — ви можете на сайті муніципалітету все довідатися про будь-яке підприємство буквально за одну хвилину. І про власників довідатися, і про обсяг інвестицій, і про кількість прибутку, і про суму сплачених податків. Скажіть, дрібні й середні підприємці, — ви готові? Працівники транспорту, а ви? Там народ їздить суворо по квитках в автобусах і з лічильниками у таксі, ніякий неврахованої готівки, все прозоро й податками обкладено. І ніяких драндулетів обдертих, більше схожих на твариновози, ніж на автобуси. Ну, як?

От я обома руками «за», щоб так і було, а ви? Щоб, виходить, зарплату своїм працівникам буржуї виплачували по повній програмі й по-білому й щоб боялися злих і причепливих профспілок. Підтримуємо?

Або от ще мила штучка. Якщо ваш синок або доця, не приведи Господь, попадуться за кермом у нетверезому виді, або, скажемо, поб’ються на дискотеці, будуть затримані із травичкою — ви як, згодні, щоб штраф і ганьба на всю округу? Або все ж таки відмазати, домовитися, порішати, передзвонити, віддячити? Ах, це, кажете, не корупція, а так, кіт начихав? А в Європі от вважають навпаки. І з дорожнім інспектором не домовитися, і в університеті заліковку не купите.

Якщо в Європі ваш цуцик купку поклав, а ви її акуратно на совочок не зібрали й у спеціально встановлену урну не викинули, то будьте ласкаві — від 300 євро штраф. І навіть не мрійте проігнорувати.

Та й самі ви обгорточку від морозива не зможете кинути, недопалок навіть, і той — ні-ні. Тому що покарання твердо і невідворотно наздожене в ту ж мить. Ну, або завтра, тому що відеоспостереження майже повсюдне, а якщо камера не побачить, то сусід неодмінно стукне.

Ще раз — особисто я привітаю цілком такий спосіб життя, але зрозуміти хочу — а всі інші то привітають?

Якщо залишити цей гультяйський і навіть десь юродивий тон — я хочу просто зрозуміти, ми плануємо йти в цивілізовану Європу як дорослі люди? Ми чітко усвідомлюємо, що це означає повний й безкомпромісний злам у свідомості й поведінці нашій, поки що цілком, тобто ледве більш, ніж на 100%, азіатській?

Моя знайома дама, жінка мрійлива до здивування, хоча й вважає себе мозком нації, почувши про прийняту ЄС резолюцію по Україні, відчула прямо-таки небувалий підйом настрою. Нарешті-те, сказала вона, нас позбавлять від корупції, налагодять нам судову систему та інші державні інститути. Домовилася в ражі практично до того, що добре б окупаційний режим в Україні встановити, щоб нас, як дітей малих, навчили жити в Європі за цивілізованими правилами. Відіжгла на заздрість!

Себе, тим часом, дама щиро вважає полум’яною патріоткою, готовою за незалежність країни й життя віддати. А от, мабуть дивися, ти: «лягли й просють». Приходьте, варяги, княжте й володійте нами. До речі, саме самі розпачливі патріоти, самі полум’яні українофіли, самі агресивні націоналісти голосніше всіх кличуть нам імпортних вихователів. От такий суверенітет…

У телевізійних студіях наші співгромадяни дружно голосують за те, що Європа має право нам, таким незалежним, вказувати. А якщо не виконаємо?

Я от не можу собі уявити, як європейці можуть побороти нашу корупцію, налаштувати судову систему й навчити нас не гадити повз урну. Як? Що, бити будуть? У кут ставити? Солодкого позбавляти? Не бомбити ж? Якщо ми самі дружно того не схочемо, а, навпроти, цілком розділяємо й любимо власну азіатчину? Свою лінь, неакуратність, презирство до правил, зневагу одне до одного, схильність вирішувати все виключно корупційним шляхом? Або вони винесуть нам мозки й вставлять чипи? Або суддів на осиках повісять, а нових завезуть?

Моя родичка тільки що побувала в Ризі й Таллінні. Запитую — на якій мові спілкувалася. Відповідь — звичайно, на російській, його там усі знають. Треба ж, а років 15 назад дружно забули й не розуміли в упор. Тепер от згадали, а деякі малосвідомі навіть ностальгують. Кажуть, а ми не думали, що буде так важко в ЕС…. От, у кризу економіка сильно впала, сильніше всіх інших членів ЄС, та й до чи кризи не вся молодь виїхала в стару Європу на заробітки. Не на самі жирні місця, як ви розумієте. Так це прибалти, народ нордичний, до порядку більш-менш привчений. Переказувати, що вони там про минуле життя зі смутком згадують, не буду. Тому що скажете: «заказуха, автор пише під диктування ФСБ» та інші високомудрі коментарі, які неодмінно впадуть на мою бідну голову…

У Європі, добродії, добре. Чудово! Найбагатший край Землі. Але ананаси на ялинках не ростуть, і вино із кранів не хльостає. Важка праця, чесні податки, тверде виконання законів і правил і навіть, пробачте мене, не винуватая я — самообмеження. Інакше — Греція, дефолт, погроза єврозоні. Але ж Україна за кількістю населення — це рівно 4 (чотири) Греції. Як думаєте, світить нам сієста й дармові радості?

P.S. Пишу на цю тему я не вперше й навіть охоче приймаю докори начебто того, що скільки можна про одне й те саме? Скільки потрібно, добродії, стільки й можна. Повторення — ненька навчання. А нам, мрійникам інфантильним, повторювати й повторювати.

P.P.S. Ну, і якщо зовсім вже чесно. Чудес, добродії, не буває. Європі, що переживає найжорстокішу економічну, соціальну і світоглядну кризу за останні десятиліття; Європі, що стоїть на грані розпаду всієї єврозони, Україна реально потрібна лише для окремих моментів: для протистояння Росії, для збуту на нашому неосяжному й невибагливому ринку власного неліквіду, для ввозу токсичних відходів. У перспективі — можливо, для освоєння наших родючих чорноземів.

Так чи не краще нам самим цивілізуватися потихеньку? Що ж ми — гірше інших?

Нюра Н. Берг, спеціально для «Полеміки»

Мітки: , , , , , , , , , , , , ,

6 комментариев к “Кличемо варягів правити нами?”

  1. Перепрошую, але пані авторка нич ся не розуміє, в тому, що потрібно українцям, чи не хоче розуміти або одночасно. Не виконувати вимоги Європейської Унії звісно можна, ми ж бо суверенні, але кому від того невиконання гірше, — ЄУ? Вони від того не постраждають, це нагадує, знаєте, — піду назло ворогам свою хату спалю, бо прибрати на подвір»ї попросили 🙂

  2. Щось я не бачу у статті, щоб автор закликала не виконувати вимоги ЄС, як то пише попередній коментатор. Вона про це взагалі не пише. Вона навпаки пише, що потрібно у себе самих робити європейський лад і що то повинні ми самі робити, а не чикати, коли нас прийме до себе новий господар і зробить нам все добре. Тим більше, що вони нас і не відьмуть до себе — не до того їм та і не потрібні ми — такі європейцям. Я, особисто, вважаю, що все написано дуже вірно і наш український менталітет дуже вірно описаний

  3. Jessy: та чого ж не візьмуть? Візьмуть Україну до ЄС, коли більшість українців повиздихає. От лишиться 10-15 мільйонів, тоді і візьмуть. Та це мабуть не довго залишилося чикати… Адже територія, земля та інші ресурси мають велике значення

  4. так, так, а в Україні заборона мати більше однієї дитини, адміне, припиніть жувати цю безтолкову жуйку

  5. wehr, ну все ж таки ми самі будемо вирішувати, що жувати, а що писати. А по суті: ви як завжди — аби щось написати, а там, якщо хтось прочитає, то хай думає, що воно має якесь відношення до теми. При чому тут заборона-незаборона? Хоча може вам так легше – закрити очі та не думати про це? Та саме це є дійсно безтолковим підходом до проблеми вимирання населення в Україні, яка є занадто реальною проблемою і без усіляких заборон.
    Наприклад, в нашому краї, протягом років 20-ти повністю повимирає від ракових захворювань населення цілих сіл, насамперед тих, де садівництво є найбільш розвинутою галузью і де великі сади прямо в селах — хоча б внаслідок застосування в садах сучасних потужних оприскувальних апаратів. При чому, це процес, скоріш за все, вже не відворотний, адже людей (всіх підряд), разом з комахами, ними вже 3 роки суцільно обробляють хімікатами по 18-20 разів на рік. Та це проблема не лише нашого краю, просто у нас це більш загострено. А про хімізацію продовольства в цілому про Україні вже і казати годі: якісних, екологічно чистих продуктів майже взагалі не має, та це телебаченням дійсно жувано-пережувано… І це тільки 2 проблеми з багатьох. Ми запустили процес самознищення і щось не видко ні чого, що його може зупинити

  6. а українцям взагалі притаманно під виглядом незалежності шукати кращого господаря над собою. При цьому бажано, щоб він більше давав, менше брав з нас і не заважав красти. Це у нас здавна у крові

Залишити коментар