Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй , певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде…
Ліна Костенко
Мітки: археологія, Бессарабія, Буковина, вірші, волость, Гваздауци, Гвіздівці, Гвоздівці, Гвоздовцы, Гвоздоуць, географія, груша, дослідження, зима, історія, краєзнавство, Ліна Костенко, минуле, Молдова, область, Північна, повіт, Подністров'я, район, Секурянська, Секурянський, село, сніг, Сокирянський, Сокирянщина, спомини, СРСР, сучасність, тин, Україна, УРСР, хата, Хотинський, Чернівецька
Залишити коментар