admin on 10th Октябрь 2011

«Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць» (Ліна Костенко)

Без сумніву, основним деревом гвіздовецького лісу й інших великих лісових масивів Сокирянщини є дуб. Могутнє дерево є воістину символом — сили, моці, спокою. Про це гарне й могутнє дерево й буде наша сьогоднішня розповідь.

Дуб відноситься до роду листопадних дерев, але зустрічається й у вигляді чагарників, сімейства букових. Листи чергові, прості, перистороздільні, лопатеві, зубчасті, іноді суцільнокрайні. Квітки дрібні, непоказні, одностатеві, однодомні; тичинкові — у довгих звисаючих сережках, маточкові — одиночні або по декілька, сидячі або на квітконіжці. Дубовий плід — добре всім відомий жолудь, власне, — горіх. Однонасінний жолудь частково укладений у чашовидну дерев’янисту плюску. Жолуді ростуть по 1 — 3 шт. на плодоніжці.

Дуб росте повільно, приблизно до 80-ти років сильніше росте у висоту, у більш пізньому віці — у товщину. Звичайно утворює глибоку стрижневу кореневу систему, дає рясну поросль від пня. У перші 5 — 7 років дуб росте повільно, у віці 8 — 10 років приріст у висоту збільшується до 50 см. на рік, а за наявності підгону й сприятливих ґрунтових умов (глибокі родючі свіжі ґрунти) — до 1 — 1,5 метрів на рік.

Дорога Сокиряни — Гвіздівці: і з лівого і з правого боків, і попереду — в основному, дуби

Стовбур у перші роки нерівний, багатий сплячими бруньками, при виставлянні його на світло або при сильному затіненні покривається численними водяними пагонами. При затіненні збоку росте досить швидко, але вимагає гарного освітлення зверху. Живе від 400 до 1000 років. Окремі екземпляри можуть прожити й до 1500 — 2000 років. Уявіть собі, що ми можемо побачити дерево, яке росло в часи Древньої Русі й навіть раніше.

 

Плодоносити дуб починає у віці від 15 до 60-ти років, рясно плодоносить кожні 4-8 років, на відкритих місцях плодоносить раніше, ніж у більш густих насадженнях. Світлолюбний. Деякі види засухостійкі, досить зимостійкі й мало вимогливі до ґрунтів. Розмножується рослина переважно жолудями й рясно відновляється поросллю від пня. Для посіву використовують жолуді, зібрані в той самий рік, тому що вони швидко втрачають схожість.

Близько 450 видів дуба виростає в помірному, субтропічному й тропічному поясах Північної півкулі нашої планети. На території колишнього СРСР налічується 20 (за іншим даними, 11) дикоростучих видів у Європейській частині, на Далекому Сході й на Кавказі. У північній частині ареалу росте по долинах рік, південніше виходить на вододіли й утворить змішані ліси з ялиною, а на півдні ареалу — чисті діброви; у степовій зоні зустрічається по ярах і балкам. Дуб — одна з основних лісостворюючих порід широколистяних лісів України, Молдови та Росії.

Найбільше значення в лісовому господарстві держав колишнього Союзу має дуб черешчатий, або літній (Quercus robur). Саме цей вид, в основному росте в лісах біля нашого села й по всій Сокирянщині. Дуб черешчатий — дерево висотою до 40 — 50 метрів і діаметром 1 — 1,5 м. Листя продовгувато зворотньо-яйцеподібні, з 5-7 парами коротких лопат, на черешках довжиною до 1 см.

Деревина дуба має високу міцність, твердістю, довговічністю й гарною текстурою (малюнком на розрізі). Використовується в кораблебудуванні, для будівництва підводних споруджень, тому що не піддається гниттю; застосовується у вагонобудуванні, у меблевому, столярному, бондарному виробництві, будівництві будинків та інш. Склад деревини характеризується, насамперед, великим змістом дубильних речовин; у молодій корі їх до 20%; у корі є елагова й галова органічні кислоти, флавоноїди, у листах — пігменти кверцитрін і кверцетін, аскорбінова кислота, пентозани, дубильні речовини (у листових галлах їх до 30 %). У жолудях міститься до 40 % крохмалю, до 5 % жирної олії, білки, таніди, вуглеводи, завдяки чому жолуді є гарним кормом для диких і свійських тварин. Дубильні речовини (таніди) використовуються для дублення шкір.

Жолуді йдуть на виготовлення кавового сурогату й на корм для свиней і деяких інших сільськогосподарських тварин.

ці 2 велетні в окружності мають 475 і 495 см.

Висушену кору молодих гілок і тонких стовбурів дуба черешчатого застосовують як в’яжучий засіб у вигляді водного відвару для полоскання при запальних процесах порожнини рота, зева, ковтки, а також для примочок при лікуванні опіків, обмороженнях, надмірній пітливості, для обмивання гнійних ран, полоскання порожнини рота й горла (щоб усунути неприємний запах з рота, при запаленнях), для виведення мозолів. Настій дубової кори ефективний при лікуванні гінекологічних і шлунково-кишкових захворювань, виразки шлунку, хвороб печінки, щитовидної залози, рахіту, пієлонефриту.

Офіційна медицина визнає в’яжучи й протизапальні властивості кори дуба. Лікарі призначають також відвари зовнішньо — при гінгівіті, розпушенні ясен, стоматиті, ангіні (для полоскання порожнини рота й горла), для примочок при опіках і пролежнях — та усередину при отруєннях грибами, алкалоїдами або солями важких металів.

Археологічні знахідки в різних частинах світу дозволяють стверджувати, що жолуді були первісною їжею людини. Так розкопки Трипільських поселень у Кіровоградській області виявили, що п’ять тисячоріч тому назад хліб пекли з жолудів. У середні століття жолудеве борошно підмішували до житнього і пшеничного за його нестачею. Американські індіанці дотепер запасають і їдять жолуді, що за поживністю можна порівняти з ячменем.

5-тиметрової рулетки не вистачило. Всього — 525 см.

Дуб — дерево легендарне, з ним пов’язана безліч сказань, легенд, літературних творів. Т.Г. Шевченко, у силу особливого свого відношення саме до дубів, не лише зображував їх на задньому плані низки своїх малюнків і картин, але також створив цілу галерею робіт, цілком присвячених зображенню дуба. До образу дуба зверталися А.С. Пушкін, Тютчев, Фет багато інших поетів і письменники. Краса дуба знайшла своє відображення в латинській назві рослини: «Quercus» — об’єднання двох кельтських слів «quer» — гарний і «cuez» — дерево, разом виходить «гарне дерево».

Для багатьох народів дуб — священне дерево. У дуба, шанованого як царське дерево відбувалися найважливіші ритуали (жертвоприносини, суди, клятви й т.п.), улаштовувалися свята. В багатьох індоєвропейських традиціях дуби — небесні брами, через які божество може з’явитися перед людьми, житло бога або богів. Стародавні греки присвячували дуб богові сонця, науки й мистецтва Аполлонові. Дубовий вінок служив нагородою за військові подвиги, дубова гілка символізувала могутність. У біблійній традиції дуб (поряд з кедром) символ гордості й зарозумілості; у дуба стає царем Авімелах, під дубом сидить Саул, під дубом ховають Дебору, під дубом Іаків закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа (по деяких версіях християнського переказу хрест розп’яття був зроблений з дуба). Слов’яни (як і римляни) вважали, що дуб існував ще до створення світу. Пліній Старший теж вірив у це. Він писав: «…Дуби… не торкнуті століттями, одного віку з Всесвітом, вони вражають своєю майже безсмертної судьбою, як найбільше чудо світу».

Слов’яни вважали, що дуб опікує громовержець Перун, вони вирізали статуї Перуна неодмінно з дуба (його так і називали Перуново дерево). А перед вирізаним ідолом палили невгасимий «живий вогонь із дубового древня», здобутий тертям дубових паличок. Цей вогонь щорічно відновлявся у купальську ніч. Дубова палиця як знаряддя громовержця або сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Без дозволу волхвів ніхто не мав право зрубати дуб, ранити й псувати його, ламати гілки. Взагалі-те дуби з остраху прогнівати богів-громовержців, не рубали ні стародавні греки й римляни, ні древні германці. Можливо, тому й збереглися могутні представники дубового плем’я в наші дні.

У слов’янських легендах говориться, що на дубі ростуть золоті молодильні яблука, що дають безсмертя, золоті жолуді, русалки на гілках сидять, під коріннями його — скрині з коштовностями. На Русі дуб також виступав у ролі охоронця: з дубів створювали засіки — розкинуті на сотні верст ланцюги повалених дерев. Засіки стали великою перешкодою на шляху руху кінноти Батия, а через сторіччя — танкових німецьких дивізій.

На Сокирянщині й, зокрема — у Гвіздівцях, у старі часи також ставилися до дубів із чималою повагою. Особливо шанобливо ставилися до старих дерев, які старанно оберігали, ніколи не зрубували, а використовували виключно — як насінники, тобто збирали з них жолуді.

На наших фотографіях Ви бачите одні з останніх велетнів Високого лісу, яким не менш, як 500 — 600 років. Їх ще діди наших прадідів традиційно називали — «Столітніми». В обхваті їхня товщина — 425, 495 і 525 см. Ще не дуже давно у Воловому лісі росли ще декілька майже таких самих дубів (трохи молодші – років по 300 — 400), але тих древніх «титанів» зрубали при «плановій вирубці» лісу працівники сокирянського лісництва. Ці дуби пережили владу молдовських князів-господарів, турецьких фанаріотів, самих турків, пережили військові походи армій доброго десятка інших держав, пережили російську царську владу, революційний безлад, австрійську й румунську окупацію, радянську владу, але при українській «незалежності» не прожили й десяток років. На жаль: продажність, гнилість натури, втрата духовності, як ніколи раніше, властиві нашому часу й системі нашого життя. Правда слід зазначити, що серед мерзотників, що зрізали дерева не було гвіздовецьких жителів, капосна роль була відведена працівникам лісництва з Романківців і дехто з них при цьому злегка навіть постраждав від обурених жителів села. Та дерева — свідків історії це не врятувало…

О. Кучерявий

Д. Кучерявий

 

Фото: Т. Кучерява, Д. Кучерявий

 

 

Але досить – про сумне…

На завершення пропонуємо Вам віршик про дуб поетеси Лесі Вознюк: «Дуб-Рекордсмен»

У хатині по-під ліс

жив Семен, дуб поруч ріс.

Переконував Семен:

— Дуб мій — справжній рекордсмен:

захищає у жару

всю тутешню дітвору.

Прилаштовують гніздо

поміж віти галок сто,

а щороку у дуплі

білченята є малі.

Йдуть від дуба жолудці

на всі боки та кінці:

он діброва пишночуба —

діти рекордсмена-дуба.

Поросята й мами-свинки

люблять тут потерти спинки,

восени, в зимову днину

дуб годує їх родину.

То ж запитує Семен:

— Чим вам дуб не рекордсмен?

На верхній ілюстрації — картина Т.Г. Шевченка «Дуб» (1860 р.)

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Дуби”

  1. у нас в селі за переказами теж був цілий гай товстелезних дубів, але за революційного безвладдя 18-21 рр. їх вирізали

Залишити коментар