admin on 3rd Апрель 2012

В останні дні березня в Києві відбувся досить цікавий захід, що, просто не міг залишитися непоміченимі і в Україні й у Сербії, тому що йдеться про проведення об’єднаною сербською діаспорою в Україні й Росії заходів, присвячених 20-річчю створення товариства «Україна — Сербія». 30 березня цього року у стінах Центра української культури й мистецтв відбувся форум українсько-сербської дружби.

Але його формат вийшов далеко за межі культури й мистецтв двох братніх слов’янських народів, тому що, говорячи про дружбу України й Сербії, кожен із присутніх чесно й відкрито казав про зриму й незриму присутність ще однієї культури — російської. Адже все останнім часом, будь-яка подія в Сербії не проходила без участі української й російської сторони. Тої сторони, що і є основою наших старих і добрих відносин, заснованих у минулі сторіччя.

І невипадково, що першим стендом, який відкриває форум, була виставка сербської літератури, особливу увагу до якої приділили два патріоти Сербії в Україні — Борис Олійник і Георгій Крючков. Для непосвячених поясню — це саме ті два народних депутатів України, які в тривожні й трагічні дні «натовської» агресії проти Сербії, не тільки підтримали братній народ, але й виступили із гнівними викриттями агресорів і підтримали акцію російських миротворців по запобіганню знищення мирного сербського населення.

Весь слов’янський православний світ пам’ятає дні 23 — 29 березня 1999-го, коли ще союзна Югославія стала об’єктом повного знищення. Але не стільки ці події стали основним об’єктом обговорення, скільки самий факт зміцнення православної дружби стали головними темами доповідей і виступів.

Невеликий зал центру української культури й мистецтв не зміг умістити всіх бажаючих, адже, крім досить численної об’єднаної сербської діаспори в Росії й Україні, було багато бажаючих, особливо з боку студентства, що навчаються на сербськослов’янській кафедрі інституту філології Київського державного університету імені Тараса Шевченко.

Але організатори зуміли не лише знайти вихід з положення, але й забезпечити участь кожного на даному форумі. Дівчата змогли бути не тільки слухачами, але й самими активними учасниками, виконавши українські й сербські народні танці й пісні, які, були сприйняті й росіянами, і українцями, і сербами. Дуже цікавими, а з ним й важливими, були доповіді й виступи учасників форуму про єдність нашої духовності, основою якого є й наші культури, і мова Кирила й Методія, і, звичайно ж, святе православ’я.

Храми Балкан, храми слов’янського православ’я пам’ятають воїнів Росії, що віддавали свої життя за волю південнослов’янських народів, а імена, які знайомі в Росії й Україні й понині святі на землі Сербії. Багато говорилося й про те, як у страшні 20-ті роки минулого сторіччя, роки братовбивства в Росії, братня Сербія простягнула руку дружби своїм синам і дочкам, змушеним покинути Київ, Петроград, Москву, Одесу, Севастополь, Ростов й одержати нову батьківщину в Белграді, Новині-Саду, Бялой Церкви… Російська еміграція не тільки вижила, завдяки югославським братам сербам, македонцям, чорногорцям, але й збагатила культуру Сербії, про що й говорилося на культурно-слов’янському форумі. Багато років імена славних синів Росії були піддані забуттю на Батьківщині, але, тільки не в Югославії і її серці — Сербії, де пам’ятали ту роль і місце, що для культури Сербії принесли східні брати-слов’яни. «Російська еміграція в сербській культурі», «Доля російських емігрантів у Белграді», «Росія й Сербія»… — все це знайшло відбиття під час обговорень, міркувань, пояснень. Не було тільки суперечок на цю тему, тому що бути їх просто не могло.

Події останнього десятиліття не змогли остудити наших відносин, незважаючи на те, що лінія «урядової поведінки», не завжди збігається з народним волевиявленням. Саме так для цього й проходять народні форуми щоб правителі бачили, знали, почували й усвідомлювали волю братніх слов’янських народів.

Історія вчить — хто стріляє в минуле з рушниці, одержить артзалп завтра. А історія сучасна вчить нас, що в Україні й сьогодні живе серце й душа Сербії, ім’я якій – Слав’яносербський район Луганської області. Там у шахтарському краї ще з давніх століть живе частка Сербії, що існує й сьогодні в правнуках і правнучках тих, хто століттями боровся за свою волю.

От і стала Слов’яносербія, сербськоднепрівья й хомутівська Сербія новою Сербією в Україні, що і через століття не забуває своїх братів і сестер. Про цю історію ми не вправі забувати, та й не забудемо.

Захід почався з виступу сербських студентів духовної академії на чолі з отцем Деонісієм, молитвами й піснями. У своїх молитвах отець Деонісій помолився за всіх загиблих від натівської агресії.

Відкрив захід голова товариства, професор Павло Рудяков. Далі виступили академік Борис Олійник, президент Міжнародного об’єднання «Об’єднання сербів Евразії» Драган Станоєвіч, політик Георгій Гачків, заступник голови товариства «Україна-Сербія» Олександр Дудчак, отаман вірного козацтва Олексій Селиванов, заступник директора інституту країн СНД Денис Денісов, козачий полковник Маслов Леонід.

По публікації сайту «Об’єднана сербська діаспора Євразії»

Скорочений переклад на українську — сайту «Гвіздівці»

Мітки: , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Дні Сербії в Україні”

  1. розкажіть цю фігню про бідну нещасну Сербію слов»янам-братам хорватам і слов»янам-братам боснійцям, не забудьте також словенів
    і звісно македонців

Залишити коментар