Терор, що навалився в 1918-1919 рр. на населення Бессарабії з боку військ й поліції Румунії, православної держави, створеної в 1859 р. за вирішальної участі російської дипломатії, притім союзної, восени 1916 р. урятованої росіянами від військового розгрому, став несподіванкою не лише для бессарабців, але й для керівництва Радянської Росії.
Звідки ж з’явилася ненависть до селян і робочих Бессарабії у жандармів і солдатів — вихідців зі злиденних румунських селян? Чому румунські солдати й офіцери, жандарми й функціонери поліції грабували, катували й убивали бессарабців незалежно від їхнього соціального стану й національної приналежності? У роки Другої світової війни жорстокість терору, розгорнутого румунськими окупантами в Молдавії й на Україні, знову перевершила все, чого очікували сучасники від румунської армії й поліції, — навіть зважаючи на те, що вони творили в Бессарабії в 1918-1940 рр. Очевидно, у політики Бухареста, проведеної на окупованих територіях, була ідеологічна основа, сприйнята широкими колами населення Румунії. У чому ж суть державної ідеології Румунського королівства?
Державна ідеологія Румунії, румунізм, сформульована в першій половині XIX століття в Трансільванії, у зоні гострих міжетнічних і релігійних суперечностей, споконвічно служила міжнаціональному розмежуванню. Ядром історичної концепції румунізму є положення про спільність походження, мови й історичних доль валахів і молдаван. На всі відомі в історії східнороманські етноси — молдаван, валахів (мунтян), аромунів ( куцо-влахів), мегленитів, істріотів, далматинців — адепти румунізму поширюють етнонім «румуни», що виник лише в XIX сторіччі. Тому румунізм не був розрахований на повагу культурної самобутності молдаван, що живуть до сходу від Карпат.
Антімолдавізм інтелектуальної еліти Румунії мав соціальні коріння. В Об’єднаній державі Валахії й Молдавії культурне домінування олтянського субетносу, що проживає на захід від річки Олт між Дунаєм і Карпатами, забезпечувало його бюрократії перевагу в економічному й політичному житті країни. Румунізм був покликаний обґрунтувати соціальну маргінализацію інших етнокультурних співтовариств Румунії й нав’язування їм культурних стандартів Олтенії. Але молдавани володіли територіальністю, історичною пам’яттю, молдавськими культурними традиціями, з якими, як свідчить творчість Алеку Руссо, Іона Крянге, Богдана Петрічейку Хашдеу, Іліє Богдана й багатьох інших письменників і істориків, розставатися не бажали. Тому в правлячих колах Румунії споконвічно затвердився дух антімолдавізму.
25 листопада 1866 р., коли молдаванин Михайло Когелнічану, один із творців «Об’єднання» і колишній глава уряду Об’єднаної держави Валахії й Молдавії, згадав у парламенті про присутність у залі депутатів-молдаван, мунтяни (валахі) грубо обірвали його вигуками: «Ми всі румуни, немає молдаван». Cаме по собі ім’я Молдавії мунтяни заміняли евфемізмом «Партя дінколо де Мілков» («Частина [країни] по ту сторону [ріки] Мілков»). До кінця ХIХ ст. у Пруто-Карпатській Молдові молдавський етнокультурний «партикуляризм», позбавлений національно-державної перспективи, руминізаторам вдалося перебороти.
Відношення правлячих кіл Румунії до молдаван і інших етносів Бессарабії сформулював румунський маршал і глава уряду (1918 р.) Олександру Аверєску: «Хочемо Бессарабію без бессарабців». Історик Н. Іорга, якому також приписують авторство цієї фрази, подібним чином визначив відношення Румунської держави до угорців і інших національних співтовариств Румунії — євреїв, росіян, українців, болгар, гагаузів.
У Бессарабії 1918-1940 рр. румунські війська й поліція поводилися як у завойованій, але не скореній країні: без суду й слідства розстрілювали неугодних, били й грабували населення. На відміну від інших провінцій Румунії, у Бессарабії протягом усього періоду окупації зберігався надзвичайний стан, а каральні служби застосовували катування й тортури. Письменник і відомий політик Румунії молдаванин Костянтин Стєрє визначав румунську політику в Бессарабії як «нещадну війну проти самої мирної румунської провінції».
Розкрив К. Стєрє й неспроможність концепції «антибільшовизму» при спробах виправдати румунську політику в Бессарабії. «Будь-який прояв невдоволення, будь-яка спроба домогтися справедливості, будь-який протест, навіть будь-яка скарга, — викривав він в 1930 р., — знаходили коротку, але всеосяжну відповідь: більшовики! Кожний бессарабець, від дитини в колисці до старого на порозі могили, живе сьогодні під постійною загрозою бути оголошеним «більшовиком» для зручності «культуртрегерів» і носіїв [румунської] державної ідеї».
Декларативно прилічивши молдаван до категорії «румунів», офіційний Бухарест відмовив їм навіть у статусі другого за значенням етносу країни. Таким, при всієї конфліктності румуно-мадярських відносин, були трансільванські угорці, що володіли традиціями легальної політичної боротьби й підтримкою угорської дипломатії.
Позбавляючи молдавський народ суб’ектности, окупанти скасували в 1918 р. Молдавську Демократичну Республіку, засновану в грудні 1917 р. Молдаванам не було залишено можливості привселюдно підкреслювати будь-які свої культурні особливості, оскільки жодна з них не була гідна поваги з погляду домінуючої румунської культури. З 1 січня 1919 р. був заборонений молдавське кириличне письмо. Мова молдаван, що уникла реформування за стандартами Трансільванської лінгвістичної школи, румунські влади оголосили «мужицьким», відсталим, «зіпсованим румунським» і спробували вилучити з обігу лінгвоним «лімба молдовеняске» («молдавська мова»). І нарешті, неіснуючою була оголошена сама молдавська нація. Молдаван стали йменувати «румунами», або — оскільки від молдавської ідентичності вони відмовлятися не поспішали, а їх етнокультурні відмінності від жителів, властиво Румунії, були очевидні, — «бессарабськими румунами».
Антімолдавський шовінізм породив у середовищі румунських функціонерів етнічні лайки: «Молдаванин — бичача голова», «бессарабська воша» та інші.
Національне відступництво, включаючи публічне визнання себе «румуном» і імітацію олтянської вимови, не забезпечувало молдаванам включення в категорію олтян і справжньої національної рівноправності. Вибір, поставлений перед молдаванами офіційним Бухарестом, був чіткий: відмова від молдавської ідентичності, від молдавської культурної традиції, примирення із принизливим статусом маргіналів румунської нації, визнання себе відсталою її частиною, — причому без шансів домогтися справжньої національної рівноправності. Або — захист молдавської мови, історичної пам’яті, молдавської національної свідомості.
Курс правлячих кіл Румунії на її перетворення в моноетнічну державу був несумісний із прихильністю молдаван молдавським національним цінностям. Молдавани не стали опорою румунської влади в справі румунізації Бессарабії. Фактором зімкнення молдаван з російськими й іншими національними співтовариствами Бессарабії стала їхня рівність у безправ’ї. За своїми соціально-політичними поглядами і поводженням робітники-молдавани нічим не відрізнялися від бессарабських робітників інших національностей. Селянство нехтувало румунську владу і її служителів, зберігало молдавську мову й молдавську національну свідомість, молдавський фольклор, традиції Молдавської церкви. Селяни й робітники-молдавани брали участь у Хотинському і Бендерському повстаннях, в інших масових виступах протесту.
Відповідно до румунського перепису 1930 р., молдавани й румуни становили 56% населення Бессарабії й тільки 31,5% жителів міст. Частка молдаван серед комуністів Бессарабії поступалася їхній частці серед населення області, але перевершувала відсоток серед городян. Якщо в Румунії в комуністичних організаціях переважали євреї й угорці, то в Бессарабській організації молдавани становили 40%, росіяни й українці — 35%, а євреї — 25% учасників. Молдавська інтелігенція вишукала легальну форму етнокультурного опору — рух бессарабських регіоналістів.
За публікацією “Terra.md”
Переклад сайту “Гвіздівці”.
Мітки: археологія, Бессарабія, Буковина, волость, Гваздауци, Гвіздівці, Гвоздівці, Гвоздовцы, Гвоздоуць, географія, дослідження, ідеологія, історія, краєзнавство, минуле, Молдавія, Молдова, область, Північна, повіт, Подністров'я, район, румунізм, Румунія, Секурянська, Секурянський, село, Сокирянський, Сокирянщина, СРСР, сучасність, Україна, УРСР, Хотинський, Чернівецька
Залишити коментар