Бессарабська губернія розташована між 45° 9′ і 48° 38′ півн. широти йBessarabia-1856 між 4°19’ західної та 00 8′ східної довготи від Пулкова, і займає крайній, південно-західний куточок Європейської Росії. Від прилягаючих до неї земель Бессарабія відділяється природними границями — водними, і тільки протягом деяких верст, поперек прутско-дністровського вододілу, проходить умовний кордон з Австрією. Рідко доводиться зустрічатися з таким разючим збігом кордонів адміністративних і природних, яке ми бачимо в Бессарабії. За вказівками Стрєльбицького, площа Бессарабії дорівнює 39,015 квадр. верстам або 4,064,052 десятинам.

Рельєф краю 

Бессарабія являє собою похилу поверхню, що поступово знижується від свого північно-західного краю в напрямку до Чорного моря. В окремих місцевостях картина рельєфу настільки різноманітна, що заслуговує докладного розгляду. Височини, що служать дністровсько-прутським вододілом, вступають у Бессарабію з Австрійської Буковини й спочатку йдуть у східному напрямку, перетворюючи поверхню Хотинського повіту в систему високих пагорбів, що відокремлюють від себе в бік Пруту низку другорядних височин. Цей район у цілому є найбільш високою частиною Бессарабії. Висота вододільної лінії ніде не опускається нижче 160 саженів і в середньому коливається між 170 і 200 саженів. Окремі висоти перевищують і ці розміри, а на схід від сс. Грозинці[i] й Бочкоуци лежить вища крапка Бессарабії, що досягає абсолютної висоти в 220 саж. над рівнем моря.

Вододіл ближче підходить до Дністра, круто спускаючись у його долину. Навпроти, припрутський схил більше пологий і весь порізаний недовгими долинами річок, що збігають у Прут. Головний ланцюг височин південніше м. Секурян розділяється на кілька ланцюгів нерівної висоти, що розходяться по різних напрямках, а саме: одна, звертаючи на П.-З., йде по правому березі ріки Чугур і підступає до долини Пруту. Інша, направляючись на П.-С., служить вододілом басейнів Дністра і його припливу — Реута. Третій ланцюг — дністровсько-прутський вододіл — від м. Секурян направляється прямо на південь, але незабаром, виділивши побічний ланцюг, що служить вододілом басейнів Реута й Куболти, повертає до південно-сходу. Висота головного хребта усе ще ніде не падає нижче 160 саженів.

Геологічні оголення 

Розглядаючи Бессарабію в геологічному відношенні, не можна не переконатися в тім, що вона колись була морським дном. Колишні мілини перетворилися в наносні піски; острови й підводні скелі стали пагорбами, а дно морське в багатьох місцях утворило солончаки й озера. Тоді-те, без сумніву, відкрилися: спочатку горбкувата частина північної й середньої Бессарабії, а потім і рівнини Буджака.

Наводимо тут короткий перелік геологічних оголень, що зустрічаються в Бессарабії:

1. Кристалічні породи — граніти, сієніти, кристалічні вапняки й сланці — зустрічаються лише в деяких місцях по окраїнах.

2. Силурійські відкладення цілком належать Дністру й зустрічаються від австрійського кордону до с. Сенатівка. Силур Бессарабії складається з: сланцюватих вапняків, сланців, і твердих, шаруватих, інколи сірих, інколи зеленувато-сірих кварцитів. До силурійських порід також відносяться і кругляки фосфориту, що зустрічаються в прилягаючій до Дністра частини Хотинського повіту.

3. Відкладення крейдової формації зустрічаються лише в північній частині губернії, по Пруту й особливо по Дністру. Складаються вони із крейдових мергелів, глауконітових пісків, піщаників і чистої крейди.

4. Величезний розвиток у Бессарабії мають третинні опади (міоцен, перехідний ярус і пліоцен). Складаються вони з пухких пісків, піщаників, вапнякових піщаників, різного виду вапняків, гіпсу, мергелів і глин.

5. Третинні утворення в Бессарабії прикриті пост-третинними — гравієм і нешаруватими глинами, що утворять вершини дністровських обривів, тоді як низинні рівнини вкриті більше новими відкладеннями, що поступово переходять у сучасні утворення.

Із сучасних геологічних явищ варто відзначити наступні, що зводяться до діяльності води й вітрів: обвали, зсуви, ріст ярів, відкладення стічних вод, морські відкладення й дюни. У багатьох місцевостях Бессарабії, особливо там, де ми зустрічаємося з оголеннями глин перехідного ярусу, що залягають під конгерієм — безперервною дією струмків і проникаючої вглиб атмосферної води, глини розм’якшуються, і шари, що лежать вище, втрачаючи опору, сповзають долілиць, створюючи зсуви.

Як і вся південна Росія, Бессарабія є класичною країною ярів, що служили первинною стадією утворення річкових долин. Тут — у наявності всі сприятливі умови для утворення й швидкого росту ярів: пухкий чорнозем, що налягає на піщані глини, хвилястість рельєфу, весняні повіддя, багато літніх злив і хижацьке винищування лісів. Шкода, заподіювана зростаючими ярами, страшенно велика. Варто тільки згадати про істотне скороченні в деяких місцевостях площі зручних земель, про розмив доріг, садів, іноді — руйнування будинків, щоб зрозуміти всю силу цієї руйнівної роботи. Якщо додати до цього, що, руйнуючи усе більше площі рівної поверхні, яри сприяють сильному зменшенню відносної кількості опадів, адже оголюючи шари, які лежать нижче, яри сприяють збіднінню й повному зникненню підземних джерел, і всім цим впливають на клімат і продуктивність країни, — то стане ясним, якою небезпекою загрожує поширення ярів, і як настійно необхідна боротьба з ними. Однак, ніяких заходів боротьби з ярами ми не вживаємо.

З корисних копалин назвемо: фосфорити, розроблювальні в хотинському повіті, гіпс, вапно й різні види вапняку. У соляних озерах чорноморського узбережжя добувають сіль.

Гідрографічний нарис

Як і багато в чому іншому, Бессарабія в гідрографічному відношенні має багато цікавих, оригінальних особливостей. Ріки Бессарабії багато в чому відрізняються від рівнинних рік Європейської Росії, — рік з повільним плином і з типовими весняними повіддями, дивними за своєю інтенсивністю. Тут зовсім не те: і Прут, і Дністер, випливаючи з високих Карпатських гір і пробігаючи порівняно недовгий шлях, — один до моря, інший — до Дунаю, — носять характер швидких гірських рік, особливо у верхньому своєму плині. Хоча і їм властиві весняні розливи залежно від танення снігів, однак, внаслідок порівняно незначної площі їхніх басейнів і повільного танення снігів у верхів’ях, ці розливи не так інтенсивні, як у інших російських рік. Карпатські гори, що не мають ні вічних снігів, ні льодовиків, все ж зберігають до самих жарких місяців значні маси снігу, танення яких є причиною характерних літніх паводків, що повторюються рік у рік, і іноді є дуже значними за багатоводністю й стрімкістю.

У деяких рисах, однак, і Прут, і Дністер схожі на інші південно-російські ріки. Так, у нижньому їхньому плині тягнуться великі плавні. Подібно Південному Бугові й Дніпрові, Дністер прориває гранітну гряду, створюючи пороги, а при усті Дністра ми зустрічаємося з утворенням, загальним для всіх південно-російських рік, — лиманом.

Частково або в цілому Бессарабії належать: дві значних ріки 1-го порядку (материнські — Дунай і Дністер, і трохи менш значні, а саме: Кундук або Когільник, Сарата, Хаджідер і Алкалія. Найбільше значення для Бессарабії, як по величині свого басейну в його межах, так і по довжині плину, безумовно має Дністер. Вплив Дністра на фізико-географічний характер Бессарабії досить різнобічний й сильний. Тому ми й почнемо з нього огляд річкових систем Бессарабії.

Дністер бере свій початок у Галичині — у Карпатських горах — у дер. Волча й, пройшовши 1,258 верст, впадає у лиман, що з’єднується двома гирлами із Чорним морем. Загальна довжина Дністра в межах Бессарабії, від с. Онут, на австрійському кордоні, до цареградського гирла дністровського лиману, з усіма вигинами русла, дорівнює 905 верстам. Річкова область Дністра займає площу в 64,460 кв. верст; з них на ліву частину доводиться 35,590 кв. верст, а на праву — 28,870 кв. в. З лівої сторони Дністер приймає в себе наступні припливи — в Австрії: Стрвенц, Згнила, Липа, Стрипа, Серет; у Росії: Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа, Ягорлик, Кучурган і багато інших, менш значних. Із правої сторони в Дністер упадають — в Австрії: Стрия, Свица, Лохмница, Бистриця; у Бессарабії: порубіжна ріка Онут, потім — Берест, Сурта, Кобильчени, Секуряни, Чорна, Рєут, Ікєл, Бик, Ботна.

Джерело Дністра лежить на висоті 280 саджені над рівнем моря. Середнє падіння Дністра на всьому протязі від джерела до устя дорівнює 0,2226 саж. на 1 версту плину, у той час, як середнє падіння Пруту дорівнює 0,5599 саж. на одну версту. Звичайно, середнє падіння рік не скрізь однаково й взагалі зменшується до устя. Розбивши частину Дністра, що входить у межі Бессарабії, приблизно на стоверстні ділянки, виведемо для кожного з них середнє падіння. Додамо при цьому, що середнє падіння між Онутом і цареградським гирлом лиману дорівнює 0,0674 сажня на 1 версту.

Середнє падіння, хоча, загалом, і знижується, але в окремих випадках і збільшується, незважаючи на наближення до устя. Так, на ділянці Нагоряни — Наславча середнє падіння перевершує на 0,0105 сажня те, що на ділянці, яка лежить вище по течії. Це пояснюється тим, що поздовжній профіль ріки не є пряма похила площина, а є ламана лінія з виступами й западинами. Виступи ці утворяться опорними крапками, тобто виходами на дні русла твердих гірських порід, що заважають руслу опуститися й наблизитися до виду прямої похилої площини. Взагалі, профіль ріки далеко не рівний, тому що буяє перекатами. Швидкість плину в Дністрі різна. У верхньому плині вона коливається між 4 — 6 верстами на годину, потім знижується до 2 — 3, а в нижньому плині навіть до 1 версти на годину. Кількість води, що протікає в середньому в рік Дністром, дорівнює 6,8 куб. кілометрів.

В окремі місяці кількість води, що протікає в Дністрі, є різною. Свого максимуму воно досягає в березні — 0,93 куб. км., а мінімуму у вересні — 0,36 куб. км. Таким чином, максимум усього в 2,5 рази більше, ніж мінімум, — ця різниця для ріки невелика й у цьому полягає зручність ріки, тому що води розподілені порівняно рівномірно по окремих місяцях. В 4 зимових місяці протікає, тобто непродуктивно губиться для судноплавства, усього лише 31%. всіх дністровських вод.

Що стосується окремих коливань вод у Дністрі, то вони залежать від повторюваності й інтенсивності паводків або прибулих вод, поява яких обумовлюється або таненням снігів, або випаданням дощів у річковій області. Паводки — явище на Дністрі постійне, отже часто один прибуток йде безпосередньо за іншим. У середньому, усього лише два тижні в році Дністер харчується винятково підземними водами. Загалом, паводки дають Дністру 94% всіх його вод, отже всього лише 6% виходить із ґрунтових запасів.

На Дністрі типовими є три паводки:

1) весняний, співпадаючий з льодоходом і сильно коливний залежно від того, чи є зима сніжною,

2) петрівський – який наприкінці червня або на початку липня повторюється рік у рік, внаслідок танення снігів, що збереглися із зими в карпатських ущелинах, і

3) спасовський — осінній, у повторенні якого вже немає такої правильності, як у попередніх. Загалом, кількість вод у Дністрі, порівняно рівномірно убуває від березня до вересня, а потім знову підвищується.

Що стосується тривалості стояння на Дністрі крижаного покриву, то вона дуже незначна, а в окремі роки Дністер іноді й зовсім не замерзає. Користуючись матеріалами, зібраними метеорологічною мережею Південно-Західної Росії, ми вивели середні числа замерзання й розкриття Дністра за період від 1892 по 1898 рік. Таким чином, ми бачимо, що в пункті найбільш тривалого стояння крижаного покриву — у Могильові — число днів з льодом дорівнює всього лише 84 дням, і звідси, наближаючись до устя, воно все падає, опускаючись у Маяках до 51.

Закінчивши, таким чином, розгляд характерних рис Дністра, перейдемо до природи його басейну. Випливаючи з Карпатських гір і спрямовуючись до далекого Чорного моря, Дністер проклав свою глибоку долину в дуже різноманітних геологічних породах, що заслуговують того, щоб на них більш детально зупинитися. Відповідно до вказівок Лохтіна, Дністер у межах Росії, за своїм характером, виразно ділиться на три ділянки. Будемо й ми дотримуватися такого розподілу, розглядаючи попутно й геологічну структуру берегів, і клімат, і флору, і фауну. Верхня ділянка, від кордону до с. Строїнці[ii], довжиною 360 верст, являє із себе швидку ріку гірського характеру, що протікає у вузькій і дуже звивистій долині. Ця частина найбільш оригінальна й гарна. Протікаючи в крутих, скелястих берегах, Дністер тут ізвивається, наче змія, на кожному кроці, розвертаючи перед очами нові картини, — одну гарніше іншої. Те ви бачите перед собою зовсім стрімку скелю з гарних нашарувань глинистого сланцю, те — крутий вапняковий схил, вкритий густою хащею низькорослого лісу, що складається з різноманітних деревних порід і оголошується тисячами голосів пернатого хору. Вузенькою стрічкою примхливо в’ється по узбережжю (в оригіналі – «по бєчьовнику») дорога — прекрасне природне шосе. От із води здіймається величезний камінь, довжиною до 10 саженів, а от і острів, всім зарослим верболозом, бузиною й іншими деревами, у тіні яких притулилися кущі ожини. Зустрічаються часто прекрасні оголення гірських порід, що налягають одне на одне (силурійської, крейдової, третинної формації), причому рельєфно виступає їхня спайна поверхня. Про одне з подібних оголень, а саме — про породи, варто згадати докладніше. Нижче міста Ямполя, з-під потужної товщі кварцитового піщанику, виступає гранітна й сієнітна гряда й, перетинаючи Дністер, ховається під породами протилежного берега, що налягають. Величезні брили м’ясо-червоного кольору, від польового шпату, що місьтьбся в них, виступають із води, перепиняючи русло й залишаючи неширокий фарватер. Слідом за породами через поворот виступає друга гряда — Кладки, або, як вдало назвав її народ, — «Череда». Дійсно, ця гряда видали разюче схожі на череду, що розташувалася на відпочинок.

В описаній частині Дністра ми вже зустрічаємося з більшою розмаїтістю клімату. Так, у хотинському повіті Дністер перетинається річною ізотермою +80, а в Сороках середня річна температура підвищується вже до +9,4°. Взагалі, треба відзначити, що глибока долина Дністра значно тепліша, ніж навколишні її піднесені, відкриті місцевості. Що стосується кількості опадів, що випадають у рік, то воно поступово падає з наближенням до моря. Так, наприклад, за рік випадає опадів: у Перебийківцях (хот. пов.) — 532,5 мілім., а в Сороках усього лише 415,4 мілім.

Різниця в кліматі не могла не відбитися на розмаїтості флори. Так, в Австрії Дністер проходить послідовно області: альпійської флори, хвойних і, нарешті, листяних лісів. У хотинському повіті вздовж Дністра розповсюджені бук і зустрічається береза, а далі до півдня, починається область вільного й повного визрівання винограду. Дністровська долина воістину може бути названа садом Бессарабії, і, однак, зустрічається тут ще багато вільних земель, що очікують черги, коли й вони будуть повиті гірляндами виноградної лози й увінчані тінистими кронами дерев, обтяжених плодами.

Не один лише благодатний клімат, не одна лише розкішна буйна флора роблять Дністер коштовним скарбом, не кажучи вже про зручність його, як дешевого шляху для збуту наших добутків. Дністер також багатий рибою й за числом видів, і за їхньою якістю. Вже однією своєю стерляддю Дністер може похвастати перед іншими південно-руськими ріками. Усього в Дністрі зустрічається до 65 видів, з яких наведемо лише деякі: окунь, йорж, сопач, судак, бички, минь, сом, щука, сазан, карась, плотва, язь, лінь, лящ, рибець, чехоня, стерлядь, шип, білуга, севрюга, осетер і багато інш.

Підбиваючи підсумок всьому вищесказаному, треба ще раз підкреслити, що із всіх рік Бессарабії найбільше для неї значення має Дністер. Визначаючи її довжину — більше 800 верст і займаючи басейнами своїх припливів значну частину її площі, він більше, ніж кому-небудь, належить саме Бессарабії.

Прут, вступає в Бессарабію в м. Новоселиця й аж до свого впадіння в Дунай у м. Рені — протягом 567 верст — служить кордоном з Румунією. Початок свій Прут бере в Австрії, у Карпатських горах, у підніжжя гори Коверла[iii] , що лежить під 48°9′ півн. шир. і 5°4б’ зах. довготи від Пулкова. Загальна довжина Пруту, відповідно до обчислень А. Тілло, дорівнює 761 верст. Площа його басейну дорівнює 24,658 квадр. верст. Майже все те, що говорилося про коливання вод у Дністрі, про періодичність його паводків, — застосовно й до Пруту. Взагалі Прут є зменшена копія Дністра, тільки з більш типово й різко вираженими рисами гірської ріки. Карпати на нього вчиняють набагато більший вплив, ніж на Дністер, що позначається в характері його наносів і в більшій типовості й інтенсивності літніх паводків, що залежать від танення снігів у Карпатах. Також, як і Дністер, Прут виразно ділиться на три частини: верхню — гірського характеру, середню — перехідну, і нижню — лугову. Плин у Пруті швидше Дністровського, а тому й процес здрібнювання наносів, а також розмивання берегів, йде тут також швидше. У деяких місцях Прут, розливаючись утворить болотисті лучки. У нижньому плині його розташовані великі плавні. З лівих припливів Пруту, що протікають у Бессарабії, більше значні наступні: Ракитна, Рингач, Зелена, Паля, Ларга, Вілія, Лопатна, Раковец, Чугур, Камєнка, Гіра-Маре, Владнік, Дєлія, Нырново, Лопушна, Сарата, Тігєч, Ларга (2-га).

Флора й фауна

Характер рельєфу й геологічна будова, а також ґрунтові й кліматичні особливості окремих частин Бессарабії, з’явилися головною причиною того, що й у флористичному відношенні Бессарабію варто ділити на кілька частин, а саме: на область лісову, лісостеп, степ і плавні. Всі ці області на окраїнах своїх носять характер змішаний — перехідний, але в головній своїй масі являють стільки своєрідних, оригінальних флористичних особливостей, що розподіл цей відразу впадає в око. Цікаво, що Бессарабія виявляє нам у різних своїх частинах картини флори різних областей. Так, одні з рослинних видів загальні всім південно-російським степам, інші властиві Криму, Кавказу або Румунії, треті — більше північній смузі — Подолії й інш. Досить згадати про те, що на півночі Бессарабії ми зустрічаємо в значній кількості березу, а на півдні вільно культивують мигдаль.

Чимало в Бессарабії прекрасних, старих лісів, що мальовничо розкинулися по її пагорбах і долинах, але вони — тільки жалюгідний осколок тих великих лісових багатств, якими інколи могла пишатися Бессарабія. Величезні площі, нині розорані, переорані й у значному ступені виснажені, але ще порівняно недавно, були вкриті суцільними віковими лісами. По кишинівсько-оргєївському тракті можна ще зустріти декілька велетнів-дерев, що висихають і є останніми могіканами колишньої величі. Багато чого бачили вони на своєму віці, багато про що, якби могли, повідали тим, хто цікавиться минулим Бессарабії. Сухі гілки самотніх ветеранів, що тужно стоять серед молодого покоління, маленького й пошленького, у порівнянні із цими велетнями, мимоволі наштовхують на смутні думки про те, що безповоротно загинула врода рідного краю. Відчайдушне, огульне хижацтво винищило таку масу лісів, що страшно стає. Рубали, корчували якось квапливо, начебто усвідомлюючи, що роблять якусь брудну, неварту справу. А в результаті — збідніння краю, збідніння поміщиків, збідніння масове, епідемічне. Здається, що не багато знайдеться людей, які б добром пом’янули б це хижацтво.

Язик цифр, — вірний і безсторонній, — говорить нам про дивовижні розміри винищування лісів. Так, за військово-топографічною схемою в 1853 році значилося в Бессарабії 311,980 десятин лісової площі. За відомостями 1896 року — усього 231,055 дес., тобто за 43 роки лісова площа зменшилася на 80,925 десятин, тобто на 20%.

Ліси в Бессарабії розподілені по повітах дуже нерівномірно. У хотинському — 44,188 дес. (12,6%), у белецькому — 20,257 дес. (4,2%), у сорокському — 17,768 дес. (4,3%).

Таким чином, у трьох найбільш лісистих повітах: кишинівському, оргєївському і хотинському, у цілому, є понад 143,000 дес. лісу, тобто 62% всієї лісової площі Бессарабії. У межах перших двох з них розташовані головною своєю масою знамениті наші Кодри, а в хотинському — Руська Буковина, одна назва якої говорить про широке поширення тут могутнього лісового красеня — бука.

Пануючими лісовими породами в Бессарабії є дуб і граб. Потім ідуть: ільмові (в`яз, берест), кілька видів клена, липа, бук, ясен, тополеві (осокір, сріблиста тополя, осика), дика черешня, берека, кілька видів сімейства вербових, дика яблуня, дика груша, а на півночі й береза. Розглянемо ж ближче типові риси цих порід, які настільки різноманітні.

Насамперед, звичайно, ми повинні зупинитися на дубі — царі наших лісів. У Бессарабії повсюдно поширені, становлячи головну, а іноді й майже виняткову масу лісових заростей, два види дуба. Обидва види мають ще й різновиди. Не зупиняючись на описі загальновідомих характерних рис дуба, — його моці, розложистості його красиво-порізаного темного листа, його плідності, — відзначимо цікаву особливість одного виду дуба, — збереження на гілках листів у зимовий час. Листи, висихаючи на гілках, зовсім або майже зовсім не обпадають, що надає осінньому й зимовому ландшафту заростів цього виду багато оригінальної краси.

За грандіозним зростом, за красою стовбура й крони, що широко розкинулася, з дубом сміливо може сперечатися його побратим за сімейством — бук (Fagus Silvatica L.), площа поширення якого обмежена. Бук зустрічається в хотинському повіті й у західній половині Кодрів. У старому лісі в с. Бумботи можна ще зустріти екземпляри бука в 2-3 обхвати в окружності, Високий ріст, гарне фарбування стовбура, прекрасна крона листя, — все це робить бук вродою й гордістю наших бессарабських лісів, тим більше, що тут проходить східна границя його поширення в Європейській Росії (крім Криму й Кавказу).

Повсюдно й широко розповсюджений у Бессарабії граб (Carpinus betulus L.)[iv], який іноді зустрічається одиничними екземплярами, іноді складає суцільні заросли. Ліси грабові дуже типові своєю похмурістю. Граб, скидаючи нижні гілки, розвиває густу шапку листя, що дає дуже багато тіні, так що в грабовому лісі, внаслідок темного фарбування стовбурів, завжди панує сірий сумовитий колорит. За останні роки часто доводиться спостерігати повне висихання граба. Цілком ймовірно, причиною цьому є недолік вологи внаслідок збідніння підземних ів.

Сімейство ільмових (в`яз, берест) представлено в Бессарабії гарними п’ятьома видами. З них частіше зустрічається Ulmus campestris L., що дуже рано квітне, і Ulmus effusa Willd. Ці види зустрічаються дуже часто всюди в Бессарабії, але не створюють, однак, суцільних заростів.

Сімейство кленових представлене чотирма цікавими видами:

Чорноклен (Acer Tataricim L.) — невисокий чагарник або приосадкувате дерево із дрібним темно пофарбованим листям. Чорноклен, — відомий своєю невибагливістю, — перебуває в ряді перших лісових піонерів, що з’являються в степу. Його часто можна зустріти серед степових острівців тернику.

Явір — Acer Pseudoplatanus L. — одне з найвищих лісових дерев (20-25 метрів), — зустрічається часто в Кодрах, мимоволі зупиняючи на собі погляд аматора. Прекрасне, густе листя явора всім відоме.

Клен звичайний — Acer platanoides L. — має багато подібності з явором. Він так само високий і стрункий, так само є гарною його густа шапка гарного листя.

Неклен — Acer campestre L. — чагарник або невисоке деревце. Близький до чорноклена й так само, як і той, він одним з перших наближається до степу.

Ясен — Fraxinus excelsior L. — усюди широко розповсюджений у Бессарабії. Його дрібне оригінальне листя різноманітить і пожвавлює загальний колорит лісу. До недоліків ясена варто віднести багато комах на ньому, особливо — шпанської мухи, що часто зовсім оголює ясенові дерева.

Сріблиста тополя — Populus alba L. — дуже часто зустрічається в плавневих лісах. Прекрасні зарості як старих, так і молодих екземплярів цього виду наявні також на Дністрі — у кицканському монастирському лісі. Світлий стовбур і сріблисте листя його якось життєрадісно виступають на темно-зеленому тлі іншого лісу.

Його побратим — осокір (Populus nigra L.) — також досить широко розповсюджений у Бессарабії, усюди виділяючись своїм величезним зростом.

Сильно поширена вічно тріпотлива осика (Populus tremula L.), — колись всіма гнана, за надмірну гігроскопічність її деревини, що тепер здобуває все більшу популярність, внаслідок її великого попиту на сірникових фабриках.

Безперечно, одним з найгарніших дерев наших лісів є липа. Високий зріст, гарна густа крона й, особливо, аромат її квітів, висувають липу в перший ряд лісових порід. Особливо ефектні екземпляри липи можна зустріти в монастирських лісах у кишинівському повіті.

Дуже цікавим деревом наших лісів є берека (Pirus torminalis Ehrh). Високе дерево її (до 25 метрів) рідко зустрічається в Кодрах, будучи породою зникаючою, тому що насіння її знищуються птахами, що поїдають плоди береки в далеко ще не зрілому виді, відростками ж берека не розводиться. А разом з тим за дуже високими якостями своєї деревини, вона є найвищою мірою коштовним деревом. Крім Бессарабії, берека в Росії зустрічається тільки в Подільської губ., де, між іншим, є досвід розведення її з насіння, як у Криму й на Кавказі.

Сімейство вербових різноманітно представлене в лісах Бессарабії — переважно в плавнях.

Усюди зустрічається, але в одиничних екземплярах, дика черешня, — Prunus avium L.-прародителька наших культурних сортів.

Зустрічаємо ми й дику грушку (Pirus communis L.), і дику яблуню (Pirus malus L.). Остання цікава тим, що раніше всіх інших лісових порід вона з’являється у відкритому степу.

Залишається згадати про березу (Betula alba L.). Береза зустрічається тільки в північній Бессарабії — у хотинському повіті, те одинична, те цілими заростями, надаючи ландшафту тамтешніх лісів невластивий нашому півдню характер. Хто не знає кучерявої берези, оспіваної російським народом у багатьох піснях?

Закінчивши, таким чином, огляд деревних порід бессарабських лісів, перелічимо чагарники, що служать підліском. Найчастіше у вигляді підліску зустрічаються: ліщина (ліщина), бузина й кизил. Потім ідуть: глог, терен, калина, бирючина. У плавнях до них приєднуються: жостір, глід, бересклет, кілька видів таволги, бобовник (Amygdalus nana L.) і навіть шовковиця (імовірно, здичавіла). Турський розподіляє ліси Бессарабії за місцем розташування й за характером виростання на 4 види:

Великі та широки ліси на височинах. Представниками цього виду є ліси Кодрів і Руської Буковини. Характерними рисами їх є: потужність росту, сполучення різних порід, густий підлісок, а в Кодрах також й присутність декількох видів орхідей.  Що стосується лісів, розташованих на крутизнах у рік (як кажуть місцеві — «стинка»); те вони являють із себе густі, часто непролазні хащі чагарників і приосадкуватих дерев. Ростуть вони на вапняних і крейдових схилах, таким чином, що тонкий шар ґрунту зайнятий суцільною мережею коренів, що переплелися. Ці ліси, надзвичайно різноманітні за складом порід, являють гарну картину, зеленим килимом вкриваючи круті укоси берегів. В одному з таких лісів, неподалік від Хотина, часом можна побачити цікаву пташку — вьюрка канаркового (Jerinus hortulanus Koch), що зустрічається в Європі в Росії тільки в Польщі й Бессарабії, де, за словами проф. Мензбіра, очевидно, канарковий вьюрок живе здавна.

Закінчивши загальний огляд характеру бессарабських лісів, скажемо кілька слів про їхні ґрунти й про вплив лісів на клімат країни.

Ґрунти лісових площ Бессарабії досить різноманітні. За дослідженнями проф. Докучаєва, у хотинському повіті, а також у Кодрах, зустрічаються так звані букові білі землі. Інша частина Кодрів, а також північне узбережжя Дністра й Пруту, зайняті сірими дубовими ґрунтами. Частини хотинського, сорокського, і особливо белецького повітів зайняті типовим чорноземом.

Що стосується клімату лісів, то давно став відомим їхній вплив на вологість, на кількість опадів і коливання температури. У Бессарабії існує станція, оточена лісами, — Тєлєшов (оргєївського повіту). Із зіставлення кліматичних даних Тєлєшова й Кишинева, що лежить у 20 — 30 верстах від нього, ми бачимо, що ліс, знижуючи середню річну температуру, у той самий час зменшує абсолютні підвищення й зниження температури, роблячи річний хід температури більш стійким: опадів у лісі випадає більше, ніж у безлісній місцевості, і волога утилізується лісовим ґрунтом повніше. Затримуючи надовго танення снігів, ліс гарантує собі достатній запас вологи на випадок літнього бездощів`я. Цим самим він забезпечує існування струмків, що значно піднімають продуктивність краю. Велика роль лісів і в справі захисту від сухих і холодних вітрів. Настав час оцінити велику роботу лісів і не тільки зберігати існуючі ліси, але й приступитися до розведення нових.

Що стосується пернатого царства наших лісів, те тут ми зустрічаємо самих різноманітних представників різних сімейств. Звичайно, царем нашого лісу є чорний гриф (Vultur monachus L..) — величезний орел, що при розпростертих крилах сягає розмірів до 3,5 арш[v]. Із соколиних зазначимо сапсана й чеглока. Багато зустрічається шулік, орлів, яструбів. Є стерв’ятники. По скелястих берегах Дністра зустрічається рідкий хижий птах — сип білоголовий (Gyps fulvus Briss). Зустрічаються часто: сови, сичі, неясить і страшний своїм реготом пугач.

Кілька видів дятлів пожвавлюють ліси своїм строкатим оперянням і постійним барабанним дробом. Зозулі, сизоворонки, щурки золотаві, дрімлюга, що гарчить ночами, лісовий жайворонок, сойки, чечітки, зяблики, солов’ї, щиглі, дрозди, іволги, зеленушки — так всіх їх не полічиш, — живуть у привільних лісах. Навесні й восени з’являються дуже привабливі для мисливця вальдшнепи; завжди чується сумовите воркування вічне-тужної горлиці. На вершинах самих старих дерев гніздиться величезний ворон-гак, що багато побачив на своєму віці.

Зі ссавців часто зустрічаємо: вовка, лисицю, зайця, дикого кабана; є дикі кози, куниці, борсуки[vi], дикі коти, тощо.

Такі ліси Бессарабії. Бачачи в їхньому збереженні заставу добробуту краю, укажемо на деякі бажані й навіть необхідні заходи: по можливості варто унp style=»text-align: justify;»икати рубання лісу у верхів’ях рік і струмків. Оголошення цих лісів захисними є справою нагальної потреби. Також варто берегти ліси, що ростуть по височинах у напрямку П.-З — П.-С., у зв`язку з їх величезною роллю в справі захисту від суховіїв і холодних північних вітрів. Рубання лісу на крутих глинистих схилах сприяє утворенню зсувів і ярів. Необхідно строго переслідувати випас худоби в лісах і, особливо, у молодих заростях. Збереження їх важливе для всього краю, і не можна допускати тут особистої сваволі. Необхідно приступитися до розведення захисних лісів. Треба при цьому пам’ятати, що ліс підвищує рівень ґрунтових вод, що дуже важливо для наших, бідних вологою степів. Зміцнення посадками ярів і розведення захисних лісів необхідно визнати натуральною повинністю, обов’язкової для всіх без винятку землевласників. Тільки подібними заходами можна підтримати край, що розоряється; і приступитися до справи треба негайно, визнавши збереження лісів справою загальнодержавної важливості й оформивши його необхідними узаконеннями. У протилежному випадку, як би не здійснилося пророцтво Е. Реклю, що обіцяє Південній Росії повне перетворення в безводні пустелі!

Лісостеп є перехідною зоною між лісом і степом. Отут зустрічаються й невеликі ділянки лісів, але зате є й типові степові ділянки, покриті степовими травами й навіть ковилою. Особливо цікаві такі цілинні ділянки в белецькому повіті, де ми зустрічаємося й з іншим, типовим для степу, явищем — солончаками.

Підсумки

Усього до цього часу в Бессарабії налічується 1279 видів дикоростучих і 122 — культурних квіткові рослини.

Пануючими сімействами серед дикоростучих є: складноквіткові (154 видів, злакові (103), метеликові (91), тощо.

Що стосується культурних рослин, то найбільше число представників у Бессарабії мають наступні сімейства: злакові, метеликові, розанові, пасльонові, камнеломкові.

Залишається сказати ще кілька слів про фауну Бессарабії, а саме: про риб і птахів, тому що щодо інших відділів тваринного світу Бессарабія не являє нічого особливого, виняткового.

Говорячи про риб, треба зупинитися на числі видів рибного царствах у Дністрі й Дунаї. У першому з них живе 65, а в останньому 70 видів. Найцікавішими є: 2 види колюшки (в устях); окунь, йорж, носар, сопач, чоп, судак і судак морський, кілька видів бичків, пуголовка, кефаль (виходить восени в Дністровський лиман), глосс, сом, сазан (короп), карась, марена, піскар, плотва, головель, ялець, яз, червоноперка, лин, подуст, горчак, лящ, рибець, густера, уклейка, шемая, (заходить у ріки), чехоня, в’юн, анчоус (заходить у лиман), оселедець, вугор, стерлядь, шип, білуга, севрюга, осетер.

За зібраними нами відомостями, у Бессарабії зустрічається 284 видів птахів. Мимоволі вражає з однієї сторони велика кількість хижаків (38 денних і 8 нічних, а всього 46 видів або 16 %) а з іншої сторони велика кількість водяної дичини.

З рідких видів птахів Бессарабії вкажемо на: кроншнепа малого, горлицю малоазійську, савку (Erismatura leucocephala, Seop.); ібіса-каравайку, лелеку чорного, пелікана кучерявого, грифа чорного, сипа білоголового (Gyps fulvus, Briss.), зозулю хохлатую (Coccystes glandarius L.), вьюрка канаркового (Serinus hortulanus, Koch.).

Цим ми закінчуємо географічний огляд Бессарабії. Без сумніву, нарис не позбавлений ні пробілів, ні недоліків. Якщо ж, незважаючи на це, він хоча небагато допоможе кожному бажаючий ближче познайомитися із природою рідного краю, то завдання буде вирішена, а це буде, звичайно, вищим задоволенням наших бажань.

   А. Лобунченко

Підготовлено для публікації у скороченому вигляді (в основному – стосовно території Північної Бессарабії) — сайтом «Гвіздівці». Текст (вибірково) наводиться за публікацією на сайті «Старий Кишинів», де у свою чергу текст дається за оригінальною книгою  А. Лобунченка «БЕССАРАБИЯ», виданою в Москві в 1903 році.

Переклад на українську — сайт «Гвіздівці».

 

 _________________________________________________

[i] Грозинцы – село в Хотинском уезде, ныне входит в состав Хотинского района Черновицкой области

[ii] Строїнці – село у Рибницькому районі Придністрів`я (Молдова)

[iii] Коверла – гора Говерла

[iv] Граб, как и дуб, является одним из основных видов деревьев леса в районе села Гвоздовцы

[v] Такие орлы жили на Сокирянщине и в районе гвоздовецкого леса еще в 50-х годах ХХ в.

[vi] Вовки та куниці зустрічалися у гвіздовецькому лісі ще до 50-х років ХХ ст. Решта зазначених звірів зустрічається і зараз.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар