Кучерявий О.П.

 

На сайті «Гвіздівці» було опубліковано узагальнену статтю про походження родів гвіздівчан. А сьогодні ми розповімо відвідувачам сайту про походження двох із гвіздівецьких родів: Кучерявих і Москалюків.

Чому про два і чому саме про ці два роди? Тому, що за переказами предків, що дійшли до нас, гвіздівецькі родоначальники цих двох родів одночасно та разом прибули у село з Центральної Росії, нібито з Московської чи з Тульської губерній Російської імперії і дуже тривалий час – майже 150 років, підтримували між цими двома родами найбільш близькі стосунки.

Кучеряві нібито прийшли з села чи то з дєрєвні Кучерово. З якого саме поселення походять Москалюки, як то кажуть, історія поки що умовчує, але саме по собі прізвище підказує, що з тої ж Московщини.

Судячи з переказів перші Кучеряві і Москалюки прибули в село, як вже було сказано, одночасно, спільно. Найбільш вірогідно, що вони десь у дорозі зустрілися, якусь чималу частину шляху до Бессарабії йшли разом. В будь якому разі, згодом, майже протягом 150-ти років ці два роди підтримували між собою найбільш дружні стосунки: спочатку родичалися через шлюби, а коли вже стало не можна одружуватися, адже по-більшості стали кровними родичами, почали запрошувати одне-одного за кумів, сватів, нанашок.

Метричний запис гвіздівецької церкви за 13.02.1888 року про народження Кучерявого Порфірія Філиповича. Одним з хресних батьків записаний Олександр Васильович Москалюк (ЧОДА)

Виходячи з наявних історичних відомостей ці два роди оселилися в селі Гвіздівці  в період з 1806 року до 1813 року, адже саме з 1806 року російська військова адміністрація в Молдавському князівстві діяла в повному обсязі. Раніше навряд могло бути.

Про причини переселення в Бессарабію зараз теж можна лише гадати: це могла бути втеча від поміщиків, могли бути посуха, голод, епідемії, розорення поміщика, якісь катастрофічні події, тощо?.. Або просто – пошук кращого і більш вільного життя?

Московська і навколишні губернії на мапі 1809 року.

Шлях, який довелося пройти родоначальникам гвіздівецьких Кучерявих і Москалюків до с. Гвіздівці на початку ХІХ століття. Великою червоною стрілкою приблизно помічене місце, де знаходиться село Гвіздівці. Звісно, що шлях був не такій прямий… Показано на тій самій мапі 1809 року, на якій Бессарабія офіційно ще не значиться складовою частиною Російської імперії.

Крайова частина Хотинського цинуту (повіту) на мапі 1823-го р. Щоправда Гвіздівці не позначені, але вони поряд з Сербичанами, що записані «Щербычаны»

Але ж, 1806 рік, то є самий крайній можливій рік переселення. Та більш вірогідним є відлік від 1812 року, коли Бессарабія офіційно увійшла до складу Російської імперії. При цьому, якщо це переселення відбулося саме після 1812 року, те можна з істотною впевненістю стверджувати, що воно відбулося через ті чи інші наслідки війни з Наполеоном у 1812 року. Москва, ближня і дальня Московщина в ході цієї війни були розорені, деякі села і дєрєвні взагалі були знищені. Поміщики могли ще перебувати на військовій службі, а те й взагалі могли загинути в ході війни. В будь якому разі, контроль за кріпаками на якійсь час істотно зменшився або взагалі зник, і у них виникла можливість податися в південно-західні краї, щоб позбутися кріпосної залежності, стати вільними людьми, адже в Бессарабії кріпацтва не було. В такому випадку представники цих двох родів могли прибути у Гвіздівці не раніше, ніж влітку 1813 року: війна скінчилася у грудні 1812 року; зрозуміло, що ніхто взимку не пішов би та не поїхав би з рідних місць у такій дальній, невідомий путь, навіть незважаючи на дуже складні обставини, тим більше, що як відомо по багатьох відомостях, зима з 1812 на 1813 роки була дуже суворою. Відповідно переселення могло би розпочатися не раніше весни 1813 року.

Звісно, не можна з повною впевненістю стверджувати, що переселення не відбулося ще до війни, або на початку війни, але ж виходячи з загальних історичних відомостей про обставини і події тих часів (не будемо зараз вдаватися в деталі), таке видається вкрай малоймовірним.

Далі – щодо кожного з родів окремо…

 

&&&

 

КУЧЕРЯВІ

 

Першій представник роду Кучерявих, що з’явився у Гвіздівцях, був Кучерявий Василь Іванович, приблизно 1786-1789 року народження. З наявних письменних джерел він разом з дружиною Макріною Авксентіївною, приблизно 1792-1793 року народження, вперше згадується у Сповідальному розписі[1] Архангело-Михайлівської церкви села Гвіздівці за 1821 рік. Інших Кучерявих в селі на той час не було.

Фото запису у Сповідальному розписі гвіздівецької Архангело-Михайлівської церкви за 1821 р. У стовпчиках праворуч вказано — скільки років записаним особам чоловічої і жіночої статі. Хрестиками помічено — хто був на сповіді.

Василь Іванович Кучерявий прибув у Бессарабію із села Кучерова (будемо все ж вважати його назву саме такою). Встановити точно – з якого саме поселення, поки не вдалося. Відомо, що одне село з такою назвою існувало в ХІХ ст. в Мещовському повіті на території сучасної Калузької області (нині – територія Сухинічського району, неподалік від існуючого села Глазово). Ще одне село Кучерово існувало на території сучасного Глинського району Смоленської області. Третє село Кучерово існувало на території сучасного Єльнінського району Ярославської області. При цьому, навряд колись вдасться визначити – з якого саме поселення переселився в Бессарабію Василь Іванович? Більш того, зовсім не можна стверджувати, що в цьому ж регіоні не було ще й 4-го або навіть 5-го села (дєрєвні) з такою ж назвою.

Проте, виходячи з наявних історичних джерел зрозуміло, що Василь Іванович переселився в Бессарабію не один. Переселення вихідців з Кучерова, скоріш за все, було досить масштабним, адже Кучерявих чимало по всій Бессарабії і навіть за її межами. Звісно, не можна стверджувати, що всі вони з одного села і що саме з назвою того села пов’язані прізвища всіх Кучерявих в Бессарабії та за її межами. Але ж ми говоримо лише про тих, хто оселився у ті часи саме в наших краях.

Отже, можна зробити висновок, що якась частина вихідців з того села Кучерова або всі кучеровські селяни прийшли в Бессарабію і розселилася по різних селах Хотинського повіту (райї). Може вони самі вирішили оселятися в різних селах – кому де більше сподобалося, але більш вірогідно, що влада розселила їх по різних селах повіту, як мабуть і Москалюків теж?

 

В інших селах Сокирянщини про найдавніших Кучерявих ми маємо такі відомості:

Іван Олексійович Кучерявий, приблизно 1786 року народження і його дружина Варвара, приблизно 1784-1787 року народження, станом на 1818 рік вже точно проживали в селі Ломачинці сучасного Сокирянського району[2] (Сповідальний розпис ломачинецької церкви зберігся за більший період).

Василь Кучерявий, приблизно 1770 року народження, з дружиною Анісією, приблизно 1835 року народження, станом на 1822 рік проживали у селі Ожеве сучасного Сокирянського району.

 

Напевне і в декотрих інших селах Хотинського повіту (попередні назви – Хотинська райя, Хотинський цинут) у ті ж часи з’явилися Кучеряві.

 

Нам достеменно не відомо, чи прийшов Василь Іванович Кучерявий у Гвіздівці вже разом з Макріною Авксентіївною, або він до прибуття у село ще був не одружений? Спробуємо знову піти шляхом аналізу: хоча на наш сучасний погляд ім’я Макріна нібито є незвичним для наших країв, але насправді це ім’я (нібито, давньоримського походження) все ж було відносно розповсюдженим у ті часи в Північній Бессарабії. Щонайменше, у гвіздівецькому Сповідальному розписі 1822 року ім’я Макріна неодноразово зустрічається серед жіночих імен різних гвіздівецьких родів. А це вказує на те, що ім’я було все ж місцевим. Отже, не виключено, та навіть найбільш вірогідно, що Василь Іванович Кучерявий прийшов у Гвіздівці одинаком і одружився на Макріні Авксентіївні вже на бессарабській землі. У такому разі, на час вірогідного одруження йому було приблизно 27 — 30 років, а Макріні Авксентівні — десь близько 20-ти років.

З наявних записів про батьків родоначальників не складно зрозуміти, що батька Василя Івановича звали Іваном, а батька Макріни Авксентіївни – Авксентієм. Але ж прізвища або прізвиська цих пращурів, роки їх народження, точне місце проживання і їх доля нам поки що не відомі. Та й чи будуть колись відомі?

Ми все ж спробуємо знову піти логічним шляхом: звісно, узнати щось про батьків Василя Івановича нам не вдасться, адже батьки явно не прийшли в Бессарабію. Втім, якщо батько Макріни Авксентівни був з іншого гвіздівецького роду, те він має бути десь згаданий. Дивимось наявні документи і в перепису Бессарабської області 1824 року по селу Гвіздівці бачимо єдиного чоловіка на ім`я Авксентій – Авксентія Гангала. Але ж, згідно зі Сповідальним розписом за 1822 рік йому було у тому ж 1822 році 36 років, а його дружині 32 роки. Макріні Авксентівні на той самий 1822 рік було приблизно 29-30 років. Отже Авксентій Гангал і його дружина все ж не могли бути батьками Макріни Авксентівни і загадка залишається не відгаданою… До того ж, не виключено, що він одружився на дівчині з іншого села.

 

Перші діти у родоначальників гвіздівецьких Кучерявих народилися, починаючи з 1814 року:

Антон, 1814-1815 року народження,

Тодир[3] (Фтеодор), 1816-1817 року народження,

Килина, 1822 року народження,

Марія, мабуть теж 1822 року народження (не записано чомусь).

 

Саме по собі народження у родоначальників дітей, починаючи саме від 1814 року, вказує на те, що їх одруження відбулося саме десь у 1813-1814 роках, адже так званого, сумнозвісного «планування сім’ї» в ті часи ще не було.

Також ця обставина, на мій погляд, в якійсь мірі підтверджує і прибуття Кучерявих та Москалюків в Бессарабію саме влітку 1813 року.

 

В подальшому, у 1825-26 роках у подружжя Василя і Макріни Кучерявих народився Гавриїл, а у 1827 році – Костянтин. До 1835 року у подружжя народилися ще 2 хлопці: Дмитро (4 роки) та Максим (1 рік).

От саме ці шестеро хлопців:

Антон Кучерявий

Тодир (Фтеодор, Фёдор) Кучерявий

Гавриїл Кучерявий

Костянтин Кучерявий

Дмитро Кучерявий

Максим Кучерявий

стали після Василя Івановича Кучерявого подальшими родоначальниками для всіх гвіздівецьких (і не лише гвіздівецьких) Кучерявих[4].

 

Аркуш Ревизської сказки за 1858 рік де зазначені Федір Васильович Кучерявий з дружиною і дітьми (НАРМ).

У принципі, подальший генеалогічний ланцюг прорахувати можливо майже для кожної родини гвіздівецьких Кучерявих.

Мабуть, буде не зайвим відзначити, що записаний у Сповідальному розписі вік кожного мешканця села – це здебільшого досить довільне позначення. Безпосередньо рік народження у сповідальному розписі не зазначався, а зазначався саме вік. І кожного року, майже по кожному селянинові, запис про вік дає різні розрахунки року народження. Таке явно відбувалося тому, що дяк, а може й батюшка, записували кожного, хто приходив на сповідь зі слів. А те, що неграмотні селяни плуталися у віці, не є дивним.

Отже, щодо віку перших гвіздівецьких Кучерявих варто найбільше довіряти саме записам у Сповідальному розписі 1922 року, адже проміжок між роком народження і датою запису був на той час найменший, а відповідно – менше можливостей для помилки.

 

Відомо, що помер Василь Іванович Кучерявий у 1847-му році. Макріна Авксентіївна померла у тому ж 1847-му році або у 1848-му році[5].

Я вважаю, що буде правильно, якщо кожен православний віруючий, що походить з роду гвіздівецьких Кучерявих має включити родоначальників Василя Івановича й Макріну Авксентіївну, а також їх батьків – Івана й Авксентія у пом’янники, оскільки вони без сумніву є предками всіх Кучерявих із села Гвіздівці. Те саме стосується Кучерявих – вихідців із села Гвіздівці, які живуть у цей час в інших селах, містах і навіть країнах.

 

Що відомо про Кучерявих, стосовно значимих подій за період до 1945 року?

Василь Іванович Кучерявий був учасником конфлікту гвіздівецьких селян з сербичанським посесором Янком Поповичем у 1825-му році і, в тому числі підписував скаргу на нього[6].

Скарга на Я. Поповича. Хрестики — заміст підписів. Серед тих, хто «підписав», бачимо Василя Кучерявого і Олексу Москальчука (ЧОДА, ф. 117, оп. 1, од. 292).

Його син Тодир (Федір) Васильович Кучерявий також був учасником конфлікту селян з поміщиками Самсонами і 22 березня 1871 року теж від імені селян підписував прохання на ім’я Міністра внутрішніх справ імперії А.Є. Тимашева про те, щоб дозволили сплачувати викупні платежі поміщикові через поліційне управління, в зв`язку з зловживаннями з боку поміщика[7].

Син Федора Васильовича – Філип був у свій час єдиним письменним селянином у Гвіздівцях і теж готував для селян різноманітні звернення до усіляких установ, підписував від їх імені рішення сільських зборів[8] та навіть виступав в якості представника селян у судах.

Син Філипа Кучерявого – Єфім Філипович Кучерявий був одним з двох гвіздівецьких Георгіївських кавалерів. Першого «Георгія» він одержав під час Російсько-японської війни 1904-05 років[9], другого «Георгія» – вже під час Першої Світової війни[10], на яку пішов добровольцем заміст брата Гавриїла і загинув 21 грудня 1914 року у бою на річці Дунаэць.

Аркуш з Алфавитного списку осіб, нагороджених Георгиївськими хрестами 4 ст. 1915-17 рр. з записом Єфіма Кучерявого (РГИА, ф. 496, оп. 3, спр. 909; файл К7, арк. 120)

 

Запис про загибель Кучерявого Єфіма Філиповича у полковому журналі «Список нижним чинам 167 пехотного Острожского полка убитым и раненым в сражениях с 10 по 25 декабря 1914 г. на р. Дунаец» (РГВИА, ф. «Особое делопроизводство по сбору и регистрации сведений о выбывших за смертью или за ранами, а також пропавших без вести воинских чинах, действующих против неприятельских армий (1914 1918)», оп. «Именные списки потерь солдат и офицеров 1 мировой войны 1914-1918 гг. (по полкам и бригадам)», справа «Списки потерь солдат 167 пехотного Острожского полка», док. № 39066).

 

Інші 2 сини Філипа Кучерявого — Порфірій і Федір брали участь в Першій Світовій війні, а в 1919 році, разом з братом Гавриїлом і його сином Яковом взяли участь у Хотинському повстанні 1919 року. Федір Кучерявий і Яків Кучерявий згодом служили в конармійській бригаді Г.І. Котовського.

Картки обліку військовополонених, захоплених у 1915 р. в Карпатах і поміщених до австрійського табору Рейхенберг (РГВИА, ф. «Картотека бюро учета потерь в Первой мировой войне (пленные)», ящики 6512-Г, 6513-К, 5138-К)

Кучерявий Федір Філипович під час 1-ої Світової війни.

Всього учасниками Першої Світової війни були щонайменше 10 гвіздівецьких Кучерявих, з них щонайменше 8 були поранені, зникли безвісті або потрапили у полон[11].

Учасником Хотинського повстання був також Кучерявий Олександр Захарович, 1884-1885 року народження, якій до того теж воював у Першу Світову, під час боїв у Карпатах потрапив у полон і утримувався в австрійському таборі для військовополонених Рейхенберг[12].

Не менше, ніж 22 чоловіки з гвіздівецьких Кучерявих (не враховуючи вихідців з роду Кучерявих по жіночих лініях) воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни або були мобілізовані на трудфронт. Бойовими нагородами були нагороджені Кучерявий Василь Іванович, Кучерявий Василь Олександрович, Кучерявий Михайло Максимович.

Щонайменше 6-ро з гвіздівецьких Кучерявих загинули під час війни[13].

Копія архівного документу про загибель Кучерявого Іллі Олександровича (з фондів ЦАМО РФ)

 

Зазначення на пам’ятнику в с. Єржово Рибницького р-ну загиблого під час війни Кучерявого Іова Федоровича — сина вихідця з села Гвіздівці Кучерявого Федора Філиповича.

&&&

МОСКАЛЮКІ

 

Тепер щодо роду Москалюків…

Фотокопія аркушу зі Сповідального розпису гвіздівецької церкви за 1822 р. з зазначенням сім’ї Івана Москалюка

Москалюкі у Сповідальному розписі Архангело-Михайлівської церкви села Гвіздівці за 1822 рік теж згадуються. Але, на відміну від Кучерявих, станом на 1822 рік їх на той 1822 рік є аж три сім’ї:

 

Іван Москалюк, 35-ти років, тобто приблизно 1787 року народження та дружина його Анна 30-ти років, тобто приблизно 1792 року народження;

Тодир Москалюк, 31-го року, тобто приблизно 1791 року народження та дружина його Пелагея, 28-ми років, тобто приблизно 1794 року народження;

Олекса Московчук, 55-ти років, тобто приблизно 1767 року народження та дружина його Катерина, 44-х років, тобто приблизно 1778 року народження.

 

З Іваном та Тодором Москалюками зрозуміло, що вони однозначно мають бути родоначальниками гвіздівецьких Москалюків. А от Олекса Московчук, зважаючи на декотру відмінність у запису прізвища і його більш поважний вік, цілком може бути представником іншого роду, або такого, що прибув з іншої, ніж Москалюки, місцевості, або вже жив в Бессарабії до прибуття  предків сучасних Москалюків. Та все ж не виключено, що просто таким чином було записане його прізвище і потім воно з роками трансформувалося в прізвище «Москалюк» (таке теж часто бувало).

Тому нам варто звернутися для з’ясування цього питання до наступних нам відомих документів, щодо населення села.

Дивимось перепис платників податку села Гвіздівці 1824 року: у ньому значаться в якості голів сімей Іван Москальов, Федір Москальов, Андрій Москаль, Олекса Московчук. Отже, запис «Москалюк» у перепису трансформувався на «Москальов», ім’я «Тодир» змінилося на офіційне «Федір» (записане – «Федор»), але з’явився ще Андрій Москаль

Доведеться звернутись до наступного наявного перепису населення села – «Ревизской сказки»[14] 1835 року, в якій бачимо:

 

Микола Іванович Москальов 17-ти років, та його брати Назарій, 14-ти років, Йосип (вік не видно) живуть в одному господарстві з матір’ю Анною 42-х років. На декотрі розбіжності у віці матері не звертаємо особливої уваги (через вже зазначені причини) і розуміємо, що Іван Москалюк чомусь на час цього перепису не живе в селі. Скоріш за все, він помер до 1835 року, але лишилися його дружина і діти;

Федір Петрович Москальов (44 роки) і його дружина Пелагея (43 роки) з дітьми Іваном (22 роки), Гавриїлом (20 років), Марією (9 років), Федором (5 років),  Антоном (3 роки), Мироном (1 рік);

Федір Олександрович Московчук, 23-х років (тобто, приблизно 1812 р. нар.) живе з матір’ю Катериною (54 роки) і 2-ма сестрами. Тобто, Олекса Московчук теж мабуть помер до 1835 року;

Манойлій Афанасович Москальов (23 роки) і дружиною Февронією 22-х років та 3-ма дітьми. Звідки ці Москальови походять та коли з’явилися – з попередніх відомостей не зрозуміло;

Давід Афанасович Москальов (27 років) з дружиною Дарією, 3-ма дочками. З ними живе мати Давіда і, зрозуміло, що Давід – брат попередньо зазначеного Манойлія. З ним живе мати Марія (67 років) і сестра Домна (14 років).

 

Тобто, станом на 1835 рік[15] в селі окремими сім’ями живуть 2 брати Москальови — сини Афанасія Москальова, якій за наявними попередніми відомостями не прослідковувався.

 

У  наступній – доступній нам «Ревизской сказке» 1850 року[16] сини Федора Олександровича Московчука – Іван (37 років) та Гавриїл (35 років) вже рахуються за сучасним прізвищем «Москалюк». Та з врахуванням записів про вік, то не можуть бути сини саме того Федора Олександрович Московчука, адже у них вік приблизно рівний з ним самим?

Але ж окремо записаний сам Федір Олексійович Московчук, 38-ми років (тобто, десь 1812 р. нар.), що співпадає з датою народження Федора Олександровича. І у нього записана мати Катерина (ім’я співпадає) і сини Петро (12 років), Аксентій (6 років) та Іван (3 роки). Отже маємо незрозумілу плутанину з ім’ям по-батькові (чи то Олексійович, чи то Олександрович?), а також не зрозуміло: чиї то сини — Іван і Гавриїл Москалюки?

У «Ревизской сказке» 1850 року також записано, що з невідомих причин, станом на час проведення ревізії, відсутні Микола Іванович Москальов і його брати Назарій та Йосип.

Дописані по завершенню основного етапу перепису також Федір Федорович Москальов (20 років) і його брат Антон, 18-ти років.

Манойлій Афанасович Москальов з дітьми у 1850 році теж записаний, а Давид Афанасович Москальов записаний серед переселенців, що вибули з села.

 

В «Ревизской сказке» 1858 року[17] всі Московчукі, Москальови і Москалюки вже чітко записані за одним прізвищем «Москалюк», жодних інших варіацій вже не має.

Отже зазначаємо Москалюків, які були головами сімей і господарств, станом на 1858 рік:

Манойлій Афанасович,

Йосип Іванович,

Іван Федорович,

Гаврило Федорович,

Антон Федорович,

Федір Федорович,

Дем’ян Федорович (записаний, як бурлак, тобто він, хоча й мав своє окреме господарство, але при тому був не одружений і не мав дітей).

 

Аркуш з Ревізської сказки 1858 року, де записана сім’я Москалюка Івана Федоровича (НАРМ)

 

Що відомо про Москалюків, стосовно значимих подій за період до 1945 року?

 

Фотокопія госпітальної картки-повідомлення на пораненого Москалюка Спиридона Дем’яновича На те, що прізвище зазначене «Москалев» можна не зважати, адже прізвища і назви населених пунктів під час війни писарі ще й не так виписували… (док. РГВИА)

Фотокопія госпітальної картки-повідомлення на пораненого Москалюка Антона Івановича (док. РГВИА)

Олекса Москалюк, як і Василь Кучерявий, також був учасником стародавнього конфлікту з сербичанським посесором Янком Поповичем і також підписував скаргу на нього[18].

Двоє з Москалюків були сільськими старостами за часів Російської імперії у ХІХ-му столітті. Зокрема, відповідно до відомостей, що значаться у Ревізьких казках (переписах населення) станом на 1850 рік сільським старостою був Москалюк (Москальов) Манолакій Афанасович, віком на той час — 38-ми років. А станом на 1858 рік – сільським старостою був Москалюк Клім Федорович.

Москалюк Василь Миколайович на службі в царській армії. Найшвидше — під час 1-ої Світової війни.

Москалюк Іван Васильович на службі в румунській армії (до 1940-го року)

Також відомо, що після того, як під час Першої світової війни – у травні-червні 1915 року за наказом командування 8-ої російської армії з дзвіниці гвіздівецької церкви (як і в деяких інших парафіях Сокирянщини) зняли дзвони і відправили на переплавку, оскільки фронту не вистачало металу, у 1936–1937 роках декілька заможних гвіздовецьких мешканців – Микита Москалюк, Федір Миколайович Москалюк, разом з лісовим бригадиром Петром Максимовичем Олійником (і ще хтось, поки що невідомий) склалися грошима, поїхали до Бухаресту, замовили нові дзвони і згодом встановили їх. Саме ці дзвони висять на церковній дзвіниці й досі [21].

Щонайменше 8 гвіздівецьких Москалюків брали участь у Першій Світовій війні, не менш, ніж четверо з них були поранені[19].

Під час Великої Вітчизняної війни і війни з Японією у 1945 році на фронти були мобілізовані щонайменше 22 з гвіздівецьких Москалюків. Москалюк Андрій Іванович та Москалюк Іван Семенович були нагороджені бойовими нагородами. Зокрема, Москалюк Андрій Іванович був нагороджений 9 січня 1945 року Орденом Слави ІІІ ст. У нагородному листі зазначено: «У наступальних боях з 23 до 26 грудня 1944 року в районі Занєніекє, волості Пампалі, Латвійська РСР тов. Москалюк виказав мужність і відвагу. Взяв участь у відбитті 4 контратак супротивника. 23 грудня 1944 року при відбитті контратаки супротивника, уламком ворожого артилерійського набою був поранений навідник кулемету. Тов. Москалюк замінив його і вогнем свого кулемету розсіяв до взводу піхоти супротивника. При відбитті контратаки {знищив} 5 німців. Крім того, тов. Москалюк під сильним ружейно-кулеметним, артилерійсько-минометним вогнем супротивника доставляв набої і виніс з поля бою 3 важкопоранених бійців з їх зброєю. 25 грудня 1944 р. тов. Москалюк вогнем свого кулемета знищив 1 вогневу точку супротивника». Крім цього ордену Андрій Іванович 16 березня 1945 року був нагороджений також медаллю «За отвагу»[20].

Іван Семенович Москалюк 10 квітня 1945 року був нагороджений медаллю «За отвагу»[20].

Щонайменше 6 з гвіздівецьких Москалюків загинули або зникли безвісті[20].

Запит на підтвердження інформації щодо Москалюка Якова Яковича

 

Відомості щодо зниклого безвісті Москалюка Івана Матвійовича (ЦАМО РФ)

_____________________________________________

 

Наступна стаття з серії про гвіздівецькі роди буде про рід Грушецьких…

 

_________________________________________________

[1] Сповідальний, сповідний розпис, сповідальна відомість (офіц. — «Исповедная роспись») — обліковий документ церковного діловодства, що фіксував відвідання прихожанами сповіді або факти уникнення ними цієї процедури. Щодо села Гвіздівці, наявна така книга, починаючи з 1822 року.

[2] Исповедная роспись Ломачинской Архангело-Михайловской церкви Хотинского цинута

[3] Тодир – місцева варіація імені Федір.

[4] За співставленням Сповідальних розписів і Ревізських казок за різні роки.

[5] Про смерть також наявні зазначення у Сповідальному розписі гвіздівецької церкви за 1848 рік. Втім, у Ревізькій казці за 1850 рік зазначено, що Василь Іванович помер у 1848 році. Та мабуть більше варто довіряти відомостям Сповідального розпису.

[6] ЧОДА, ф. 117, оп. 1 («Хотинский уездный суд»), од. 292 «Дело по жалобе жителей с. Гвоздауц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои» 19.11.1825-30.04.1830

[7] Национальный архив Республики Молдова (НАРМ),  ф. 8, оп. 1, спр. 290, арк. 67 та зв.

[8] Копия приговора Гвоздоуцкого сельского схода, имевшегося 24-го января 1898 года № 2

(ЧОДА, фонд 366, оп. 1, ед. 3 «Раскладочные (мирские) приговоры о казенных, земских, мирских сборах сельских обществ Секурянской волости за 1898 год»

[9] «Списки нижним чинам Кавалерам знака отличия военного ордена Св. Георгия за русско-японскую войну 1904-1905 гг.». Составители: Игорь Маркин, Дмитрий Бутрым. 2006; Книга пам’яті села Гвіздівці

[10] РГИА, фонд 496, оп. 3, спр. 909 «Алфавитный список лиц, награжденных Георгиевскими крестами 4 ст. 1915-17 гг.» (файл К7, лист 120). Книга пам’яті села Гвіздівці 

[11] Книга пам’яті села Гвіздівці

[12] Книга пам’яті с. Гвіздівці 

[13] Книга пам’яті с. Гвіздівці 

[14] У «Ревизских сказках» відображалися дані ревізій податного населення Російської імперії, які проводилися в XVIII — І-й половині XIX ст.ст. Метою ревізій був облік населення для подушного податкового обкладання. Казки містили поіменні списки населення, у яких крім прізвища, імені  та по-батькові хазяїна двору і його віку, вказувалися також ПІБ й вік членів родини та їх стосунки з главою сімейства, а також деякі інші дані. Усі «Ревизские сказки», крім 1, 2 і 6 ревізій, містили відомості про осіб, як чоловічої статі, так і жіночої, хоча у зведених таблицях зазначалася лише чоловіча стать. Поява «Ревизских сказок» була пов’язана з реформою оподатковування, що була проведена на початку ХVIII століття Нею було введено подушне обкладання заміст подвірного, тобто одиницею оподатковування став не двір (господарство), а чоловіча душа. Усього в Російській імперії було проведено 10 ревізій населення: 1719-1727 роки,  1744-1747 роки,  1762-1764 роки, 1781-1783 роки (всі попередні не стосувалися Бессарабії), 1794-1795 роки, 1811 рік, 1816 рік, 1835 рік, 1850 рік, 1858 рік.

[15] Ревизская сказка селений Хотинского уезда о свободных земледельцах, рупташах, боеренашах и мазилах (апрель, август 1835 г.). – НАРМ, ф. 134, оп. 2, д. 98.

[16] Ревизская сказка о царанах селений Хотинского уезда за 1850 год. – НАРМ, ф. 134, оп. 2, д. 279.

[17] Ревизская сказка Хотинского уезда за ноябрь, декабрь 1858 год. – НАРМ, ф. 134, оп. 2,

[18] ЧОДА, ф. 117, оп. 1 («Хотинский уездный суд»), од. 292 «Дело по жалобе жителей с. Гвоздауц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои» 19.11.1825-30.04.1830

[19], [20] Книга пам’яті села Гвіздівці 

[21]  О. Кучерявий, О. Мандзяк. Гвіздівці. Шляхами століть. Кам-Подільський, 2019.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Гвіздівецькі роди Кучерявих і Москалюків”

  1. Цікаве генеалогічне дослідження, чудова робота

Залишити коментар