(слова і фразеологія діалектної «гвіздівецької» мови, що вживалася в селі в період, приблизно до середини 1970-х років, а також старі лінійні, земельні, об’ємні та інші міри, що використовувалися на території Бессарабії (в тому числі) з зазначенням їх співвідношення до сучасних)

Ми вирішили представити відвідувачам сайту «Гвіздівці» ще один історичний розділ, присвячений збереженню історично-культурної спадщини села і краю – розмовник місцевого діалекту, який вже нині практично зник. Ми назвали його «Гвіздівецьким», але фактично то є крайовий діалект. В Гвіздівцях були свої відмінності, але вони мабуть були не дуже істотними.   

Ті, хто більше цікавиться питаннями діалекту і його історії, можуть почитати в кінці Розмовника післямову.

Отже пропонуємо Вам те, що вдалося зберегти… До розмовника увійшли також назви одягу, інших предметів побуту. Деякі слова можуть збігатися і з сучасною українською мовою, але записані, тому що вживалися в діалекті у дещо іншому значенні, або більш багатозначно. Декотрі з них записані, як такі, що на цей час вже досить рідко вживаються що у селі, що у загальній українській мові і більшість населення і села, і краю і України в цілому вже просто не знають значення цих слів. Такі загальноукраїнські слова відповідно позначені. Синім кольором позначені вирази, висловлювання. Окремою статтею записані відомі імена, що вживалися у Гвіздівцях в минулому.

До розмовника доданий розділ про відомі історичні міри та розміри, що використовувалися на території Бессарабії, а деякі з них мали і більше поширення на теренах Російської імперії, або у відповідні часи (1918-1944) — на території Румунії.

Пропонуємо всім гвіздівчанам, іншим краянам, скільки б Вам не було років і де б Ви не жили на цей час, приєднуватися до збереження культурно-історичної спадщини предків і, якщо хтось пам`ятає ті чи інші діалектні слова, висловлювання, повідомляти нам в коментарях, або на електронну пошту, що зазначена на сторінці «Контакти». Не хвилюйтеся, якщо Ви не знаєте значення цих слів. Знайдеться, кому пояснити, головне – згадати…

(РОЗМОВНИК ПЕРІОДИЧНО ПОПОВНЮЄТЬСЯ, А ТАКОЖ УТОЧНЮЄТЬСЯ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ)

Останнє оновлення розмовника – 10.08.2020 року

 

А

АГИ — (наголос на «и») виказання здивування, або, в залежності від інтонації, навіть зневаги до чогось. На кшталт загальноукр. «тю».

АДИ (наголос на «и») – багатозначне, в залежності від інтонації: звернення уваги на щось, в т.ч., може бути — на якісь предмет; виказання здивування, тощо.

АНТАЛ – велика діжка для вина (СБГ).

Б

Баняки

БАБА – крім загальновживаного значення родинних відносин, так називається кулінарна страва (запечена локшина з яйцем).

БАБКА — колик металевий для клепки коси.

БАДІКА – як і наділі зазначене «БАДЯ», «БАДЕЙ» (див.), те є звернення до родича або іншої близької людини більш старшого віку, в т.ч. до значно старшого брата, до чоловіка старшої сестри, але не до людини у віці, що приблизно дорівнює віку батьків, не до людини похилого віку. На відміну від «БАДЯ», це є більш лагідне звернення.

БАДЕЙ – приблизно, то саме що «БАДЯ, «БАДІКА» (див.), але до особи більш близького віку.

БАДИЛЛЯ – сухі стебла рослин, напр. – конопель.

БАДЯ – звернення до родича або іншої близької людини більш старшого віку, в т.ч. до значно старшого брата, до чоловіка старшої сестри, але не до людини у віці, що приблизно дорівнює віку батьків, не до людини похилого віку. На відміну від «БАДЯ», це є більш лагідне звернення.Варіація – «БАДІКА», «БАДЕЙ» (див.). До жінок в аналогічній родинній ситуації зверталися «ТЕТА» (див.).

Байдики бити – лінуватися, ні чого не робити. Ще є варіація – «Бомки бити» (див.).

Одеський циркач С. Бамбула (Бамбуль)

БАМБУЛА – образливе слово, яке використовувалося приблизно з періоду до 1919 року і досі використовується.  Від початку використовувалося стосовно неповороткої людини. На цей час здебільшого використовується на адресу людини (в т.ч., дитини), яка щось неправильно вчинила; приблизне значення цього слова на цей час — «несповна розуму». Слово має походження від прізвища Сальватора Бамбули (Бамбула або Бамбуль), негритянського борця – циркача — клоуна, що на початку ХХ-го ст. виступав в Одеському цирку. Він набув дуже поширеної популярності не самостійно, а в зв’язку з низкою жартів на адресу його виступів з боку шпрехшталмейстера одеського цирку тих самих часів Лебєдєва (на прізвисько «дядя Ваня»), якій завжди в ході циркових виступів і чемпіонатів з греко-римської боротьби нескінченно «сипав» жартами і промовками, на кшталт: «Борец Бамбула выжимает три бумажных стула, и делает прыжок с кровати на горшок!».

Барда

БАНЯК – металевий (чавунний, алюмінієвий, зрідка мідний), або гончарний горщик середнього або великого розміру для приготування страв у печі або на пічці. У принципі, така назва характерна не лише для нашого краю.

БАНУВАТИ (БАНУЮ) – тужити (тужу), шкодувати (шкодую).

БАРДА – вид сокири, що використовувався для тесання.

БЕДЕРЕВКА — водяна бовтанка з кукурудзяної муки. Вживалась, як їжа у голодні часи, а також використовувалася для лікування шлунково-кишкових неінфекційних захворювань (навіть від виразки шлунку). Бедеревку іноді також додавали у смаженицю (див.), що надавало страві особливий присмак.

БЕРБЕК – баран (від молд.). Рідковживане, все ж, у Гвіздівцях здебільшого казали «БАРАН».

БЕРДО – частина від кросна.

БЕСТАРКА – віз з бортами для перевезення зерна.

БІБЛИК – козячий послід. Мн. – біблики.

БІГУС – страва: тушкована квашена капуста з м`ясом.

БИСАГИ (БЕСАГИ) – дві торби з грубої конопляної тканини (такої ж, як для вереток), з’єднані між собою перемичкою, щоб носити через плече. Використовувалися для піших відвідувань базару, або для дальніх переходів і поїздок.

Бити бомки – байдикувати.

БЛИЗНЯТА – 2 глечики, з’єднані перемичкою, які використовували для доставки їжі на обід працівникам на поле. Зазвичай їх відносили діти.

БОЛНИЦА   (наголос на «о») – лікарня.

БОШТАН – гарбуз (рус.- тыква).

БРАЧИКУ – хлопче. Використовувалося, як звернення до чоловіка (здебільшого – знайомого, але те не обов’язково), приблизно свого або молодшого віку. Напр., «Мой, брачику!» — «Гей, хлопче!»

Брей! – звернення до конкретної людини меншого або свого ж віку, щоб привернути увагу. Ще аналогічні варіанти: «Мей!» (див.), «Мой!» (див.).

Бугай.

БЕДЕРЕВКА — водяна бовтушка з кукурудзяної муки. Вживалась, як їжа у голодні часи, а здебільшого використовувалася для лікування шлунково-кишкових неінфекційних захворювань (навіть від виразки шлунку).

БУГАЙ – крім звичного загальноукраїнського значення, бугаєм також називали музичний інструмент (якщо його можна так назвати), якій виготовлявся з каркасу, обтягнутого шкірою і кінського хвоста; видавав ревіння і використовувався під час маланкування.

БУЗ (з молд.) — сир бринза в період виготовлення (коли стікає в марлі або в іншій тканині), або той, що вже стік і витягнутий з тканини цільним шматком.

БУК – міцна палка. В тому числі, така, з якою майже всі ходили, щоб відганяти псів, або деколи використовували і для того, щоб іншу людину вдарити.

БУЛАВКА – міцна палка з стовщенням на кінцівці, або з прив’язаною на кінцівці чималою гайкою, призначена для самозахисту, або навіть для нападу. В тому числі використовувалася в міжсільських бійках дітей і молоді. Це не означає, що били саме такою кінцівкою, здебільшого били самою палкою, але така кінцівка робила удар більш важким.

БУРАК – буряк; мн. – «бураки» («Їду на заробітки на бураки» або «Йду на поле прашувати бураки»).

БУРАЧАНКА – горілка (самогон) з буряка.

БУРАЧИНЯ – стебла і листя буряка.

БУРДЕЙ – землянка (від молд.) з покатим дахом. Здебільшого такі робили в лісі лісники.

В

ВАЛУВАТИ — голосно кричати (СБГ).

Ванька Метришин – образливо-характеризуючий вислів на адресу чоловіка, хлопця, який вчинив або хоче вчинити щось не розумне («Мей, ти, Ванька Метришин! Ти що виробляєш?»). Цей вислів почав застосовуватися  у селі ще у ХІХ-му ст. (а може й раніше?) і застосовувався ще навіть у 50-60-х роках ХХ ст. Мабуть колись у селі жив Іван на прізвисько «Метришин» (прізвище таке в історичних документах по селу не зустрічалося), який мабуть був несповна розуму, вчиняв нерозумні вчинки.  

ВАР – компот з свіжих фруктів, в тому числі з диких черешень, або з сухофруктів.

ВДОЛИНУ – вниз, додолу.

ВЕЛИКА ХАТА – одна з кімнат хати. Більш велика, ніж інші, неопалювана, призначалася для розміщення в більш теплу пору року гостей та великих святкувань. Також там зберігалися речі, які не є повсякденними, зберігався спечений хліб. Кімната, в якій постійно жили, спали, їли називалася хатчиною (див. — «хатчина»).

ВЕРЕТЕНО (наголос на 3-тє «е») – веретено (давне загальноукр.).

ВЕРЕТКА – грубе домоткане рядно з конопель, яке вішали на стіни вздовж лавок, накривали ними лавки, а коли вони старіли, розкладали на підлозі. Під час великих лих, що викликали мор (голод, епідемії, тощо), веретки використовували для похорону. Зокрема, під час голодомору 1946-47 років, померлу людину клали не веретку і повільно (наскільки вистачало сил) тягнули до цвинтаря, де й ховали у цій веретці без домовини. Був також приблизно аналогічний виріб – «пілка» (див.).

ВЕРЕТЧИНА — шматок веретки (див.).

ВЕСНЯК – теслярський інструмент для стругання.

ВІВАТЬ (наголос на «а») – вітальна музична мелодія, яку грали на весіллях та інших святкових заходах неофіційного характеру (звісно, коли музики були) у той момент, коли з’являлися особливо поважні люди, наприклад поміщик, сільський староста, примар, лісник, тощо («Коли він приходе на весілля, йому завжди грають вівать»). Слово, найбільш вірогідно походить від застарілого слова «віват», що у свою чергу походить від лат. «vivat» («хай живе»). До слов’янських мов увійшло у першій чверті XVIII ст., можливо, що від німців або французів. Звичай грати «вівать» виник у Північній Бессарабії (мається на увазі — саме під цією назвою) ще у часи Російської імперії і зберігався в часи румунської окупації та тривалий час в радянський період. Поступово вітальну мелодію почали грати всім гостям, що запрошені на весілля.

ВІВКАТИ – скулити, стогнати, нити (ЗБГ). Якщо говориться про людину, то це застосовується у випадку невдоволення, роздратування.

ВІДКАРАСКАТИСЯ — позбутися, відчепитися від когось, або від чогось (ЗБГ). Напр.: «Ох, ледве відкараскався від нього!»

ВІНКІР – комора. У Гвіздівцях вживалося рідко.

ВІХОТЬ (наголос на «і»)– жмут для розпалювання пічки. Ганчірку (як правило, з бавовни, але якщо не має бавовняної тканини, те з конопляного прядива) ретельно вивалювали та м`яли у попелі і робили з неї тугий жмут, з яким ходили «за вогнем» до сусідів; також жмут скручувався з соломи з метою розпалювання вогню, якщо його не треба була нести далеко.

ВИДІТИ – бачити.

ВИДКО – видно. Друге значення – можливо, мабуть.

ВОГІРОК, ВОГІРКИ – огірок, огірки.

ВОЛОКІ (наголос на другу «о») – мотузки, які прив’язувалися з 2-х сторін до постолів (див. «постоли») і навхрест утримували обмотки.

ВОГНИЛО (наголос на «и») – кресало з заліза (сталі). Найкраще його робили цигани.

ВОГОРИТИ (наголос на «и») – говорити.

ВОРКАТИ – бурчати (СБГ).

ВУДКА — ремінець — пристрій для метання камінців (рус. — пращя).

ВУЙКО – дядько. Має походження з Західної України, де здебільшого означає брата матері. У нашій місцевості – також і брата батька, чоловіка тітки. Щонайменше, то має бути родич. Діти повинні були цілувати вуйкові руку.

ВУЙНА – тітка. У Гвіздівцях вживалося рідко. Має походження з Західної України, де здебільшого означає сестру матері або дружину маминого рідного брата. У нашій місцевості – також і сестру батька та дружину дядька.

ВУРДО – молочний продукт, переварена сироватка, суміш сироватки і сиру (рус. – творог), що получається, коли нагрівається злегка скисле молоко (див. – «звурдилося»). У свій час – улюблена страва дітлахів.

Г

ГАБЛІ – вила з шариками на кінцівках, призначені для навантаження картоплі, буряків та т.п.   

ГАВА, ГАВИ – на відміну від значення у літер. укр. мові (гава — птиця ворона), використовувалося виключно як позначення неуважності співбесідника, що може призвести або призвело до небажаних наслідків («Чого гави ловишь?»; «Ади, гаву піймав!»). Натомість птиць — ворон називали у Гвіздівцях саме словом «ворона».

ГАВЧАТИ – безперервно гавкати (СБГ).

ГАРБУЗ – кавун (рослина, плоди).

ГЕДЗЕНЬ – ґедзь (рус. – овод).

ГЕЗДИ – тут; ось тут; в цьому місці. Існувала варіація: «Гезди во». Також деколи вживалося приблизно аналогічне «Тамо во» (див.).

ГЕМБЕЛЬ (з євр. — ідіш) – значна або велика проблема («Маю гембель…»). Не є словом поширеного вжитку в Гвіздівцях.

ГЕМПЕР – молот, кувалда. Вживалося у Гвіздівцях рідко, мабуть походженням з інших сіл. У Гвіздівцях більше вживалося «молот».

ГЕНДИ – ось там; в тому місці; варіація — ГОНДИ.

ГЛАДУЩ – керамічний глечик для зберігання та скисання молока.

ГЛИП, ГЛИПНУТИ – подивився («Я глип, а він йде»), дивитися.

ГЛЯДІТИ – шукати.

ГЛУЇНА – глід (рослина і ягоди).

ГІЛЯКА – гілка.

ГИМНЯКИ – кінські екскременти, які змішували з соломою та використовували для обмазки хат зовні, а також для щотижневого перемазування підлоги.

ГОДИНКИ – зустріч молоді, розвага, поєднана з працею: у день 2–3 дівчини приходили до третьої з куделею, потім іноді приходили з куделями ще дівчата, а деколи і хлопці. Всі сиділи, розмовляли, розповідали байки, новини. Хлопці потроху залицялися до дівчат.

ГОТАР — межа між землями сіл, помість (давнє, від молд.). Помічалася різними позначками. Деколи ставили спеціальні камені з вибитим написом, деколи просто використовували наявні природні і штучні предмети (великі каміння, скелі оригінального вигляду, криниці, дуже старі поодинокі дуби, тощо).

ГРЕБІНКА – чоловіча сорочка, виготовлена з гребінного (див.) полотна.

ГРЕБІННА, ГРЕБІННИЙ – полотно, виготовлене з конопель. Чоловіча гребінна сорочка — гребінка (див.), то є сорочка з конопляної тканини з постійно розстебнутим коміром-стійкою і прямою застібкою, яка носилася навипуск і на талії була перехоплена поясом. У декотрих сорочки були з вишивкою, але такі здебільшого одягали на свята та при поїздках у гості. Але навіть у заможних це, зазвичай, була лише одна така сорочка на дуже багато років. Діти, в основному, бігали у довгих «гребінних» сорочках. Гребінні штани – чоловічі штани, що виготовлялися з конопляної тканини. Під штани чоловіки одягали «гребінні» кальсони. Іншої нижньої білизни не було. Основним одягом жінок була довга гребінна сорочка і спідниця. Святкові сорочки деколи мали вишивку верхньої частини та на рукавах чорними та жовтими нитками, а в нижній частині сорочки попереду завжди була вишивка, яку називали «пітічка». У декого були «сакізові» святкові сорочки (у чоловіків – теж), виготовлені з краще вибіленого самотканого конопляного полотна, або навіть з полотна, виробленого з придбаних вовняних ниток. Такі нитки продавали у великих мотках, коштували вони дуже дорого. На голову жінки одягали «гребінні» платки чорного або помаранчевого кольору.

залишки гріндея

ГРІНДЕЙ – розважальний механізм на кшталт «колеса огляду», якій використовувався виключно на свята, в основному — великодні. У Гвіздівцях 2 чи 3 гріндея знаходилися на Прогоні в сучасній парковій зоні навпроти нині існуючого коопторгівського комплексу і належали за румунських часів комусь з заможних Гангалів. Складався гріндей з відносно великого дерев’яного колеса с 4-ма двомісними колисками-лавками. Колесо крутилося на товстій дерев’яній перекладині, що трималася на 2-х міцних стовпах. Крутили колесо вручну парубки. Бажаючі покататися, сплачували власникові гроші і чомусь обов’язково, ще й курячими яйцями. Дівчата не платили. За дівчину сплачував хлопець, якій з нею колисався. Були ще колиски (див.) на кшталт каруселі. Після приходу радянської влади всі атракціони ще значний час продовжували працювати, але вже ними розпоряджалася сільська рада (яйця вже не збирали).

ГРОМАДА – огорожа з навісом для худоби (корови, кози, вівці).

ГРОМАДИТИ – підгортати сіно.

ГУБИ – загальна назва грибів. Губами також називають гриби — сироїжки.

ГУБКА – маленький жмут для розпалювання вогню кресалом з кременю. Виготовлялася з натуральної (у принципі, інших раніше не було) ганчірки, в яку ретельно втерли попіл. Як варіант – використовувалися висушена губчаста серцевина великого квітколожа суцвіття соняшнику, також ретельно вим`ята у попелі. Чоловіки носили губку, разом з кресалом і кременем у чересі.

ГУДЗИКИ – досить розповсюджена гра «в гудзики» (можливо – загальноукр.). Діти набирали, де мали можливість, різноманітні гудзики, ставали біля дощатого плоту. Один гравець кидав гудзиком об дошку плоту, ґудзик падав на землю. Другий також кидав свій ґудзик у дошку плоту, але при цьому намагався розрахувати силу удару таким чином, щоб його ґудзик упав біля гудзика першого гравця на відстані не більш як долоня руки. Якщо він розрахував правильно, він забирає ґудзик першого гравця. Якщо не вдалося правильно кинути, перший гравець забирає собі ґудзик невдахи. Ця гра була досить захоплюючою. Бувало, що біля одного дощатого плоту (а їх у селі було не багато, в основному – у центрі) для гри збиралися по 30–40 дітей одночасно. Виникали проблеми і з гудзиками. Бувало, що тогочасні «ігромани», які геть програлися, зрізали у батьків з одягу гудзики для того, щоб мати змогу пограти ще. І, природно, що за це потім добре получали ременем або навіть буком (див. – «бук»).

ГУДКА – вирізана з гнучкого дерева пружна палка. Також використовувалася для гри «в гудки» (див.).

ГУДКИ —  гра з застосуванням палки — гудки (див.) Найбільш придатними для гудки були ліщина, а ще краще – жовта верба. Вирізану нетовсту палку очищували від кори, ретельно висушували. При грі гравців завжди було двоє. Суть гри в тому, щоб зігнувши та цим самим напруживши «гудку», запустити її таким чином, щоб вона переповзла через іншу палку, яку другий гравець виставляє на землі поперечно за 2 метри від першого гравця. Потім цю контрольну палку переставляють і знову все повторюється. Гра вимагає від гравців вміння правильно вибирати палку для «гудки», вміння її обробляти і досить значного тренування.

ГУТЕЯ – айва.

Д

Деркач. Такій розмальований був рідкісним. Та і конструкція могла бути іншою, в залежності від майстра.

ДЕКО – металева форма для випічки печива, продовгувата з високими стінками.

ДЕРКАЧ — відносно складна механічна іграшка, вирізана з дерева, що складалася з різаного шестеренчастого валу між двох плашок, до якого прикріплена ручка. «Деркач» крутили за ручку і при цьому по валу клацала тоненька плашка, прикріплена до перекладини. У принципі, в різних варіаціях, була розповсюджена у всіх українських, а мабуть і неукраїнських селах. 

ДЗАРДЗАРИ – абрикоси (рослини, плоди).

ДЗВОНИ — гра з палками. Дещо небезпечна. Двоє гравців вибирають рівні очищені палки. Один з них, бере палку одною рукою, долоню іншої руки складає трубкою, вставляє палку в цю «трубку» і поштовхом за кінець палки підкидає її через цю «трубку» вертикально уверх, намагаючись підкинути якнайвище. Іншій гравець намагається підкинуту палку збити своєю палкою.

ДЗЕР – сироватка. Ще одна варіація – «ЖИНТИЦА» (див.).

ДОСТА – досить.

ДОХТОР (ДОХТУР) – лікар.

ДРИВІТНЯ – пеньок для рубки дров.

ДРУКАТИ – сплітати нитки.

ДУКІЯ – свято на честь Святої Євдокії Геліопольської, що відзначається 14 березня. Це свято також називали «Явдоха» («Явдоха з водою, а Юрій з травою».). Так само (Дукія) називали жінок з офіційним ім’ям Євдокія.

Ж

ЖАЛІСНИЙ – жалібний.

ЖАРОВНЯ – деко (рус.  – протвень).  Чомусь дехто жаровнею також називали і саморобний металевий совок для збирання сміття

ЖИНТИЦА – сироватка, коли вона ще тече з сиру, бринзи. В подальшому сироватку, що зібрана, називали «ДЗЕР» (див.).

ЖОЛУДОК, ЖУЛУДОК – шлунок.

ЖУВАЧКА – жуйка.

З

ЗАВДАТИ – стосується підготовки до чогось, або початку якогось процесу, здебільшого кулінарного: напр., «завдати тісто». Відповідно до загальноукр. – в сенсі «завдати удару», або т.п., не вживалося. У такому випадку казали: «Нанести удар» або «вдарити».

Заріз о – от зараз, ось зараз, на цей момент.

ЗАРУБАВ, ЗАРУБАТИ – зарізав, зарізати («Зарубав вчора свиню…»)

ЗАХВОЙДАВ – замастив одяг (штани або взуття). Слово неширокого вжитку.

ЗВУРДИЛОСЯ – стадія у нагріванні, кип’ятінні молока, коли внаслідок того, що воно вже було злегка прокисле, перетворилося у суміш сироватки і сирної маси. При цьому вироблявся продукт — напій «вурдо» (див.).

ЗДОЙМИТИ, ЗДІЙМАТИ – зняти, знімати (напр., «здоймив з печі»). Варіація – «здіймив». В радянські часи навіть перейшло у інші сфери, напр. – «здоймати кіно».

ЗДОРОВЛЯ – здоров’я.

ЗДОРОВКАТИСЯ – вітатися.

ЗДОРОВКАННЯ – привітання (саме це слово).

ЗДРАСТВУЙ (мн. — ЗДРАСТВУЙТЕ) – привітання, похідне від рус.  – «здравствуй» (мн. — «здравствуйте»); дослівно: «Будьте здорові!». Є варіація – ЗДРАСТВУЙ (мн. — ЗДРАСТУЙТЕ).  Використовувалося також і загальноукр. привітання «Добрий день/вечір!», але воно було менш використовуваним.

ЗІЛЬНИЦА – дерев’яна діжечка для обробки попелом конопель у ході підготовки для прядіння.

ЗМЕРЗИТИ – вилаяти з елементами образливості або презирства  («Він мене так змерзив…»). Є варіація – «мерзити» (див.).

ЗОШКИ – гра, мабуть одна з найбільш захоплюючих для гвіздовецьких дітлахів наприкінці 40–х років ХХ–го сторіччя, завезли її приїжджі дітлахи з інших регіонів. Здебільшого у неї грали учні в школі під час перерв між уроками. Всі настільки захоплювалися цією грою, що лише тільки і чикали на перерву, а перерви завжди не вистачало. Для цієї гри відливали з свинцю «зошку», яка за формою и розмірами була десь, як копійка. Свинцю тоді всюди вистачало – у дітлахів було повно куль від різної зброї. У «зошці» пробивали 2 отвори і обшивали кожушиною (нитками або проволокою), ворсом назовні. Потім підкидали «зошку» рукою і починали її безперервно підбивати ногою, як футболісти «набивають» м’ячем на тренуваннях. Переможцем є той, хто більше наб’є. Дуже цінувалося вміння набивати з різними обертами, боковою стороною ноги, навіть були такі, що п’яткою це могли робити. Іноді грали на копійки.

І

ІМАШ – ділянка поля або інша земельна ділянка, виділена під випас худоби. Це слово використовувалося навіть на початку колгоспної доби. Менше і в більш пізній час використовувалося слово «толока» (див.)

ІМИТИ, ІМИВ – ловити, піймав. Інша варіація – «піймив» (див.).

ІМНЯ – ім`я.

К

КАГЛА — отвір в димоході. 

КАГЛЯНКА – затичка отвору в димоході.

КАЖАПУХОВА – байкова, з байкової тканини. Більш заможні селяни мали придбані в торгівлі байкові сорочки, які чомусь називали «кажапуховими». Але навіть у заможних це, зазвичай, була лише одна така сорочка на дуже багато років.

КАЛИТКА – гаманець (від давньоруського – «калита»). На відміну від шкабатури (див.), калитка мала меншій розмір і її можно було поставити у звичайну кишеню.

КАНТАРЬ – невеличкі ручні ваги (від молд.).

КАРТОПЛІ – картопля. Вживалося і звичайне – «картопля», але «картоплі» використовувалося для позначення множинній варіації: «Посадила картоплі», «Зібрав картоплі».

КАТРИНКА — обмотка з вовни або з бавовняної тканини, груба (майже як веретка), чорного кольору, або смугасту. Катринка була завжди дуже гарно вишита. Катринкою жінки обмотувалися ззаду заміст спідниці, спереду краї зчіплювалися або затягувалися шнурами, а один нижній край завертався кутом, таким чином, щоб було видно вишивку на сорочці – «пітічку». Довжина катринки – до двох третин голені.

КЕЛЬМА – мастерок (інструмент).

КЕПТИНА – дошка з набитими цвяхами для розчісування конопель при підготовці прядива, пряжи.

КІСЯ (наголос на «я») – бокова ручка на косі. Слово розповсюджене і в багатьох інших місцевостях.

КІШ – віз з високими бортами. Також кіш, це є дерев’яна ємність, через яку зерно засипають в млині або в олійні і при цьому, через цей кіш регулювалася кількість зерна, що висипалася на жорна.

КЛАКА – толока (від молд.). Спільна праця селян для будівництва, риття криниці, тощо. Зазвичай на клаку збиралися сусіди і родичі.

КЛАНЯ — міра сіна, приблизно – 30 хороших снопів.

КЛЕПКА – пробка в діжці. Інше значення – розуміння, розум («Май клепку в голові»).

КЛЕВЕЦЬ – молоток.

КЛЯМКА – пристрій для запирання двері (рус. – щеколда).

КИРНИЦА  — криниця.

КИСИЛИЦЯ – узвар із недостиглих плодів (ягід, сливок).

КИСЛИЦА – сушені порізані яблука. Грушки/сливки в сушеному вигляді  так і називалися – сушені грушки/сливки.

КИТЛИНА – накип.

КОВБОК – невеличка колода або відрізок не тонкої гілки.

ВЕРЕТКА — грубе домоткане рядно з конопель, яке вішали на стіни вздовж лавок, накривали ними лавки, а коли вони старіли, розкладали на підлозі. Під час великих лих, що викликали мор (голод, епідемії, тощо), веретки використовували для похорону. Зокрема, під час голодомору 1946-47 років, померлу людину клали не веретку і повільно (наскільки вистачало сил) тягнули до цвинтаря, де й ховали у цій веретці без домовини. Веретки були однокольоровими, двокольоровими або багатокольоровими. Існував також приблизно аналогічний виріб – «пілка» (див.).

КОЗАРЬ – загальна назва грибів – підберезовиків та підосиковіків.

КОЛИСКИ – розважальний механізм на кшталт каруселі, якій використовувався виключно на свята, в основному — великодні. У Гвіздівцях знаходився на Прогоні поряд з місцем розташування нині існуючого коопторгівського комплексу (а саме, між кафе «Хуторок» і криницею) і належав за румунських часів Барчуку Мефодію Георгійовичу. Колесо крутили вручну парубки. Бажаючі покататися, сплачували власникові гроші і чомусь обов’язково, ще й курячими яйцями. Дівчата не платили. За дівчину сплачував хлопець, якій з нею колисався. Були ще розважальні механізми на кшталт колеса огляду, які називалися гріндей (див.). Після приходу радянської влади всі атракціони ще значний час продовжували працювати, але вже ними розпоряджалася сільська рада (яйця вже не збирали).

КОМЕН – частина пічної труби, що виходить з горища через дах.

КОМЕНОК – частина пічної труби, що на горищі до початку комена (див.).

КОМОНАК – напівсвяткова бурка з капюшоном, виготовлена з грубого сукна, як правило сірого кольору. Деколи їх для красоти особливим чином обшивали тасьмою. Одягали бурку, в основному, лише тоді, коли їхали далеко кіньми у холодну погоду.

КОНТРАБАЦЬКИЙ – контрабандний. Товар контрабандного походження. Слово з`явилося у часі румунського панування у період 1918-40 років.

КОПЕСТРА – упряж для корови.

КОРЧІ – судорога (судома).

КОЦЮБА – те саме значення, що і в загальноукраїнській мові – «коцюба», рус. – «кочерга», тобто інструмент для вигрібання золи і жару з печі. На відміну від більш наближених часів, колись вироблялася з дерева у формі сапи (хоча, мабуть так було повсюдно в Україні і не лише в Україні).

КРАВАТЬ — ліжко.

КРОСНА – ткацький верстат.

КУГУТ – півень.

КУДЕЛЯ – куделя (загальноукр.).

КУКУРУДЗИ – кукурудза. На відміну від загальноукр., вживалося з іншою кінцівкою (напр.: «Посадив кукурудзи», «Прашувала кукурудзи»).

КУКУРУЗИНЯ або КУКУРУДЗЯНКА – стебла кукурудзи для годування корів, кіз, вівців.

КУМНАТ – чоловік жінчиної сестри.

КУФЛЯ – чашка велика.

КУФЛЯТКО – чашка маленька.

КУЧМА — шапка зі смушки. Якість вичинки кучми яскраво розповідала про багатство і суспільний статус її власника.

КУШТУРА – залізна скребачка, призначена для чистки корита або підлоги (СБГ).

Л

ЛАНДАН – кущ конопель, якій висівали суто для вирощування насіння. Ландани висаджували на значній відстані одне від одного і тоді вони виростали товстими, давали багато насіння. Це насіння згодом використовувалося для вживання в їжу, а також для посіву конопель на ткацькі потреби. Примітка: насіння не містить наркотичних речовин.

ЛЕБРО, ЛЕБРА – ребро, ребра.

ЛЕЖАНКА – лежанка (загальноукр.), але у Гвіздівцях це слово використовувалося суто для позначення дерев’яної лежанки, яка розміщувалася між грубкою і піччю, або між піччю і стіною. Під нею складалися дрова.

ЛЕМІЖ —  (деталь плуга).

ЛІПАКИ – коров’ячі екскременти на землі. У висушеному вигляді використовувалися для розігрівання грубки і підтримки вогню.   

ЛІТРА – літрова кружка.

ЛИЦЕ — обличчя. В більш неприємній варіації використовувалося слово «морда» («получив по морді», «дав у морду»). Слово «пика» не вживалося взагалі.

ЛОЗНИЦЯ – пічка для сушіння фруктів або копчення сливок.

ЛОМАКА – палка; поліно.

ЛЮШНЯ — деталь возу, призначена для полегшення його повороту під час руху. Люшень при возі було 4 шт.

ЛЯМПА – гасова (керосинова) лампа.

М

МАГИЛЬНИЦЯ – дерев’яний зубчастий інструмент для «прасування» вереток.

МАЙ – травень («у маю»).

МАЛАЙ – темний хліб з грубої муки, перемішаної з висівками («Малаю, малаю, за хліб тебе маю…»).

МАНКАРІКА – страва, закуска їз курячого м’яса, моркви, цибулі.

МАРИНКА

МАРТ – березень («у марті»).

МАРТАК — (для перекриття даху).

МАРУШКА – назва гриба.

МЕДІВНИК – праник, посипаний цукром.

МЕЛЕШТЕВКА – палка або більш гарно вирізана з липи спеціальна лопатка для перемішування кукурудзяної муки при варінні мамалиги.

МЕРЗИТИ – лаяти з елементами образливості або презирства  («Він мене так мерзив…»). Є варіація – «змерзити» (див.).

МІТКИ – хутро, що підготовлене для крашення.  

МИРЗА (наголос на «а») — образливе слово («Вона така мирза!»)

МИСНИК – шафа або полки для посуду. Деколи вживалося слово «намисник».

МИШИНИ — теплі чоловічі брюки з овечої шкіри на хутрі.

МНЯСО – м’ясо. У мн. формі — «мняси» (наголос на «и»), частіше означає м`ясопродукти, м’ясні страви у широкому сенсі  («Наїлися на Пасху мнясів»; або замість «наїлися» деколи вживають «наперлися» (див)).

Мей! – звернення до конкретної людини або декількох людей меншого або свого ж віку, щоб привернути увагу (молд. походження). Ще аналогічні варіанти: «Мой!» (див.), «Брей!» (див.).

Мой! — звернення до конкретної людини або декількох людей меншого або свого ж віку, щоб привернути увагу (молд. походження — від «Мей!» аналогічного значення). Ще аналогічні варіанти: «Мей!» (див.), «Брей!» (див.). Цікаво, що в українських селах західної частини Чернівецької області (наприклад – Кіцманщина) використовували таке ж звернення в варіації «Моу!».

Мой, брачику! – в залежності від інтонації, може використовуватися як звернення до чоловіка, хлопця, приблизно свого або молодшого віку, як загальноукр.: «Гей, хлопче!»; а може означати дуже велике здивування і при цьому не має значення вік та навіть стать людини, в розмові з якою це сказано.

Мой, мой, мой! – в залежності від інтонації: висловлювання здивування або шкодування про щось (молдавського походження від «Мей, мей!» аналогічного значення). Напр., то саме «Мой, брачику!»

Молоко від бугая – конопляне «молоко». Розтерте в макітрі насіння конопель, залите водою. Вживали з коржом, мамалигою, а також використовували, як заспокійливий засіб, в тому числі для маленьких дітей. Примітка: насіння і конопляне «молоко» не містить наркотичних речовин.

МОТОВИЛО – ткацьке приладдя для ниток.

МОЧАЛЬНИКИ – маленькі шматочки коржа, намочені в воді і виваляні у маковому насінні. За можливості мочальники підсолоджували.

МОЧАР – надмірно волога ділянка землі, або ділянка, яку постійно заливає водою під час дощів, на якій вода стоїть дуже довго.

МУТИЛЬ – метелик.

Н

НАЙ – нехай, хай («най буде» — нехай буде).

НАЙМИВСЯ, НАЙМИТИСЯ – найнявся, найнятися.

НАЛІСНИКИ – млинці.

НАНАШКО – посаджений батько на весіллі (від молд.).  

НАПЕРСЯ — наївся до несхочу, переїв. Зазвичай вживається, коли переїдання призвело до негативних наслідків для здоров’я або самопочуття («Наперся м’ясів на Пасху, тепер у череві щось не те…). 

НАПУДИВСЯ, НАПУДИТИСЯ – злякався, налякатися («Ой, я так напудилася…»).

НЕЛЯПКА – теля до річного віку.

НЕПОТ – племінник. Походження від молдавського «непот» (рум. – «nepot») того ж значення. Використовувалося в Бессарабії у розмовній мові і офіційно в документообігу до середини ХІХ ст., потім вийшло з офіційного документообігу, але в розмовній мові залишилося десь до кінця 40-х років ХХ ст.

НІВРОКУ – багатозначне: «нічого собі…», або в залежності від об’єкту і інтонації, може означати захоплення чимсь, здивування, вказівку на значушість, велич, розміри, кількість, тощо («нівроку вродили кукурудзи», «нівроку виріс хлопець»…)

НОГВИ – діжка для замочування одягу перед пранням. Змочували в золі.

НОЯБР – листопад («у ноябрі»).

НЮНЯ —  плаксива людина, дитина.

О

ОБІЦЦЯ – килимок на стіну.

ОБМЕЖНИК – вузька дорога посередині поля, між земельними ділянками (для забезпечення можливості заїзду).

ОБОРА – загорожа для свиней на подвір’ї.

ОБОРНА – нужник.

ОКАЗІЯ – несподівана новина.

ОКОЛИ – уколи (мед.).

ОНДИ

ОПОЛКА – торба для годівлі коня. В більш давні часи виготовлялися з конопляного полотна (такого самого, як веретки (див.)), у більш наближені часи (десь з 50-х рр.. ХХ ст.) – брезентові, придбані в торгівлі.

ОРЧИК – кована деталь кінської упряжі, що використовувалася для з’єднання упряжі з возом або плугом.

ОСТИГАТИ – набридати. Остиг – набрид (СБГ).

П 

ПАКОРА – дьоготь або якійсь продукт нефтепереробки, якій у «румунські» часи привозили з Румунії і продавали для використання під час обробки шкіри та для змащення чобіт, постолів, внаслідок чого взуття ставало більш м’яким і водонепроникним.

ПАМПУХ – гриб дощовик (лат. — Lycoperdon perlatum). Так само називався й дощовик несправжній (порховка; лат. — Scleroderma).

ПАПУШКА – складені один на одне (в невеличку пачку) і зв’язані за черешки декілька листів рослини тютюну. В такому вигляді їх підвішують в провітрюваному місці (під навісом або на поді) на швару (див.) для сушіння. Слово має розповсюдження не лише на Сокирянщині, а й в деяких інших місцевостях України.

ПАРТА – команда корові посунутися вбік (від молд.).

ПАСМО — нитки для ткання, намотані не клубком, а у більш продовгуватому вигляді.

ПАТИК – невеличка палка, колик для городини, тощо.

ПЄЛІМЄНІ – пельмені.

ПЕРЕЇДИ – об’їдки сіна.

ПЕЧІНКА – картопля з м’ясом, запечена у печі у банякові (див. – «баняк»). Рус. назва – «жаркое». Також, звісно, слово «печінка» використовувалося і в загальноукр. значенні – як таке, що визначає один з органів людини.

ПІД – горище. «На поді» — «на горищі».

ПІДДУВАЙЛО – піддувало.

ПІДОЙМИТИ – підняти.

ПІЙМИВ – зловив. Інша варіація «імив» (див.).

ПІЛКА — домоткане різнокольорове рядно з хутряних ниток, яке використовували для накривання лавок у «Великій хаті» (див.). Коли пілка старіла, зношувалася, вона могла «перейти» й до хатчини (див.).  Ті, що були більш багаті, накривали ними й піч. Дві зшиті пілки використовувалися в якості покривала на ліжко. На відміну від пілок, подібний вироб — веретки вироблялися з конопляних ниток.

ПІТІЧКА — вишивка нижньої частини жіночої гребінної (з конопляної тканини) сорочки.

ПЛАТІЯ – плов (страва).

ПЛІТ – тин («під тином» – «під плотом»). Виготовляли здебільшого з пражин (див.), що вирізали з верб та стовпчиків або слупів (див.).  Слово «пліт» використовується до цього часу.

ПОЛУМИСОК – велика тарілка.

По межі люди — тобто, перебував або жив якісь час, або живе постійно серед багатих, та/або грамотних, та/або високопоставлених, та/або поважних людей, зазвичай, десь у містах, або на якось одноразовому значному зібранні за участю таких людей («Я був по межі люди», «Він живе по межі люди»). Таке висловлювання зрідка застосовувалося для хвальби, але то не означає, що таке висловлювання є ознакою самоприниження, адже переважно воно висловлювалося з відтінком іронії, хоча, деколи і не без деякої заздрості.

ПОРОХИ – пилюка («Я увесь у порохах»).

ПРИХАПЦІ – похапцем.

ПОЖИЧКА – смородина (рослина і ягоди).

ПОМАНА – дарунок на спогад покійного людині, яка цього покійного знала. Такий дарунок, в більшості випадків складається з калача, свічки, пари яблук, декількох різних цукерок та деяких дрібних речей (хустки, шкарпетки, тощо). Іноді «за поману» дають посуд (вазочки, відра, тощо), а також покривала, ковдри, сорочки, тощо. Слово «помана» — слов’янського походження, використовується практично у всій Бессарабії у українців і молдаван.

ПОСИДІНЬКИ – посидінки. Варіація вечорниць для більш старших поколінь, в тому числі – сімейних. проводилися увечері у когось в хаті. Горілку та інші алкогольні напої під час таких заходів не пили десь аж до 50–х років ХХ–го сторіччя. Більш молоді співали, деколи танцювали, вели між собою розмови. Старіші на посидіньках розмовляли про новини і дуже часто обговорювали відомі їм факти з історії села. Звісно, що також співали разом. Дітлахи лежали на печі і слухали, роззявивши роти.

Постоли

ПОСТОЛИ – взуття з сиром`ятної шкіри з причепленими волоками (мотузками для обмоток). Фактично, то є шматок шкіри, який охоплював стопу ноги і по краях стягувався навколо стопи «волоками» — тонким сиром’ятним ременем, кінцівки якого виходили позаду і обмотувалися навколо голені. Постоли були дуже м’яким взуттям, ходити у якому було досить зручно. У холодну погоду і взимку їх носили з онучами з будь якої тканини, здебільшого – з решток якогось старого «гребінного» або вовняного одягу. Постоли поступово протиралися на підошвах, але їх продовжували носити до самого моменту, коли взагалі не залишалося а ні клаптику шкіри на підошві взуття, тобто фактично ходили по землі в онучах, які рештками постолів і волоками лише підтримувалися. У післявоєнні роки (десь до 1950 року) теж продовжували ходити у постолах, а дехто із людей старшого покоління – і пізніше. При чому, тоді їх часто робили вже не зі шкіри, а з старих чи пошкоджених резинових автомобільних покришок або камер.

ПРАЗНИК – храмове свято. Інші свята називали саме словом «свято».

ПРАЖИНА – довга палка. Наприклад використовувалася для збивання плодів з дерев, зокрема, горіхів, а також пражина з верби — для виготовлення тинів (слово «тин» у Гвіздівцях не використовувалося, говорили – «пліт» (див.)).

ПРАНИКИ — саморобне печиво.

ПРАШОВКА, ПРАШУВАННЯ  – сапання (ПРАШУВАТИ – сапати).

ПРЯДИВО – рослина конопель, що вирощувалася саме для виготовлення пряжи.

ПУЖАЛНО (наголос на «у») – пружинна палка для батога, яким поганяли коней (рус. – кнутовище).

ПУЩЕНА (наголос на «у») – свято Масляна. Ще одна «Пущена»  передує різдвяному посту.

Р

РАФА – сито для сіяння піску.

РОЖА – мальва.

РОСКАЛЬ – заступ (рус. – «штыковая лопата»).

РОСПУСКИ – подовжений віз для перевезення чогось довгого, здебільшого – лісоматеріалів (СБГ).

РУМИКАТИ – жувати жуйку (корова або вівця).

С

САКИЗОВІ НИТКИ – бавовняні нитки фабричного виробництва для використання у виготовленні домотканого полотна. Сакизові нитки деколи використовували зі змішуванням з конопляними саморобними нитками або для ткання вставок в вироби з конопляного полотна. Зокрема, з сакизових ниток робили манишки, які чоловіки одягали на свята під одяг на звичайну конопляну сорочку. Вони також використовувалися для вишивання сорочок, рушників.  Така назва бавовняних ниток притаманна і декотрим іншим регіонам України.

САРАКУ (наголос на другу «а») – висловлювання жалю (походить від молдавського «серачь» (sărac) — бідний). Однак, в селі вживалося не для позначення майнових статків, а саме, як висловлювання жалю. При зміні інтонації може позначати здивування, наприклад: «Сараку, як сніг посилився!».

САРАЧЕНЯ, САРАЧЕНЯТКО (наголос на «я») – бідний, бідненький. Як і попереднє слово «сараку», походить від молдавського «серачь» (sărac)), вживалося не у зв`язку з майновим станом, а саме, як висловлювання жалю, співчуття.

СВИНКИ – гра (можливо, загальноукр.). Різновиди цієї гри, що стала прообразом хокею і гольфу, є у більшості народів. У Гвіздівцях і навколо виглядало це таким чином: у центрі обраного для гри рівного земляного майданчику викопувалася невеличка ямка, яку називали «дуча». Приблизно на відстані 2,5 метра від цієї ямки, по колу викопувалися такі ж самі ямки по кількості гравців, за мінусом одного. Тобто, якщо гравців було 5, то 1 ямка у середині та 4 ямки навколо. З дерева вирубався або випилювався «ковбок» – на кшталт сучасної хокейної шайби. Кожен гравець мав «бук» – звичайна палка, загнута на кінці, яка віддалено нагадує сучасну клюшку для гри у гольф або у хокей. Той, хто «пасе», стає з «буком» біля «дучи», решта намагаються своїми «буками» заштовхати «ковбок» у «дучу». Завдання того, хто «пасе», не допустити потрапляння «ковбка» у «дучу» і, як тільки від відбив своїм «буком» «ковбок» від «дучи», відразу намагається встромити свій «бук» у ямку того гравця, який рвався до «дучи», а той у свою чергу намагається цьому завадити. якщо не завадив, то вже він далі «пасе».

СВИРБИУС – троянда (рослина) проста, не привита.

СВЯТОШНИЙ (наголос на «о»)– святковий.

СЕМИНЦАРЕ, СЕМИНЦАР – дуб, що дає багато жолудів. Походження від молдавського і румунського «семінцеле» (semințele). Такі дуби, зазвичай, ретельно берегли у лісах для забезпечення збереження лісового фонду. Їх також використовували в якості позначок хотарів (див. – «хотар»).

СКАПАТИ, СКАПАВ – уникнути, уникнув чогось.

СКЛАДЧИНА – варіація вечорниць. Як правило, проводилася лише чотири рази на рік: на третій день Різдвяних свят, Великдень і на заговини — перед Великим постом і Пилипівкою. Назва походить від того, що дівчата й хлопці «складались» продуктами і деколи невеличкими грішми та влаштовували спільні розваги з вечерею, музикою й танцями. В обов’язки дівчат входило приготувати вечерю, а для цього вони зносили до хати, де мав відбутися цей захід, хто що мав: одна — муки на вареники, друга — сиру, капусти, третя — масла, сметани тощо. В обов’язки ж хлопців входило забезпечення музикою, спиртними напоями (хоча алкоголю вживали не багато) й також солодощами для дівчат: цукерками, медяниками, марципанами.

СКОРО – швидко; незабаром (слово «незабаром» взагалі не вживалося і було для більшості населення не зрозумілим за значенням).

СКРИНЯ – скриня, але в Гвіздівцях це слово використовувалося для позначення скрині з 3-ма відділеннями, яка знаходилася здебільшого в господарському сараї і призначалася для зберігання борошна та інших продуктів. Але, деколи скриню ставили у Великій хаті (див.).

СЛОЇК – керамічна ємність з широким горлом у формі банки.

СЛЬОТА (наголос на «а») – дрібний холодний затяжний дощ. Іноді його ще називали «Чабанський дощ». Приблизно таке ж значення цього слова є і у багатьох інших місцевостях України.

СЛУП – дерев’яний, досить міцний стовпчик для плоту (див. – «пліт») або для штахетнику. На відміну від більш тонких стовпчиків – коликів, які були просто вбиті в землю, слуп був міцно вкопаним.

СМАЖЕНИЦЯ – яєчня з бринзою або з цибулею (все перемішується, посипається сіллю і смажиться). В якихось особливих випадках може бути додане сало, але то рідкісне явище. Іноді у смаженицю при смаженні додавали бедеревку (див.)

СПАСИБО – подяка, від рус.  «спасибо», аналогічне староукраїнському і центрально-українському «спасибі». Слово західноукр. походження «дякую» в краї ні коли не використовувалося.

СОФА, СОФКА – на деяку відміну від загального значення, вживалося для позначення дерев’яного дивану з ручками або без, але обов’язково, зі скринею під низом – для зберігання вереток.

СТИЛЕННЯ – перекриття даху, яке робилося з дерева і обмазувалося глиною.

СТИНА (від молд.) — літня польова (поза межами подвір`я) огорожа (загін) для овець, що має часткове накриття (навіс).

СТИРТА – скирта сіна.

СТОРЦЮВАТИ – поставити стоячи.

СТУДЕНО – холодно.

СТРІТИТИ, СТРІТИВ – зустріти, зустрів.

СТРУНГА (від молд.) – калитка у внутрішній перегородці загону для овець, призначена для доїння. Овець для доїння заганяли у стину (див.) або на подвір’я і гнали «На струнгу», тобто у калитку, в яку проходить одна вівця. Її відразу доять і коли подоїли, вівця потрапляє в окремий загін, де вже всі вівці здоєні. Не здоєні вівці очікують своєї черги, коли їх заженуть «на струнгу». Поступово вівці звикають, самі стоять у черзі і коли одну вівцю здоять, інша сама йде «на струнгу».

СУНДУК – скриня невеликого розміру для зберігання речей. Загальноукр. слово «скриня» вживалося для позначення великої скрині (див.).

Т

ТАЛАПАВКА – сильна грязюка на вулиці після дощу.

Тамо во – ось там.

ТЕГАЯ – сковорідка, пательня.

ТЕРЛУЮТЬСЯ – корови, вівці в обідній час жують жуйку.

ТІЖУРКА – жіноча куртка з грубого домотканого сукна, яку носили в холодну погоду. Це майже те саме, що чугаїна (див.), але більш жіночого вигляду. Походить від слова «тужурка».

ТІЛКО (наголос на «і») – скільки (запитання).

ТИЗИК – висушені екскременти великої рогатої худоби, що використовувалися для підтримки вогню у пічці. Інша назва – «ліпаки» (див.)

ТОЛОКА – пасовисько. Використовувалося не дуже часто, більше говорили «імаш» (див.)

ТРЕВКА – корито для годування свиней.

ТЮТЯ — людина, як то можна сказати, слабка тілом і духом, слабовольна.

Ф

ФАЙНО – гарно, добре.

ФАСУЛІ – квасоля (рослина, плоди).

ФАЦА – якщо дослівно – обличчя (від молд. «фаца» (față) – обличчя), але використовувалося виключно замість слова «совість» («Май фацу» — «май совість»). Натомість, на обличчя казали — «лице».

ФІРТКА – хвіртка.

ФІРЯНКА – фіранка (рус. – занавеска).

ФЛЯШКА – пляшка.

ФЕРШАЛ  — фельдшер (жін. – «ФЕРШАЛКА»).

ФІРТКА – хвіртка.

ФОЛЮШІ – ткацька машина періоду румунських часів, яка виготовляла тонке сукно. Відомо, що підприємство, що мало таку машину, знаходилося в Бричанах і заготовлювачі їздили по всіх селах, збирали домоткане сукно і вовну для переробки і назад привозили сукно, доброї якості. Слово мабуть походить від назви фірми – виробника. Але то є припущення.

Х

Хотарний камінь кінця 18-го — початку 19-го століть. На фото — хотарний камінь, що розділяв межі земель сіл Ожеве і Білоусівка.

ХАТЧИНА – одна з кімнат хати, та в якій була піч, яка обігрівалася, в якій жили, спали, їли. Інша, неопалювана кімната називалася – «Велика хата» (див.).

ХОТАР – межа між землями сіл, помість (давнє, від молд.). Помічалася різними позначками. Деколи ставили спеціальні камені з вибитим написом, деколи просто використовували наявні природні і штучні предмети (великі каміння, скелі оригінального вигляду, криниці, дуже старі поодинокі дуби, тощо).  В українізованій варіації – «готар» (див.).

Ц

ЦЕБЕР – велике дерев’яне відро, виготовлене з дубових дошок; велика дерев’яна діжка, охоплена обручами, у яку поміщалася до поясу доросла людина і яка використовувалася для миття всієї сім’ї щосуботи.

ЦЕБРИНЯ – верхня частина криниці.

Це во – ось це. Дехто таку фразу вживав для зв’язку слів без будь якого значення.

ЦІВКА – набір пряжи для ткання.

ЦІП – інструмент для обмолоту зерна (дві палки, з’єднані цепом).

ЦІЛЮВАТИ – цілувати.

Ч

ЧЕКАЛО

ЧЕКАН – молоток (від молд.).

ЧЕРЕС (наголос на першу «е») – широкий чоловічий пояс з шкіри, прикрашений різноманітними ґудзиками та іншими подібними прикрасами. З правового боку на чересі була «калитка» — кишенька для паперових грошей і окремо кишенька для монет. З лівого боку на чересі була кишенька для кременю, металевого кресала та губки (див.). Святкові череси ретельно прикрашалися. Череси були ознакою значимого достатку у селян-чоловіків, він був далеко не у кожного «середняка». Чим більше був прикрашений черес, тим більш він був дорогий і відповідно підкреслював соціальний статус господаря.

ЧЕРЕСТЕЇ — металева кругла тринога для приготування їжі. Під нею розводився вогонь, зверху ставили баняк або сковороду і варили, жарили на подвір’ї у теплу пору року.

ЧУГАЙ (наголос на «а») —  чоловічій плащ з рукавами і зав’язками, коміром-стійкою, виготовлений з темно-кольорового більш тонкого домотканого сукна, у декотрих, навіть, обробленого на фолюші (див. – «фолюші»). Використовувався в якості напівсвяткового одягу.

ЧУГАЇНА (наголос на «ї») – чоловіча куртка з грубого домотканого сукна.

ЧУХАНКА, ЧУХАЛКА – короста (рус. – чесотка).

Ш

Ша – «тихо!, «мовчи!»

ШАЛОК — придбана хустка, здебільшого – «контрабацький» (див.), завезений контрабандою через Дністер з території СРСР. Такий шалок висів завжди у «великій хаті».

ШВАРА – шнур або дріт, натягнутий під навісом або на поді для сушіння рослин (в основному – листів тютюну), що підвішуються на цей шнур (дріт). Для сушеного тютюну слово «швара» є ще не точно визначеною мірою: шварою називають обрізаний з обох кінців шнур з висушеними папушками (див.) листів тютюну («Він дав мені швару тютюну»).

ШВИНЬКАТИСЯ – часто ходити або їздити туди-сюди. Зазвичай, використовується при дещо презирливому ставленні до такого переміщення, або у разі виразу невдоволення таким рухом («Ти чого швинькаєшься попід хати?», «Ти чого швинкаєшься тут?»).

ШКАБАТУРА – великий гаманець або сумка для грошей. На відміну від калитки (див.), шкабатура не вміщувалася у кишеню, носилася в руках, на поясі, в сумці, тощо.

Шлях йому трах – вираз, що відноситься, як було сказано у відомій кінострічці, до гри слів, що не перекладаються. Означає обурення, невдоволення, презирство – в залежності від інтонації і об’єкту («А шлях йому трах!»). Аналогічним є вираз «Чорти б його взяли!», якій теж вживався і вживається у Гвіздівцях.

ШМАТТЯ – загальне назва одягу.

ШОПА – приміщення для худоби. Шопою також називали літню кухню, у кого вона була.

ШПАРАГОЛЯ – вид рослини квасолі (на місцевому діалекті – «фасуль» (див.)), яку вирощують на патиках (див.) і вживають при приготуванні страв напівзеленою у стручках («стручкова квасоля», «спаржева квасоля», «лопотки», тощо). Однойменну назву носить страва з цієї квасолі (напівзелена квасоля у стручках, тушена або жарена з яйцями).

ШУЛІКА – шуліка (рус.  – коршун»), яструб (рус.  «ястреб»); тобто шуліками називали і тих і других. Орлів (вони теж колись водилися у гвіздівецькому лісі, при чому, досить великого розміру) називали орлами.

ШТЕЛЕВАГА – деталь воза.

ШУФЛЯ – невеличка висувна шуфляда.

Щ

ЩЕПА – привите («прищеплене») плодове дерево.

Ю

ЮЛЬ – липень («у юлі»).

ЮНЬ – червень («у юні»).

Я

ЯНВАР – січень («у январі»).

ЯЄШНИК – гриб моховик.

ЯЄШНЯ – яєчня.

МІРИ, РОЗМІРИ

АРШИН – давня лінійна міра. У різні часи мала довжину від  66 до 106,6 см. У нашому краї, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. нібито дорівнювала 71,1 см. Також 1 арш. = 2 й 1/9 фута=16 вершків (див.)=28 дюймів (див.). Вийшла з вживання у 20-ті роки ХХ ст.

БУТИЛКА – російська офіційна міра об’єму рідин в ХІХ ст. = 3 стакани = 0,769 літрів.

ВЕДРО – російська офіційна торговельна міра для рідини (вино, олія, тощо). Використовувалася в ХІХ – на початку ХХ ст.ст. = 750,57 куб. дюймів (див.)= об’єму, що = 30 фунтам перегнаної води при 13 градусах по Реомюру (62 градуси по Фаренгейту) = 16 «бутилок» = 12.29 літрів. Було ще «Полуведро» (див.).

ВЕРСТА – руська дорожня міра, використовувалася десь з початку ХІХ ст.= 500 сажень (див.)=1500 аршин (див.)=3500 футів = 1066,8 км.

ВЕРШОК — руська лінійна міра, використовувалася після 2-ої половини ХІХ ст. = 1¾ дюйма (див.) = 4,445 см.

ГАРИЦ — офіц. міра сипучих речовин (зернових, тощо) в Бессарабії (давне: 1-ша половина ХІХ ст.). Був також ПОЛУГАРИЦ. Гариц мабуть приблизно співпадає з руською мірою об’єму сипучих речовин «Гарнец», що = 1/8 четверика (3,2798 литри).

ДЕСЯТИНА – руська поземельна міра, використовувалася після 2-ої половини ХІХ ст. =2400 квадратних саженів (див.). Десятина є прямокутником, у якого 1 сторона = 80 саженів, а друга сторона = 30 саженів = 1,0925 га.

ДЮЙМ = 10 ліній (див.) = 2,54 см.

ЗЕМЛЕМІРСЬКИЙ ЛІКОТЬ (рус. — «Землемерский локоть») = 24 руських дюймів (див.).

КІЛО — молдавська торговельна міра для рідин (щонайменше, кінець 18 — початок 19-го ст.) = 2½ четверті (див.).

КЛАНЯ — міра сіна або кукурудзянки (див.) – 30 хороших снопів, складених у визначений спосіб. Також міра кількості яєць – 30 шт.

КОТ — молдавська лінійна міра, щонайменше з 18-го ст. Також офіційно використовувалася в Бессарабії після приєднання до Росії до середини або майже до кінця 19-го ст. = ¾ аршину (див.)

КРУЖКА — російська офіційна торговельна міра для рідин, щонайменше в 19-му – на початку 20-го.ст. = 1/10 ведра (див.) = 10 чарок = 1,229 літри. Була ще «Полукружка» (див.).

ЛІКОТЬ

ЛІНІЯ = 2,54 мм.

ЛІТРА — молдавська торговельна міра для рідин (щонайменше, кінець 18 — початок 19-го ст.) = ¼ ока (див.).

ОБОРОК — молдавська торговельна міра для рідин (щонайменше, кінець 18 — початок 19-го ст.) = 2½ четверика (див.).

ОКО — молдавська торговельна міра для рідин (щонайменше, кінець 18 — початок 19-го ст.) = кварті або 3-м фунтам. Було також «Півока».

ПАЛМА ДОМНЯСКА — молдавська лінійна міра, щонайменше з 18-го ст. Також офіційно використовувалася в Бессарабії після приєднання до Росії до середини або майже до кінця 19-го ст. = 5 вершків (див.).

ПАРМАК — молдавська лінійна міра, щонайменше з 18-го ст. Також офіційно використовувалася в Бессарабії після приєднання до Росії до середини або майже до кінця 19-го ст.= 1 вершок (див.).

ПОЛУВЕДРО – російська офіційна торговельна міра для рідин, щонайменше в 19-му – на початку 20-го.ст. = ½ ведра (див.)=4 гарица (див.) = 80 чарок.

ПОЛУКРУЖКА — російська офіційна торговельна міра для рідин, щонайменше в 19-му – на початку 20-го.ст. = ½ кружки (див.).

ПРАЖИНА – місцева землемірна міра дорадянських часів. Поки що довжина цієї «пражини» нам не відома. Імовірно, що ця «пражина» дорівнювала стандартній пражині (див. у розмовнику), що використовувалася для плетіння тинів (плотів; див. – «пліт»), звісно, якщо такій стандарт існував. 

ПУД – давньоруська міра ваги, що дорівнює 16,38 кг. В XIX-му ст. дорівнював 40-ка руським фунтам (руський фунт = 32 лоти або 96 золотників). В Бессарабії цю міру ваги почали використовувати саме з ХІХ-го ст.

САЖЕНЬ – руська лінійна міра, використовувалася після 2-ої половини ХІХ ст. = 3 аршини (див.)=7 англ. футів=48 вершків (див.)=84 дюйми (див.) = 2,1336 метрів.

СИНЖЕНА — молдавська торговельна міра для рідин (щонайменше, кінець 18 — початок 19-го ст.) = 1/8 ока (див.).

СТИНЖИН — молдавська лінійна міра, щонайменше з 18-го ст. Також офіційно використовувалася в Бессарабії після приєднання до Росії майже до середини або кінця 19-го ст. = 1 сажень (див.) або 3 аршини (див.).

ФАЛЬЧА – офіц. молдавська поземельна міра, щонайменше з 18-го ст. Також офіційно використовувалася в Бессарабії після приєднання до Росії майже до кінця 19-го ст. Множ. – «фальч». Дорівнювала 1¼ десятин (див.).

ФЛЯШКА (килограмова фляшка) – за «румунських часів» стандартна пляшка, до якої вмішувалася рідина, приблизною вагою 1 кг. На яку саме рідину була така пляшка розрахована офіційно, але використовувалася для купівлі-продажу молока. Отже молоко продавали за румунських часів на кілограми.

ФУНТ (міра об’єму) = 25,019 куб. дюймів (див.) перегнаної води при 13 й 1/3 градусах по Реомюру (62 градусах по Фаренгейту). Був також «полуфунт».

ФУНТ (міра ваги) = 32 лоти = 410 гр.

ФУТ = 12 дюймів (див.) = 30,48 см.

ЧЕТВЕРИК — російська офіційна торговельна міра обсягу для сипучих речовин, зокрема для зернових, щонайменше в 19-му – на початку 20-го.ст. = 1601 куб. дюймів (див.) або = об’єму 64 фунтів води при 13½ градусах по Реомюру (62 градуси по Фаренгейту) = 26,21 літрів. Був також Получетверик (див.). Але на місцевому, щонайменше – крайовому рівні четверики були досить різними за розмірами. Такий четверик видовбувався зі стовбура досить товстого дерева, висотою десь біля 40-50-ти см., до якого знизу прироблене днище. Четверик мав невеличку ручку, яка була цільною з стовбуром.  Казали: «Купив 3 четверики зерна». Фактично, кількість придбаного за такими мірами зерна могла дещо відрізнятися. Звісно, що покупці старалися купляти у тих, у кого четверик більшого розміру.

ЧЕТВЕРТЬ — російська офіційна торговельна міра обсягу для сипучих речовин, зокрема для зернових, щонайменше в 19-му – на початку 20-го.ст. = 2 осмінам= 4 пайкам=8 четвериків (див.)=32 четверткам=64 гарацам (див.).

ШИРТА – молдавська поземельна міра, щонайменше з 18-го ст. Також офіційно використовувалася в Бессарабії після приєднання до Росії майже до кінця 19-го. = 1/8 фальчі (див.).

ШТОФ — пляшка скляна квадратної або прямокутної форми з притертою кришкою та одночасно — одиниця виміру обсягу рідини, що застосовувалася на території Російської імперії до введення метричної системи заходів. Використовувалася, як правило, при вимірюванні кількості вино-горілчаних напоїв: 1 штоф = 1/10 відра (див.) = 10 чарок (див.) = 1,2299 л. Горілку на штофи також міряли і в румунські часи.  Пляшки-штофи використовувалися як при продажу горілки в трактирах, так і при продажу на винос. Горілка в штофах також виставлялася на стіл під час свят.

ПІСЛЯМОВА

Слід зазначити, що з незапам’ятних часів і майже до наших днів у Північній Бессарабії, в тому числі в селі Гвіздівці, населення дуже багато разів змінювалося і перемішувалося. Зміни стосувалися також і національного складу сіл і місцевостей. Основу місцевого населення Північної Бессарабії становили молдовани, українці і інші русичі різного походження (в т.ч. русини, бойкі, гуцули, подоляни, козаки, вихідці з Центральних районів Московського царства, а згодом і Російської імперії, тощо).

Мовна політика Молдавського князівства (період ХІV-ХІХ ст.) нам відома в недостатній мірі. Не будемо брати до уваги періоди післяординського угорського і польського панування над територією князівства в ХІV-му ст., але достеменно відомо, що за часів молдавських Господарів Олександра Доброго (1400—1432), Стефана ІІІ-го Великого (1457 — 1504) офіційною мовою князівства була мова, яку зараз називають старослов`янською, хоча це фактично була просто староруська мова. Щонайменше документообіг здійснювався саме на староруській мові. Цьому є документальні підтвердження, наприклад, у вигляді грамот молдавських Господарів. Для мешканців Гвіздівців найяскравішим підтвердженням цьому є грамота Стефана Великого зі згадкою про село «Гвоздовци». А яким чином йшлося спілкування в усному спілкуванні і на побутовому рівні, ми не знаємо. Досліджень на цю тему є дуже багато, але довіряти їм жодним чином не можливо, оскільки вони, нажаль, здебільшого, є не стільки науковими, скільки політично спрямованими.   

Тривалий час Молдавське князівство, в тому числі наш край, перебувало під турецьким пануванням (офіційно – до 1812 р., фактично – до 1806 р.). Досить часто край піддавався набігам татар. Під час майже безперервних  (до початку ХІХ ст.) війн, через край проходили війська молдовських Господарів, турецькі, російські, угорські, австрійські, польські, козацькі. Згодом в краї поступово почали осідати все більше і більше євреїв. Оселялися в краї також поляки. Влада Російської імперії (формально – з 1812 року, фактично – з 1806 року) не втручалася в побутове використання національних мов і діалектів. В офіційному спілкуванні і документообороті приблизно десь до середини ХІХ ст. ще використовувалася молдавська і старомолдавська мови, українську мову на території Бессарабії взагалі ні хто до уваги не брав. А десь з середини ХІХ-го ст. в офіційному спілкуванні у всій Бессарабії використовувалася російська мова.

З 1918 року на відносно тривалий період в Бессарабії встановилася румунська влада, мовна політика якої була дуже жорсткою. У присутності офіційних осіб заборонялося спілкуватися українською та російською мовами, навчання в школах, щонайменше з 2-го класу, велося виключно румунською мовою, документообіг – теж виключно румунською мовою. Щоправда, як і при російських царях обмежено допускалися до видання деякі україномовні твори, словники, довідники, політично вмотивовані книжечки для дітей та юнацтва.

У той самий час мешканці краю при всіх владах дуже часто перебували у русі: служили в різних арміях, виходили (саме виходили, а не виїжджали) на заробітки, тікали від військових дій, тощо.

Всі ці обставини, якщо можна таким чином назвати – «національно-мовної мешаніни» призводили до поступового виникнення в селах Північної Бессарабії з переважно українським населенням крайового діалекту. Той діалект був дуже схожим в україномовних селах, що нині входять до складу сучасних Сокирянського, Кельменецького районів Чернівецької області, Окницького, Бричанського і частково — Сорокського та Єдинецького районів Молдови. Але в українських селах, що нині відносяться до складу західної половини Хотинського району і в населених пунктах Буковини, він вже був значно іншим, адже там мав місце ще вплив прикарпатського говору, з більшим домішком слів, що походили з румунської, угорської, польської, німецької, єврейської (ідиш) мов. Звісно, що в селах, з переважно молдавським і російсько-старовірним цей діалект не вживався. Та при цьому слід зазначити, що всі одне-одного добре розуміли і з приводу мови або виговору між населенням ні коли не виникали жодні проблеми.

Так само відбулося закріплення цієї діалектної мови і у Гвіздівцях.

 

Приблизно з кінця 1970-х років ця діалектна мова почала зникати і на цей час майже не залишилося її носіїв. Хоча, слід зазначити, що все ж ще деколи можна почути окремі слова і вислови, навіть від молоді.

Та поступове зникнення діалекту розпочалося не з 70-х років ХХ-го ст. Ще з 1940 року і після війни з 1944 року мовна політика в краї перебувала під контролем радянської влади. Вона істотно відрізнялася від політики царської Росії і Румунії, тому що радянська влада ідеологічно приділяла дуже велику увагу національним питанням. При цьому, саме від представників радянської влади у 1940-41, 1944 роках переважна частина українського населення Північної Бессарабії узнала, що вони не «руські», як вони до цього вважали самі, а українці. До того часу (і навіть пізніше) в краї українцями вважалися мешканці лівого берегу Дністра і далі. Цьому в значній мірі сприяла у свій час і румунська влада, представники якої називали, що українців, що старовірсько-російське населення краю виключно «руснаками». Звісно, що в офіційній документації румунська влада розділяла населення на українців і росіян, але хто з населення цю документацію читав, чи хоча б бачив?

Радянська влада визнала українську мову саме національною мовою, а не «малоросійським» діалектом, розпочала навчання у школах на території сучасної України з українським населенням українською мовою, почала видавати підручники українською мовою, мільйонними тиражами видавалася україномовна література, газети. З`явилися україномовні кінофільми, радіо, а згодом і телебачення, які також здійснювали значну частину віщання українською мовою. Документообіг поступово переводився на українську мову. Звісно, що при цьому ні хто не брав до уваги місцеві діалекти, використовувалася виключно літературна українська мова.

Населення краю в період перебування у складі СРСР теж перебувало у досить інтенсивному русі по всій території дуже великої країни: хто виїжджав на навчання у технікуми і вищі навчальні заклади, хтось на заробітки, на великі всесоюзні будівництва, тощо. Розповсюдженими були виїзди, пов’язані з продажем власної сільгосппродукції і перепродаж придбаної сільгосппродукції (спекуляція). Працівники підприємств і установ, а також дітлахи досить часто виїжджали на лікування та відпочинок у санаторії і пансіонати («Будинки відпочинку»). Чимало краян побували у місцях позбавлення волі в зв`язку з вчиненням різних злочинів, як то політичних, так і загальнокримінальних.

Все це, разом з поступовою зміною поколінь і відходом у вічність старшого населення і визначило долю діалекту.

Але, як би то не було, цей діалект є частина нашої культурно-історичної спадщини, про яку не варто забувати!  До того ж, цей розмовник, у тому вигляді, як його викладено, є не суто розмовником або словником, а є також і збірником окремих історичних відомостей.       

Передмова і післямова — О. Кучерявий (2020 р.)

В складанні словника брали участь:

  • Кучерявий Олег Петрович,
  • Кучерявий Петро Порфірович (Парфенійович),
  • Гангал Василь Ілліч (помер у 2018 р.),
  • Видиш Юрій Олександрович,
  • Дончу (Бойко) Галина Миколаївна,
  • Бучка Віра Миколаївна,
  • Куцька Руслана Євгенівна,
  • деякі вихідці з села, які виказали бажання залишитися невідомими.

Старовинні імена і міри взяті з різних історичних джерел.

 Оформлення електронної версії на сайті – Андрій Грушецький.

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Гвіздівецькій розмовник, а також бессарабські історичні міри”

  1. Можу пригадати таке
    толока — пасовисько
    перейди — відходи їжи худоби
    гезди, генди, онди — не знаю, як описати правильно, мабуть зясуєте
    кіш — віз високий

  2. Дякуємо п. Миколо, сподіваємось, що й інші приєднаються.

Залишити коментар