Того травневого ранку першокласники прийшли до школи набагато раніше. Всім було помітне їх хвилювання. Зустрічаючи знайомих, вони не витримували і ще здалеку збуджено починали: «А ми сьогодні з Ніною Григорівною йдемо на екскурсію». Вони готові були йти вже зараз. Показували один одному сніданки, які на сьогодні були приготовлені мамами і бабусями з ще більшою старанністю.
«Ніна Григорівна!.. Ніна Григорівна!..» — ніби вітерець пробіг над головами і зграя дітей кинулась назустріч вчительці. До них йшла невисока чорнява жінка з привітною посмішкою. Вона встигала відповідати на всі питання, які сипались на неї з усіх сторін і разом з тим за допомогою якоїсь невидимої сили непомітно організувати дітей і ввійти спокійно без галасу в клас.
Екскурсії, ранки, культпоходи в кіно — це далеко не повний перелік міроприємств, якими живуть діти. Всю цю велику складну роботу проводить досвідчений педагог Ніна Григорівна Гангал. Зовсім юною приїхала вона на Буковину, яку вже досить добре знала з розповідей батька..
Н.Г. Гангал (дівоче прізв. — Олійник) в дитинстві з батьками і братами
1919 рік… Повстання в Хотині… Її батько бере найактивнішу участь. Потім, після поразки селянського руху її батько з такими ж бідарями, як сам, відправився до східної України. Там з’єднались з бригадою Котовського, з якою й пройшли всю громадянську.
І ось вона, дочка бувшого бідаря, приїздить сюди, щоб працювати, щоб вчити дітей тих, хто не мав ніякої можливості на освіту. Вісімнадцятирічна Ніна збирала кожного ранку дітей і розповідала їм про червоних і німців, вчила писати та читати. Не було приміщення, не було книг, паперу, про унаочнення не могло бути й мови. Так почався шлях Ніни Григорівни на трудовій ниві вчителя.
Тривожним життям жили гвіздівчани. Але жили з вірою в краще. А воно було не за горами.
Зараз в рідному селі середня школа, Будинок культури, павільйон побутового обслуговування, фельдшерсько-акушерський пункт, телевізори, радіо, мотоцикли. Хлопчаки бігають з фотоапаратами. Вчительці радісно дивитися на учнів, гомінких, усім зацікавлених…
Гангал Н.Г. з учнями
Здається, вчительська робота повторюється: із року в рік одне і теж. Ні, це лише здається. Скільки за цей час змінилась методів викладання. І по старих підручниках доводиться вчитись по-новому. Життя йде вперед… Важливо в роботі підібрати ключик до кожної дитини. Тоді можна гори звернути. І Ніна Григорівна шукає цей золотий ключик до душі кожного. Любить вона дітей, для них ї живе, а тому й тягнуться до неї учні, тому й діляться з нею своїми найтаємнішими думками.
Ніна Григорівна допомагає і вчителям, які не мають достатнього досвіду в роботі. В тому, що школа, єдина дружна сім’я, є велика заслуга і Ніни Григорівни. Але про свою роботу вона майже нічого не каже,
— По-перше, я роблю те, що повинна робити. А по-друге, якщо розібратись, то моя роль не найголовніша. Одна я досягти нічого не змогла б. У нас багато хороших людей — вони мені допомагають, а я їм.
Н.Г. Гангал (вересень 2012 р.)
В цих словах вся, Ніна Григорівна, скромна трудівниця, яка віддала всю себе вихованню дітей. Чи щаслива вона? Так, щаслива. І не лише в сім’ї. Дітей у неї багато — ціла школа. Ростити їх ж це щастя.
Багато у людини в житті буває вчителів, першу вчительку, навчила писати і читати, навчила мислити, ніколи не забудеш. Вона, як мати.
А. ГРЕЧАНЮК
«Дністрові зорі», № 62 (2365), 23 травня 1967 р.
Мітки: археология, археологія, Бессарабия, Бессарабія, Буковина, волость, вчитель, Гваздауци, Гваздауцы, Гвіздівці, Гвоздауцы, Гвоздівці, Гвоздовцы, Гвоздоуць, география, географія, дослідження, исследования, история, історія, краеведение, краєзнавство, минуле, Молдавия, Молдова, область, Північна, повіт, Поднестровье, Подністров'я, прошлое, район, Северная, Секурянская, Секурянский, Секурянська, Секурянський, село, современность, Сокирянский, Сокирянський, Сокирянщина, СРСР, СССР, сучасність, уезд, Украина, Україна, УРСР, УССР, учитель, Хотинский, Хотинський, Чернівецька, Черновицкая, школа
Залишити коментар