admin on 18th Август 2012

15 серпня нами було опубліковано матеріал по статті О. Сваталова «Держава – кат!». Ми обіцяли також опублікувати і список війн, інших військових конфліктів, спровокованих і напряму організованих політичними колами США, тих військових конфліктів, у яких вояки США брали безпосередню участь, а також список інших підривних акцій спецслужб США в країнах світу. Чесно кажучи, коли ми збирали ці відомості, навіть не уявляли, що таких подій так багато. Тому тут ми вирішили обмежитися лише тими подіями, які відбулися у період після завершення другої Світової війни, та й то зазначали не всі підряд події, а найбільш значимі або масштабні.

********************************************************************

1947 — Італія. З метою боротьби з комунізмом фінансуються проамериканські сили на виборах, ЦРУ-шніки особисто масово вбивають комуністів, проводять антирадянські кампанії в ЗМІ. Під приводом «захисту демократії» США втручаються в проведення перших загальних парламентських виборів в Італії, вводять бойові кораблі 6-го оперативного флоту в порти з метою запобігання приходу до влади Компартії мирним шляхом. Зрештою, на американські гроші були підроблені результати виборів і, природно, комуністи програли. Протягом декількох десятиліть після війни ЦРУ й корпорації США продовжували втручатися у вибори в Італії, витратили сотні мільйонів доларів з метою блокування виборчої боротьби комуністів. Популярність комуністів базувалася на їхній активній участі в антифашистському русі, коли вони очолили всі сили опору.

1947 — 1949 — Греція. Американські війська беруть участь у громадянській війні, підтримуючи фашистів.

1948 — Перу. Військовий переворот, проведений Америкою. До влади прийшов Мануель Одріа. Недемократичний уряд надалі озброювалося й підтримувалося Америкою, вибори у країні відбулися лише в 1980 році.

1948 — Нікарагуа: надається військова підтримка з метою встановлення контролю над урядом. Про диктатора Anastasio Samoza американський президент сказав так: “Може, він і сукин син, але це наш сукин син”. Диктатор був убитий в 1956 році, але його династія залишилася при владі.

1948 — Коста-Ріка. Америка підтримує військовий переворот під предводительством Жозе Ферера.

1948 — 1953 – Філіппіни. Воєнні дії, вирішальна участь у каральних діях проти філіппінського народу. Загибель багатьох тисяч філіппінців. Вояччина США розгорнула боротьбу проти лівих сил країни ще в той час, коли вони боролися проти японських загарбників. Після війни США привели до влади тут ряд маріонеток, включаючи президента-диктатора Маркоса.

1949 – Китай. Бомбардування країни.

1949 — 1953 — Албанія. США й Великобританія почали кілька невдалих спроб скинути «комуністичний режим» і замінити його прозахідним урядом із числа монархістів і фашистських колабораціоністів.

1950 – в Пуерто-Ріко американськими військами по звірячому подавлене народне повстання, спрямоване на боротьбу за незалежність країни.

1950 — 1953 – Корея: збройна інтервенція у країну. Біля мільйона американських солдатів вторглись у цю країну. «Літаючі фортеці» бомбили фазенди.

1953 — Іран. Популярний політик Моссадик ухвалив рішення щодо націоналізації іранської нафтової індустрії (1951), яку контролювала Англо-Іранська Нафтова Компанія. ЦРУ й британська розвідка MI5 провели операцію по усуненню Моссадика. В Ірані почалися народні хвилювання, де зштовхнулися монархісти, яких підтримували «демократи» з США й Великобританії, і прихильники Моссадика, а згодом відбувся державний переворот. Шах повернувся в Тегеран і ще на чверть століття перетворився в тюремника іранського народу.

1953 – Гренландія: насильницька депортація іннуітів, що закінчилася деградацією цього народу.

1953 — 1964 — Британська Гайана. Протягом 11 років США й Великобританія тричі намагалися запобігти приходу до влади демократично вибраного лідера Джэгена, що здійснював нейтральну й незалежну політику. Використовуючи широкий набір засобів — від страйків до тероризму — США домоглися його усунення з політичної арени в 1964 р. У результаті Гайана — одна із благополучних країн у цьому регіоні, стала одною з найбідніших.

1954 — Гватемала. Президент Гватемали Джакобо Арбенс Гусман керував країною в 1951-1954 роки й спробував взяти торгівлю сільськогосподарською продукцією (основна стаття експорту) під контроль держави. Цим він зачепив інтереси американської фірми United Fruit, на частку якої доводилося 90% гватемальського експорту. Арбенса звинуватили в тому, що він є таємним членом Комуністичної партії й хоче побудувати у Гватемалі комунізм (це була неправда). ЦРУ найняло кілька сотень гватемальських військових, які вторглись на територію Гватемали із сусіднього Гондурасу. Потім США розташувала там свої бомбардувальники.

1955 — 1970 — Камбоджа. Протягом багатьох років США намагалися усунути принца Сіанука, який відмовився бути американською маріонеткою, в тому числі за допомогою терактів и «килимових бомбардувань» в 1969-1970-х рр.

1956 – Китай: початок американської військової допомоги тибетським повстанцям у боротьбі з Китаєм. Бойовики навчалися на закордонних базах ЦРУ, забезпечувалися зброєю й устаткуванням.

1957 — 1958 — Індонезія. Як і Нассер, президент країни Ахмед Сукарно був одним з лідерів «третього світу», дотримувався нейтралітету в холодній війні, зробив кілька візитів у СРСР і КНР, націоналізував голландську власність, відмовився заборонити Компартію. Все це, на думку США, слугувало «поганим прикладом» для інших країн третього світу. ЦРУ почало «вкидати» великі гроші у вибори, розробило план замаху на Сукарно, шантажувало його сфабрикованим секс-фільмом і за допомогою опозиційних офіцерів розгорнуло війну проти уряду Сукарно, що не вдалося.

1958 – Панама: військова конфронтація.

1958 – Китай: американська військова допомога повстанцям на острові Quemoy у боротьбі з Китаєм.

1958 – знову Індонезія. Починається повстання, що готувалося ЦРУ ще з 1957 р. Американці надають антиурядовим повстанцям допомогу бомбуваннями й військовими консультаціями. Після того, як був збитий американський літак, ЦРУ ретирувалося, повстання провалилося.

1959 – Лаос. Америка вводить війська в країну, починаються перші зіткнення американських військ у В’єтнамі.

1959 — Гаїті. Участь у придушенні народного повстання проти проамериканського уряду.

1960 – Еквадор. Після того, як Хосе Марія Веласко був обраний президентом країни й відмовився підкоритися вимогам США перервати відносини з Кубою, американці здійснили декілька військових операцій. Підтримуються всі антиурядові організації, доходить до кривавих провокацій, які потім приписуються уряду. Зрештою, американці організовують заколот, до влади приходить агент ЦРУ Карлос Аросемана. Незабаром Америка зрозуміла, що й цей президент недостатньо покірний Вашингтонові, і спробувала провести ще один заколот. У країні почалися народні хвилювання, які були придушені під американським керівництвом. До влади прийшла військова хунта, що почала терор у країні, вибори були скасовані, почалися переслідування всіх політичних супротивників і, звичайно, у першу чергу комуністів. США залишилися задоволені.

1960 – Гватемала: американські війська входять у країну, щоб запобігти усуненню від влади маріонетки США. Спроба заколоту провалюється.

1960 – Сальвадор: підтримка військового перевороту.

1960 — 1965 — Конго/Заїр. У червні 1960 р. Патріс Лумумба став першим прем’єр-міністром Конго після здобуття незалежності. На церемонії з нагоди Дня незалежності Лумумба призвав народ до економічного й політичного звільнення. Через 11 днів Катанга відділилася від країни. Незабаром Лумумба був зміщений з посади при активному підбурюванні США, а в січні 1961 р. став жертвою теракту. Після декількох років цивільних конфліктів до влади прийшов пов’язаний зі ЦРУ Мобуту, який правив країною більше 30 років і став мультимільярдером. За цей час рівень корупції й бідності в цієї багатої природними ресурсами країні досяг таких розмірів, що вражав навіть його хазяїв у ЦРУ.

1961 — 1964 — Бразилія. Після приходу до влади президента Гуларта країна стала на шлях незалежної зовнішньої політики, відновила відносини із соцкраїнами, виступила проти блокади Куби, обмежила вивіз доходів транснаціональних компаній, націоналізувала дочірнє підприємство американської телефонної компанії ITT, приступилася до проведення економічних і соціальних реформ. Незважаючи на те, що Гуларт був великим землевласником, США звинуватили його в засиллі «комуністів в уряді» і скинули в результаті військового заколоту. У наступні 15 років за повної підтримки уряду США тут правила військова диктатура, конгрес був прикритий, політична опозиція розсіяна, у судовій системі панувало свавілля. Протести придушувалися поліцією й армією. Зникнення людей, розгул «ескадронів смерті», культ пороків, дикі катування стали складовій частиною урядової програми «моральної реабілітації».

1961 — Домініканська Республіка. Американці вбивають президента країни Рафаеля Трухільо, якого самі ж привели до влади в 30-х рр. Жорстокий диктатор був убитий не за те, що відверто грабували країну (60% всіх доходів країни йшли безпосередньо до нього в кишеню), а за те, що його грабіжницька політика заподіювала занадто великий збиток американським компаніям.

1961 р. – Куба. Спроба вторгнення у країну з метою усунення кубинського уряду на чолі з Фиделем Кастро. У розпорядженні ЦРУ перебували бюджетні кошти (560 мільйонів доларів), які йшли на фінансування спецгрупи “Мангуста”, яка організовувала обстріли готелів і інших кубинських будинків, заражала худобу й сільськогосподарські посадки, додавала отруйні речовини до цукру, експортованого з Куби й т.п. На початку 1961 США розірвали дипломатичні відносини з Кубою й оголосили їй економічну блокаду. У квітні вони організували збройний напад кубинських контрреволюціонерів у районі Плая-Хирон.

1962 – Гватемала. Диктатор Мігель Фуентес придушує за допомогою американців народне повстання, сотні людей пропадають без звістки, широко застосовуються катування й убивства, країна поринає в терор. Навчені американцями випускники сумно відомої «Школи Амерік» особливо вирізнилися в катувальній справі й масових убивствах мирного населення.

1963 — Сальвадор. Знищення групи дисидентів з антиамериканськими поглядами.

1963 – Ірак. Американці активно допомагають баасистській партії Саддама Хусейна в Іраку знищити всіх комуністів у країні. До речі, саме за допомогою ЦРУ Саддам Хусейн прийшов до влади й потім боровся з ненависним Америці Іраном.

1963 — 1966 – Домініканська Республіка. В 1963 р. демократично вибраним президентом став Бош. Він призвав країну до проведення земельної реформи, забезпечення народу дешевим житлом, помірної націоналізації бізнесу й обмеженню надмірної експлуатації країни іноземними інвесторами. Плани Боша були розцінені як «вповзання в соціалізм» і викликали гнів США. У вересні 1963 р. Бош був скинутий у результаті військового заколоту за підтримки США. Коли через 19 місяців у країні спалахнуло повстання й створилася погроза повернення Боша до влади, США направили у країну 23000 солдат для надання допомоги в придушенні «заколоту».

1964 — 1973 – Лаос. Участь 50 тисяч американських солдатів в агресії проти країни. На цю країну було скинуто більше бомб, ніж на фашистську Німеччину. На початку лютого 1971 р. американо-сайгонські війська (30 тис. чіл.) за підтримки американської авіації вторглись із Південного В’єтнаму на територію Південного Лаосу. Наприкінці березня 1971 р. вони були відкинуті. Зупинивши супротивника, патріотичні сили Лаосу на низці ділянок фронту перейшли в контрнаступ.

1964 – Панама. Кроваве придушення панамських національних сил, які вимагали націоналізації панамського каналу.

1964 – Бразилія. США підтримують військовий переворот, військова хунта скидає законно обраного президента Гоуларта. Режим Генерала Кастело Бранко, що прийшов до влади, вважається одним із самих кривавих в історії людства. Команди смерті, навчені ЦРУ, катували й убивали всіх, хто вважався політичним опонентом Бранко.

1964 — 1973 рр. — В’єтнам. Військова агресія з використання всіх видів зброї, в тому числі хімічної зброї, напалму, що випалює цілі села. Убито понад 4 млн. мирних жителів країни і 100 тис. військових армії Північного В’єтнаму.

1965 – Індонезія. Коли в країні провели націоналізацію нафти, Вашингтон і Лондон знову відповіли проведенням державного перевороту, у ході якого була встановлена диктатура генерала Сухарто (Suharto). Диктатура на горі з костей – півмільйону загиблих за повної підтримки США. В 1975 році Сухарто захопив Східний Тимор і знищив третину (200 тис. з його 600-тисячного) населення, перетворивши острів у гігантський цвинтар. «Нью-Йорк Таймс» назвала цю трагедію «одним з найбільш диких масових убивств у сучасній політичній історії». Але США підтримали територіальні претензії Сухарто і намагалися приховати кількість жертв.

1965 – Таїланд: військова допомога проамериканському уряду.

1965 — Перу: військова допомога проамериканському уряду.

1966 – Гватемала. Американці приводять до влади свою маріонетку Джулыо Цезаре Мендеза Монтенегро. Війська США ввійшли в країну, були влаштовані масові вбивства індіанців, які вважалися потенційними повстанцями. Знищуються цілі села, проти мирних селян активно застосовується напалм. По всій країні зникають люди, активно застосовуються катування, яким американські фахівці навчили місцеву поліцію.

1966 – Філіппіни. Військова допомога проамериканському уряду. Не дивлячись на жорстокість репресивного режиму Фердинанда Маркоса (60.000 чоловік були арештовані з політичних причин, при уряді офіційно працювало 88 фахівців з катувань), Джордж Буш-Старший через роки похвалив Маркоса за «прихильність демократичним принципам».

1967 — 1974 — Греція. За два дні до виборів у серпні 1967 р. у країні був організований за прямою допомогою ЦРУ і здійснений військовий заколот з метою запобігання повторного приходу до влади прем’єр-міністра Папандреу. Інтриги проти нього американської вояччини й ЦРУ, розташованих у Греції, почалися відразу після його обрання на цей пост у квітні 1964 р. Після перевороту був уведений воєнний стан і цензура, почалися арешти, катування й убивства. Число жертв протягом першого місяця правління режиму «чорних полковників» під прикриттям порятунку нації від «захоплення влади комуністами» досягло 8 тис.

1970 – Камбоджа. Принц Сіанук став жертвою заколоту Вашингтону. США ввели свої війська в Камбоджу (бере участь 32 тисячі американських військовослужбовців) и протягом 2-х місяців вели військові операції проти патріотичних сил на її території, що відкрило шлях до захоплення влади Пол Потом и його «червоними кхмерами», які за військовою підтримкою США (на початковому етапі) знищили 3 млн. комбоджійців. От такі викрутаси «демократів» і борців за права людини…

1970 — Уругвай. Американські спеціалісти по катуванням навчають своїй майстерності місцевих «борців за демократію» з метою боротьби з антиамериканською опозицією.

1971 – Болівія. Американська військова допомога при перевороті в країні. Президента Juan Torres було скинуто, на його місце прийшов диктатор Hugo Banzer, що першочергово відправив на болісну смерть 2000 своїх політичних опонентів.

1972 — Нікарагуа. Американські війська вводяться заради підтримки уряду, вигідного Вашингтонові.

1973 – Чилі. Організація і підтримка через ЦРУ і американські транснаціональні компанії (зокрема ІТТ, Anaconda, Kennecot і інші) заколоту генерала Піночета, щоб позбутися від президента-соціаліста Альенде, який намагався провести в країні економічні реформи з націоналізацією ряду ключових галузей економіки, встановленням високих податків на діяльність транснаціональних корпорацій. По іронії долі, імовірно єдиний раз в історії, ЦРУ фінансувало комуністичну партію (чилійські комуністи були одними йз основних політичних конкурентів партії Альенде). У катівнях військової хунти загинуло 30 тис. чилійців; 2500 чоловік пропало без звістки). Хунта повернула землі латифундистам, підприємства — їхнім колишнім власникам, виплатила компенсацію іноземним монополіям і т.п. Щоправда, згодом США, які зробили у Чилі свій форпост у Латинській Америці, надали Піночету настільки велику економічну підтримку, що він зміг налагодити економіку і підняти рівень життя населення.

1973 — Уругвай. Американська військова допомога при заколоті, який призвів до тотального терору по всій країні.

1974 — Заїр. Уряду надається військова підтримка, мета США — захоплення природних ресурсів країни. Америку не бентежить, що всі гроші (1,4 млн.) привласнює собі президент Мобуту, як не бентежить й те, що він активно застосовує катування, кидає супротивників у в’язниці без суду, грабує голодуюче населення й т.п.

1974 — Кіпр. Американці підтримують військовий заколот, що мав привести до влади агента ЦРУ Нікоса Сампсона. Переворот провалився, але тимчасовим хаосом скористалися турки, що вдерлися на Кіпр і дотепер залишаються там.

1975 — Західна Сахара. США надають військову підтримку Марокко в окупації Західної Сахари, незважаючи на осуд міжнародного співтовариства. Винагорода — Америці дозволили розташувати військові бази на території країни.

1975 — Австралія. Американці допомагають скинути демократично обраного прем’єр-міністра Едварда Вітлема.

1975 – Камбоджа. Дводенна атака на країну, коли тамтешнім урядом було арештовано американське торгівельне судно.

1978 — Гватемала. Військова й економічна допомога проамериканському диктаторові Лукасу Гарсіє, якій ввів один із самих репресивних режимів цієї країни. Більше 20.000 мирних жителів були знищені за фінансової допомоги США.

1979 — Центральна Африка. Понад 100 дітей було вбито, коли вони влаштували акцію протесту проти обов’язку купувати шкільні форми винятково в магазинах, що належать Імператорові Бокасса. Міжнародне співтовариство засудило це вбивство й натиснуло на країну. Але Бокассі прийшли на допомогу США, яким був вигідно цей проамериканський уряд. Америку анітрошки не збентежило те, що імператор Бокасса особисто взяв участь у бойні, після чого з’їв деяких убитих дітей.

1980 – Ірак – Іран. Широкомасштабна військова допомога Іраку заради дестабілізації нового антиамериканського режиму Ірану. Війна триває 10 років, кількість убитих оцінюється в один мільйон. Америка протестує, коли ООН намагається засудити агресію Іраку. Крім того, США вилучають Ірак зі списку «націй, що підтримують тероризм».

1980-ті рр.- Гондурас. У країні діють військові команди смерті, підготовлені й оплачені США. Число вбитих жертв у цій країні обчислювалося десятками тисяч. Багато офіцерів тих команд смерті пройшли підготовку в Сполучених Штатах. Гондурас був перетворений США у військовий плацдарм для боротьби проти Сальвадору й Нікарагуа.

1980-1992. Сальвадор. Під час загострення внутрішньої боротьби в країні США спочатку розширили свою військову присутність у Сальвадорі за рахунок направлення радників, а потім втягнулися в проведення спецоперацій з використанням військово-шпигунського потенціалу Пентагона й Ленглі на постійній основі. Наслідки війни: 75000 смертей цивільного населення.

1981 — Замбія. Америці дуже не подобався уряд цієї країни, тому що воно не підтримувало улюблений США апартеїд у Південній Африці. Тому американці організували державний заколот замбійських дисидентів за підтримки південноафриканських загонів. Спроба заколоту провалилася.

1981 – Лівія. США збивають 2 лівійських літаки. Цей теракт був спрямований на дестабілізацію антиамериканського уряду М. Кадаффі.

1981 — 1990 — Нікарагуа. Нікарагуа була жебрачкою навіть серед самих злиденних країн на планеті: у країні було всього п’ять ліфтів і один єдиний ескалатор, та й той не працював. Але Рейган заявив, що Нікарагуа являє собою страшну небезпеку, а поки він виступав зі своєю мовою, по телебаченню показували карту Сполучених Штатів, що заливалася червоною фарбою, як би зображуючи небезпеку, що йде з Нікарагуа. Протягом 8 років народ Нікарагуа піддавався атакам контрас, створених США із залишків гвардії Самоси й інших прихильників диктатора. Рейганівські «борці за волю» спалювали школи й клініки, займалися насильством і катуваннями, бомбуваннями й розстрілами мирних людей. В 1990 р. у Нікарагуа проходили вибори, під час яких Америка витратила 9 млн. дол. на підтримку проамериканської партії (National Opposition Union) і, шантажуючи народ, що, мол, якщо ця партія одержить владу, то набіги фінансованих зі США контрас припиняться, а замість них країні буде надана масована допомога. За 10 років «волі й демократії» ніяка допомога до Нікарагуа не надійшла, зате економіка була зруйнована, відбулося остаточне зубожіння країни, поширилася повальна неграмотність.

1982 — Гватемала. Америка допомагає прийти до влади генералові Efrain Rios Montt. За 17 місяців правління він знищив 400 індійських сіл.

1983 – Гренада. Військова інтервенція в маленьку мирну країну, знищення обраного народом уряду. Бере участь 2 тисячі морських піхотинців США.

1985 — Чад. Уряд, очолюваний президентом Habre, підтримувалося американцями й французами. Цей репресивний режим активно використовував найстрашніші катування, спалення людей живцем та інші техніки залякування населення: електрошки, вставляння вихлопної труби автомобіля людині в рот, зміст в одній камері із трупами, що розкладаються, і голодомор. Документально підтверджене знищення сотень селян на півдні країни. Навчання й фінансування режиму — за рахунок американців.

1986 – Лівія. Віроломний напад на країну з метою вбивства лідера лівійської революції Муаммара Каддафі. Бомбардування Тріполі й Бенгазі. Численні жертви серед мирного населення.

1986 — 2000 — Гаїті. Американська маріонетка Дювалье за прямою допомогою США тікає він народного повстання біжить з накраденими мільйонами у Францію. Спроба США встановити нову маріонетку приводить до безладу, що тривав 4 роки.

1988 – Гондурас. Вторгнення американських військ у країну для захисту терористичного руху «контрас», що багато років нападав звідти на Нікарагуа. Американські війська не пішли з Гондурасу донині.

1988 – Іран. Військовий корабель США «Вінсенс» у Перській затоці збив ракетою іранський літак з 299 пасажирами на борті. Літак тільки що піднявся в повітря й перебував навіть ще не в міжнародному просторі, а над іранськими територіальними водами. Коли «Вінсенс» повернувся на базу в Каліфорнії, величезна радісна юрба зустрічала його із прапорами й повітряними кулями. Буш-старший заявив: «Я ніколи не буду вибачатися за США. Мені наплювати на факти».  Того ж року США бомблять нафтові заводи Ірану.

1989 – Панама. Збройна інтервенція в країну. Загинули тисячі панамців.

1989 — Вірджинські острови. Американські війська придушують повстання.

1990 – 1998 — Гватемала. Військова допомога проамериканському уряду «у боротьбі з комунізмом», що на практиці виражається в масових убивствах: до 1998 року жертвами бойових зіткнень стали 200.000 чоловік, з них лише 1% мирних жителів є «заслугою» антиурядових повстанців. Знищено понад 440 сіл, десятки тисяч людей втекли у Мексику, понад мільйон біженців є усередині країни. У країні швидко поширюється бідність (1990 — 75% населення), десятки тисяч умирають від голоду, відкриваються «ферми» з вирощування дітей для продажу на органи американським ізраїльським клієнтам. На кавових плантаціях, що належать американським компаніям, люди живуть і працюють в умовах концентраційного табору.

1990 – Гаїті. Підтримка військового перевороту в країні. Популярний і законно обраний президент Аристид був скинутий, але народ став активно вимагати його повернення. Тоді американці запустили дезінформаційну компанію, що він є психічно хворим. Поставлений Америкою генерал Проспер Енвіл згодом був змушений тікати у Флориду в 1990 р., де й живе зараз у розкоші на накрадені гроші.

1991 – Ірак. Широкомасштабна військова операція проти Іраку після спровокованого американським держдепом нападу Іраку на Кувейт. Задіяно 450 тисяч військовослужбовців. Бомбардування мирних міст. Убито 150 тисяч жителів. Звертали на себе увагу кадри кінохроніки, що демонстрували льотчиків США, які повернулися після бомбардування мирних іракських міст. Усміхнені здорові хлопці поплескують один одного по плечу. Вони добродушні й повні радісних почуттів. Таке враження, що вони тільки що зіграли у волейбол. Насправді вони тільки що підірвали й спалили тисячі простих людей, яким «новий порядок» не дав права на життя… Це фашизм!

1992 – 2002 — Ангола. У надії захопити багаті запаси нафти й діамантів, Америка фінансує свого кандидата в президенти Jonas Savimbi, надає йому військову допомогу для боротьби із законним урядом. У результаті конфлікту загинуло 650.000 чоловік. В 2002 році Америка все-таки одержала бажані пільги для своїх фірм і взамін «здали» Савімбі уряду Анголи.

1992 – Ірак. Невдала спроба здійснити проамериканський заколот з метою заміни Саддама Хусейна громадянином США Sa’d Salih Jabr.

1992 — 1993 – Сомалі. Спроба військової окупації країни під приводом надання гуманітарної допомоги. Убивство цивільних осіб. До честі сомалійців, вони змогли встояти проти американської агресії, наносячи американцям раптові партизанські удари. Американці змушені були ретируватися, але війна призвела до дестабілізації обстановки у країні, суцільної бідності, до виникнення піратства.

1993-1996 роки – Ірак: численні ракетні удари по цивільних і військових об’єктах країни.

1993 — 1995 роки – Югославія: численні бомбардування країни, в тому числі мирного населення

1998 — Судан. Американці знищують ракетним ударом фармацевтичний завод, стверджуючи, що він виробляє нервовий газ. Оскільки цей завод провадив 90% ліків країни, а ввіз їх з-за кордону американці, природно, заборонили, наслідком ракетного удару стала смерть десятків тисяч людей. Їх просто не було чим лікувати.

1998 — Афганістан. Удар по колишніх тренувальних таборах ЦРУ, використовуваним ісламськими фундаменталістськими угрупованнями.

1999 – Югославія. В обхід ООН і Ради Безпеки, Сполучені Штати і НАТО в цілому розгорнули кампанію 78-денних повітряних бомбардувань суверенної Югославії. Агресія проти Югославії, що проводилася під приводом «запобігання гуманітарного нещастя», призвела до самої великої гуманітарної катастрофи в Європі з часів другої світової війни. За 32.000 бойових вильоти було використано 21 тис. тонн бомб, що еквівалентно чотириразової моці атомної бомби, скинутої американцями на Хіросіму. Більше 2.000 чоловік цивільного населення було вбито, 6.000 поранено й покалічено, понад мільйон залишилося бездомними й 2 мільйони — без усяких джерел доходу. Бомбардування паралізували виробничі потужності й інфраструктуру Югославії, відкинувши 20% населення за рису бідності, спричинили прямі економічні втрати в розмірі 600 мільярдів доларів. Завдано згубний і тривалий збиток екологічному середовищу Югославії, як і Європи в цілому. ЦРУ створило, повністю озброювало й фінансувало бандформування албанських терористів, налагодило добре організовану злочинну структуру наркоторгівлі в Європі для забезпечення «тимчасового» самофінансування бандитів. Перед початком бомбувань Сербії уряд Югославії передав НАТО карту об’єктів, бомбування яких викличе екологічну катастрофу, але американці із властивим цій нації цинізмом стали бомбити саме ці об’єкти. Частина колишньої Югославії (Косово, Боснія) перетворилися у розсадник торгівлі зброєю і наркоторгівлі, що разом х величезними екологічними проблемами завдає великого клопоту всій Європі, яка пішла на поводу у США під час організації і здійснення військової агресії проти країни.

2001 — вторгнення в Афганістан. Типова програма американців: катування, заборонене зброя, масове знищення мирних жителів, завірення про швидке відновлення країни, які залишилися заявами; застосування збідненого урану.

2002 – Філіппіни. США вводять свої війська в країну, побоюються народних хвилювань.

2002 — 2012 — Венесуела. В 2002 в. там був проамериканський переворот, опозиція незаконно змістила популярного президента Уго Чавеса. Уже наступного дня почалося народне повстання на підтримку президента, Чавеса визволили з в’язниці й повернули на пост. Зараз там триває боротьба між урядом і підтримуваною Америкою опозицією.

2003 – Філіппіни: «антитерористична операція» військових США на Філіппінах.

2003 – 2011 – Ірак: військова агресія у країну з обманом всього світу. Багата країна повністю перетворена у руїни.

2004 — Гаїті. Америка вводить війська у країну, скинувши через заколот президента Арістида.

2004 — Екваторіальна Гвінея. Спроба заколоту у країні з солідними запасами нафти.

2011 -2012  – Туніс, Єгипет, Лівія, Йємен, Пакістан, Сірія, інші арабські країни. Спроба майже одночасної дестабілізації більшості мусульманських країн Північної Африки і Близького Сходу і дестабілізація значної їх частини (Туніс, Єгіпет, Лівія, Сірія), маючи на меті, насамперед, встановити повний контроль над нафтовими запасами регіону і політичний контроль над мусульманським світом. Тут Штати, хоча і з різними цілями, але знову діяли спільно з мусульманськими терористичними організаціями.  При цьому США взяли пряму участь у військовій агресії проти Лівії, хоча провідником цієї агресії був особисто колишній президент Франції Саркозі, особисто зацікавлений у знищенні свого таємного політичного фінансиста Каддафі. Та тут співпали інтереси багатьох політичних, фінансово-промислових і навіть міжнародних терористичних і просто злочинних угрупувань. Як наслідок – процвітаюча країна з багато живучим населенням перетворилася в руїни, а переважна більшість народу потрапила в економічний хаос і злидні.

Сьогодні триває добивання Сірії і підготовка військового нападу на Іран.

*********************************************************

Це, як ми вже зазначали, не все, а лише більш-менш помітні військові, підривні дії США. При чому, тут навіть не згадано підривні акції проти СРСР і держав військового блоку Варшавського  договору у часи «холодної війни». Але, все одне, як бачите, не було періоду, коли США не вели б загарбницьких воєн або терористичних актів проти інших країн або державних діячів.

Мітки: , , , , , , ,