Нещодавно на теренах Інтернету з’явився новий сайт, присвячений Сокирянщині. Він так і називається – «Сокирянщина». На цьому сайті 1 вересня цього року було розміщено історичний нарис про відомих діячів Російської імперії, які навідували Сокирянщину. Автором цього нарису є письменник, історик Олексій Мандзяк – виходець з Сокирянщини. Наші читачі вже в деякій мірі знайомі з творчістю О.Мандзяка (стаття про Гвіздовецького священика Озерянського). Сьогодні представляємо Вам уривок з цього історичного нарису, але в тій мірі, в якій це більш-менш стосується Гвіздівців.

Тепер – до самого нарису.

Олексій Мандзяк

Як відомо, Сокирянщина разом з усією Бессарабією у 1812 році була офіційно приєднана до території Російської імперії, і перебувала під її владою до 1917 року. Але при цьому, якщо порівнювати з іншими регіонами, за більш ніж сто років Сокирянщина рідко попадала в сферу інтересів дослідників і відомих державних діячів. А ті, хто були змушені, намагалися знайомиться з нею на відстані, вдаючись до допомоги місцевих діячів, які за допомогою поштових пересилань подавали потрібну інформацію. Але, ті з відомих діячів, котрі все-таки відвідували наші краї, залишалися на довгі роки під приємним враженням від побаченого географічного, історичного й етнографічного багатства, яким славиться Сокирянщина.

Першими з відомих людей Російської імперії, котрі ступили на землю Сокирянщини, як ми можемо бачити за доступними нам письмовим джерелам, були родовиті вояки- князь, майбутній московський градоначальник (в 1790 – 1795 р.) Олександр Олександрович Прозоровський (1732 — 1809) і генерал-поручик Христофор Федорович Штофельн (1720 — 1770).

В 1768 році спалахнула чергова російсько-турецька війна, яка тривала аж до 1774 року. 15 квітня Перша армія під командуванням генерал-аншефа князя Олександра Михайловича Голіцина (1718 — 1783), побудувавши два понтонних моста перейшла р. Дністер поблизу с. Непоротове[1]. Але ще 14 квітня з території Поділля, вплав на другий берег Дністра перебрався авангард О. Прозоровського і Х. Штофельна: «для прикриття майбутньої переправи й устрою тет-де-пона (мостові укріплення для охорони переправ –О.М.) на тій стороні Дністра»[2].

Переправа армії Голіцина в кількості 44,5 тис. продовжувалася майже цілий день, тому на місці переправи був улаштований нічліг. І на Сокирянщині, для армії Голіцина він був не останнім. Відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії зупинялася на постій у селі Романківці, про що в своєму «Журналі» відзначив і сам князь Прозоровський[3]. У той же час генерал-поручик Штофельн зі своїм корпусом знаходився в Сербичанах. 17 квітня армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а 18 квітня атакували Хотинську фортецю. Розбивши турецьку армію Караман-паши, через відсутність достатньої кількості облогової артилерії та нестачу провіанту, Голіцин так і не зважився штурмувати фортецю. Російська армія змушена була відійти, і 24 квітня повернулася назад за р. Дністер. Зрозуміло, що генерали, перебуваючи у сусідніх з Гвіздівцями селах, не могли не надіслати до Гвіздівців щонайменше розвідку і не виставити там пости. Але щодо перебування самих генералів у Гвіздівцях відомостей не має – прим. адміністратора сайту.

Майже через 80 років Сокирянщину навідав Георг Заблер (із-за помилки чиновника, він же Єгор Єгорович Саблер) (1810 — 1865) – відомий вчений, астроном і геодезист, він першим знайшов спосіб для визначення кута переломлення в прозорих середовищах[4], брав участь у складанні великого опису зірок. Німець за походженням, він вчився в Дерптському університеті, де захистив дисертацію на звання доктора філософських наук (1839 р.)[5]. Там же почав працювати під керівництвом відомого вченого Василя Яковича Струве, спочатку в Дерптській обсерваторії, а потім у якості ад’юнкта в Миколаївській Головній астрономічній обсерваторії (1839 — 1954 рр.). Дійсний Член Російського Географічного товариства, кавалер ордена Святого Станіслава[6], Заблеру 1954 році був назначений на посаду директора Віленської обсерваторії. Деякий час працював на Британських островах з відомим англійським астрономом Варрьоном Деларю[7].

У 1948 році Георг Заблер більше тижня проживав у Романківцях. Причиною перебування у цьому селі був вимір так званого «Романківського базису» (тоді писали «Романкоуцкого базиса»), який проводився в рамках ученої експедиції Академії наук, направленої для виміру дуги меридіану між Фугленесом і Ізмаїлом, яка нині відома як «дуга Струве»[8]. Результати досліджень, в тому числі й ті, що проводилися у Романківцях, а так само у Гвіздівцях та Селищі, були надруковані у наукових виданнях того часу, наприклад, у Віснику Імператорського Російського Географічного товариства (1853 р.)[9], Журналі Міністерства народної освіти і деяких інших.

Подорожував по нашим селам і видатний син українського народу Павло Платонович Чубинський (1839 – 1884). Один лише вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім’я безсмертним навіки. За своє недовге життя він зробив стільки, скільки до снаги цілому академічному інститутові. Був автором журналу «Основа», у 1861 році захищає в Петербурзі дисертацію й одержує вчений ступінь кандидата правознавства. Був дійсним членом Імператорського Російського географічного товариства, дійсним членом Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, членом-кореспондентом Імператорського Московського товариства сільського господарства, членом-співробітником Імператорського вільно-економічного товариства. У 1872 році Чубинський засновує Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства.

На Сокирянщину Павло Чубинський потрапив в 1869 році, коли йому довірили очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Російське географічне товариство доручило Павлу Чубинському провести дослідження в трьох українських губерніях: Київській, Волинській і Подільській. Але Чубинський вирішив значно розширити зону досліджень, докласти частини Мінської, Гродненської, Люблінської та Сідлецької губерній. До того ж він вважав важливим зібрати матеріал в Північній Бессарабії, населеної українцями. Так він опинився на землях Хотинського повіту й зокрема Сокирянщини: «З Кам’янець-Подільського я відправився в Бессарабію й об’їхав Хотинський повіт…»[10].

Найперше дослідник виявив етнічний склад сіл Хотинського повіту. Про села Сокирянщини ми узнаємо: «Місцевості населені руснаками, у котрих мова виключно малоруська: містечко Сокиряни: села — Білоусівка, Коболчин, Ломачинці, Михалков, Ожево, Василівці, село Розкопинці, села — Романківці, Яновці, Селище, Шибутинці, Кормань, Кулишівка, Непоротово, Молодова, Комарів і Вітрянка… <…> Місцевості, населені руснаками й молдаванами, де панує мова молдавська: .. села: … Гвіздівці»[11]. Чому Чубинський зазначив, що у Гвіздівцях панує молдавська мова не зрозуміло. Може він був у селі дуже короткий проміжок часу і почув в основному молдовську мову, а може в той час і дійсно молдовська мова вживалася в селі одночасно з українською досить широко, що зовсім не дивно, враховуючи тривале перебування села у складі Молдовського князівства і тісне сусідство з селом Клокушна, в якому жили і живуть молдовани – прим. адміністратора сайту.

В 1902 і 1903 роках по Сокирянщині екскурсував відомий учений свого часу Микола Львович Окіншевич, як він сам вказує: «з метою дослідження рослинності цієї частини [Бессарабської] губернії». Він бував у селах Молодова, Кулішівка, Ожево, Василівка[12]. Зупинявся погостювати у поміщиків Зангі в Сербичанах. Про останнє село Окиншевич пише: «Сербичани розташовані в східній частині Хотинського повіту, порівняно багатими лісами. Місцевість висока, тому що тут проходить головний вододільний хребет Хотинської висоти. Ліси відрізняються прекрасним буянням: очевидно умови ґрунту повнотою благодіють цьому»[13]. Про перебування Н.Окіншевича у Гвіздівцях відомостей не має, але цей уривок зі статті залишено у зв’язку з тим, що в ньому стисло але дуже ємко описано характер нашої спільної з Сербичанами місцевості — прим. адміністратора сайту.

Певно, ми сказали не про всіх відомих вчених, мандрівників та письменників які навідували Сокирянщину в часи існування Російської імперії. Але ми й не ставили перед собою такої задачі. Вивчайте свій край, дослідуйте минуле і сучасне свого села або міста, і, можливо значно збільшите пропонований нами список.

(зміст картинок відкривається при наведенні на них курсору мишки)


[1] Столетие присоединения Бессарабии к России: 1812-1912 г.г. / Cост. протоиерей Н. В. Лашков. — Кишинев: Тип. Бессарабского Губернского Правления, 1912.- С. 23.

[2] Война России с Турцией и польскими конфедератами. С 1769 – 1744 год. Составленно, преимущественно, из неизвестных по сие время, рукописных материалов, Генерального штаба каританом А. Петровым. – Том. 1: Год 1769.– СПб., 1866. – С. 158.

[3] Прозоровский А. А. Записки генерал фельдмаршала князя Александра Александровича Прозоровского, 1756—1776 / Сост. и коммент.: А. К. Афанасьев, Г. С. Марштупа, Е. С. Самонина, О. И. Самсонова; Вступ. ст.: А. К. Афанасьева. — Москва: Рос. Архив,2004.– С. 232.

[4] Настольный энциклопедический словарь. – Том. 3. Выпуски 29-42. – Третье стереотипное издание. – Москва, 1895. – С. 1731.

[5] Заблер Г.«Наблюдения над земным лучепреломлением и законами его изменений». – Дерпт, 1839.

[6] Высочайшие повеления. Определения, увольнения и награждения // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1838. — Том 18. – С. 167.

[7] Русский биографический словарь /Под наблюдением А.А. Половцова. – Т. 18. – СПб., 1914. – С. 9.

[8] «Дуга Струве» — самий довгий градусний вимір дуги меридіану коли-небудь проведене наземними дослідниками до ХХ сторіччя. «Дуга», орієнтована з півночі на південь, і слідує приблизно уздовж 25-градусного меридіану східної довготи, бере початок від «Пункту Фугленес», що лежить на узбережжі Баренцева моря, недалеко від норвезького міста Хаммерфест (70° північної широти), далі слідує на південь – ще через вісім країн Північної й Східної Європи (проходить трохи на схід Гельсінкі, Таллінна, Риги й Вільнюса, і значно на захід – Мінська й Києва, далі біля Кишинева), і закінчується недалеко від узбережжя Чорного моря, на крайньому південно-заході України, у районі Ізмаїла – «Пункт Старо-Некрасівка» (45° північної широти).

[9] Струве В. Историческое изложение хода работ для измерения дуги меридиана между Фугленесом и Измаилом// Вестник Императорского Русского Географического общества за 1853 год. – Кн. 3. – СПб., 1853. – С. 19.

[10] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные действительным членом П. П. Чубинским. — Том 1. — Петербург, 1872. — С. XIII — XIV.

[11] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные действительным членом П. П. Чубинским. – Том 7. – Вып. 2. – Петербург, 1877. – С. 363.

[12] Окиншевич Н. Исследование лесов Северной Бессарабии // Записки Новороссийского Общества естествоиспытателей. – Одесса, 1905. – Т. XXVIII. – С. 29; Окиншевич Н. Двудольные Северной Бессарабии, собранные летом 1902 года. Одесса тип. Э. Шмидта, 1907.

[13] Окиншевич Н. Исследование лесов Северной Бессарабии // Записки Новороссийского Общества естествоиспытателей. – Одесса, 1905. – Т. XXVIII. – С. 53.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

5 комментариев к “Відомі діячи Російської імперії, які відвідували Гвіздівці”

  1. А я чув, що у Романківцях Хрущов був під час війни. Цікаво, чи не заїжджав до Гвіздівців? Правда, це вже не царські часи.
    А хто знає: чи не залишився в Романківцях стовп від дуги Струве?

  2. Та в Романківцях хто не був? І в Гвіздівцях теж

  3. Ді Капріо не був, але й те — може вчора на літаку пролетав над нами, дорогою до Санкт-Пітербургу.

  4. Frem, а нащо тобі стовп?

  5. Він у нього буде за істукана

Залишити коментар