Кучерявий Василь Олександрович, народився 6 березня 1926 року. Як він шуткує, з його року на світі, крім нього, залишилися лише Фідель Кастро та англійська королева Єлизавета ІІ. Василь Олександрович народився у звичайній селянській родині, з травня до жовтня 1944 року на фронті. Після війни працював у колгоспі, в період з 1957 до 1959 року був головою Гвіздовецької сільради.

Батько Кучерявого В.О. – Олександр Захарович, 1884 року народження, проходив дійсну військову службу в царській армії; під час 1-ої Світової війни служив у Хотині, у 1919 році брав участь у Хотинському повстанні. Після придушення повстання повернувся в село, але румуни про його участь не дізналися. Мати – Єлена Йосипівна (померла після війни від тифу).

За часів румунської окупації навчався в сільській початковій румунській школі. Вчили там надійно, Василь Олександрович досі без зупинки декламує різні масу віршів румунською мовою. Згодом поступив в училище с Гордінешти (нині – Єдинецький район Молдови).

В 1940-му році село було звільнено від румунських окупантів. Кучерявий В.О. продовжив навчання вже в радянській школи, вчителем у якій був двадцятирічний Копєйка Василь Степанович. Через деякий час (десь з вересня 1940 р.) до села прислали ще одну вчительку – Кумейко Софію Наумівну.

23 травня 1944 р. Кучерявого В.О. призвали на військову службу. Разом з ним були призвані і служили гвіздовчани Пижівський Дмитро Іванович та Тимчук Михайло Семенович, всі — 1926 року народження. З Сокирянського військомату призвані пішки йшли в Хотин, звідти в Кам’янець-Подільський. Вже з Кам’янця потягом їх відправили до Новоград-Волинського. Дорогою ешелон бомбили німецькі літаки. У Новоград-Волинському новобранці прийняли присягу і їх відправили в Пензу на формування та навчання.

Через місяць Василь Олександрович з Пижівським Д.І. і Тимчуком М.С. вже служив у складі 2-ої роти 287 стрілецького полку. Воювати прийшлось в Карпатах.

8 жовтня 1944 року полк, в якому служив і воював Кучерявий В.О. з боями рухався до м. Мукачева. Шлях перекривав мадярський батальйон, але полк не міг його вибити через сильний вогонь артилерії, який корегував коректирувальник, що засів у скалі. Схованка коректирувальника була дуже надійною, адже навіть літаки не могли його там дістати.

Командир роти викликав Кучерявого В.О. і доручив йому, як одному з найбільш фізично підготовлених бійців (він до призову на фронт активно займався молдавською національною боротьбою «тринда»), взяти ще 2-х бійців і знищити коректирувальника. Командир сів на камінь, розкрив мапу і почав роз’яснювати йому – як краще підібратися, звідки закидати коректирувальника гранатами. Та в цей момент боєць побачив, як командир відкинувся назад і нібито раптово заснув. Майже одночасно, у самого Василя Олександровича рука стала – якась не своя. Він ще сам нічого не зрозумів, навіть болі не відчув, лише почув крики інших бійців: «Снайпер!» і лише тоді зрозумів, що командир вбитий, а сам він поранений.

Снайпера і коректирувальника знищили, перевал захопили, але вже без Кучерявого В.О. Пораненого відправили до госпіталю у місті Стрий, згодом до міста Станіслава (Івано-Франківськ), завершував лікування у госпіталі в місті Запоріжжі. Внаслідок поранення Василь Олександрович став інвалідом 2-ої групи.

Пижівський Д.І. та Тимчук М.С. продовжували воювати, Пижівський Д.І. невдовзі теж був поранений, повернувся до дому (після війни до смерті жив у місті Сокиряни), а Тимчук М.С. 8 лютого 1945 року був вбитий в Польщі, там і похований.

Василь Олександрович досі в «бойовому» настрої, виглядає дуже бадьоро, лише хвилюється за захворілу дружину.

На фото:

1. Довідка про поранення

2. Кучерявий Василь Олександрович з мамою Єленою Йосипівной (1940 рік)

3.  Госпітальна довідка

4. Кучерявий В.О. у 1945 році після повернення в село

5.  Василь Олександрович вдома — як є.

Бажаємо Василю Олександровичу зустріти ще багато Днів Перемоги, і всій його родині доброго здоров’я та успіхів у всіх добрих справах!

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,