admin on 19th Январь 2013

P8316499-101 rus1До чергової річниці Хотинського повстання продовжуємо публікацію передруків з періодичних видань різних років – про події повстання. Сьогодні — стаття від 1 січня 1977 року в газеті Сокирянського районного комітету Компартії України та районної ради трудящих «Дністрові зорі», яка називалася «До 58-ї річниці Хотинського повстання». В публікації йдеться про події 9(22) січня 1919 р. в районі Хотина і села Атаки Хотинського повіту (нині відноситься до Хотинського району).

P8316453-1

Напередодні 58-ї річниці Хотинського повстання делегація ідеологічних працівників Сокирянського району відвідала історичні місця революційної слави у м. Хотині, краєзнавчий народний музей, Хотинську фортецю. Відтак була зустріч з письменником Степаном Снігуром, літописцем боротьби трудящих Хотинщини за владу Рад, автором п’єс «Полум’яні серця», «Полум’я», повістей «Альпійські троянди» і «Буревій». Письменник розповів про славне героїчне Хотинщини, історію написання книг, поділився творчими задумами на майбутнє.

Увазі читачів пропонуємо уривок з повісті «Буревій», у якому йдеться про січневі події 1919 року.

____________________________________________________________________

…Одне від одного радісніші надходили повідомлення з сіл. Скрізь розгромлено гарнізони, жандармські пости.

До штабу зайшов статний юнак, озброєний карабіном. Ліва рука його трималась на марлевій пов’язці.

— Федір Маланчук, — відрекомендувався він по-військовому. – Прийшов їз донесенням з Атак, — він з бокової кишені витяг аркуш паперу, подав Волощукові.

— Папери — це добре, та ти розкажи, як воно і що, — попросив Йосип Іванович.

— Як тільки вдарили гармати, одна група загону напала па жандармський пост, друга — рушила на міст. Він охоронявся трьома кулеметами. На цей час і рукшинці поспіли. Вони розпочали раніше, ще до сигналу. Вартові, що охороняли міст, усі перебиті, три кулемети — у наших руках. Поставили біля моста свою варту, лаштуємось в колони, щоб рушати на Хотин, як чуємо — стрілянина на тому боці, у Жванці, знялась, а через міст галопом мчить багато вершників. Наші хотіли, було, відкрити вогонь, аж бачимо — по них з Жванця б’ють з кулеметів, кілька впало, скошених кулями. Е, думаю, щось тут не те. Дали й ми кілька кулеметних черг через Дністер — стихло. «Хто такі?» — питаю. «Сотня Янка Кармелюка! Втекли від Петлюри — продажної шкури, — пояснив високий юнак. — Силою мобілізував, жене воювати проти своїх». — «А хто ж ви?» — запитую. Виділився один з гурту, підійшов до мене: «А ви ж за кого воюєте?» — «За владу Рад! За більшовиків!» — «То й ми з вами!».

… — Це добре, — промовив Волощук. — Зробимо так, товариші: усіх їх по наших полках розподілимо. Повстанці по-своєму обмундирують, а ту петлюрівську бутафорію хай поскидають. Забіжи в комендатуру до Журавця, хай розпорядиться.

Радісну звістку приніс у штаб Кость Шинкаренко. Тридцять дев’ятий полк, який недавно прибув у Хотин, по суті перестав існувати. Солдати покидали зброю і розбіглись хто куди. Кілька десятків з них попросилось у повстанці.

Олекса Ткаченко, який тільки-но зайшов до штабу, вихопив з-за пазухи червоне полотнище з вишитим серпом і молотом. Він роздобув древко, міцно прикріпив до нього прапор і через мить був уже на даху будівлі.

— Хлопці, агов, хлопці! — гукав він згори. — Гляньте, яка краса! Аж на той бік Дністра видно!

До світанку ще далеко, а місто вже звільнено від загарбників. Тікаючи, королівські війська залишили багато зброї, боєприпасів, продовольства. Вільні Дарабани, Рукшин, Атаки, Каплівка, Недобоївці, Анадоли, у Данківцях полк Леоніда Руснака веде важкі бої з ворогом. Є вбиті, поранені. Дзвонив з Малинець Дмитро Чекмак. Одержавши підкріплення з Чернівців, вороги намагались оточити повстанський загін, але були розбиті, і тепер над Малинцями — червоний прапор.

Саме коли Волощук скінчив розмовляти по телефону, до штабу, увійшов Василь Кандиба, весь засніжений, з розчервонілим від морозу обличчям. У руці в нього невеликий аркушик списаного паперу. Збиваючись від хвилювання, заговорив:

— Гляньте, Йосипе Івановичу, подивіться, товариші, що мої хлопці придумали! Прочитайте! — він простяг той білий аркушик Волощукові і вичікувально дивився на нього.

Йосип Іванович зняв пенсне, протер хустинкою скельця, підійшов ближче до лампи. Почав читати: «Телеграма вождю мировой революции и пролетариата всех стран Владимиру Ильичу Ульянову-Ленину. Хотин сражается за власть Советов. Да здравствует Советская власть! Да здравствует Ленин! Восставший Хотин».

Ще раз перебіг очима нерівні рядки списаного аркушика паперу, потис Кандибі руку:

— Молодці твої хлопці, Василю! Здорово придумали!

… Перший день нового життя завершувався. Революційні полки повстанців витісняють аж до Пруту регулярну королівську армію.

На післяобідню пору в усіх селах в радіусі сорока кілометрів встановилася Радянська влада…

Знову скувало Дністер, по замерзлій річці з подільських сіл ідуть та ідуть люди на підмогу хотинцям. Зброю несуть, хліб, одяг, просяться в бойові загони. Петлюрівці змушені вздовж річки виставити заслони.

Не видно тільки Барбуци з Молдавії. Тож і не близько. Добрих коней треба, щоб теперішніми дорогами добратись до повсталого міста. Та він неодмінно буде, Георгій Барбуца!

Зимове сонце завершувало свій денний біг, не стрічаючи на шляху жодної хмаринки.

______________________________________________________________

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар