admin on 5th Март 2014

shevchТворчість Тараса Григоровича Шевченкаed поширилася у всій Бессарабії ще до перекладу його творів на російську і молдавську мови. Проживання тут українського населення обумовило той факт, що найвідоміші пісні на слова Шевченко увійшли до народного репертуару, їх співали як свої народні. Особливо популярними були «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої, думи мої, горе мені з вами!», «Заповіт». Жителі Бессарабської губернії й Наддністрянщини мали можливість познайомитися із творами Шевченко відразу після появи «Кобзаря» 1840 року.

Вірші поета переписували, читали на літературних вечорах і концертах. В «Бессарабських обласних відомостях» із приводу одного з аматорських концертів у Кишиневі повідомлялося: «Это был литературно-музыкальный вечер, поскольку было и чтение. Читал господин Яцимирский из «Гайдамакив» Шевченко».

Сприяли популяризації творчості Шевченка й гастролі тут українських театральних груп, під час яких ставилася п’єса «Назар Стодоля» і інсценівки по його творах «Невільник» і » Мати-наймичка».

З кінця 70-х років ХIХ століття в Бессарабії здобуває популярність революційна поезія Шевченка. Цьому значною мірою сприяли революціонери-народники, які емігрували з Бессарабії й України до Румунії (Н. Зубку-Кодряну, Ф. Кодряну, М. Судзиловський, З. Арборе-Ралі й ДО. Доброджану-гєря). З їхньою допомогою у Росію через Румунію й Бессарабію була доправлена частина тиражу празького (1876) і женевського (1878) видань «Кобзаря». Частина цих книг залишилася й у Бессарабії. Заборонені твори поета розмножували в рукописах і поширювали серед населення. У Кишиневі знайдений «Кобзар» видання 1884 року.

Перші переклади творів Шевченка належать письменникам — вихідцямshevchenko з Бессарабії й Буковини. Так у прозі «Причинну» переклав в 1901 р. Г. Мадан. А в 1916-му «Заповіт» — З. Арборре-Ралі. Обидва переклади були надруковані в Румунії. В 1914 році газета «Друг» без підпису опублікувала статтю «Т.Г. Шевченка», у якій автор характеризував українського поета як гуманіста й демократа. Статті про поета представили газети «Бессарабец» і » Бессарабская жизнь». Про популярність творчості Шевченка в нашім краї наприкінці ХIХ — початку ХХ століття свідчить і те, що в 1903 році ім’я українського поета привласнюється народному театру, заснованому в місті Бєльці. У репертуарі театру фігурували п’єса «Назар Стодоля», інсценовані або покладені на музику інші твори Шевченка.

Новий етап у вивченні й популяризації спадщини Шевченка почався після Жовтневої соціалістичної революції. У Молдавській РАСР, що з 1924 року входила до складу Української РСР, твори поета публікували в газетах «Плугарул рошу» («Червоный орач»), що також видавалася й українською мовою; у журналах «Литературная Молдавия» і «Октябрь», їх вивчали в молдавських школах і вузах у курсах української літератури, як це відбувається й сьогодні у Придністров`ї. Поезія Шевченка стала для молдавських радянських письменників прикладом беззавітного служіння вітчизні, школою письменницької майстерності.

В 1935 році газета «Мысль» («Opinia») опублікувала дослідження Г. Богача «Украинский поэт Шевченко». Літературні портрети поета надрукували Д. Вєтров у газеті «Свет» («Lumea») і М. Костенко в журналі «Бессарабская жизнь» («Vita Basarabiei»). М. Костенко представив переклади шевченківського вірша «Чума» та уривок з поеми «Гайдамаки». У популяризації творчості Т.Г. Шевченка в окупованій румунами Бессарабії значну роль зіграли розповсюджувані тут прогресивні румунські видання, які публікували матеріали про українського поета.

У післявоєнні роки в Кишиневі молдавською мовою були видані чотири збірники вибраних творів Т. Шевченка. Над перекладами працювали поети Є. Буков, А. Лупан, Г. Менюк, Б. Істру, П. Крученюк, М. Костенко, Л. Дєляну, Ю. Баржанський, І. Крєцу, В. Белістов та інші. Окремим виданням вийшла й п’єса «Назар Стодоля».

Придністровці в повсякденному житті часто зустрічаються з ім’ям поета й мислителя Тараса Шевченка. Про нього нагадує назва однієї із центральних вулиць столиці Придністров`я. Центр науки й культурного життя республіки, Придністровський державний університет, де вчаться 13 тисяч студентів, вже 70 років успішно розвивається з ім’ям поета, а пам’ятник на території студмістечка — це місце поклоніння великому Кобзареві.

Значення будь якого поета, художника, суспільного діяча визначає насамперед його зв’язок з життям своєї епохи. З цього боку творчість Тараса Шевченка була співзвучною з сподіванням народу, і передовими суспільними ідеалами його часу.

О.М. Горький, казав: «У його скаргах на особисту долю чутно скаргу всієї Малоросії; у його спогадах про козацьку долю ви відчуєте спогади всього народу».

Пісні, думи, легенди України, її сказання про героїв були джерелом, що підживлювали поезію Шевченка. Життя народу таке, яке він спостерігав і переживав сам, становило зміст його творчості. Недарма поет говорив, що історія його життя — це частина історії його батьківщини.

Тарас Шевченка не бував у Бессарабії. Але головним і визначальним у ставленні до нього є те, наскільки співзвучна його поезія іншим народам, наскільки вона відповідає сподіванням трудової людини. Тому Тарас Григорович Шевченка залишається одним із самих улюблених і популярних поетів України в у Придністров`ї та Молдові.

PGU

Придністровський державний універсітет ім. Т.Г. Шевченка (м. Тирасполь)

Його творчість і зв’язки поета з Придністров`ям всебічно вивчав кандидат філологічних наук, викладач ПГУ Борис Дмитрович Чєлишев.

…У часи Т.Г. Шевченка Придністров`я й уся Бессарабія були притулком для тих, хто рятувався від турецько-османської неволі. Сюди тікали від панів і поміщиків кріпаки. Тут знаходили вони притулок і відносну свободу. Малонаселені степи Придністров`я і Бессарабії давали можливість селянам ховатися від панів, а найбільш хоробрим і волелюбним — ставати гайдуками. Знаючи це, Тарас Шевченко в далекому засланні пише в 1848 році вірш «Між скелями, у мороці над Дністром іде козак».

Життя й творчість Тараса Григоровича Шевченка відбилися в малюнках, мальовничих полотнах, у скульптурі художників Молдавії. Ще в 1946 році кишинівський художник К. Верко зробив скульптурний портрет українського поета. Відомий є також портрет і скульптора Роберта Дербєнцева. Заслуговують на увагу талановито виконані полотна тираспольського художника Віктора Демченка, що не раз бував на батьківщині поета й у місцях, пов’язаних з його ім’ям. Примітно й те, як у Молдавії відзначали 100-літній ювілей Кобзаря. Було це в 1914 році, коли царський уряд заборонив відзначати цю дату. Через багато років у руках Бориса Дмитровича Чєлишева з’явилася книга «Т.Г. Шевченко. Его жизнь и поэзия», видана до 100-літнього ювілею від дня народження поета на користь Тираспольського педагогічного товариства взаємодопомоги. Це був збірник віршів, але половину його займав нарис учителя Тираспольської гімназії К.А. Іващенка про життя й творчість поета. Потім невелика, але цікава стаття А. Петровського «Берегите могилы». У ній автор розповідав, як він в 1912 році побував у місті Каневі, відвідав могилу Т.Г. Шевченка на високому березі Дніпра.

На останній сторінці був вірш Н.А. Некрасова «На смерть Шевченка». Можна представити, з якими почуттями читали в Молдавії рядки одного великого поета про іншого:

Все он изведал:

Тюрьму петербургскую,

Справки, доносы,

Жандармов любезности,

Все — и раздольную степь

Оренбургскую,

И ее крепость… В нужде,

В неизвестности,

Там оскорбляемый

Каждым невеждою,

Жил он солдатом

С солдатами жалкими, —

Может и жил-то он

Этой надеждою!..

Коштувала книжечка 25 копійок, а збір коштів від її реалізації призначався у допомогу вчителям і незаможним учням міста Тирасполя.

Шановний дослідник установив, що книжка «Т.Г. Шевченко. Его жизнь и поэзия» дійшла до наших днів в одному екземплярі. У великих книгосховищах її немає. Немає й у музеях Росії, України й Придністров`я.

Борис Дмитрович розшукав в архівах ще один документ, що стосується особистості поета. Це Указ Президії Верховної Ради МАРСР про увічнення пам’яті Т.Г. Шевченка у зв’язку з 125-річчям від дня народження Кобзаря. Відповідно до цього документа, 2 березня 1939 року ім’я поета було привласнено ПГУ. І ВУЗ із честю носить його от вже 70 років. 2 і 9 березня, 1 жовтня й 24 травня, а також 24 серпня студенти університету й громадськість столиці ПМР збираються біля пам’ятника Кобзареві, що встановлений на території студентського містечка. Тут вони згадують поета «тихим словом», читають вірші Шевченка й про нього, і про його завіти, із вдячністю покладають квіти.

От так, завдяки кропіткій праці викладача Придністровського державного університету, ветерана Великої Вітчизняної війни, літератора й дослідника Бориса Дмитровича Чєлишева, ми сьогодні знаємо, як наші попередники відзначали 100 і 125 років від дня народження Т.Г. Шевченка.

Почитають його пам’ять і в Придністров`ї. З перших років з ініціативи товариств української культури в містах і селах проводяться Шевченківські читання. Протягом двох місяців — у лютому й березні — у навчальних закладах, бібліотеках і клубах проводяться виставки, вечори й ранки, свята поезії, конкурси читців. Програма читань із кожним роком удосконалюється. У ці дні звучать твори й інших українських класиків і сучасних авторів. Учасники читань, демонструючи знання творчості Тараса Григоровича, його актуальність для нас, жителів 3-го тисячоріччя, виконують його пісні під гітару, представляють драматичні твори й читають вірші в перекладах (у ПГУ вони звучать на 7-8 мовах). Учні Тираспольської художньої школи під керівництвом голови спілки художників ПМР Володимира Шуми вже кілька років представляють свої ілюстрації до творів Т.Г. Шевченка, портрети й тематичні композиції.

Найбільш масові і яскраві свята поезії проходять у ПГУ, в українських школах і класах Тирасполя, Бендер, Рибниці, Кам`янки й Григориополя. У цих заходах беруть участь сотні людей різних національностей. На них запрошують представників посольства й консульства України в РМ; приїжджають шефи — учителя київських шкіл, художні колективи з різних міст України. Особливо запам’ятовуються візити відомого бандуриста Володимира Горбатюка; Наталії Клименко — поетеси, наукового співробітника, що завідує одним з 22-х залів головного музею Тараса Григоровича Шевченка в Києві й генерального директора музейного комплексу в Каневі «Чернеча гора» Ігоря Лихового. У березні 1999 року вони читали лекції студентам університету й були членами журі заключного тура конкурсу читців «Шевченківської поезії», подарували Тираспольському об’єднаному музею книгу про національний заповідник «Могила Т.Г.Шевченка».

З нагоди 195-ої річниці від дня народження Т.Г. Шевченка в Тирасполі відбулося покладання квітів до пам’ятника Кобзареві, в актовому залі ПГУ пройде літературне свято, підготовлене студентами кафедри української філології інституту мови й літератури, у центрі української культури інституту був організований «круглий стіл» «Т.Г. Шевченка й наша сучасність» за участі Міжнародної громадської організації «Український центр «Співробітництво», а також ректора Полтавського державного університету М.І. Степаненка, директора інституту української мови Національної академії наук України П.Є. Гриценка, доцента кафедри української літератури й Шевченкознавства Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка М.Н. Конончука, члена Національної спілки письменників України П.П. Засенка, професора С.С. Кіраль (Національний авіаційний університет м. Київ), доцента Т.І. Конончук (Національна академія адвокатури).

В 2009 р. у Тираспольському об’єднаному музеї відбулося барвисте свято поезії, підготовлене учнями республіканського українського теоретичного ліцею. Сьогодні в російсько-українській школі №1 на загальноміському підсумковому турі конкурсу читців пролунають вірши Кобзаря у виконанні кращих декламаторів. Ініціатором проведення цього конкурсу з 1989 року стало товариство української культури Тирасполя «Червона калина», керує яким А.П. Коханова. За традицією, що склалася в останні роки, конкурс супроводжує виставка робіт учнів художньої школи імені Фойницького. Організатор і куратор виставки — голова спілки художників ПМР Володимир Шума.

В українськомовних навчальних закладах республіки традиційно проводяться виховні години, уроки пам’яті, «круглі столи», усні журнали, бесіди, лекції, а в музеях і бібліотеках — виставки матеріалів про творчість Т.Г. Шевченка, малюнків і вишивки за мотивами його творів.

Шевченківські дні стали невід’ємною частиною першої березневої декади, що доленосно збігається зі святом зустрічі весни — «Мерцішором«.

Валентина ОСАДЧУК

За публікацією газети «Приднестровье» від 14.03.2009

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар