О.П. Кучерявий

 

У листопаді 2016 року сайт «Гвіздівці» опублікував статтю Олексія Мандзяка «З історії написання глави про Гвіздівці для довідника «Історія міст і сіл Української РСР». Стаття описувала етапи збору та підготовки матеріалів для написання глави у майбутньому Довіднику, склад сільської робочої групи по збору матеріалів, а також містила першій робочий текст глави, написаний молодою (на той час) вченою з Чернівецького держуніверситету  Валерією Герасимівною Фірсановою (1928–2011), яка і внесла найбільший вклад в написання у Довіднику глави про наше село. В статті викладено і остаточний – опублікований в довіднику текст глави про Гвіздівці (на той час – «Гвоздівці»).

Слід зазначити, що саме ця глава у Довіднику наштовхнула мене у свій час (2001 – 2010 роки) на збір архівних матеріалів про історію села і на написання перших статей по його історії для сайту «Гвіздівці», а в подальшому призвела до написання у співавторстві з письменником, істориком та етнографом Олексієм Мандзяком книги «Гвіздівці. Шляхами століть». Ця книга вже готова для публікації і на цей час здійснюється збір коштів на її видання.

Та нещодавно до нас потрапив ще один цікавий документ: виходець з села Гвіздівці Іван Іванович Бескупський (м. Новодністровськ) передав мені ксерокопію довідки робочої групи, яка готувала попередні відомості для подальшої роботи вчених.

Слід зазначити, що в остаточний текст глави про село, що потрапив до Довідника, з цієї довідки робочої групи потрапило не так вже й багато. Деякі, зазначені у довідці відомості, з позицій наявних у нас на цей час відомостей про історію села, виглядають не досить інформативними і дещо помилковими, особливо з того, що стосується дорадянського періоду. Натомість довідка містить дуже цінні і точні відомості щодо села, господарства в селі, освіти, культури, клімату, природи, тощо — станом на післявоєнний період. І все це не дивно, адже ту довідку ще у відносно далекому тепер для всіх нас 1963-му році готували люди, які раніше ні коли не були пов`язані з підготовкою і написанням енціклопедичних статей, які мали величезну масу іншої роботи і обов`язків, які не мали можливостей роботи в архівах. Вони писали те, що знали, те що вважали важливим. Вони зробили – те, що могли і ми маємо бути вдячні їм за це! Адже саме вони заклали першу «цеглину» в написання історії села (якщо звісно не рахувати попередніх рішень партійно-радянських органів, якими було організована вся ця дуже необхідна і неоціненна робота на республіканському і місцевих рівнях).

Пропоную Вашій увазі текст довідки робочої групи. Звісно – з  деякими моїми коментарями, які вже грунтуються на величезному, наявному на цей час, обсягу історичної інформації про село, зібраної нами з Олексієм Мандзяком.

 

&&&

 

Географічні та топонімічні відомості

 

Село Гвоздівці Кельменецького району[i] Чернівецької області в період румунської окупації називалось «Гвоздоуцы». З часу заснування села назва його не змінювалася. Неофіційної назви населений пункт не має.

Село Гвоздівці значно поповнилося у XVIII столітті з переселенців, висланих поміщиками за непокірливість і втікачів з Правобережної України. Воно заселялось ними в останньому десятиріччі XVIII століття, про що говорять написи на надгробних пам`ятниках.

За переказами відомо, що населений пункт був подарований Єлизаветою якомусь офіцеру Гвоздову, який і назвав село «Гвоздовцы». Первісної назви встановити не вдалося[ii]. Сучасна назва Гвоздівці[iii], Гвоздівець, Гвоздівецький. В даний час село Гвоздівці Гвоздівецької сільради Кельменецького району Чернівецької області.

Населений пункт розташований на збігу двох балок з проточною водою. Протічна вода і послужила місцем розташування населеного пункту. Перші поселенці заселяли ліву і праву сторони протічної балки. Центр населеного пункту з часу його заснування і до цього часу не переміщувався. Нових частин населеного пункту не виникало і не зникало.

У 1870 році в центрі населеного пункту була побудована церква в ім`я «святого» Дмитра, яка існує і до цього часу. Населений пункт має кутки з місцевими назвами «Кабанівка», «Центр», «Сугати», «Під лісом». Населений пункт ділиться на 2 частини: «Шлях» і «Прогін». Зараз в селі є багато вулиць, а вони назв не мають.

 

Місцезнаходження населеного пункту

 

Населений пункт Гвоздівці розміщений по обидві сторони маленького струмка без назви. Струмок влітку пересихає. Населений пункт розташований в районі лісостепу з помірно-континентальним кліматом. За тринадцять років середня температура +24°. Максимальна річна +39°. Середня температура найхолоднішого місяця січень -7°, -9°, найтеплішого липня +24°. Вітри віють переважно західні, тому середня кількість опадів за рік нормальна +550 мм – 600 мм. В зимовий час опади випадають у вигляді снігу, який лежить 65 – 85 днів. Висота снігового покрову від 10 см. до 45 см. Літні дощі проходять тихо, без великих злив.

Природа села багата. На родючих чорноземних грунтах, які становлять більшу частину орної землі колгоспу ім. Котовського, вирощують пшеницю, кукурудзу, цукровий буряк, ячмінь, горох, тютюн, овочеві і фруктові рослини. Дикоростучі рослини на полях залишились у вигляді бур`янів: осоту, пирію, мишію, берізки.

З північної сторони поля Гвоздівець оточені листяним лісом з головними породами дерев – дуб, граб, акація, береза, осика. Багатий і тваринний світ села. Найбільше свійських тварин: корів, свиней, овець, кіз, коней, качок, курей, гусей. З диких тварин водяться зайці, лисиці, борсуки, куниці, в лісах – білки і дикі кози. Заповідників на території с. Гвоздівці немає.

Село Гвоздівці розміщені на вигідному географічному положенні. Віддаль від центра села до сільської ради – 200 м.  До районного центра Кельменці 45 км. До обласного центра Чернівці – 160 км. До станції Секуряни[iv] – 7 км. До автобусної станції – 10 км. До ринку Сокиряни – 10 км.

Межує населений пункт Гвоздівці на сході з МРСР, с. Клокушна, на півдні – с. Олексіївка, на заході з Романківцями, на півночі з селами Сербичанами і Коболчином.

В 1959 році на території с. Гвоздівці проживало 2729 чоловік, з них 1185 чоловіків і 1544 жінок. Всього населення на 1/І – 1963 р. – 2759 чоловік, з них чоловіків 1184 і 1573 жінки. Всього працездатного населення в селі Гвоздівці 1330 чоловік. В сільському господарстві зайнято 1201 чоловік:

  • на транспорті — 78
  • в торгівлі — 14
  • в галузі культури і науки — 33
  • в адмінапараті — 22
  • в медустановах – 4.

За роки радянської влади в селі виникли нові професії, такі, як тракторист, шофер, комбайнер, електрик, кіномеханік, бухгалтер.

Населення в основному представлено українцями, живуть і молдовани.

До сорокового року в с. Гвоздівці проживало:

  • бідняків – 60%
  • середняків – 36%
  • куркулів – 4%.

В селі жив один поміщик, два вчителі, піп і дяк. Зараз в селі проживає:

  • робітників – 98
  • колгоспників – 2615
  • члени промислових артілей – 10
  • інтелігенції – 10

Природні  багатства гвоздівчани здавна використовують в своїй господарській діяльності. Поряд з культурними рослинами і свійськими тваринами, велику роль у житті людей відграють дикі рослини і тварини. Щорічно населення села в лісі збирає велику кількість різних їстівних грибів: сморжів, опеньок, сироїжок, білих грибів. Любителі – мисливці полюють на зайців і лисиць.

 

Відомості про населення

 

Населення в 1959 році в с. Гвоздівцях налічувалось 2729 чоловік. Жінок, звичайно, більше – 1544, а чоловіків – 1185. На 1/І-1963 року дворів було 827. За чотири роки населення в селі майже не змінилося. Якщо в 1959 році було  2729 чоловік, то в 1963 р. – 2757 чоловік, чоловіків – 1184, а жінок — 1573. З усієї кількості населення працездатних – 1330 чоловік. Вільна робоча сила використовується на оргнаборах. Юнаки і дівчата їдуть на сезонні роботи в степові області України, на будівництво шахт та різні роботи в інші республіки.

1201 чоловік працюють в сільському господарстві, що становить більшу частину населення. Більшість їх працює на колгоспному полі, молодь на фермах та інших роботах. За сім кілометрів від села проходить залізниця, а тому 78 чоловік працюють на транспорті. В селі є 5 торгових точок, в яких працюють 14 чоловік. В населеному пункті є клуб, сільська бібліотека, велика восьмирічна школа, де навчається 475 дітей, яких виховує 25 учителів. На різних адміністративних посадах зайнято 22 чоловіки, для послуг населення в селі є медпункт і родильний будинок, де працює 4 чоловіки.

За роки Радянської влади серед населення села виникли різні професії. В даний час багато в селі молодих трактористів, комбайнерів, електриків, кіномеханіків і бухгалтерів. Через те, що село Гвоздівці розташоване на території України, то населення переважно – українці. Характерних особливостей в одязі і побуті села немає. До сорокового року влада в селі … А тому 60% населення були бідняки, 36% — середняки, 4% — куркулі. В селі був один поміщик, два вчителі, піп і дяк.

З приходом Радянської влади в селі організувався колгосп. Все населення стало членами колгоспу. Тепер в селі колгоспників – 2615, робітників – 98, членів промислових артілей – 10, інтелігенції – 33.

 

Відомості про господарство

 

Село Гвоздівці оточують поля колгоспу ім. Котовського. Колгоспники займаються сільським господарством: вирощують пшеницю, жито, ярі культури, кукурудзу, а недавно почали вирощувати в колгоспі горох, який в цьому році дав 19 ц. з гектара.

Орна земля колгоспу знаходиться переважно на захід від села і становить 2064 га. З південного заходу до села прилягає 65 га молодого колгоспного саду. Схили біля села засаджені виноградником, який дасть в 1964 році врожай і буде ще розширена площа на 2 га.

Землі в колгоспі ім. Котовського переважно темно-сірі, опідзолені становлять 883 га, чорнозем опідзолений – 263 га і сірі опідзолені грунти становлять 521 га.

В 1959 році Чернівецьким держуніверситетом було проведено аналіз грунтів і встановлено, які добрива вносити  … мінеральні і органічні добрива.

Вирощують в колгоспі водоплавну птицю: гуси, качки і кури, а також розводять в ставках дзеркального коропа. Розвинене в колгоспі тваринництво, зокрема велика рогата худоба становить 49,1 гол. на 100 га угідь, в тому числі дійних корів – 18, овець -34,1, свиней 39 голів. Культури, які вирощують в нашому колгоспі, дали таку врожайність:

  • озима пшениця – 18,3 ц.
  • горох – 19 ц.
  • кукурудзи – 28.6 ц.

В колгоспі ім. Котовського нараховується сім ставків, що займають площу 70 га. Ставки знаходяться на півночі і північному заході села. Смачна риба ставків колгоспу, а тому і прибуток від неї колгосп має непоганий. Незначне місце в колгоспі займає шовківництво. На березі невеличкого ставка посаджені невеликі дерева, якими годують шовкопрядів. В невеличкому садочку на березі ставка розміщена колгоспна пасіка, що нараховує 63 бджолосім`ї. Весело кружляють бджілки над польовими квітами, збираючи природний дар – нектар. В індивідуальному користуванні колгоспники мають немалу кількість бджолосімей – 125.

Прибуток колгоспу з року в рік зростає, зростає і добробут колгоспників. В 1962 році колгоспом одержано:

а) від рільництва – 98263 крб;

б) від тваринництва – 128185 крб.;

в) від садівництва – 4900 крб.;

г) від огородництва – 15574 крб.;

д) від технічних культур – 12677 крб.,

а всього прибуток по колгоспу за 1962 рік становить 384391 крб.

Золотими вогнями спалахують лампочки Ілліча. Село електрифіковано. Невелику електростанцію на 54 квт. має колгосп. В даний час колгоспна електростанція підключена до енергопоїзда, що знаходиться на станції Сокиряни. Радість і щастя в кожній сім`ї колгоспника.

Цілий рік не замовкає в селі гул тракторів, комбайнів і машин. Весною і восени трактори орють, тягнуть сівалки, закривають вологу, зимою вивозять на поля місцеві добрива. Літом лущать стерню, тягнуть комбайни. В колгоспі нараховується 12 тракторів, 7 комбайнів, 7 автомашин.

За період господарювання колгоспники побудували 5 корівників, 3 свинарники, 2 вівчарники, 2 птичники, 4 конюшні, майстерню, кузню, пилораму, водонапірну башню. Будівлі добротні, міцні і теплі. В колгоспі є допоміжне виробництво: олійня, млин разового помолу і пілорама. Колгоспники мають змогу користуватися цим виробництвом, особливо велику користь приносить це виробництво працівникам ферм.

 

IV. Відомості про науку, культуру, освіту, охорону здоров`я, громадські організації

 

В селі Гвоздівцях є метеорологічний пост при школі.

Із загальної кількості жителів села 1636 чоловік має незакінчену середню освіту, 21 чоловік – середню загальну, 25 – середню спеціальну, 12 – незакінчену вищу і 7 чоловік – вищу освіту.

Неповну середню освіту жителі села одержують в сільській загальноосвітній восьмирічній школі, в якій зараз навчається 472 учнів. В селі працює і вечірня середня школа сільської молоді, в якій навчається 101 (37) учень. В школі працює великий учительський колектив, до складу якого входять 7 чоловік з вищою освітою, 9 – з незакінченою вищою і 9 – з середньою.

Після закінчення середньої школи юнаки і дівчата села прагнуть здобуту середню-спеціальну та вищу освіту, а тому в селі є 31 студент. 7 чоловік із Гвоздівців працює в Чернівецькій області, одержали вищу освіту: 2 лікарі, 1 юрист, 4 вчителі.

В селі працює дитячий садок, в якому виховуються діти колгоспників. Для послуг спортивного колективу села збудовано великий стадіон.

Кількість захворювань в селі все менше й менше. І все це завдяки благородній справі медпрацівників. В селі розташований родильний будинок, фермерсько-акушерський пункт. Велику роботу проводять також працівники ветеринарного пункту.

Але ось закінчився трудовий день, добре попрацювали люди на полях колгоспу, на фермах. Їм потрібно відпочити. Будь ласка! Тут до їх послуг новий великий клуб, який побудовано в 1960 році і сільська бібліотека, яка розташована у приміщенні клубу. В клубі є постійна кіноустановка на 2 апарати. Це дає можливість дивитись кінофільми 20-22 рази в місяць. В бібліотеці села налічується 11846 екземплярів книг різних відділів. Є кабінет політосвіти, а жителі люблять читати літературу. Із загальної кількості жителів 995 чоловік являються читачами сільської бібліотеки. А у вечірню годину над селом лунають пісні, чути музику. Це молодь села, яка приймає участь в хоровому гуртку, проводить репетицію; а поруч із співаками виступають на концертах і читці, і танцюристи. Часто влаштовує молодь концерти в селі, виїжджає в сусідні села, район. Вся трудова діяльність колгоспників висвітлюється в колгоспній газеті «За урожай». Часто чути сміх і біля вікна сатири. Це нероб, хуліганів висміює колгоспна сатирична газета.

В селі велика партійна організація, яка налічує 40 чоловік; є комсомольська організація в селі та в школі. Велику кількість членів нараховує профспілкова організація школи та працівників торгівлі. До послуг колгоспників в селі є сільмаг, продмаг, хозмаг та буфет[v].

 

V. Благоустрій

 

Село Гвоздівці розташоване в мальовничому куточку Кельменецького району. Все воно потопає в зелені фруктових садів. Протяглось із сходу на захід на 4 км., з півдня на північ на 3 км. Якщо рухатися у напрямку зі сходу на захід, то права сторона являє собою рівнину. Ця частина села забудована після революції 1905 р. Друга частина села – ліва, вважається старим. Місцевість тут горбиста. Вулиці вузькі, нерівні.

Індивідуальні будівлі у післявоєнний період в основному однотипові. Хата ділиться на 2 половинки, з яких одна являється світлицею, а друга – кухня з кладовою.

В зелені садів видніються гарненькі будинки, побудовані з саману або дерева. Всі будинки побудовані на кам`яному фундаменті, покриті черепицею або шифером. … не має. Всі будинки в середині та зовні біляться вапном, поодинокі зовні фарбуються фарбою. За останній період село невпізнанно змінюється. Тільки в 1963 році побудовано біля 40 нових добротних будинків за типовими планами. В цих будинках є кухня, кімната, спальня, кладова, веранда. Село з кожним роком розширюється, все більше виростає нових житлових будинків. Місце їх забудови виділяється сільською Радою, на місці кривих сільських вулиць появляються широкі з садами вулиці. Через село проходить центральна дорога, яка з`єднує село Гвоздівці з Молдавською республікою та через село Романківці з районним центром Кельменці. За роки семирічки біля шосейної дороги в центрі села виріс велетень – красень сільський Будинок культури, кравецька майстерня та перукарня.

 

VІ. Історичні відомості

 

В сиву давнину сягає історія села. В незапам`ятні часи сюди тікали від панської сваволі кріпаки і заснували свої поселення. З часом поселенці попадають в кріпосну залежність від поміщиків Лемешевського[vi], Самсона. Останнім гнобителем селян с. Гвоздівець був поміщик Платон Бібер. Жителі в основному сільським господарством займалися. Поміщицьке володіння називалося економією, воно складалося з 650 десятин землі і стільки ж лісу. Родючі землі і багаті ліси приваблювали до себе іноземних загарбників. З вогнем і мечем у ХV ст. в село прийшли турецькі орди. Жорстоко знущались над місцевими жителями, убивали малих дітей, саджали їх на коли. Село було вщент пограбоване, але зламати дух волелюбного народу чужинцям не вдалося. Він, немов казковий титан, розправляв могутні плечі і виступав проти поневолювачів.

Населення Гвоздівець приймало участь у російсько-турецьких війнах. Російський уряд із жителів села формував обозні загони для боротьби з турками. Про ці події дійшли перекази від жителів села Олійника Георгія М., Олійника О.М.

Вигнавши турецьких загарбників, жителі села вели боротьбу проти панського гніту. У 1905 р. було підпалено панський тік, а в 1917 р. селяни розгромили маєток Бібера. Землю ділили між собою. Поміщик втік за кордон. В жовтні 1918 рр. Бібер разом з румунськими загарбниками повернувся у с. Гвоздівці. Господарями гвоздівецької землі до 1940 р. були румунські бояри і місцевий поміщик Бібер. Злидні гнали селян до багатіїв, а свої маленькі клаптики землі вони обробляли ночами примітивними знаряддями праці.

Але терпінню селян приходив край, жадоба волі організовувала їх на боротьбу. 8 січня 1919 року селяни підняли повстання під керівництвом місцевих селян Швеця Артема Михайловича, Кострижа Митрофана Петровича і Ткача Мирона Івановича. Було арештовано жандармів, солдат і забрали їх зброю.

Румуни кинули великі сили на придушення повстання. Село обстрілювалося з броньовика. Було спалено 25 хат. В село ввірвалась румунська кіннота. Повстання було придушено. Жорстокої розправи зазнали учасники повстання. 6 чоловік розстріляно, по 10-16 років відсиділи в тюрмі Костриж і Швець, який помер уже при Радянській владі. 18 учасників повстання втекли за Дністер. Серед них був Олійник Григорій Юхимович, який зараз працює бригадиром садоогородньої бригади.

Цей загін відважних людей рушив на допомогу учасникам Хотинського повстання, але не встигли. Хотинське повстання було придушено. Загін повстанців із Гвоздівець в м. Тирасполі влився в кавалерійську бригаду Котовського, яка входила в 45-у дивізію Червоної Армії.

В селі народні маси продовжували боротьбу проти румунських бояр і поміщиків. В основному велася пропаганда підготовки визвольної боротьби. Цією роботою керувала підпільна комуністична організація, яка була створена під керівництвом Грушецького Семена С., нині персонального пенсіонера і активного громадського діяча. Радянський Союз ні коли не визнавав насильницького захоплення румунськими боярами Бессарабії і Північної Буковини. На законну вимогу Радянського уряду в 1940 році ці території були звільнені від влади Румунії. 28 червня 1940 року в Гвоздівцях була встановлена радянська влада. Земля поміщика, ліс перейшли у власність держави. Селяни приступили до будівництва нового життя в історії нашого краю. Але мирна творча праця людей була перервана тимчасово віроломним нападом на Радянський Союз німецько-фашистських загарбників.

В липні 1941 року в Гвоздівці ввійшли румунські війська. Почалася жорстока розправа з активом села. 3-х комуністів Тимчука Петра Семеновича, Матковського Миколу Петровича, Видиша Івана Андрійовича розстріляли, однак селяни ухилялися від роботи на поміщицькій землі і велася агітаційна робота проти румунських властей.

24 березня 1944 року Радянська Армія звільнила Гвоздівці. 133 дивізія. Загинув А. Цветков. Населення подавало допомогу Радянській Армії підвезенням боєприпасів. Збирали поранених, діставали провіант, розквартировували солдатів. Ініціативним організатором був Грушецький С.С. 28 березня було організовано сільську Раду.

Протягом 1946-47 років у Гвоздівцях здійснено колективізацію. Зараз нараховується 1476 членів колгоспу ім. Котовського.

 

Відомості про джерела, які були використані при складанні довідки та відомості про осіб, що їх збирали

 

  1. Відомості з парторганізації к-пу ім. Котовського, сільської Ради с. Гвоздівець, Гвоздівецької школи.

Відомості давали член КПРС Грушецький С.С., бухг. к-пу Шеремета П.В., голова сільради Бурченко І.М., директор школи Черняк М.Ф.

  1. Корінні жителі: Костриж Митрофан Петр., Голяк Павло Вас., Голяк Михайло Павл., Бурченко Семен Якович.
  2. Робоча група:

Бурченко З.М. – завуч школи

Ткач О.М. – учителька біології

Гангал В.В. – учитель географії

Сусленко Є.П. – учителька мови

Кучерява Г.Ф. — учителька мови

Вередін Н.Г. — учителька мови

Станіславова В.В. – учителька фізики

Войтенко Г.К. – учителька мови

 

Редагував Черняк М.Ф.

 

25 грудня 1963 р.

 

_________________________________________________

[i] На час написання довідки село тимчасово (по проведеній в хрущовські часи адмінреформі) входило до складу Кельменецького району.

[ii] Звісно, що російська імператриця Єлізавета Петрівна (роки життя: 1709 – 1761; роки правління: 1741 — 1761) не має до власників і назви села жодного відношення, адже на той час село перебувало під владою Османської імперії у складі підконтрольного їй Молдавського князівства. Натомість перша офіційна згадка про село «Гвоздовци» датується 1431-м роком   — роком володарювання в Молдавському князівстві Господаря Олександра Доброго. Це було задовго до народження Єлізавєти і в часи, коли ще існувало тільки Велике князівство Московське, в якому княжив Великий князь Василь ІІ-й Темний.  А от версія про те, що засновником села була людина з прізвищем Гвоздов, мабуть є найбільш вірогідною, про що можна почитати у зазначеній статті на сайті. Також, найбільш вірогідно, що це й була первісна назва села, якщо не рахувати дослов`янські поселення (палеолітичні, трипільські, черняхівської культури, тощо) в цій місцевості.

[iii] Назва села «Гвоздівці» існувала приблизно до середини 70-х років ХХ-го ст.

[iv] Назва залізничної станції, на відміну від села (а потім – міста) Сокиряни, ще довго зберігала молдавську форму – Секуряни, оскільки відносилася до Одесько-Кишинівської залізниці, а потім до Молдавської залізниці.

[v] Слово «буфет» чомусь закреслене в оригінальному рукописному документі. Але буфет був, щонайменше з 50-х років.

[vi] Мабуть мається на увазі поміщик середини ХІХ-го ст. Немішеску

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар