Як вже повідомлялося на нашому сайті, у січні цього – 2019 року виповнилося 100 років Хотинському повстанню 1919 року проти румунської окупації Північної Бессарабії.

Повстання почалося в ніч на 6 (19) січня 1919 року і завершилося 20 січня (2 лютого за нині діючим календарним стилем) 1919 року повною поразкою (як і переважна більшість повстань в історії людства).

Це повстання було вкрай визначною подією для нашого краю. Ні хто точно не знає – яка кількість населення Північної Бессарабії (Хотинський, Сорокський та частина Бєлєцького повітів) взяли участь у повстанні, але це були десятки і десятки тисяч селян, робітників та колишніх солдатів царської армії. Повстання підтримали окремі (хоча й поодинокі та нечисленні) підрозділи військ Директорії УНР. При цьому, при придушенні повстання озвірілі карателі за участю військових підрозділів інших країн Антанти, жорстоко знищили не менше 15000 учасників повстання і просто жителів краю, не зважаючи на їх вік і стать, спопелили багато сіл або їх частин, десятки тисяч мешканців (не менше 50 тис.) Хотинського і Сорокського повітів були змушені тікати за Дністер (нажаль, частину їх командування військ Директорії УНР повернуло – віддали на розправу окупантам).

 

При всьому цьому, досить дивним виглядає те, що 100-річчя такої визначної для краю події практично повністю проігнорувало все керівництво Чернівецької області та майже всі обласні засоби масової інформації. Крім присвячених 100-річчю публікацій на сайтах «Гвіздівці» і «Сокирянщина», ми знайшли лише такі ж самі одиничні спроби хоча б якось вшанувати пам`ять учасників Хотинського повстання лише в Ломачинцях, Шебутинцях і Гвіздівцях  Сокирянського району та у селі Керстенці Хотинського району. Та всі ці заходи були ініційовані та проведені виключно краєзнавцями і окремими сільськими вчителями та бібліотекарями.

І дякувати лише ще «Суспільному мовнику Буковини» Чернівецької філії НСТКУ, 21 січня 2019 року в програмі «Доброго ранку, Буковино», його редакція запросила в гості доктора історичних наук Чернівецького Національного університету професора Олександра Володимировича Добржанського, якій розповів тим, хто дивився цей ефір, про «Історію Хотинського повстання у його 100-річному вимірі».

Та на офіційних веб-ресурсах і в офіційних засобах масової інформації краю не вдалося знайти жодної згадки про 100-річчя повстання від жодної владної особи, а тим більше  про офіційні заходи вшанування пам`яті повсталих предків, що на мій погляд навряд можна розцінювати інакше, як те, що влада краю просто наплювала на їх пам`ять.

Чому так відбулося?

Може бути з політичних причин? Адже 100-річчя Хотинського повстання співпало у часі з 100-річчям Акту возз’єднання УНР і ЗУНР. При цьому, владні структури Чернівецької області мабуть дуже не хотіли, щоб населення області, а особливо учні і молодь, відзначаючи 100-річчя повстання і згадуючи його часові рамки, задавалися питанням: а яке відношення цей Акт Соборності мав на той час до нашого краю, якщо територія Чернівецької області ні до 1919 року, ні в самому 1919 році, а ні потім — аж до 1940-го року не мала жодного відношення ні до України, ні до ЗУНР, ні до УНР,  а Соборність навіть на той час жодним чином не вплинула на події в області? Більш того, ні хто не хоче, шоб виникало питання, чому УНР і його Директорія кинула повстання і повстанців напризволяще, а окремі керівники повстання петлюрівцями були навіть розстріляні?

Звісно, святкування Соборності України має значення для сучасного населення краю і його потрібно відзначати, але ми не маємо права забувати і про такі значні крайові події, підміняти одні історичні події – іншими. Не нам визначати: що для наших предків на той час було більш важливим!

До того ж, завжди можна знайти розумне співвідношення, інакше ми всі станемо особами без історії і родства, і все частіше будуть відбуватися події, на кшталт тих, що нещодавно відбулися  в одному з сіл Сокирянського району, коли румунська делегація приїхала вшанувати пам`ять своїх загиблих земляків, похованих у цьому селі, а хтось додумався потягнути туди сільських школярів для покладення квітів на могили чужих солдатів, що прийшли на нашу землю вбивати наших людей і жорстоко їх вбивали.

Але ж для цього потрібно напружуватися — думати, шукати варіанти… Мабуть легше забути — нібито нічого й не було?

А може це вже щось інше? Чи не має особистого розрахунку крайових можновладців в цьому владному забутті пам`яті предків? Може вони не виключають третього пришестя румунів і про всяк випадок не хочуть гнівати вірогідних «майбутніх господарів»?

Я не знаю – які саме тут розрахунки, але мені вони в жодному варіанті не подобаються, адже на мій погляд, щонайменше це є питання не лише патріотизму, а й звичайної порядності, людяності…

У принципі, для них ще є час виправитися — аж до 2 лютого цього року і на виправдання розповісти всім, що то вони лише очікували завершення 100-річчя періоду повстання.

 

На завершення все ж пропонуємо Вам переглянути розміщений на «YouTube»-каналі «UA: БУКОВИНА» вже згаданий телесюжет з програми «Доброго ранку, Буковино» за участю професора О.В. Добржанського.

При всій повазі до пана професора, жодним чином не ставлячи під сумнів його компетентність, хочу уточнити декотрі моменти, як людина, яка особисто тривалий час досліджувала події повстання і на основі раніше проведених досліджень, і на основі безпосереднього особистого вивчення багатьох історичних документів, пов`язаних з повстанням, і особистого спілкування з декотрими учасниками повстання.

Насамперед, уточнення стосується ролі члена Центральної Ради і Малої Ради УНР Йосипа Маєвського, якого пан професор назвав очільником тих повстанців, які передчасно, без узгодження з Хотинською Директорією, розпочали повстання 6 (19) січня 1919 року від Могилів-Подільського мосту. Пан професор цілком правий, що багато подій, пов’язаних з повстанням ще потребують додаткового дослідження.  Роль Й. Маєвського при цьому теж не в повній мірі зрозуміла. Він входив у різні структури, що проводили підготовку повстання, зокрема у Могилівський «Комі­тет спасіння Бессарабії». Та Маєвський ні коли не був командиром повстанців ні в цілому, ні їх частини. Його роль скоріше була провокативна, ніж керівна, що в подальшому, після поразки зрозуміли й повстанці, які віддячуючи йому «за підтримку», підірвали  його армійський залізничний вагон.

Друге, на мій погляд, важливе хронологічне уточнення: ще за 2 дні до моменту підтримки повстання Хотинською Директорією і її полками, а саме вже 20 січня 1919 року була звільнена від румунів більша частина Півночі Бессарабії від Атак Сорокського повіту до станції Ларга Кельменецької волості, включно з станцією Окниця. То вже потім, полки під командуванням Хотинської Директорії після захоплення мосту через Дністер і звільнення Хотина, почали розвивати наступ в бік Келменеччини і Сокирянщини. Щоправда, повстанці повсюдно не мали достатньо сил, щоб забезпечувати оборону звільнених населених пунктів і вони часто переходили «з рук в руки». В цілому, коротка (але точна) хронологія хотинського повстання, складена з врахуванням узгодження дат за старим і новим календарним стилями, викладена у відповідній статті на сайті «Гвіздівці».

Ну і не вірно Лискуна називати очільником Хотинської Директорії. Її керівництво було більш складним і декілька разів змінювалося. На момент підтримки повстання Хотинською Директорією, військовими діями керував Й. Волошенко-Мардар’єв, а Лискун з Токаном, як тільки стало «гаряче», але ще до придушення повстання, втекли за Дністер, під приводом того, що поїхали шукати підтримки в УНР, якої, у принципі і не могло бути.

Ну і третє уточнення стосується участі у придушенні повстання військових з інших країн Антанти: численні підрозділи французької артилерії брали пряму і безпосередню участь у придушенні повстання, були основною вогневою силою румунської армії при обстрілі сіл. Зокрема, саме французький артдивізіон спалив вогнем пів села Гвіздівці. А англійські військові радники, аж до генеральських чинів, напряму керували багатьма діями румунських окупаційних військ.

 

О. Кучерявий

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар