admin on 6th Июнь 2014

У чернівецькому видавництві «Друк Арт» щойно вийшла із друку новаOblojka книга наших земляків-дослідників — журналіста-краєзнавця Олександра Чорного та історика-етнографа Олексія Мандзяка, які є постійними авторами нашого сайту. Книга, що має назву «Не загубились села у віках».

Ця книга є не просто місцевим історичним дослідженням, а проривом у краєзнавстві, який має стати прикладом для українських краєзнавців, адже видання повертає Сокирянщині із забуття майже 40 сіл і хуторських поселень, які колись існували, але згодом через різні причини зникли.

При цьому, слід зазначити, що в значній мірі, саме ці села у свій час стали основою для формування етнічного складу Сокирянщини.

У наш бурхливий і нестримний час ми не часто замислюємось над прожитим і зробленим, рідко поринаємо у своє минуле, щоб осмислити пройдений шлях, збагнути значимість того, що залишилось нам у спадок від далеких і близьких пращурів, зрозуміти, хто ми, чийого роду і чи бережемо у пам’яті ту крихітну заповітну місцину, де народились і зросли, звідки пішли у широкі життєві світи.

І через це, на жаль, багато чого не знаємо, чимало що втрачаємо, розгублюємо. От і про давні українські поселення, що існували раніше на терені Сокирянщини, уже нічого не відаємо. Які це села, скільки їх було?.. Можливо згадаємо одну — дві назви якогось хутора та й змовкнемо в скрушній здогадці, бо вже й спитати ні в кого і підказки ніде немає імена тих давніх поселень не те, що із довідників чи з лиця землі зникли, вони і в пам’яті людській стерлися.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Полянський Шипіт, праворуч якого було село Бабине

От і сталося, що ця щемна, хвилююча і досить цікава тема захопила наших земляків — краєзнавців, авторів багатьох книг про рідний край Олександра Чорного і Олексія Мандзяка, які поставили собі за мету розшукати відомості про зниклі із різних причин поселення і повернути їх із забуття сучасникам, щоб продовжувалась ниточка пам’яті, щоб можна було впевненіше творити свою будучність.

Протягом майже трьох років ними здійснено титанічну роботу, адже це невтомні пошуки матеріалів і документів в архівах, перечитування давніх публікацій різних мандрівників і дослідників, довідкової літератури, численні бесіди із старожилами, істориками, краєзнавцями, очевидцями пережитих минулих подій. Потім ще робились переклади окремих матеріалів із старослов’янської,старомолдавської, румунської, польської і російських мов, були консультації з науковцями (археологами, істориками, лінгвістамиі ін.). А скільки разів доводилось виїжджати на місця, щоб, так би мовити, на власні очі побачити бодай хоч якісь залишки колишніх поселень і при можливості зафіксувати їх на світлини.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Історичний хрест на полі в урочищі Карликів

Ентузіасти — дослідники охопили дослідженнями усю територію як сучасного Сокирянського району, так і землі, що колись входилидо складу Сокирянської, Романковецької, Васкауцької (Вашківці) і Ломачинецької волостей Хотинського повіту Бессарабської губернії. Вздовж лінії Дністра це були землі від існуючих сьогодні сіл Комарів Кельменецького району включно до Наславчі Окницького, що в Республіці Молдова.

Книга дихає документами, фактами, оповідаючи про історичні реалії на Буковині, а головним чином у бессарабській її частині, в період, починаючи з ХV-ХХ століть. Майже кожна сторінка несе для читача якусь новизну, цікавинку, викликає бажання як можна швидше довідатись про те, що приховує від нас минуле на сокирянських землях і як називались ті села, в яких жили попередні покоління, в тому числі й наші дідусі й бабусі, і що вони пережили, як так сталося, що поселення зникли.

Наприклад, для багатьох сучасників своєрідним відкриттям стане розповідь, що прародичем нинішнього Коболчина було старе село, що характеризує себе уже своєю назвою, Бабине. Воно розташовувалось в південно-східній частині від центральної асфальтової дороги, що веде на Сокиряни, на правому березі річки Коболча. Є відомості, що це було давньоруське селище ХІV-ХV ст., а перекази свідчать, що його знищили татари чи турки, вирізавши і забравши в неволю багато людей. До речі, про цю страшну трагедію й сьогодні нагадує в сучасному Коболчині так званий турецький цвинтар, що обгороджений старезними дикими каменями.

Gramota_Mogily

Грамота господаря молдавського князівства Ієримії Могили від 30.03.1606 р.

Ще одним утаємниченим, але збереженим у багатьох архівних документах є село Карликів, що існувало між Романківцями і Вашківцями праворуч дороги, яка веде на Бричани, і мало трохи більше 30 гектарів землі. Науковці приписують його до поселень, що виявлені ще в VІІІ-ІХ ст. Тутешні мешканці займалися хліборобством, полюванням, вміли майструвати вироби з глини і залишили після себе сліди такого поширеного виробництва як кераміка, з якої тоді були горщики, миски, сковорідки… Пізніше нащадки тих поселенців розбрелися хто куди, в тому числі й у південні степи Молдови та аж до далекого сибірського краю.

Достеменно відомо, що в свій час землі Карликова належали багатьом власникам, а останнім часом М.М. Крупенському та Ф.Ф. Казиміру. Нині про поселення нагадує хіба що великий історичний хрест заввишки 1,5-1,8 м і навколо нього близько десяти невеличких хрестів, що майже повністю вгрузли у землю, чатуючи пам’ять про минуле.

Читаючи розповіді, мимоволі зупиняєшся в роздумах уже над самою назвою сіл, яких тепер уже немає, адже вони у багатьох випадках таємничі, загадкові і відлунюють подихом давнини: «Вертеп» (!), «Причина» (?), «Ратуш», «Ришинці», «Боршова Кропивна», «Букачюва», «Кисилбас», Куютин», «Жафино», «Вишнева», «Поливанів Яр», «Молодава», «Дубова» … Останні три назви, крім загальної цікавості серед сільських людей, особливої популярності набули ще й у наукових колах. Адже тут, на правому березі Дністра, у свій час побували археологи із світовим ім`ям і зробили відкриття, які увійшли до золотого фонду археологічної науки.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Краса природи над ставом, де був Ратуш

Достатньо згадати про відкриття у селі Молодовому палеолітичної стоянки людини давнього кам’яного віку, яка складалася з кісток і бивнів мамонта. А які кремінні майстерні існували в епоху бронзи в Поливановому Яру, що згодом, в досить нещодавні часи відносився до Молодівської сільської ради! Скільки знань дала нам Дубова під час вивчення тут чорноліської культури за матеріалами непоротівської групи археологічних знахідок!

Дослідження, проведені авторами, підтверджують припущення науковців, що територія Сокирянщини була заселена слов’янами задовго до входження у склад Молдавського князівства, а деякі населені пункти існували ще за часів Київської Русі. Також існують підтвердження, що Сокирянщина була практично прикордонною територією Шипинської землі (кін. ХІІІ — кін. XV ст.).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Стежка через ліс із зниклого села Жафино

Із книги читачі зможуть довідатись про патрульно-постову фортецю Салмакати, котра у часи існування Візантійської імперії охороняла кордони наших земель і розташовувалася між селами Непоротове і Ломачинці. Крім цього, можуть розширити свої знання про літописний південно-східний прикордонний форпост Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств — місто Кучелмін, яке виникло у XI–XII ст. Отже, між селами Ломачинці і Непоротове у ХІІ – першій половині XIII ст. містився великий, добре укріплений населений пункт, який складався з трьох городищ і двох великих поселень — посадів.

Пишучи цю книгу, автори знайшли можливість ознайомитися з численними текстами грамот і актових записів часів Молдавського князівства. Серед них – і знайдені документи, які дають підстави переглянути історію не тільки зниклих населених пунктів, а й тих, що нині існують на Сокирянщині. Вони склали і подали у виданні хронологічну таблицю перших датувань всіх населених пунктів Сокирянщини, яка значно поглиблює сучасні знання про історію сокирянських земель. Зокрема, стає відомо, що село Грубна існувало вже у XV ст., воно мало свого власника, продавалося або передавалося у спадок, про що свідчить грамота від 5 вересня 1459 року, якою господар Молдавського князівства Стефан III Великий видав на нього урік (пожиттєве право) боярину Тетулу (!).

Ziteli_Prichiny

Група колишніх жителів Причини

Із підтвердної грамоти молдавського господаря Олександра III Лепушняну від 20 квітня 1554 року довідуємось, що в той час село належало знаному боярському роду Могил, зокрема, Іоанну Могилі (1520–1570), який був дідом відомого в Україні церковного і освітнього діяча, Митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, Петра Могили (21.12.1596 – 31.12.1646).

У додатку до основного тексту книги, вперше в місцевій історіографії представлено адміністративно-територіальний устрій Сокирянщини за декілька століть, починаючи з 1771 року і закінчуючи 2013-м. Мабуть, багатьом буде цікаво дізнатися, що в минулому села Сокирянщини були частинами різних околотів, волостей, районів, а також, що в 1836 році, крім Сокирян і Романківців, сучасні села Вашківці і Ломачинці певний період вважалися волосними центрами.

Містяться у книзі й інші пізнавальні відомості та давні ілюстрації, які нікого не залишать байдужими.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Тут жило село Кисилбас

Варто зазначити, що книгу, яка, як вже було сказано, ґрунтується на численних документах і архівних матеріалах із фондів архівів України, Молдови, Румунії і Росії, а також із власних зібрань і архівів деяких місцевих краєзнавців Сокирянщини, автори зуміли написати цікаво, стримано і водночас захоплююче, по-синівськи тепло і по-науковому доступно, вона має бути корисною для кожного жителя нашого краю та навіть для кожного українця, який прагне знати історію своєї країни.

Перегорнувши останню сторінку цього, безперечно, унікального за своєю глибиною, документальною достовірністю, залученням фактажу, джерельної бази видання, починаєш інакше дивитися на життя: цінувати кожен прожитий день, хліборобську працю, людські стосунки, селянський труд; більш глибше розумієш дорогу ціну нашої незалежності і те, що на знанні свого минулого, збереженні і пошануванні предківщини виховуються повага до свого народу, гартуються національний патріотизм і самосвідомість, зростає наш духовний і культурний рівень.

 

Адміністрація сайту щиро вітає авторів із творчим доробком!

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

6 комментариев к “І повернулись села із забуття”

  1. В1чна 1стина «Хто не шанує свого минулого, той не має майбутнього » В св1й час я працював на нив1 осв1ти Сокирянщини 1 знаю, що нам не вистачало матер1л1в для вивчення 1стор11 р1дного краю.1 ось на мою думку можемо мати чудовий п1дручник для навчальних заклад1в.Це видання порадуе багатьох краезнавц1в та 1сторик1в Бажаю авторам м1цного здоров»я, наснаги на нов1 пошуки, миру та добра. З повагою колишн1й оч1льник осв1ти Сокирянського району Само1л Печкар 8.06 2014 1зра1ль м. Беер-Шева

  2. Оце так знахідки, це відкриття! А назви зниклих поселень «Вертеп», «Карликів», «Причина» — не просто унікальні, вони нетлінніі скарби людського життя! Молодці!Продовжуйте пошук автентичних матеріалів, громадськість оцінить ваші старання.

  3. приєднуюсь до попередніх коментаторів. Це безперечно дуже важлива книга! Але де і як її можна придбати?

  4. Дивовижно, що у наш час ще є такі люди, що по справжньому, а не пустою балаканиною, дбають про збереження історичної спадщини.

  5. Повідомте будьласка де можна придбати. Дякую.

  6. Книгу краєзнавців Олександра Чорного і Олексія Мандзяка «Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття», всі бажаючі можуть купити або замовити у м. Сокиряни в магазині «Книга». Там також можна купити і замовити книгу «Сокирянська бистрина» (2011 р.).

Залишити коментар