19 вересня 2019 року Європарламент (законодавчий орган Євросоюзу) прийняв багатообіцяючу (за майбутніми наслідками) резолюцію «Про важливість європейської пам’яті для майбутнього Європи». Цією резолюцією одним з винуватців розв`язування 2-ої Світової війни визначається його головна жертва – Радянський Союз. Про цю резолюцію і про те, на що вона реально спрямована, які будуть її наслідки для України, ми розповімо у наступній статті на сайті «Гвіздівці».

А зараз, в якості «передмови» до тої статті, покажемо – хто насправді є ті, хто виносив ту – мерзотну і ганебну, на наш погляд, резолюцію і як вони (а це, у принципі, здебільшого ті ж саме країни) у 1920 році відшматували від території Росії і майбутньої України, які на той час були охоплені громадянською війною, чималий і благодатний шматок території – Бессарабію та запродали його Румунії.

Пропонуємо Вашій увазі текст договору між головними союзними державами й Румунією у відношенні Бессарабії, укладеного 28 жовтня 1920 року в Парижі.

Про всяк випадок нагадаємо, що північна частина Бессарабії (Сокирянський, Кельменецький, Новоселицький і Хотинський райони сучасної Чернівецької області) згодом знову все ж повернулася до складу СРСР, а безпосередньо – до складу Української РСР, у червні 1940 року, разом з Буковиною, до якої відносяться інші райони Чернівецької області.

Отже – до тексту договору…

 

&&&  

 

Договір між головними союзними державами й Румунією у відношенні Бессарабії

 

Британська імперія, Франція, Італія, Японія, головні союзні держави й Румунія,

Беручи до уваги, що в інтересах загального миру в Європі важливо нині ж забезпечити над Бессарабією суверенітет, що відповідає побажанням населення, а також гарантуючий меншостям етнічним, релігійним і по мові належний захист;

Беручи до уваги, що з погляду географічного, етнографічного, історичного й економічного приєднання Бессарабії до Румунії цілком виправдовується;

Беручи до уваги, що населення Бессарабії виразило бажання бачити Бессарабію приєднаної до Румунії;

Беручи до уваги, нарешті, що Румунія добровільно виразила бажання дати міцні гарантії волі й справедливості, без відмінності раси, релігії або мови жителям Румунського королівства в його колишніх кордонах, так само як жителям нових приєднаних територій, відповідно договору, підписаному в Парижу 9 грудня 1919 р.,

Вирішили укласти даний договір і із цією метою призначили своїми уповноваженими, залишаючи за собою право призначати інших підписати його:

[Імена уповноважених не наведені]

Які домовилися про наступні положення:

 

Стаття 1

Високі договірні сторони визнають суверенітет Румунії над територією Бессарабії, що лежить між нинішньою границею Румунії, Чорним морем, плином Дністра від його устя до місця, де він перетинається з колишньою границею між Буковиною й Бессарабією й цією колишньою границею.

 

Стаття 2

Комісія, що полягає із трьох членів, один з яких буде призначений головними союзними державами, один Румунією й один Радою Ліги Націй замість Росії, повинна бути утворена протягом п’ятнадцяти днів після набрання чинності цим Договором для визначення на місці нової лінії кордону Румунії.

 

Стаття 3

Румунія зобов’язується дотримуватися положень Договору, підписаного в Парижу 9 грудня 1919 р. головними союзними державами й Румунією, і забезпечити їх неухильне дотримання на території Бессарабії, як це визначено в статті 1, і, зокрема, забезпечити її жителів, без відмінності раси, мови й віросповідання, тими ж гарантіями волі й справедливості, якими користуються жителі всіх інших територій, що входять до складу Румунського королівства.

 

Стаття 4

Румунське громадянство, крім будь-якого іншого громадянства, надається в чинність самого факту громадянам колишньої Російської імперії, що проживають на території Бессарабії, як це визначено в статті 1.

 

Стаття 5

Протягом двох років від дня дати набрання чинності цим Договором громадянам колишньої Російської імперії у віці 18 років і більше, що проживають на території Бессарабії, як це визначено в статті 1, дозволяється прийняти будь-яке інше громадянство, яке може бути доступне для них.

Дружина бере громадянство, обране чоловіком, а діти у віці до 18 років беруть громадянство, обране батьками.

Особи, що обрали громадянство не відповідно до зазначених правил, зобов’язані протягом наступних дванадцяти місяців змінити своє місце проживання й переїхати в державу, громадянами якої вони стали.

Вони мають право зберегти за собою нерухоме майно, яким вони володіють на території Румунії. Вони можуть вивезти свою особисту власність будь-якого виду. Ніяке експортне мито не накладається на них у зв’язку з подібними перевезеннями.

 

Стаття 6

Румунія визнає в якості румунських громадян, у чинність самого факту й без усяких формальностей, громадян колишньої Російської імперії, які народилися на території Бессарабії, як це визначено в статті 1, від батьків, що проживали там, хоча на момент набрання чинності цим Договором вони самі можуть там не проживати.

Проте, протягом двох років від дня набрання чинності цим Договором, ці особи можуть подати заяву в компетентні органі Румунії в країні, у якій вони проживають, про те, що вони відмовляються від румунського громадянства, і тоді вони перестають вважатися румунськими громадянами. У зв’язку із цим заява чоловіка поширюється на дружину, а заява батьків поширюється на дітей у віці до 18 років.

 

Стаття 7

Високі договірні сторони визнають, що устя Дунаю, іменоване Кілійським рукавом, повинне перейти під юрисдикцію Європейської Дунайської комісії.

До висновку загальної Конвенції по міжнародному контролю водних шляхів Румунія зобов’язується застосовувати на ділянках річкової системи ріки Дністер, що протікає по її території або складовій її кордонів, режим, передбачений у пункті 1 статті 332 і в статтях з 333 по 338 Мирного договору з Німеччиною від 28 червня 1919 р.

 

Стаття 8

Румунія бере на себе відповідальність за падаючу на Бессарабію пропорційну частину російського державного боргу й усіх інших фінансових зобов’язань Російської держави, у тому виді, у якому ця частка буде визначена особливою Конвенцією між головними союзними державами з однієї сторони й Румунією з іншої сторони. Ця Конвенція буде складена комісією, призначеною вищезгаданими державами. У випадку, якщо комісія не прийде до угоди протягом двох років, спірні питання повинні бути без зволікання представлені в арбітраж Ради Ліги Націй.

 

Стаття 9

Високі договірні сторони запросять Росію приєднатися до даного Договору, як тільки буде існувати визнаний ними російський уряд. Вони зберігають за собою право представити на арбітраж Ради Ліги Націй усі питання, які могли б бути підняті російським урядом відносно деталей даного Договору, причому домовлене, що кордони, зазначені в даному Договорі, так само як суверенітет Румунії над включеними в ці границі територіями, не можуть бути поставлені на обговорення. Те ж саме ставиться до всіх питань, які можуть виникнути згодом при застосуванні даного Договору.

 

Даний Договір підлягає його ратифікації державами, що підписали. Він набуває чинності тільки після здачі цих ратифікацій на зберігання й від дня набрання чинності Договором, підписаного головними союзним державам і Румунією 9 грудня 1919 р.

Здача ратифікацій на зберігання відбудеться в Парижу.

 

Державам, уряди яких перебувають за межами Європи, надається право просто проінформувати уряд Французької Республіки через своїх дипломатичних представників у Парижу, що вони ратифікували Договір; у цьому випадку вони повинні передати документ про ратифікацію якнайшвидше.

Буде складений протокол про здачу ратифікаций на зберігання.

Французький уряд передасть усім державам, що підписали Договір, засвідчену копію протоколу про здачу ратифікацій на зберігання.

 

Вчинене в Парижу 28 жовтня 1920 р., у єдиному примірникові, який буде зберігатися в архівах уряду Французької Республіки, і засвідчені копії якого будуть передані кожній з держав, що підписали договір.

Повноважним представникам, які в чинність своєї тимчасової відсутності в Парижу не в змозі прикласти свої підписи до даного Договору, буде дозволено зробити це до 15 грудня 1920 р.

На засвідчення чого, перераховані нижче повноважні представники, чиї повноваження перебувають у належній формі, підписали даний Договір.

 

[Підписи не зазначені]

 

ПершоджерелоAustralian Treaty Series. 1927. No. 15. (c) Commonwealth of Australia 1999  Australasian Legal Information Institute (Австралійський інститут правової інформації — спільний заклад юридичних факультетів UTS і UNSW. Документи Департаменту іноземних справ і торгівлі Австралії).

Примітка: Австралія теж була в Першу Світову війну країною — учасницею блоку Антанта і копія цього договору була надіслана їй первісними договірними сторонами, напевне, для вирішення питання про підписання і ратифікацію.

 

&&&

 

Мабуть Ви звернули увагу: якими гарними словами і намірами прикривалися лицемірні «високі сторони», що домовлялися остаточно закріпити цим договором відшматування від палаючої в громадянській війні іншої країни досить «смачний» шматочок і згодувати його своїй вірній прислужниці – Румунії, що на той час вже фактично анексувала цю територію. Тут і турбота про населення, і про його національні права, й історичні обгрунтування якісь вигадали,  і навіть про «бажання» населення приплели. На думку цих лицемірів, мабуть від щастя входження до складу Румунії, незадовго перед укладанням цього недоброзвісного договору – у 1918-19 роках, населення Бессарабії підняло 2 повстання (Татарбунарське та Хотинське), в яких взяли участь десятки і десятки тисяч селян: українців, росіян і молдован? І мабуть від радощів найжорстокішого потоплення цих повстань у крові вони «щиро побажали» входження до складу Румунії?

Але одна з головних реальних причин затвердження «міжнародним співтовариством» анексії Румунією Бессарабії прослідковується у статті 7 договору – «міжнародний» контроль над Дунайським гірлом. Тобто – банальні економічні причини…

Друга мета визначена у статті 9 договору: Росія, навіть після визнання «високими домовляючимися сторонами» її майбутнього уряду, не може ставити питання про повернення їй цієї території.

На щастя, СРСР, який ні коли не визнавав анексію Бессарабії, у 1940 році просто «наплював» на цей договір лицемірів і розподілювачів чужих територій! Але ж їх нащадки у наші часи не полишають спроб ще раз підгодувати слухняну Румунію, але на цей раз – не лише її. Та про те – у наступній статті на сайті «Гвіздівці»…

 

Переклад договору на українську мову і примітки стосовно тексту договору – О. Видиш.

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар