Олексій Мандзяк

Олег Кучерявий

 

Як відомо, майже одразу після звільнення території сучасної Сокирянщини від фашистських окупантів у березні 1944 року, з врахуванням колишнього адміністративного устрою, село Гвіздівці (тоді село називалося Гвоздівці) було включено до складу новоутвореного (відновленого) Сокирянського району[1]. В цьому ж районі село розташоване і нині. Але так було не завжди.

Протягом трьох років, в 1963-1965 роках, Гвіздівці (Гвоздівці) входили до складу Кельменецького району Чернівецької області. Ці тимчасові зміни, були наслідком реорганізації сільських адміністративно-територіальних одиниць в УРСР, що відбулася в період реалізації так званих «хрущовських економічних реформ».

Як відомо, поставивши завдання «наздогнати і перегнати Америку» і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм, М.С. Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки. Головним завданням на початку 1950-х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва.

У 1957 році з метою децентралізації управління народним господарством ліквідується низка міністерств і створюються ради народного господарства. Вслід за цим стартують адміністративно-територіальної реформи, суть яких була в тому, щоб адміністративний устрій та все життя в колишньому СРСР підпорядкувати способу виробництва. Території визначались як сільські та промислові.

Партійних чиновників охопила ідея великого об’єднання територій. Як відзначає історик Олександр Андрощук, «група інженерів Міністерства автотранспорту та шосейних шляхів УРСР вважала за доцільне мати замість існуючих на той час 26 областей лише 6, а кількість районів скоротити до 60-100. Окремими громадянами висловлювались пропозиції об’єднати Xмельницьку та Чернівецьку області, а Xерсонську, Кіровоградську та Черкаську області – взагалі ліквідувати»[2].

У листопаді 1962 року було ухвалене рішення Пленуму ЦК КПРС «Про розвиток економіки СРСР і перебудову партійного керівництва народним господарством». Згодом, грудневий Пленум ЦК КПУ розвинув це рішення Пленуму КПРС і фактично дав доручення Президії Верховної Ради УРСР на проведення укрупнення районів, що і було зроблено. 30 грудня 1962 року вийшов Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про укрупнення сільських районів Української РСР», яким райони укрупнювались до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. Замість 604-х районів в УРСР було утворено 251 сільський район. При цьому всього по Україні протягом січня-лютого 1963 р. перестали існувати 352 райони[3].

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Чернівецької області» від 30 грудня 1962 року було створено шість адміністративних районів: Кіцманський, Глибоцький, Сторожинецький, Вижницький, Новоселицький і Кельменецький[4]. За цим самим указом Сокирянський район був приєднаний до Кельменецького району з центром у смт. Кельменці: «В складі селищ міського типу Кельменці і Сокиряни, сільрад Кельменецького і Сокирянського районів». Відзначимо, що до цього, рішенням виконкому Чернівецької обласної Ради депутатів трудящих від 9 травня 1960 року село Кельменці і містечко Сокиряни були віднесені до категорії селищ міського типу[5].

Ось так Гвіздівці разом з усіма селами тодішньої Сокирянщини увійшли до складу Кельменецького району. При цьому, як ми бачимо із «Алфавітного покажчика населених пунктів, що об’єдналися з іншими населеними пунктами» поміщеного в «Довіднику адміністративно-територіального поділу Чернівецької області» станом на 1 лютого 1961 року та з «Алфавітного покажчика населених пунктів, об’єднаних з іншими поселеннями, а також включених у смугу міст і селищ міського типу» із «Довідника адміністративно-територіального поділу Чернівецької області» 1965 року, як до, так і пізніше, село Гвіздівці було єдиними селом у складі Гвіздовецької сільської ради[6]. На відміну від деяких інших сіл, Гвіздівці не були об’єднані з будь-яким іншим сусіднім населеним пунктом.

Це мабуть одне із цієї реформи не засмутило гвіздовчан. Все інше викликало невдоволення як у простих селян, так і у працівників культури, вчителів та чиновників сільської ради. І на першому місці було істотне збільшення відстані до районного центру і відповідно пов’язані з цим розтрати – дорожче квиток на громадський транспорт, більше бензину або солярки на колгоспний транспорт, тощо. До того ж, на поїздку в район витрачалося значно більше часу: Гвіздівці розташовані приблизно за 7 км на південний захід від Сокирян (тоді — дорогою через сусіднє молдавське село Клокушна) або пішки через ліс ще трохи ближче, а до Кельменців по дорозі відстань майже 44 км. Різниця очевидна.

Місцевий колгосп витрачав більше грошей ніж раніше, але при цьому, районна і обласна влада публікувала данні про поліпшення життя, поліпшення матеріального достатку селян. І це при тому, що за недоліки Гвіздовецький колгосп і його керівництво критикувала районна газета[7]. Не відомо, що би сталося з селом і життям селян, якщо б не грамотні рішення тодішнього голови колгоспу ім. Котовського Василя Федоровича Попези (1923 р.н.), який знаходився на цій посаді з 1959 року. Щоб колгосп в нових умовах не відкотився в недалеке минуле, Попеза вживає низку ініціатив, спрямованих не те, щоб колгосп став багатогалузевим. І йому це вдалося[8]. Завдяки цьому в подальшому колгосп став міліонером, одним з найбагатших сільськогосподарських підприємств не лише Сокирянського району, а і Чернівецької області[9].

Такими були село Кельменці у 1913 році (верхнє фото часів Російської імперії) та у 1918 році (нижнє фото часів румунської окупації).

Та ця спроба поліпшення адміністративного районування шляхом укрупнення сільських районів 1962-1963 рр. зазнала невдачі. Вже у 1963 році до Президії ЦК КПРС, а також до редакцій центральних та республіканських газет почали надходити колективні звернення від голів колгоспів, чиї господарства потрапили у невигідні умови в результаті непродуманої реорганізації. Такі листи підкріплювались десятками, а то й сотнями підписів колгоспників України[10]. Особливе невдоволення було у селян, які проживали в населених пунктах, що були занадто віддаленими від нового райцентру, що стосується і Гвіздівців в той час.

В листопаді 1964 року, після відставки М.С. Хрущова та, відповідно і завершення його експериментів по зміні системи економічного районування держави та планування економічного розвитку у прив’язці до територій, в Радянському Союзі розпочалась ревізія всіх попередніх рішень, ухвалених за час його керівництва. Певно, що це не могло не торкнутись також і адміністративно-територіального устрою. Значна частина змін, які відбулись за хрущовських часів були скасовані.

Разом з тим відновлювалася більшість раніше ліквідованих районів. Відбувся перехід від територіального принципу управління народним господарством до галузевого, що призвело до проведення чергової адміністративно-територіальної реформи. Указом Президії ВР УРСР № 64 «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» від 4 січня 1965 року, в зв’язку з об’єднанням промислових і сільських обласних рад депутатів трудящих України та враховуючи пропозиції про розукрупнення районів, створено 393 райони. В Чернівецькій області були відновлені Путильський, Заставнівський, Хотинський і Сокирянський райони. В цілому, територію Чернівецької області тоді було поділено на 10 адміністративних районів: Вижницький, Глибоцький, Заставнівський, Кельменецький, Кіцманський, Новоселицький, Путильський, Сокирянський, Сторожинецький та Хотинський[11].

Зі старих часів і до 1962 року село Кельменці істотно не змінювалося, в основному виглядало так само, як «за царя» і «за румунів». І саме «хрущовська» адмінреформа надала поштовх до його розвитку і перетворенню на селище міського типу.

Сучасні Кельменці. Фото з сайту «Україна Инкогнита»

Гвіздівці знову стали адміністративно–територіальною одиницею Сокирянського району.  Того ж року 1965 році місцевий колгосп вийшов на перше місце у районі по виробництву м’яса – більше ніж в п’ять раз порівняно з 1962 роком[12].

Зауважимо, що саме в період перебування Гвіздівців в складі Кельменецького району, село набуло свою сучасну назву. До цього (починаючи з 1946 року), як вже було зазначено, село мало назву «Гвоздівці». В 1965 році назва «Гвіздівці» була закріплена остаточно. Обласні чиновники з якогось ні чим не виправданого подання погодилися, що назва «Гвоздівці» не вкладається у норми української мови й переінакшили на «Гвіздівці»[13]. І це при тому що слово «Гвоздь» зустрічається в діалектах української мови і фіксується в старослов’янських текстах[14]. Але партійних керівників це не цікавило, тоді все чесали під загальний гребінь.

Втім, якщо нова назва у селян визивала тільки здивування, то деякі закони про перейменування викликали сміх і провокували справжній жарт. Перед усім для гвіздовчан, це стосувалося назви їхнього районного центру. Тоді, «з метою уточнення найменування окремих існуючих міських поселень і усунення невідповідності в написанні деяких з них українською та російською мовами Президія Верховної Ради Української РСР Указом від 4 січня 1965 постановив надалі іменувати: селище міського типу Секиряни Кельменецького району – Сокиряни»[15].

Назва «Секиряни» ніколи не використовувалася, ні на побутовому рівні, ні в офіційних документах. Це спотворення зустрічається як помилка всього в декількох виданнях за часів Російської імперії. Звідки столичні чиновники (можливо з подачі обласних) взяли таку назву, нам не відому? Що точно: не від мешканців Сокирянщини. Та й приїжджі чиновники, як свідчать численні документи післявоєнного періоду, не використовували таке написання населеного пункту.

Ця недолуга плутанина стає ще більш незрозумілою при тому, що ще задовго до того — Указом Президії  Верховної Ради Української РСР «Про перейменування, уточнення і внесення змін в найменування декотрих населених міст, районних центрів і районів Української РСР» від 15 серпня 1944 року вже було визначено «селище Секуряни, районний центр Секурянського району, іменувати Сокиряни, Секурянський район іменувати Сокирянський» [16]. Тобто, Сокиряни у 1965 році вже вдруге отримали цю свою сучасну (і вже 20 років існуючу на той час) назву.

Жартівлива загадка? Ні! Скоріш за все безладна плутанина, якою часто супроводжуються подібні масштабні зміни-перетворення…

 

___________________________________________

[1] Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року. – Київ: Українське видавництво політичної літератури, 1947. – С. 644.

[2] Андрощук О. Адміністративно-територіальні реформи 40-60-х років XX ст.: владні рішення та суспільні реакції // Регіональна історія України  / Ін-т історії України НАН України. – Київ, 2008. – Вип. 2. – С. 192.

[3] Верменич Я. В., Андрощук О. В. Зміни адміністративно-територіального устрою України ХХ–ХХІ ст. / Відп. ред. Г. В. Боряк. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2014. – С. 101.

[4] Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. Додаток до довідника видання 1962 року (Зміни, що відбулися за період з 1 січня 1962 року по 1 січня 1964 року) / Відповідальний Редактор В.Є. Нижник. – Київ: Видавництво Політичної Літератури України УРСР, 1964. – С. 110.

[5] Ведомости Верховного совета Союза Советских Социалистических Республик. – Москва, 1960.  – № 21. – С. 280

[6] Довідник адміністративно-територіального поділу Чернівецької області. Станом на 1 лютого 1961 р. / Виконавчий комітет Чернівецької обласної Ради депутатів трудящих. – Станіслав: Обласне книжково-газетне видавництво, 1961. – С. 24; Довідник адміністративно-територіального поділу Чернівецької області. Станом на 1 лютого 1966 р. / Виконавчий комітет Чернівецької обласної Ради депутатів трудящих. – Ужгород: «Карпати», 1966. – С. 23.

[7] Андрійчук К. Повільними темпами // Колгоспне життя. Газета Сокирянського районного комітету КПУ та районної Ради депутатів трудящих. – Сокиряни, 08.02.1962. – № 17 (1994).

[8] В колгоспах нашого району вироблено (за січень, лютий і березень 1965 року // Дністрові зорі. Газета Сокирянського районного комітету КПУ та районної Ради депутатів трудящих. – Сокиряни, 07.04.1965. – № 2 (2035).

[9] Рішенням сільської ради № 83 від 7 серпня 2007 року Попезі Василю Федоровичу надано звання Почесного громадянина села Гвіздівці.

[10] Андрощук О. Адміністративно-територіальні реформи 40-60-х років XX ст.: владні рішення та суспільні реакції // Регіональна історія України  / Ін-т історії України НАН України. – Київ, 2008. – Вип. 2. – С. 190; ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку», Кам`янець-Подільський, 17-18 верес. 2003 р.: доп. та повідомл.: у 4 т. – Кам`янець-Подільський ; Київ; Нью-Йорк; Острог: Вид-во нац. ун-ту «Острозька академія», 2007. – Т. 4. – С. 429.

[11] Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик, Изд. Верховного Совета СССР, 1965. – 1965. С. – 139-148

[12] В колгоспах нашого району вироблено (за січень, лютий і березень 1965 року // Дністрові зорі. Газета Сокирянського районного комітету КПУ та районної Ради депутатів трудящих. – Сокиряни, 07.04.1965. – № 2 (2035).

[13] Зінчук М. Ерозія топоніміки // Жовтень. Щомісячний літературно–мистецький та громадсько–політичний журнал спілки письменників України. – Львів: «Каменяр», 1988. – № 8. – С. 64 та спогади мешканців села.

[14] Українська лексика в історичному та ареальному аспектах / Д. Г. Бучко, Г. В. Войтів, Д. Г. Гринчишин [та ін.; АН УРСР, Ін-т сусп. наук. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 142; Карпенко, О.П. Старожитня гідронімія Центрального Полісся в загальнослов’янському аспекті // Мовознавство. Наук.-теорет. журн. Ін-ту мовознавства ім. О. О. Потебні та Укр. мовно-інформ. фонду НАН України – Київ, 2008. – № 2/3. – С. 84-86.

[15] Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик, Изд. Верховного Совета СССР, 1965. № 8 (1251) – С. 149.

[16] Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 1, оп. 16, спр. 15, арк. 119-129. О. Кучерявий «Як Сокирянам назву повертали». Сайт «Сокирянщина».

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Як Гвіздівці були у складі Кельменецького району”

  1. Житель села Гвіздівці
    6th Февраль 2017 в 00:03

    Пане Олеже. Хотілося б подякувати Вам за хороший сайт та змістовні історичні нариси про всім нам рідне село. Гвіздівці в різні часи називалися по-різному. Які були завойовники, так його і називали. Я не є родичем, або прихильником Михалевського Івана Антоновича, але справедливості раді хочу відмітити, що ніяк Михалевський І.А. не міг були головою сільради в 1965 році. Він був головою сільради з 1975 року по 1980 рік. Тому і назву села «одноосібно і ні чим не виправдано не міг подавати». З 1965 по 1975 рік головою сільради була нині покійна Голяк Олександра Семенівна. Вибачте, але «Обласні чиновники з одноосібного і ні чим не виправданого подання тодішнього голови сільради Михалевського І.А.» — звучить неправдиво і якось некоректно. Поважаймо одні одних. Ми всі заручники епохи, в якій живемо. Як бачимо Вам також властиво помилятися. Ми пишемо село Гвіздівці, а сільська рада не Гвіздівецька, а Гвіздовецька. Бо якщо «кінь», то не кіня, а коня. Філологи зрозуміють.
    Ще раз прошу вибачення.

  2. Житель села Гвіздівці, дякуємо за Ваше зауваження! Адже вважаємо, що історична правда має бути попереду всього (звісно — наскільки це можливо)! В статті, щодо цього спірного моменту є посилання на наукову працю Зінчука М. «Ерозія топоніміки». Але ми поки що приберемо зі статті фразу, яка викликає сумніви та передамо авторам статті прохання уточнити інформацію. Щодо «Гвіздівці» і «Гвіздовецька», то не вдалося зрозуміти Ваше зауваження, оскільки в статті нібито всюди саме так і зазначено. Якщо десь все ж ми не помітили помилку, то просимо повідомити більш конкретно. Ще раз дякуємо!

Залишити коментар