Добре відомо про звірства гітлерівських катів, але багато з того, що стосувалося неофіційної політики гітлерівської Німеччини й зберігалося нацистами в глибокій таємниці, навіть дотепер, далеко не все відоме. А широкому колу людей відомо ще менше. Проте, багато таємниць уже вдалося відкрити. Ще в 1960 році в Будапешті було видано книгу угорського письменника, відомого викривача нацистських таємниць — Яноша Бачо «Що відбувалося за лаштунками»[1].

В 1965 році цю книгу видало також радянське видавництво «Международные отношения».

У книзі розповідається про те, як підготовлялися фашистами громадянська війна в Іспанії й аншлюс Австрії, організовувалося вторгнення германських військ у Чехословаччину, Польщу й інші країни, про вбивство австрійського канцлера Дольфуса. У ній розкриваються «таємниці» «путча» Рема, місії Гесса й ін. Описується замах на Гітлера й останні години гітлерівського рейху.

Ми протягом деякого часу представимо нашим відвідувачам найцікавіші глави із цієї книги, а сьогодні пропонуємо Вашій увазі передмову до радянського видання цієї книги, написану професором Розановим Г.Л.[2] та яка сама по собі містить чимало цікавої інформації.

&&&

Двадцять років тому в центрі Європи відгриміли останні залпи другої світової війни. Фашистський вермахт — злочинне знаряддя розбійницького германського імперіалізму — беззастережно капітулював під ударами антигітлерівської коаліції. Вирішальний внесок у перемогу над гітлеризмом вніс радянський народ, його збройні сили.

Корисно й необхідно оглянутися на далечінь минулого з висоти досягнень своєї епохи, казав Максим Горький. У наше бурхливе століття двадцять років — строк чималий. Його, як ми пам’ятаємо, цілком вистачило на перетворення гордих версальських переможців з берегів Темзи й Сени у жалюгідних мюнхенців, що плазували перед Гітлером[3]. Чимало було за ці роки й подій, починаючи з Хіросіми, які владно притягали увагу й турботу людства до сьогоднішнього дня.

Але травневі дні 1945 року не стерлися із пам’яті народів. Справа не тільки в тому, що друга світова війна була самою грандіозною й самою кривавою подією історії людства, що унесла жертв і матеріальних засобів більше, ніж всі попередні війни, разом узяті.

Згадуючи події тих днів, народи вірять, що колосальні жертви, принесені ними на вівтар перемоги, не пропали дарма, що державні діячі зроблять необхідні висновки із суворого й повчального досвіду боротьби з гітлерівською агресією. Щоправда, циніки стверджують, що уроки історії існують лише для того, щоб їх забували або ігнорували. Але в наші дні, коли сучасна зброя в стані стерти з обличчя землі цілі держави, коли одна термоядерна бомба середньої потужності перевершує сумарну міць вибухових речовин, що були використані у всіх війнах, що відбувалися на землі із часів винаходу пороху, ігнорувати уроки історії не тільки цинічно, але й злочинно.

Друга світова війна не була а ні випадковою, а ні неминучою. Хіба Гітлерові вдалося б увергнути світ у безодню війни й принести народам незлічимі жертви й страждання, якби західні країни не в 1941 році, а значно раніше — навіть в 1939 році було ще не пізно! — пішли разом з Радянським Союзом на створення єдиного фронту для приборкання фашистських агресорів. Але ж нестачі в таких зусиллях з боку СРСР, як відомо, не було. Протягом ряду років, що передували другій світовій війні, Радянський Союз прагнув укласти угоду з тими західними державами, які могли постраждати від війни, що затівалася нацистами. Цій мети слугувала пропозиція укласти на додаток до Локарнського договору Східний пакт, що гарантувало б недоторканність кордонів у Європі. СРСР шукав угоди з антигерманським угрупованням західних країн і за допомогою вступу в Лігу націй. Він шукав угоди, уклавши пакти взаємодопомоги із Францією й Чехословаччиною. Мюнхен показав, що на ці пакти не можна покладатися. Проте протягом весни й літа 1939 року, безпосередньо перед нападом Німеччини на Польщу, СРСР наполегливо домагався висновку Потрійної угоди про взаємну допомогу між СРСР, Англією й Францією, що гарантувало б безпеку не тільки цих трьох країн, але й всіх інших держав Європи.

З пісні слова не викинеш. Всупереч зусиллям СРСР єдиний антинацистський фронт створити не вдалося, Гітлер вступив на стежку війни. Що ж перешкодило західним країнам прийняти радянські пропозиції, вчасно схопити нацистів за руку? Надамо слово одному з керівників зовнішньої політики США — заступникові державного секретаря Самнеру Уеллесу. «У ті довоєнні роки, — писав він згодом, — представники великих фінансових і торговельних кіл у західних країнах, включаючи й США, були твердо впевнені, що війна між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною буде тільки сприятлива для їхніх інтересів. Вони стверджували, що разом із цим буде ліквідований комунізм».

А до чого привело це антирадянське осліплення? Гітлерівці завіряли, що відродження німецької військової машини нібито не являє жодної загрози для західних держав, а ведеться лише для «захисту» Європи від «загрози більшовизму». «Германський народ, — віщав, звертаючись до керівників Заходу, Гебельс, — є авангардом у гігантському історичному бої між творчими силами нашого континенту й степовим хаосом більшовизму». А на ділі, як показують документи, ще на нараді керівників фашистської Німеччини 5 листопада 1937 р., тобто задовго до Мюнхена й інших угод західних держав з нацистами, Гітлер вирішив почати другу світову війну з удару по західних державах — Англії й Франції. І це рішення, як відомо, не залишилося на папері. Не пройшло й трьох років, як фашистський прапор зі свастикою здійнявся на Ейфелевій вежі, а люфтвафе Геринга обрушилися на англійські міста.

Виявлені після війни документи повідали світу, яку долю готовили нацисти народам західних країн. У наказі командуючого сухопутними силами нацистського вермахту фельдмаршала Браухича, виданому 9 вересня 1940 р., пропонувалося, щоб відразу після окупації Англії все чоловіче населення було депортоване на материк. Гестапо вже підготувало списки, куди увійшов цвіт британської інтелігенції — члени парламенту, церковні діячі, учені, письменники, артисти. Всіх їх нацисти збиралися знищити, а біля кожного великого англійського міста спорудити гігантський концтабір. Щоб покінчити з англійською державністю, всю територію Британських островів гітлерівці планували розділити на шість «військово-економічних команд» із центрами в Лондоні, Бирмінгеме, Ліверпулі, Ньюкаслі, Глазго й Дубліні…

Не краща доля очікувала й американський народ. В 1941 році, коли гітлерівці думали, що перемога над Радянським Союзом у них уже в кишені, з’явилися десятки детальних планів оволодіння  західною  півкулею. Зовнішньополітичний радник нацистів Гаусгофер представив Гітлерові доповідь, що проливає світло на багато запитань. У Південній Америці, за задумами нацистів, повинна була бути створена імперія «Нова Німеччина», що включала б у себе всю Аргентину, Чилі, Уругвай, Болівію, Парагвай і частину Південної Бразилії. Північну Америку передбачалося розділити на безліч розрізнених шматків. «Ми хотіли б — пояснював Гаусгофер, мати справу не зі Сполученими Штатами Америки, а з розрізненими їхніми областями, перетвореними в окремі країни». Що стосується гестапо, то воно вже розробило план: знищити все єврейське населення США, а 20 млн. американців ліберальних поглядів загнати в концентраційні табори.

Цим кошмарним задумам Гітлера не вдалося збутися. Радянська Армія перебила становий хребет нацистському звірові. Зараз навіть самим недосвідченим у політиці людям очевидна короткозорість мюнхенського курсу західних держав, що зрештою поставив їх самих у важке й небезпечне становище. Досвід історії з усією очевидністю свідчить: випустити тигра із клітки легко, а от загнати знову в клітку коштує важких жертв і тим, хто її відкривав.

Книга, що пропонується радянському читачеві цікава насамперед тим, що наочно й переконливо показує, як спекулювали гітлерівці на антирадянському осліпленні Заходу, підготовляючи й розв’язуючи другу світову війну.

1933 рік. Гітлерівці рвуться до необмеженої влади, прагнуть розтоптати Веймарську конституцію, позбавити народні маси Німеччини демократичних прав і свобод. На всі ці темні задуми накидається густа маскувальна сітка антикомунізму. Керовані фашистським злочинцем Герингом, гітлерівці підпалюють рейхстаг, і це видається за сигнал до «комуністичного повстання». Під приводом боротьби з «змовою комуністів» гітлерівці обрушують удар на всі прогресивні демократичні сили країни.

За одною фашистською провокацією слідує інша: аншлюс Австрії, розчленовування й захоплення Чехословаччини, кривава фашистська репетиція майбутньої війни на полях Іспанії… Читач із інтересом прочитає сторінки, що розповідають, як готувався й здійснювався підпал гітлерівцями рейхстагу, як ретельно підготовлялися акти агресії проти народів Європи.

Книга допоможе читачеві краще зрозуміти механізм імперіалістичної агресії в наші дні.

Для того щоб народи Європи, та й не тільки Європи, могли жити у світі, необхідно повністю виключити можливість нової агресії з боку західногерманського мілітаризму.

Такий найважливіший урок історії, і ігнорувати його — значить грати з вогнем.

Сторінки книги кличуть до підвищення пильності. Ще живі вдови минулої війни, живі сироти, не забуті сльози, пролиті про загиблих, а вже знову вживають спроби «довести» неминучість нової війни. При цьому зусилля, гідні кращого застосування, направляються на те, щоб запевнити народи в «необразливості» ядерної бомби, в «перебільшенні» подань про руйнівні наслідки сучасної зброї. Не менш небезпечною є й пропаганда можливості «локальних» воєн без застосування ядерної зброї, що представляє «локальні» війни чи ледве не єдиним виходом з «ядерного тупика, що склався». Напевне, відомий американський військовий теоретик Генрі Кисінжер й інші прихильники цієї теорії випускають із уваги, що друга світова війна теж почалася не в один день. Їй передували «локальна» війна Японії проти Китаю, Італії проти Ефіопії, захоплення нацистами Австрії й Чехословаччини. Світ неподільний. Це було вірно колись, тим більше ця істина є безперечною зараз.

У наші дні особливо очевидно, що реальний шлях до миру йде в іншому напрямку. Це рішення кардинальних проблем сучасних міжнародних відносин — припинення перегонів озброєнь і загальне роззброювання, повна заборона й остаточне знищення ядерної зброї, стабілізація становища в центрі Європи шляхом досягнення мирного врегулювання германської проблеми, невтручання у внутрішні справи інших народів, вирішення спірних міжнародних проблем мирним шляхом, зміцнення авторитету й ефективності ООН.

У наші дні народи мають можливість оптимістично оцінювати перспективи загального миру. Ніколи в минулому настільки небезпечні засоби руйнування й знищення не загрожували, подібно дамокловому мечу, самому існуванню мільйонів людей, але ніколи в історії людства й не було настільки потужних сил, що рішуче виступають проти війни, за збереження й зміцнення миру. Цілком закономірно, що в авангарді поборників миру йде радянський народ, що вніс вирішальний внесок у справу досягнення перемоги над гітлерівським фашизмом, що поніс у цій боротьбі найбільші жертви.

Багато ще перешкод на шляху до зміцнення вічного миру на землі, багато ще має бути зроблене, щоб приборкати ядерних маніяків і непоправних фанатиків, готових не замислюючись спалити все людство в тиглі ядерної війни. Але немає сумніву — життя візьме своє. У наше століття найбільших відкриттів людського розуму — використання безмежних можливостей ядерної енергії, успішного штурму людиною космосу — грати з вогнем війни — значить втратити розум. Логіка історії сильніше політичних комбінацій або бажань окремих зловмисних осіб. Перемога народів над германським фашизмом, усунення з політичної арени Гітлера і його поплічників, що мріяли підкорити собі увесь світ, відкрили перед людством широку дорогу для мирного розвитку. Твердо й послідовно йти цим шляхом — в інтересах всіх народів світу.

 

Проф. Г.Л. РОЗАНОВ

 

Передмова до радянського видання книги Яноша Бачо «Що відбувалося за лаштунками…».  Скорочений  переклад з угорського В.С. Іванова. М., Міжнародні відносини». 1965

_________________________________________

Інші статті по темі:

Гітлер і Україна (on 13th Апрель 2010)

 

Мюнхенська змова і пакт Молотова-Риббентропа (on 11th Июнь 2013)

 

Хто був спонсором фашизму?  (on 21st Май 2010)

 

 

_________________________________________

[1] Bacso Janos. Ami a kulisszak mogott tortent… Zrhnyi kiado. Budapest, 1960

[2] Розанов Герман Леонтійович — спеціаліст-міжнародник, доктор історичних наук, професор, автор багатьох книг.

[3] «Жалюгідні мюнхенці» — маються на увазі англійський прем’єр Чемберлен, французький прем`єр Даладьє — підписанти Мюнхенської угоди з Гітлером 29 вересня 1938 р.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар