admin on 7th Июнь 2018

5 травня 2018 року наш сайт публікував статтю завідуючої бібліотекою села Гвіздівці Руслани Куцької «Дорогами нашого життя: вулиця Шлях». А 30 травня цього ж року сільською бібліотекою за підтримки сільської ради і керівництва Сокирянської районної центральної бібліотечної системи було проведено для жителів села дуже цікавий захід — «Вулицями нашого села».

 

Пропонуємо Вашій увазі ще одну статтю Р. Куцької, присвячену цій самій темі, яку ми супроводимо фото- і відеоматеріалами з проведеного заходу.

 

&&&

 

Р. Куцька

 

Р. Куцька проводить презентацію вулиць села.

Багато чого пов’язує людину з місцем, де вона народилася і виросла. Це і смак води із батьківської криниці, це пахощі свіжоспеченого хліба, це миттєвості дитинства, незабутня юність, близькі люди, школа, рідна вулиця — це те, основне, що пройшовши через нашу свідомість сформувало нас як людину. І хоч доля повела кожного різними власними шляхами, рідне село залишиться невичерпним джерелом, що все життя живить нашу душу доброю, світлою згадкою про святе, про найкраще…

Виступає директор Сокирянської ЦБС Верега Валентина Іванівна

Продовжуючи мандрівку вулицями рідного села важко повірити в те, що колись, до нас було по-іншому: що хатки у Гвіздівцях були низенькі, глиняні, під соломою і маленькими віконечками дивилися на вулиці, що були грунтові і в дощову погоду взагалі непрохідні і не проїзні. Що двір від вулиці огороджувався плетеним вербовим тином (і те було рідко в кого).

 

Вулиця Шевченка – «Прогін», яка вела через ліс, до залізниці була глейова і особливо важка для пересування. Старожили розповідають, що як тільки задощить, то воли ледве тягли підводи, а то й волів не могли витягти. Та саме на цій вулиці була розташована сільська рада (ще раніше там була хата директора школи Підлісного) — нині територія нашого парку, тут була ще й корчма Леонтія Гангала (нині адмінбудинок села). Через дорогу (де нині проживає Барчук Л.Я.) були колиски, ручної роботи Барчука Мифодія. Щорічно на Великдень молодь ішла на Віхтодіїв пляцок де крутили головну колиску села «Гриндей». Востаннє цю колиску крутили в 1954 році. Навпроти теперішнього магазину «Все для дому» був пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам (там і досі ростуть ялини). Пізніше по цій же вулиці знаходився пологовий будинок (де проживала і проживає родина Чорних). А ще пізніше по вулиці Шевченка працювала кравецька майстерня та перукарня, тодішнє відділення зв’язку.

 

Розповідає М.С. Воняк

Вулиця Котовського — «Шлях» за час свого існування зміщувала розташування. Ще пам’ятають гвіздовчани 4-хкласну школу, що знаходилася недалеко від місця, де сходяться дві головні вулиці, тому тодішній Шлях оминав «стару» школу (проходив приблизно вище теперішнього пам’ятника загиблим односельчанам). Далі у напрямку до Романківців за селом, Шлях проходив румунським бетоновим мостом (побудованим румунами в 1920-30 роках, він зберігся й до цих пір ). Міст забезпечував переїзд через маленьку річку-притоку ріки Драгіште (біля Бучкового ставка). Нині новий шлях проходить іншим мостом. Нажаль не має достовірної інформації коли і ким будувався цей міст. Дороги в селі завжди були не в хорошому стані. В 1958-59 роках було прийнято рішення попідсипати вулиці та за новим проектом зробити головну дорогу села більш прямою у напрямку до Романківців. Під керівництвом тодішнього голови колгоспу Дєдула Андрія Федоровича було виділено кошти із колгоспу, транспорт, люди, почалася велика робота, яка супроводжувалася невдоволенням та сльозами, бо дорога «пішла» людськими городами. Як і всюди, по нашій центральній дорозі теж знаходилися магазинчики від «Сільпо», де купляли гас для ламп, селяни пам’ятають буфет, що «тримав» «жидок» Олько-Іцько (зараз господарство Бучко Ольги), пам’ятають криниці при дорозі (то була рідкість на відміну від сьогодення.

Співає сільський аматорський колектив «Калина»

В 1978 році за кермо правління колгоспом став Домітращук Д.В. Першу проблему, яку прийшлося усувати, це розширити ще один румунський місток у селі по вул. Котовського (поблизу господарства Дячук О.В. та Барчук Т.М.). Сільськогосподарська техніка (комбайни та жатки) через великі розміри не могли проїхати мостом. Тож довелося розширяти та укріплювати міст, який служить і нині.

Колектив «Калина» співає пісню композитора Михайла Васильовича Мафтуляка «У Гвіздівцях сади в цвіту»

 

А ще згадують добрим словом Домітращука Д.В. за те, що він (на той час директор радгоспу ім. Котовського) був ініціатором і можна сказати виконавцем основних ремонтних робіт наших вулиць. На початку 90-х, силами затухаючого колгоспу щебенем було засипано всі вулиці села і заасфальтовано вул. Котовського. Роботи проводились спочатку за кошти радгоспу, потім правда держава повернула все. Матеріали (гравій, щебінь, асфальт) завозилися з великими труднощами із Молдавії (саме створювалися митні пости). Найбільша вулиця села (2950 метрів) була заасфальтована дорожньою бригадою із Молдови за 1 місяць. Якісне покриття дороги гарно тримається і до сьогодні. Така ж робота продовжилася й по вул. Шевченка. Шкода, що фінансовий стан радгоспу на той час не дозволив виконати такий великий обсяг робіт повністю. Вулицю Шевченка («Прогін») вдалося зробити лише наполовину.

Сценічна постановка «Циганка в селі».

У 2001 році силами обласної і районної адміністрації було збудовано нову щебеневу дорогу до міста Сокиряни через лісові масиви «Березина» та «Високий ліс». Нажаль якість цієї дороги не з кращих, але дає змогу оминути кордон.

У 2004 році село було газифіковане і тим самим місцями пошкоджено покриття доріг, але місцева влада та добрі господарі, а десь і дорожній відділ швидко навели лад і у важкий час безгрошів’я, всіма силами намагаються утримати в належному стані наші вулиці.

Змінюються політичні настрої, змінюються керівники, а з ними й вказівки. І наші дороги підпадають під вплив цього всього. Простим людям не дуже зрозуміло, чи то місцевий бюджет, чи то дорожній відділ мають дбати про якість доріг, нам просто хочеться в усьому йти до кращого.

На сьогоднішній день нас радує, що дерев’яні опори електромережі змінилися гарними бетонними, а за кошти місцевого бюджету проклали самонесучий ізольований провід (СІП) та освітили наші вулиці 318 сучасних яскравих світильників. Це такий хороший крок уперед при сучасній скруті.

 

585 років живе село Гвіздівці. За весь цей час, ніби судинна система, наші вулиці підживлюють життя в сільських оселях. І всім, хто хоч щось зробив для благоустрою наших вулиць низький уклін та велике спасибі від усіх сельчан.

Добре знаємо і пам’ятаємо, що вулиця — це родина. Колись всією вулицею копали криницю, клакою будували, мастили хати. Іноді посеред вулиці ставили палатку та гуляли весілля всім селом. А скільки дивини було, як по вулицях села проїхала перша машина, сходилися роздивлятися першого мотоцикла, а пізніше велосипед якого так хотілося, але ще не було де купити. Відійшли в минуле воли, майже втрачаємо коней… людина завжди прагне кращого і завдячуючи своїй мудрості та робочим рукам постійно змінює все навкруги. Головне не переборщити, не забути якою ціною заплачено за те, що маємо…

 

Сподіваюся ця публікація розбудить хороші спогади у гвіздівчан. А ті, хто рано чи пізно відвідає Гвіздівці, пройдеться нашими дорогами і стежками, обов’язково вподобає село, бо наше село має душу. Душа його то хліб і пісня, які житимуть вічно! І нехай ніколи не затихають кроки історії нашими вулицями!

 

(За спогади дякую Воняку Михайлу С., Кучерявому Василю О., Домітращуку Дмитру В. За історичні відомості – Кучерявому Олегу П.)

 

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Ще раз про вулиці нашого села”

  1. Гвіздівчанка
    12th Июнь 2018 в 21:54

    Молодці дівчатка. Браво маестро. Дякуємо Кучерявому Олегу за сайт.

Залишити коментар