shool_veci-1Олег Кучерявий

Олексій Мандзяк

Протягом багатьох01 rus1 століть гвіздовецькі селяни, в переважній більшості своїй, були неписьменними, тобто не вміли ні читати ні писати і в учбових закладах не навчалися. Таке становище освіченості документально фіксується ще наприкінці XVIII ст., і так саме далі — протягом XIX ст., і перших десятиліть XX ст. У 1883–84 рр. на 2416 осіб загального населення Гвіздівців було лише 4 грамотних, які вміли писати і читати. При цьому, із селян був тільки один – Філіп Федорович Кучерявий (1848 або1849 р.н.), а решта – писар, надісланий волосною управою, якийсь відставний солдат, керуючий справами поміщика. Окремо від всіх стояли знаючі грамоту священик і церковнослужителі, а також поміщики, дані про яких подавалися окремими списками.

Філіпа Кучерявого місцеві селяни часто просили складати різного роду скарги і звернення. Він неодноразово виступав в судах, як представник інтересів селян та постійно підписував за дорученням селян протоколи сільських зборів, брав участь у волосних зборах.

В численних архівних документах, в тому числі які стосуються життя мешканців села Гвіздівці, ми знаходимо підтвердження дуже низького рівню освіти серед селян. Так, наприклад, в документах датованих першою половиною XIX ст., в тих місцях де повинні знаходитися підписи селян ми бачимо звичайні хрестики († або +), які чоловіки креслили своєю рукою.

Підписи гвіздовчан під скаргою 1825 року (ЧОДА, ф.117_оп.1_од. 292)

В другій половині XIX ст. хрестики поступово стали заміняти підписи повірених тої людини, якій потрібно було розписатися: «за нього розписався…» або «за них розписався…»; хоча хрестики теж продовжують зустрічатися. Наприкінці XIX ст. і першого десятиріччя XX ст. грамотних людей стало більше, і поряд з хрестиками, відбитками пальця і з уточненням «за них розписався» вже часто зустрічаються й підписи осіб, що безпосередньо вказані в документах.

Широкий розвиток шкільної освіти в Бессарабії, по суті, почався тільки після утворення Бессарабської області, після відомих подій 1812 року. Але розтягнувся цей процес майже на століття. Перший навчальний заклад у Бессарабії був відкритий в Кишиневі в 1813 році. Це була Теологічна семінарія, яка стала відігравати важливу роль у розвитку культури й освіти в регіоні. На першому етапі свого існування семінарія не була чисто клерикальною. Тут училися діти з різних соціальних кіл. Багато студентів, які перебували у семінарії, досягши певного курсу, залишали навчання й улаштовувалися на різну службу. Біля половини учнів, які закінчили семінарію, ставали вчителями.

В 1828 році був виданий так званий шкільний устав, за яким початкова й середня освіта ділилася на три категорії: перша – для дітей нижчих станів — однокласні приходські училища (вивчалися чотири правила арифметики, читання, письмо і «закон Божий»); друга – для середніх станів, тобто міщан і купців — трьохкласні училища (геометрія, географія, історія); третя – для дітей дворян і чиновників — семикласні гімназії (там готували до вступу в університет).

Саме тоді, в 1828 році відкрилися перші навчальні заклади у Хотинському повіту, зокрема було відкрито Хотинське повітове училище, що складалося власне з повітового училища та ланкастерського приходського (з професійним ухилом) училища, при якому діяли ремісничі майстерні. До навчального закладу зараховувалися учні-хлопчики у віці до 10 років, які вміли читати російською мовою та володіли основними діями арифметики. Традиційно вивчалися Закон Божий, граматика, краснопис (каліграфія), географія та історія[1].

У 1835 році північнобессарабські повітові училища реорганізовано у трирічні, де вивчалися такі предмети: закон Божий, арифметика, геометрія, історія і географія, образотворче мистецтво, малювання, креслення, чистописання[2]. Після 1842 року в селах Хотинського повіту були відкриті школи Міністерства державного майна. Як відомо, 27 червня 1842 року міністр державного майна П. Кисилев видав наказ, за яким мали запроваджуватися сільські школи при підтримці міністерства, однак, загалом за рахунок місцевих громад. Очевидно, що без належної підтримки такі заходи не могли підняти справу народної освіти, і тому досить швидко відкриття «кисилевських шкіл» призупиняється, більша части з них була ліквідована, ті, які проіснували до другої половини ХІХ ст., були передані земствам[3]. Тому навіть приблизна кількість цих міністерських шкіл невідома[4]. Але, що точно можна сказати, у Гвіздівцях у тих роках ніякого навчального закладу не було.

Перші відомі нам звістки про цілеспрямоване організоване навчання дітей грамоті у Гвіздівцях відносяться до середини XIX ст. Будь-якої державної чи приватної школи в селі тоді не було. Існувала тільки ініціатива навчання дітей селян з боку тодішнього священика, а саму школу заміняла його хата. При чому навчання там велося два рази на тиждень і в основному в зимовий період.

Ініціатором такого навчання дітей грамоті у Гвіздівцях став місцевий священик Єлисей Лукич Міхалевич (1808 р.н.), який почав служити при гвіздовецькій Архангело-Михайлівській церкві в 1840-х роках[5]. Просвітницьке «навантаження» батюшка взяв на себе виключно з власної ініціативи. Варта зауважити, що багатодітний священик Міхалевич, який був зобов’язаний дати освіту своїм рідним дітям, поставився і до дітей прихожан ввіреного йому храму як до своїх власних[6]. При цьому, його ідею підтримав тодішній благочинний округу, отець Георгій Батицький – священик Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, який мав прогресивні погляди на важливість освіти серед селян.

Як нам відомо із доступних документів, дітей, які приходили до о. Єлисея вчитися читати і писати було небагато – не більше 8–ми. Більш точними даними, нажаль, ми не володіємо. За навчання священик грошей не брав і відпрацювання на церковній землі від їх батьків не вимагав. Напевне саме тоді вдалося навчитися письму Філіпу Кучерявому. Чому невдовзі у селі не стало інших письменних – не відомо, мабуть внаслідок міграції, або інші не довчилися і просто забули все, чому навчалися (що теж бувало, навіть у більш пізні часи).

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПОЧАТКОВІ НАРОДНІ УЧИЛИЩА

klass

Учбовий клас земської школи

В другій половині ХІХ ст. проблема народної освіти набула особливої важливості. Як відзначає дослідник О.В. Шевченко: «Розвиток капіталізму у Російській імперії вимагав збільшення кількості освічених людей, розширення мережі навчальних закладів з метою підготовки фахівців для промисловості, сільського господарства, торгівлі. За таких умов розвиток системи народної освіти став особливо актуальним. Існуюча на той час освіта вимагала значних перетворень, які внаслідок проведення реформи земств були покладені до їх компетенції»[7].

В 1864 році відбулася освітня реформа, яка розпочала новий етап діяльності земства та православного духовенства на освітянських теренах. Керівництво освітою було покладено на Міністерство народної освіти (МНО), земство та Святий Синод. Згідно з «Положенням про народні училища» типи початкових шкіл, що існували раніше, оголошували загальностановими і стали називати початковими народними училищами, які працювали за єдиним планом і програмою, де дітям давали елементарні знання з Закону Божого, вчили читати і писати, виконувати арифметичні дії над числами тощо. Керівництво училищами зосереджували у новостворених колегіальних повітових і губернських училищних радах, а контроль за ними у межах кожної губернії здійснювали попечителі народних училищ. У радах переважали представники земського та міського самоуправлінь[8].

На підставі «Положення про початкові народні училища» від 14 липня 1864 року було створено Хотинську повітову Училищну Раду Бессарабської губернії, до складу якої входили: повітовий предводитель дворянства, інспектор народних училищ, представники від Православного релігійного фонду та земства. Рада здійснювала нагляд за навчально–виховною роботою початкових шкіл, видавала дозволи на відкриття нових, затверджувала на посади вчителів початкових училищ, вирішувала питання про відкриття та закриття навчальних закладів, розглядала і затверджувала звіти інспекторів народних училищ. У 1869 році було введено посаду інспектора народних училищ Хотинського повіту Бессарабської губернії, який підпорядковувався попечителю Одеського навчального округу та директору народних училищ Бессарабії і входив до складу Хотинської повітової Училищної Ради, здійснював нагляд за навчально–виховним процесом у народних училищах[9].

В 1874 році царський уряд видав нове «Положення про початкові народні училища», згідно якому органам місцевого самоврядування надавалася можливість нарівні з приватними особами відкривати й утримувати навчальні заклади. Головою повітової училищної ради тепер був повітовий предводитель дворянства. Значення цієї зміни полягало у тім, що початкові школи, що обслуговували головним чином селян, віддавалися під опіку дворянства. Інспекторам (затверджені в 1869 році) і дирекціям народних училищ була надана більша влада над школами й народними вчителями.

При цьому, перехід народних шкіл під патронат земства був поступовим. Український історик І.В. Зибачинський про це пише: «Уся система земських народних шкіл розвивалася  саме на основі допомоги земств місцевим сільським громадам на утримання шкіл: сільська школа поступово перетворювалася спочатку на громадсько–земську, потім – на земсько-громадську і, нарешті, — у земську. Але її еволюція не зупинилася на цій стадії, земська школа поступово перетворювалася в земсько-державну. Був створений новий тип школи,  який відрізнявся від усіх попередніх…»[10].

У справі розвитку початкової народної школи земства зіграли визначену роль. Вони знаходили більшу підтримку з боку передових педагогів і діячів народної освіти. До середини 1890–х років земства майже цілком прийняли на себе оплату вчителів; ряд земств відкрили земські вчительські школи (семінарії) для підготовки вчителів. Земствам належало право намічати кандидатів на посади вчителів земських шкіл і подавати на затвердження до повітової училищної ради. Земства, постачаючи школи підручниками й навчальними посібниками, впливали на поліпшення навчальної роботи, сприяли підвищенню рівня викладання. Деякі повітові земства організовували при школах бібліотечки для позакласного читання учнів і для тих, хто закінчив школу.

ЗУСИЛЛЯ ОТЦЯ ОЗЕРЯНСЬКОГО

zak_boz

Урок Закону Божого в церковно-приходській школі

Освітня реформа встановлювала три типи загальноосвітніх навчальних закладів: 1) народні училища з терміном навчання до трьох років; 2) прогімназії – перші чотири класи гімназії; 3) гімназії з семирічним терміном навчання. Якщо останні два були характерні для міст, то у селах, нарівні з церковно–приходськими школами, «владували» перші. При цьому, серед простих людей існувала думка, що церковноприходські школи за рівнем викладання були гірше земських, тому що більша частина навчального часу в них приділялася закону божому, церковнослов’янському читанню та церковному співу. Крім того, населення примушувалося церквою до зборів на утримування церковноприходських шкіл під виглядом «доброохочих пожертвувань благочестивих прихожан». Учні старших класів церковноприходських шкіл нерідко використовувалися церковниками, як робоча сила не тільки для потреб школи, але й у господарствах церковників. За підручники й письмові приладдя стягувалася з батьків учнів у цих школах вартість їх, тоді як у земських школах вони надавалися учням безкоштовно. Строк навчання в церковноприходських школах, за правилами про церковноприходські школи 1884 року, був дворічним, тоді як у земських школах уже з 1860-х років установився трирічний строк. Лише наприкінці 1890-х років, коли в багатьох земських школах став уводитися чотирирічний курс, тривалість навчання в церковноприходських школах була підвищена до трьох років.

Відповідно до положення «Про введення загального навчання в Бессарабії» від 1874 року, під опікою Хотинського земства, в Гвіздівцях у 1891 році було відкрите Гвоздоуцьке народне училище.

Велика заслуга в відкритті навчального закладу у Гвіздівцях, що особливо важливо відзначити, була не стільки земських чиновників (хоча і вони зробили своє діло), скільки місцевого священика Лампадія Антоновича Озерянського (1848–1901). Він був завзятим прихильником освіти. З перших днів (1882 р.) проживання і служіння у Гвіздівцях отець Лампадій взяв на себе низку обов’язків, які мали саме пряме відношення до освітньої діяльності. Вже у 1882 році він почав збирати бібліотеку у Гвіздівцях. У 1884 році був обраний окружним бібліотекарем. З січня 1886 року призначений законовчителем Секурянських чоловічого й жіночого однокласних училищ і був на цій посаді до червня 1888 року. У вересні 1888 року указом за № 684 від Хотинської Повітової училищної ради за відмінні успіхи у викладанні «закону Божого» в Секурянських училищах одержав подяку.

В 1884–1889 роках о. Лампадій намагався домогтися від волосного і повітового начальства допомоги для прискорення відкриття у Гвіздівцях училища. В 1899 році земське начальство пішло йому на зустріч, і вже у 1890 році почалося зведення шкільного будинку. А після відкриття Гвоздоуцкого училища саме Лампадій Озерянський став першим законовчителем в ній. У «Відомісті про Свято-Димитріївську церкву с. Гвоздоуць 5–го округу Хотинського повіту за 1896 рік» в даних про о. Лампадія Озерянського читаємо: «З 1891 року перебуває законовчителем місцевого училища, яке ж його старанням побудоване й відкрито. У зазначеній посаді затверджений Преосвященним Ісаакієм 1894 року місяця січня»[11].

ПРИМІЩЕННЯ ШКОЛИ

Приміщення школи вартістю в 2192 рубля 62 копійки було побудовано в 1890 році – на кошти поселян та Хотинського земства і під контролем училищної ради[12]. При цьому, гвіздовецька поміщиця Катерина Єгорівна Самсон пожертвувала на будівництво школи весь будівельний матеріал з дубу[13].

В жовтні 1891 року в школі почався перший навчальний рік[14]. Тоді ж була відремонтована квартира для вчителів, а в 1903 році – відремонтована огорожа з боку училищного саду і обігрівальна піч[15]. За даними з відомості про «Стан земських шкіл Хотинського повіту в технічному і санітарно-гігієнічному відносинах» 1901 року: «Площа садибного місця — 874 кв. саж. Будівля валькована, заснована на кам’яному фундаменті і цоколі; дах ґонтовий, підлоги дерев’яні у всій будівлі, за винятком кухні, сіней і комори, стелі чисті, печі кам’яні, з 2 корінними трубами. Будівля в технічному відношенні знаходиться в задовільному стані. У санітарно-гігієнічному відношенні нормальна на 48 осіб. Освітлена з східної і південної сторони. Сарай валькований, мазаний, критий ґонтом. Дерев’яний погріб; відхоже місце»[16].

За даними на 1906 рік, приміщення Гвіздовецької школи було розміром 102,3 кв. аршина і 4,3 аршинів вишиною, з одним великим навчальним класом[17]. В 1910 році приміщення школи являло собою «валькований будинок» з 3-мя кімнатами – клас, кімната для вчителя і кухня[18].

УЧНІ І ВЧИТЕЛІ

zem_shool

Діти у земській школі

З самого початку існування Гвіздовецького народного училища відвідуваність у ньому бажала бути ліпшою. Так, наприклад, у 1901 році з 186–ти дітей шкільного віку школу відвідували лише двадцять чотири. В 1895/96 навчальному році навчалося 42 учні чоловічої статі і 4 жіночого[19]. В 1896/97 навчальному році – 53 чоловічої статі і 2 жіночого[20]. У 1897/98 навчальному році — 44 чоловічої статі і 5 жіночого, з них 48 православного сповідання і 1 католик[21]. У 1898/1899 навчальному році налічувалося 48 школярів чоловічої статі і 2 жіночої статі, із них 48 православних і 2 католики[22]. В 1899/1890 навчальному році — 50 чоловічої статі і 4 жіночої статі, із них 53 православного сповідання і 1 католик[23]. У 1900/1901 навчальному році було 38 учнів чоловічої статі і 4 жіночої, із них 41 православного сповідання і 1 католик[24]. У 1901/1902 навчальному році нараховувалося 37 учнів чоловічої статі і 6 жіночої, із них 40 православного віросповідання, 2 католики і 1 іудей[25]. В 1902/1903 навчальному році — 32 учня чоловічої статі і 5 жіночої, із них 34 православного сповідання і 3 католики[26].

За офіційною статистикою 1906 року було всього 64 учня, з врахуванням того, що дітей шкільного віку налічувалося 220 (а всього жителів було 2199 осіб)[27]. Із «Відомостей про Гвоздоуцьке народне училище за 1910 рік», які були подані інспектору народних училищ Хотинського повіту, ми узнаємо, що у той рік навчалося 63 учні – 54 хлопчика і 9 дівчат. Із них, 28 учнів співали у церковному чотирьохголосному хорі під керівництвом вчителя П.М. Бодянського (призначеного у місцеву школу в 1909 році). У 1910 році 10 учнів (8 хлопців і 2 дівчини) закінчили курс училища, про що отримали відповідний документ.

У «Відомості про стан Гвоздоуцького однокласного народного училища за 1911/1912 навчальний рік» стає відомо, що після іспитів, 24 квітня 1912 року випускниками стали 5 учнів – 4 хлопця і 1 дівчина. В списку випускників вказані:

  1. Москалюк Дмитро Петрович (1898 р.н.), син царанина с. Гвіздівці.
  2. Холдевич Борис Михайлович (1903 р.н.), син священика с. Гвіздівці.
  3. Шеремета Федір Дмитрович (1901 р.н.), син царанина с. Гвіздівці.
  4. Нелі Іван Францович (1898 р.н.), римо–католик, син «пруссько–підданого».
  5. Кушневич Меланія Григорівна (1897 р.н.), дочка міщанина м. Могилів, Подільської губернії[28].

На початку 1911 року школу у Гвіздівцях черговий раз навідав спостерігач за народними училищами. В своєму звіті він відзначив: «При ревізії було 18 учнів. З причини частої зміни вчителів, на думку спостерігача, населення до школи ставиться байдуже, діти відвідують її неакуратно. Законовчитель старанний, але, за словами спостерігача, школа відносно навчально-виховного справи вимагає багато кращого. Спів не викладають, хору не має»[29].

Дійсно, вчителі в місцевому училищі змінювалися часто. Мало хто з них працював тут більше одного чи двох навчальних років. Відомо, що деякий час учителем в Гвоздоуцькому народному училищі був Василь Олексійович Негруцак-Гулька. За даними на 1 вересня 1899 року його педагогічний стаж становив 4 роки[30]. 4 січня 1901 року його змінив Феодосій Данилов, який до цього навчався в учительській семінарії[31]. За даними на 1912 рік на посаді вчителя була Людмила Миколаївна Смолянцева, яка до цього працювала вчителькою в Мендикауцькому народному училищі.

ПРОГРАМА НАВЧАННЯ В НАРОДНОМУ УЧИЛИЩІ

За шкільний вік у зазначений нами період вважали чотири вікові групи – 8, 9, 10 і 11 років[32]. Викладання предметів здійснювалося виключно російською мовою, що на перших порах викликало деякі труднощі[33]. Шкільним відділом Хотинської земської управи зазначено: «У селах з малоруським населенням діти, вступаючи до школи, не знають російської мови, але все ж більш чи менш розуміють її та доволі швидко привчаються говорити російською, хоча це все ж гальмує навчальний процес, в селах з молдавським населенням діти російської мови зовсім не розуміють: вчителю доводиться починати з навчання дітей російській розмовній мові, яка дається молдаванам з великими труднощами. Тільки наприкінці першого року діти привчаються більш чи менш розуміти вчителя, а розмовляти – через два – три роки»[34].

1898

Підписи приговору Гвоздоуцкого сільського сходу, що відбувся 24.01.1898 р. (ЧОДА, ф. 366, оп. 1, од. 3)

В однокласному початковому училищі заняття проводили з наступних предметів: Закон Божий, російська мова, арифметика і співи. Згідно дослідженням історика І.В. Житарюка: «Методами навчання були бесіда, робота з підручником, розповідь вчителя, письмові і графічні роботи, наглядним методам навчання приділялася незначна частина часу. <…>

Згідно з програмою початкових училищ від 7 лютого 1897 р., учні зобов’язані були відвідувати навчальний заклад не менш, ніж 6 місяців або 180 днів на рік (за певних причин даний термін можна було продовжити). За заведеною загальноросійською практикою, заняття у народних школах Хотинщини розпочиналися після збирання врожаю і тривали до початку весняних сільськогосподарських робіт. Повітова Училищна Рада щороку встановлювала час початку та закінчення навчання, але фактично, залежно від ведення польових робіт, заняття в окремо взятій школі могли розпочати (завершити) значно пізніше (раніше) встановлених дат. Бессарабію вважали однією з найбільш проблематичних зон російської імперії, де через «особливі побутові, кліматичні та землеробські умови… шкільний період обмежувався до межи, чого не існує у інших місцевостях Росії». Отже, з наведених причин термін навчання зменшувався до 120 – 130 днів. <…>

Під час літніх канікул, як правило, Училищна Рада запроваджувала недільні заняття для повторення вивченого матеріалу. Додаткові канікули по два тижні надавали учням на Різдво та Великдень.

Основна мета початкової освіти – утвердження релігійних і моральних понять, а обсяг необхідних знань обмежувався вмінням читати, писати і виконувати чотири арифметичні дії над різними числами. Програма навчання була розрахована на 24–годинне тижневе навантаження (не враховуючи гімнастику та співи) за таким розподілом: Закон Божий – 6 годин на тиждень, російська мова – 8, арифметика – 5, церковнослов’янська мова – 3, чистописання – 2.

Програма навчання передбачала можливість навчання назвам чисел та письмовому їх позначенню, виконанню чотирьох арифметичних дій (усно і письмово), знанню таблиці додавання, віднімання, множення і ділення. Учні повинні були мати поняття про російські міри довжини, ваги, часу, сипучих та рідких речовин, про підрахунок монет, додавання і віднімання на рахівниці, крім того знати дроби та вимірювання площ і об’ємів. З арифметики значну частину часу приділяли усному рахунку, звертали увагу на вміння користуватися рахівницею. Учням повідомляли також й елементарні поняття про найбільш уживані дроби (1/2, 1/3, 1/4), без виконання дій над ними. Наводилися деякі відомості з геометрії: лінія, кут, найбільш вживані фігури – квадрат, прямокутник, трикутник тощо»[35].

Термін навчання у земських школах з 1860–х років ХІХ ст. був трирічним, а наприкінці ХІХ ст. – 4 роки. З переходом народного господарства на капіталістичний спосіб виробництва виникла потреба у кращих школах, а тому були створені двокласні початкові училища з п’ятирічним терміном навчання: перші три роки вважали першим класом, вони відповідали курсу однокласного народного училища; четвертий і п’ятий роки були другим класом, у якому викладали російську мову, арифметику (дроби, прогресії, потрійне правило, проценти), наглядну геометрію, елементарні відомості з природознавства, фізики, географії та російської історії.

ШКІЛЬНА БІБЛІОТЕКА

svidetelstvo

Свідоцтво про закінчення церковно-приходської школи (1912 рік)

З 1890-х років при школі почала діяти шкільна бібліотека, яка за даними на 1896 рік мала в наявності 198 підручників 16-ти назв, 135 томів бібліотечних книг і 54 примірника 1-го періодичного видання[36]. В 1897 році вже було 228 підручників 18-ти назв, 43 томи бібліотечних книг і 101 екземпляр 5-ти періодичних видань[37].

З січня 1907 року за ініціативою поміщика Платона Івановича Бібері, при училищі діяла народно-шкільна бібліотека. В 1903 році він був обраний і затверджений Хотинським земством попечителем Гвіздовецької школи[38].

За даними на 1910 р. в ній налічувалося 129 книг[39], а в 1912 р. – вже 158 книг[40]. Причому, що відзначено в відомостях Хотинського земства, Гвіздовецька бібліотека була затребувана. Як відомо, вчитель, що завідував школою, вів спеціальну документацію стосовно користування бібліотекою та видачі книжок на дім. З цієї документації ми знаємо, що серед усіх бібліотек Хотинського повіту за відомостями на 1914 рік найбільш активно бібліотекою користувалися саме мешканці с. Гвіздівці – 117 осіб на рік (для порівняння відзначимо, що найменше зафіксовано в с. Бабін Кельменецької волості – 16 осіб на рік)[41].

Учні окрім того, що мали можливість читати, в обов’язковому порядку займалися гімнастикою, яку, за відомостями на 1912 року, викладав місцевий селянин Андрій Кучерявий. На цю посаду, як правило призначали відставного військового (солдата). Окрім загально розвиваючої гімнастики, викладалася також так звана військова гімнастика. Тобто для чоловічої половини учнів школи військова гімнастика заміняла допризовну підготовку.

___________________________________________

[1] Богачик Т.С. Північна Бессарабія дореформеного періоду (1812-1868 рр.): соціально-економічний, суспільний та освітній розвиток). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2009. – С. 165–166.

[2] Богачик Т.С. Північна Бессарабія дореформеного періоду (1812-1868 рр.): соціально-економічний, суспільний та освітній розвиток). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2009. – С. 167.

[3] Зибачинський І.В. Соціально-економічний, суспільний та культурний розвиток Північної Бессарабії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2005.

[4] Житарюк І. Формування системи національної освіти Буковини та Північної Бессарабії (Хотинщини) за часів перебування у складі Австрії та Царської Росії // Українознавство. – Київ, 2010. – № 3.

[5] В 1872 році у селі Гвіздівці закінчили будівництво нової церкви, яку у вересні 1873 року освятили на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського.

[6] 3 березня 1815 року вийшла вказівка митрополита Кишинівського і Хотинського про обов’язкове навчання дітей священиків. Церковна влада зобов’язувала представників усіх духовних санів (священиків, дияконів, дячків, пономарів) турбуватися про навчання власних дітей, щоб у майбутньому вони стали корисними церкві і вітчизні. Насамперед батьки-священослужителі повинні були негайно навчати своїх чад вдома читанню, а потім посилати до церковних шкіл. За умови нехтування вказівкою на священиків чекали різноманітні стягнення, а їхні діти, які не навчилися грамоти до 15-річного віку, позбавлялися духовного сану і зараховувалися до стану селян. (Богачик Т.С. Північна Бессарабія дореформеного періоду (1812-1868 рр.): соціально-економічний, суспільний та освітній розвиток). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2009. – С. 162 – 163.)

[7] Шевченко О.В. Діяльність Бессарабського земства у поширенні народної освіти в II половині XIX – на початку XX ст. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. ХІV. – Київ: Ін–т історії України НАН України, 2007. – С. 338.

[8] Житарюк І. Формування системи національної освіти Буковини та Північної Бессарабії (Хотинщини) за часів перебування у складі Австрії та Царської Росії // Українознавство. – Київ, 2010. – № 3. – С. 98.

[9] Житарюк І. Формування системи національної освіти Буковини та Північної Бессарабії (Хотинщини) за часів перебування у складі Австрії та Царської Росії // Українознавство. – Київ, 2010. – № 3. – С. 99.

[10] Зибачинський І.В. Соціально-економічний, суспільний та культурний розвиток Північної Бессарабії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2005.

[11] Ведомость о Свято-Дмитриевской церкви с. Гвоздоуць 5 округа Хотинского уезда за 1896 год.

[12] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXIV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1902 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1902. – С. 214.

[13] Хотинское земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы, постановления XXIV Очередного Уездного Земского Собрания созыва 1892 года и доклад экстренному Земскому Собранию 18 марта 1893 г. с постановлениями сего Собрания. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1893. – С. 107.

[14] Отчет Кишиневского епархиального наблюдателя о состоянии церковных школ Кишиневской епархии 1897/8 учебный год // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1899. — № 11. – С. 265.

[15] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXXV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1903 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1903. – С. 349.

[16] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки, Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXIII очередного Уездного Земского Собрания созыва 1901 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1901. – С. 350 – 351.

[17] Школьная сеть с кратким обзором состояния начального образования. – Вып. 5: Хотинский уезд. Приложение к докладу Управы о введении всеобщего обучения в Бессарабии ХХХIХ очередной сессии. – Кишинев: Изд. Бессарабского Губернского Земства, 1907. – С. 32.

[18] Сведения о Гвоздоуцком народном училище за 1910 год.

[19] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXVIII очередного Уездного Земского Собрания созыва 1896 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1897. – С. 110.

[20] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXIX Очередного Уездного Земского Собрания созыва 1897 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1898. – С. 136.

[21] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXX очередного Уездного Земского Собрания созыва 1898 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1899. – С. 260.

[22] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXXI очередного Уездного Земского Собрания созыва 1899 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1900. – С. 222.

[23] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки, Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXII очередного Уездного Земского Собрания созыва 1900 г. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1901. – С. 62.

[24] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки, Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXIII очередного Уездного Земского Собрания созыва 1901 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1901. – С. 194.

[25] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXIV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1902 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1902. – С. 198.

[26] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXXV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1903 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1903. – С. 190.

[27] Школьная сеть с кратким обзором состояния начального образования. – Вып. 5: Хотинский уезд. Приложение к докладу Управы о введении всеобщего обучения в Бессарабии ХХХIХ очередной сессии. – Кишинев: Изд. Бессарабского Губернского Земства, 1907. – С. 32, 67.

[28] Материалы обследования состояния Гвоздауцкого одноклассного народного училища (ведомости, протоколы, списки) (1911–1912 гг.). – Державний архів Чернівецької області, ф. 219, оп. 1.

[29] Годовой отчет о наблюдении за законоучительством и духовно-нравственном воспитанием в земских и министерских училищах Бессарабской губернии. 1910/11 год. – Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 223.

[30] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXXI очередного Уездного Земского Собрания созыва 1899 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1900. – С. 230.

[31] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXIV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1902 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1902. – С. 215.

[32] Школьная сеть с кратким обзором состояния начального образования. – Вып. 5: Хотинский уезд. Приложение к докладу Управы о введении всеобщего обучения в Бессарабии ХХХIХ очередной сессии. – Кишинев: Изд. Бессарабского Губернского Земства, 1907. – С. 45.

[33] Владні структури Російської імперії в багатонаціональних регіонах частково ігнорували мовні проблеми у навчальних закладах. Буковинський історик І. Житарюк пише: «У Північній Бессарабії (Хотинщині) всі навчальні дисципліни тривалий час викладалися лише російською мовою. Цього неухильно домагався уряд разом з церковним керівництвом. Проте вчителі, парафіяльні священики та диякони, переважно вихідці з українського чи молдавського сільського середовища, самі розмовляли відповідною мовою і використовували її у спілкуванні з учнями. Навіть та частина православного духовенства, яка намагалася дотримуватися російськомовного навчання у початкових школах, зізнавалася, що дітям в українських чи молдавських селах, які ніколи не чули російської мови, дуже складно нею навчатися. Тому викладачі шкіл у таких селах, принаймні на початковому етапі викладання, використовували відповідну мову». (Житарюк І. Формування системи національної освіти Буковини та Північної Бессарабії (Хотинщини) за часів перебування у складі Австрії та Царської Росії // Українознавство. – Київ, 2010. – № 3. – С. 99.)

[34] Житарюк І. Формування системи національної освіти Буковини та Північної Бессарабії (Хотинщини) за часів перебування у складі Австрії та Царської Росії // Українознавство. – Київ, 2010. – № 3. – С. 99.

[35] Житарюк І.В. Математична освіта Хотинщини за часів перебування у складі царської Росії: становлення, розвиток і кадрове забезпечення // Наука, релігія, суспільство. – Донецьк, 2010. – № 4. – С. 10 – 11.

[36] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXVIII очередного Уездного Земского Собрания созыва 1896 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1897. – С. 111.

[37] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXIX Очередного Уездного Земского Собрания созыва 1897 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1898. – С. 137.

[38] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XXXV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1903 года. – Хотин: Типография М. Ладвингера, 1903. – С. 451.

[39] Сведения о Гвоздоуцком народном училище за 1910 год.

[40] Материалы обследования состояния Гвоздауцкого одноклассного народного училища (ведомости, протоколы, списки) (1911–1912 гг.). – Державний архів Чернівецької області, ф. 219, оп. 1.

[41] Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления XLVI очередного уездного земского собрания созыва 1914 года. Доклады черезвычайным земским собранием 16 марта и 20 сентября 1914 г. и постановления означенных собраний. – Хотин: Типография Ландвигера, 1915 – С. 94–95; Зибачинський І.В. Соціально-економічний, суспільний та культурний розвиток Північної Бессарабії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2005.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар