admin on 12th Апрель 2014

015937_29Опановуючи секрети давньої і хвилюючої01 rus1 справи писанкарства, учні Сокирянської художньої школи і, зокрема, вихованці класу, що функціонує в Коболчині, не раз приємно дивували громадськість на різних творчих виставках і конкурсах своїми дивовижними весняно-пасхальними витворами: розмальованими, а то й вигаптуваними кольоровими нитками чи вирізаними з паперу писанками. Хто мав нагоду розглядати їх, не стримував свого захоплення: «Ну молодці!», «Оце так краса!»…

Та автори сонцесяйних творінь і їх вчителі-наставники не виказували своєї радості від похвали, а скромно пояснювали, що кращі здобутки ще попереду. Відтак поринали у творчість і робили нові кроки на шляху до майстерності.

Одного разу на заняттях мова зайшла про місцевих гончарів, які ще з 1447 року, коли село належало до Молдавського князівства, об’єдналися в осередок і майстрували вироби з глини, якими користувалися в побуті. Це були миски, макітри, горщики, кухлі та інші речі. Хтось із учнів подав ідею, а що, коли спробувати виготовити з глини писанки? Їх підтримали викладачі, що мають вищу педагогічно-мистецьку освіту Світлана Василівна Гонца та її син Віктор Андрійович Гонца, адже тему гончарства описували навіть у своїх дипломних роботах.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ось так виглядає трипільський горщик, якому понад 6000 років

Незабаром, ознайомившись з матеріалами про виникнення керамічної писанки, усі довідались, що традиція оздоблювати яйце на Україні має досить давню історію.

Відомо, наприклад, що прообрази сучасних керамічних писанок знаходили під час археологічних розкопок часів трипільської культури V-ІІ тис. до н. е. Причому не десь далеко від наших місць, а зовсім поруч — біля села Лука Врублевецька, що на Дністрі (тепер затоплене водосховищем). Тут було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно видзвонювали (торохтіли) всередині яйця і цим самим, очевидно, відлякували злих духів. Вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на теперішніх писанках.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Викладачі В.А. Гонца і С.В.Гонца із своєю вихованкою Діаною Ніколайко

Ці факти ще більше надихнули юнаків і дівчат до здійснення свого задуму. У школі розповідають, що із багатьох занять, проведених останнім часом, усім особливо сподобався відкритий урок Віктора Гонци з предмету за вибором — «Кераміка», який назвали «Скарби прадавнього ремесла». На нього запросили досвідченого місцевого майстра-гончаря Василя Івановича Ніколайка та його дружину Ольгу Миколаївну, яка займається розписом виробів і фактично є своєрідним дизайнером керамічного посуду, що виходить з-під рук рідного чоловіка. Від них діти довідались чимало секретів роботи з глиною, одержали майстер-клас із виготовлення виробів на гончарному крузі. Всі із захопленням спостерігали, як в умілих руках майстра створювався горщик, кухлик чи миска, без яких не обходилися в жодній хатині. По черзі юнаки і дівчата й самі сідали за круг та прилучалися до творення дива. Водночас розпитували у гостей про керамічні писанки, бо ж належало на гончарному крузі втілити в життя свою непросту школярську ідею.

Після того заняття справа ця видавалась досить простою і водночас ще більш складнішою, ніж міркували, адже в глині належало витримати форму виробів, дотриматись пропорцій сферичності. Ще одна частина труднощів полягала в нанесенні прокресленого орнаменту, своєрідного різьблення по глині, створенні тематичних малюнків чи композицій з ліпнини. Відтак найголовніше — вдало підсушити, випалити вироби в печі, щоб вони не потріскались, і потім ще й розмалювати їх.

Працювали невтомно усі, та найбільш ініціативно і творчо — Діана Ніколайко. Під керівництвом викладача В.А. Гонци вона і спеціальну літературу опанувала, і з комп’ютерними новинками ознайомилась, і своєму дідусеві й бабусі Ніколайкам півроку спокою не давала, припрошуючи їх допомогти у здійсненні задуму.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Подружжя Ніколайків із своїми виробами

Підбирали різну за пластичністю і кольором глину, разом пробували витягувати на крузі з неї потрібні форми, розглядали їх зблизька і здалеку. Каже, що на перших порах багато чого не подобалось, доводилось переробляти, але врешті таки підкорили мрію.

І весело ковзав погляд усіх, хто оглядав вироби, як вони підсихали на полиці. Згодом були переживання, як «поведуть себе» писанки в печі, чи не дадуть тріщин, чи не забагато зменшаться в об’ємі…

На щастя все вдалося, вироби були веселими і звабливими, хоча з 10 писанок одна таки не витримала вогневого гарту і дала тріщину, очевидно, із-за того, що перед зануренням у піч не встигла належно підсушитися.

Розглядаючи ті незвичні керамічні створіння, відразу спало на думку, що вони цілком подібні до звичайного розписаного яйця, а от за розміром чи, точніше сказати, за об’ємом перевершують навіть страусині і нагадують округлу ємкість на 5-6 літрів. В діаметрі найбільші з них мають 30 сантиметрів, а у висоту сягають, мабуть, усіх 50! Доторкнешся рукою до них — і відчуєш подих і теплоту життя, легенький передзвін, що доноситься десь із глибини цих своєрідних замків-фортець, народжених із теракотової глини.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Руки майстра творять диво

Писанка — це символ весни, сонця, повернення природи до життя. Тому творці цього дива прикрасили вироби не тільки нанесенням борозенок, ліній, різьблення, «матовки», а й зробили на них тематичні малюнки, розмістили ліпнину, невеличкі скульптурки, що зливаються у цілісні композиції. На керамічному «яйці» можна бачити церковний храм, ангелочків над ним, дзвони, запалені пасхальні свічки, рушники. Одні писанки промовляють сонцем і давніми магічними знаками, інші сяють тендітним квітковим розписом, ще інші демонструють присутність райського пташиного світу і весняної радості.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Володарка Гран-прі Діана Ніколайко

Кожна писанка, до речі, має свою назву, яка певною мірою відображає ту чи іншу тематику: «Коляда», «Вербна неділя», «Великодні дзвони», «Пасхальна», «Ангелочки», «Райські пташки», «Квіткова», «Весняна», «Соняшникова». Всі вони — тільки перші творчі здобутки художньої школи у гончарному ремеслі, але з ними вже встигли познайомитись не лише жителі села, а й райцентру. Побувала колекція керамічних писанок й на обласній виставці «Буковинський розмай» — 2013. Серед творчих робіт, що представлялися художніми школами та школами мистецтва, доробок Діани Ніколайко з Коболчина був неперевершеним, вона зайняла перше місце і одержала найпрестижнішу нагороду — Гран-прі.

Тепер переможниця і її наставники — у нових творчих пошуках. Зберігаючи традиції місцевих гончарів і в співдружності з ними, вони прагнуть створити свій ескіз коболчинського глечика ХХІ сторіччя, а водночас досягти успіхів у розвитку керамічної скульптури невеликих чи малих форм. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Викладач В.А. Гонца показував нам цілу полицю керамічних скульптурок. На відміну від відомих найдавніших скульптурних виробів наших предків, що мали ритуальне, магічне значення, вони справляють враження творів світського мистецтва: жінка-гончар за роботою, козаки, сільська хатина, молода мати з немовлям, скрипаль, усім відомі свищики чи, по-місцевому, «чурупіти», статуетки тварин, птахів та інші. Свій творчий доробок коболчинці прагнуть поповнювати новими роботами. У них є, зокрема, намір розвивати таке нове явище в буковинській кераміці, як складні багатофігурні скульптурки, взятися за виготовлення характерних для України національних сувенірів для туризму.

Віриться, що ці та інші їх задуми збудуться, адже для цього є все необхідне: гарні умови, бажання, творчість і, що дуже важливо — молодеча сила.

Олександр Чорний, директор Сокирянського історичного музею.

Фото автора

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

2 комментария к “Чарують писанки … із глини”

  1. класні писанки

  2. Бачила писанки у Коломийському музеї, на фестивалі у Києві. А тепер от зустріч із керамічним дивом із буковинського Коболчина. Мимоволі подумалось, що це чарівні глиняні палаци!… Бережімо це давнє ремесло і вічну зворушливу красу!

Залишити коментар