З початку Великої Вітчизняної війни пройшло 70 років, однак255704 об’єктивної картини її передодня ми усе ще не маємо. Але ж факти, що забуті й знову відкриваються, дозволяють почати коректну реконструкцію останніх передвоєнних днів. От, наприклад, питання: чи бачив близькість війни Сталін? Або чи вірив він провокаторові Бєрії, що «стирав у табірний пил» усіх, хто попереджав про напад?

Почну зі знаменитої «телеграми Зорге»: «Напад очікується рано вранці 22 червня широким фронтом». По-перше, текст її різко відрізняється від реальних шифрограм. По-друге, жоден відповідальний керівник не стане вживати які-небудь дії на основі такого повідомлення, навіть якщо воно виходить від надійного інформатора. По-третє ж, Зорге нічого подібного не повідомляв. 16 червня 2001 року орган МО РФ (Мінобороне Росії – прим. адм. сайту) «Червона зірка» опублікував матеріали круглого столу, присвяченого 60-річчю початку війни, з визнанням полковника СЗР (служба зовнішньої розвідки – прим. адм. сайту) Карпова: «На жаль, це фальшивка, що з’явилася в хрущовські часи. Такі «дурилки» запускаються просто…»

На жаль, така ж «дурилка» — і нібито резолюція Бєрії: «Багато працівників… сіяють паніку. Секретних співробітників «Яструба», «Кармен», «Алмаза», «Вірного»… стерти в табірний пил як пособників міжнародних провокаторів, що бажають посварити нас із Німеччиною… 21 червня 1941 року».

Ці рядки гуляють друкованими сторінками здавна, однак їхня підробленість давно встановлена низкою незалежних експертів. До того ж, з 3 лютого 1941 року в підпорядкуванні у Бєрії не було зовнішньої розвідки, тому що НКВС був розділений у той день на НКВС Бєрії й НКДБ Мєркулова. Але чи багато таких, хто про це знає?

Так, архіви зберігають справжню візу Сталіна від 17 червня 1941 року на спецповідомленні наркома ДБ  (держбезпеки – прим. адм. сайту) Мєркулова:  № 2279/М с агентурними даними Старшини (Харро Шульце-Бойзен) і «Корсиканця» (Арвід Харнак) від 16 червня 1941 року: «Т-шу Мєркулову. Може, послати ваше «джерело» зі штабу герм. авіації до е…ній матері. Це не «джерело», а дезінформатор. Й.Ст.»

Візу наводять — як аргумент нібито сліпоти Сталіна напередодні війни. Але архівні документи, як і візи на них, треба читати уважно. У повідомленні Мєркулова були наведені два повідомлення, а Сталін негативно оцінив лише одне! Він виразив недовіру тільки інформаторові зі штабу люфтваффе ( Шульце-Бойзену), але не інформаторові з Міністерства господарства (Харнаку). І вважати саме так Сталін мав всі підстави, тому що, хоча Шульце-Бойзен був чесним інформатором, його повідомлення від 16 червня не вселяло довіри. У ньому була переплутана дата повідомлення ТАРС (не 14 червня, а 6 червня), а першочерговими (!) об’єктами нальотів германської авіації, з яких повинна була початися війна (!), були названі другорядна ГЕС «Свір-3», московські заводи, «які виробляють окремі частини до літаків», а також «авторемонтні (?! — С.Б.) майстерні». Чи міг Сталін не засумніватися в сумлінності подібної «інформації»?

Проте тверда віза не ставила крапку. Сталін викликав Мєркулова й начальника зовнішньої розвідки Фітіна, цікавився дрібними подробицями про джерела. Після того як Фітін пояснив, чому розвідка їм довіряє, Сталін сказав: «Ідіть усе уточните, ще й ще раз перевірте ці відомості й доповісте мені».

ДИВНІ ЗБІГИ

Однак, зважаючи на все, до кінця 18 червня 1941 року Сталіну вже не були потреби в уточненні даних розвідки. Але про це — пізніше, а зараз нагадаю про три важливі накази НКО СРСР, забувати про які не можна.

27 грудня 1940 року новий нарком оборони Тимошенко видав наказ № 0367 з посиланням на ще ворошилівський наказ № 0145 від 09.09.39 про обов’язкове маскування всієї аеродромної мережі ВПС в 500-км смузі від кордону із закінченням робіт до 1 липня 1941 року. Ні ГУ ВПС, ні округи цього наказу не виконали. Пряма провина в тому — генерал-інспектора ВПС, помічника начальника Генштабу РККА по авіації Смушкевича й начальника Головного управління ВПС, заступника наркома оборони Ричагова. Обох розстріляли після початку війни.

Ще один наказ НКО був виданий 19 червня 1941 року за № 0042. У ньому Тимошенко й начальник Генштабу Жуків констатували, що «по маскуванню аеродромів і найважливіших військових об’єктів дотепер нічого істотного не зроблено», що літаки при «повній відсутності їхнього маскування» розташовуються на аеродромах купно й т.д.

Багато сухопутних генералів щодо злочинного нехтування справами служби недалеко пішли від авіаційних генералів. З того ж наказу № 0042 від 19.06.41: «Аналогічну безтурботність до маскування проявляють артилерійські й мотомеханізовані частини: скупчене й лінійне розташування їхніх парків являє не тільки відмінні об’єкти спостереження, але й вигідні для поразки з повітря цілі. Танки, бронемашини, командирські й інші спецмашини мотомеханізованих і інших військ пофарбовані фарбами, що дають яскравий відблиск та добре спостерігаються не тільки з повітря, але й із землі. Нічого не зроблено по маскуванню складів і інших важливих військових об’єктів…»

А чи тривожила у реальному масштабі часу тодішня ситуація Сталіна? Що ж, на цей рахунок є важливе свідчення головного маршала авіації Голованова. У червні 1941 року він командував Окремим 212-м дальнобомбардувальним полком і прибув зі Смоленська в Мінськ для подання командуючому ВПС ЗахОВО (Західний особливий військовий округ – прим. адм. сайту) генералові Копцю й командуючому ЗахОВО генералові армії Павлову. У ході бесіди Павлов зв’язався по ВЧ зі Сталіним. І Голованов став свідком того, як Сталін почав задавати Павлову зустрічні питання, на які командуючий ЗахОВО відповів так: «Ні, товариш Сталін, це неправда! Я тільки що повернувся з оборонних рубежів. Ніякого зосередження німецьких військ на кордоні не має, а мої розвідники працюють добре. Я ще раз перевірю, але вважаю це просто провокацією».

По закінченню розмови Павлов сказав Голованову: «Не в дусі хазяїн. Якась сволота намагається йому довести, що німці зосереджують війська на нашому кордоні».

Сьогодні є всі підстави вважати, що цією «сволотою» був… Бєрія. Після 3 лютого 1941 року він не керував зовнішньою розвідкою, однак у прикордонних військ (які підпорядковувалися Бєрії – прим. адм. сайту) була власна прикордонна розвідка. У неї не значилися в агентах вершки суспільства, зате їй допомагали поїзні машиністи, мастильники, стрілочники, скромні селяни й жителі прикордонних городків… Вони збирали інформацію, як мурахи, і, зібрана воєдино, вона давала об’єктивну картину про те, що відбувається. Підсумок же роботи цієї «мурашиної розвідки» знайшов відбиття в записках Бєрії Сталіну. Я пошлюся всього на три з них.

У записці № 1196/Б від 21.04.41 (Сталіну, Молотову, Тимошенко) повідомлялося про те, що почалося масштабне перекидання германських військ на радянсько-германському кордоні: «…у район Сувалки-Ликк прибули до двох мотомехдивізій, …у район м. Холм прибули до трьох піхотних, чотирьох артилерійських і одного моторизованого полків, кавполк… У район Томашов прибули штаб з’єднання, до трьох піхотних дивізій і до трьохсот танків» і т.і.

Бєрія повідомляв, що зосередження германських військ поблизу кордону відбувається невеликими підрозділами до батальйону, ескадрону, батареї, і найчастіше в нічний час; що в ті райони, куди прибували війська, доставлялася велика кількість боєприпасів і пального…

Ще більш тривожною була записка Бєрії особисто Сталіну № 1798/Б від 02.06.41: «…У районах Томашов і Лєжайськ зосередилися дві армійські групи. У цих районах виявлені штаби двох армій: штаб 16-ої армії… і штаб армії у фільварку Усьмєж… командуючим якої є генерал Рейхенау (вимагає уточнення)… 25 травня з Варшави… відзначене перекидання військ всіх родів. Пересування військ відбувається в основному вночі… Генерали германської армії роблять рекогносцировки поблизу кордоні… У багатьох пунктах поблизу кордону зосереджені понтони, брезентові й надувні човни. Найбільша кількість їх відзначена в напрямках на Брест і Львів…» і т.і.

5 червня в записці № 1868/Б Бєрія знову доповідає Сталіну дані, які однозначно вказують на високу ймовірність нападу. Зокрема, повідомлялося, що «у районі Янов-Подляський, 33 км західніше м. Бреста, зосереджені понтони й частини для двадцяти дерев’яних мостів…» і т.д.

Поступово Сталіну ставало зрозуміло, що заходи німців — не прикриття удару по Англії (дерев’яні мости потрібні для переправи не через Ла-Манш, а через Буг), не демонстрація сили, а готування до вже швидкої війни.

Але от як готувалися до війни деякі… Заступник наркома оборони з бойової підготовки Мєрєцков, що виїхав з інспекцією у західні округи 15 червня перебував у ЗахОВО й разом з командуючим Павловим спостерігав за навчаннями в авіаційній частині. У розпал навчання на аеродромі сів німецький літак. Мєрєцков був вражений, але Павлов пояснив, що за розпорядженням начальника Цивільної авіації СРСР на цьому аеродромі наказано приймати німецькі пасажирські літаки.

Обурений Мєрєцков наказав підготувати телеграму на ім’я Сталіна, а потім запитав генерала Копця: «Якщо почнеться війна й авіація не зуміє вийти з-під удару, що будете робити?» Копець відповів: «Тоді буду стрілятися!» Через тиждень тридцятидвохрічний Копець застрелився. Його начальник Павлов був пізніше розстріляний. Правильно чи ні?

А от що пише генерал НКВС Судоплатов… 20 червня генерал НКВС Ейтінгтон зателефонував давньому знайомцю по Іспанії, командуючому ЗахОВО Павлову, і по-дружньому поцікавився, на які прикордонні райони варто звернути особливу увагу у випадку початку війни, але Павлов у відповідь «заявив щось… незрозуміле».

Читаєш все це, і думаєш: «Чому був такій сліпий Павлов?» І не він один, й насамперед — у ЗахОВО! Чи не маємо ми тут справу із залишками змови Тухачевського-Уборевіча? У свій час Павлова просували вони. І насамкінець, чому Гітлер завдав удар через Білорусію, коли йому — за загальною думкою, насамперед була потрібна Україна? Окупувавши величезною масою військ із самого початку її, позбавивши СРСР потужної виробничої й сировинної бази на Україні, Гітлер міг розраховувати на багато чого. А Гітлер завдав удар через Пінські болота…

Із чого б це, а?

kordon-41А тепер ми підходимо до двох ключових фактів, без яких неможливо мати чесну картину останніх передвоєнних днів. Обидва факти достовірні, але даремно шукати їх в академічних виданнях. Але ж факти вбивчі, вони повністю перевертають всі наші уявлення про те, що відбувалося в Кремлі напередодні війни.

Генерал-майор авіації Захаров перед війною командував 43-ою ВАД (винищувальною авіадивізією – прим. адм. сайту) ЗахОВО у званні полковника. Мав досвід боїв в Іспанії й Китаї. Цитата з його книги «Я — винищувач» буде великою, але тут важлива кожна фраза! От що писав Захаров:

«…Десь у середині останнього передвоєнного тижня… я одержав наказ командуючого авіацією Західного Особливого військового округу пролетіти над західною границею. Довжина маршруту становила кілометрів чотириста, а летіти було необхідно з півдня на північ — до Бєлостоку. Я вилетів на В-2 разом зі штурманом 43-ої винищувальної. Всі дороги за кордоном були забиті військами. У селах, на хуторах, у гаях стояли погано замасковані, а те й зовсім не замасковані танки, бронемашини, гармати. По дорогах шастали мотоцикли, штабні автомобілі… …Усе, що я бачив під час польоту, нашаровувалося на мій колишній військовий досвід, і висновок, що я для себе зробив, можна сформулювати в чотирьох словах: від дня на день.

Ми літали тоді не набагато більше трьох годин. Я часто саджав літак на будь-якій підходящій площадці, що могла б здатися випадковою, якби до літака відразу не підходив прикордонник. Прикордонник виникав безшумно, мовчки брав під козирок (тобто він заздалегідь знав, що незабаром сяде наш літак з терміновою інформацією! — С.Б.), і кілька хвилин чекав, поки я писав на крилі повідомлення. Одержавши повідомлення, прикордонник зникав, а ми знову піднімалися в повітря й, пройшовши 30-50 кілометрів, знову сідали. І я знову писав повідомлення, а інший прикордонник мовчки чекав і потім, козирнувши, безшумно зникав. До вечора в такий спосіб ми долетіли до Бєлостоку…»

Там Захаров доповівся заступникові командуючого ЗахОВО Болдіну, що проводив розбір навчань. Генерал Болдін, що закінчив війну заст. командуючого військами 3-го Українського фронту, інформацію Захарова врахував. А от реакція Павлова в Мінську була, за словами Захарова, іншою: «…Генерал армії… поглядав на мене так, немов бачив уперше… Наприкінці повідомлення він запитав, чи не перебільшую я. Інтонація командуючого відверто заміняла слово «перебільшувати» на «панікувати»…» Але ж нерідко доводиться читати, що Павлов, мол, «попереджав».

Але важливіше от що… Прикордонники — це служба Бєрії! Із прикордонного «секрету» повідомлення Захарова могло піти тільки Бєрії по ланцюжку від прикордонної застави до столу наркома. І в справжній історії війни політ полковника Захарова повинен бути записаний заголовними буквами! У тому числі завдяки цьому польоту Сталін з 18 червня 1941 року знав, що війна почнеться дуже незабаром. Крім того, про це «повідомив» Москві сам… Гітлер!

От як це, зважаючи на все, було фактично…

Захаров формально літав за завданням Копця, але літав, поза сумнівами, й за завданням Сталіна, хоча сам про це, звичайно, не знав, як не знав цього й Копець.

Задумаємося: чому, якщо завдання Захарову давав Копець, тобто людина з відомства наркома оборони Тимошенко, повідомлення від Захарова скрізь приймали прикордонники з наркомату внутрішніх справ Бєрії? І приймали мовчки, не задаючи питань: хто, мол, ти такий і чого тобі треба?

Як це так?! У напруженій атмосфері в самого кордону сідає літак, і прикордонна варта не цікавиться в пілота: «А що тобі, властне, милий друг, тут потрібно?» Таке могло бути в одному випадку: коли на кордоні під кожним, образно кажучи, кущем цей літак очікували. Хто в реальному масштабі часу міг дати наказ, що з’єднав воєдино зусилля підлеглих Тимошенко й Бєрії? Тільки Сталін. Але навіщо? Пояснення може бути одне: політ полковника Захарова став одним із завершальних елементів стратегічного зондажу Москвою намірів Гітлера. Уявимо собі ситуацію того літа…

Москва одержує повідомлення про війну, що наближається, від нелегалів і легальних закордонних резидентур Мєркулова із НКДБ, від нелегалів генерала Голікова, керівника ГРУ Генштабу, від військових аташе й по дипломатичних каналах. Але все це може бути провокацією Заходу, що бачить у зіткненні СРСР і Німеччини власний порятунок.

Однак є розвідка прикордонних військ, і от її інформації вірити можна. Це — інтегральна інформація від такої розгалуженої периферійної розвідувальної мережі, що вона може бути лише достовірною. І ця інформація доводить близькість війни.

Але як перевірити все остаточно?

Ідеальний варіант — запитати самого Гітлера про його справжні наміри. Не оточення фюрера, а його самого, тому що фюрер не раз зненацька навіть для оточення міняв строки реалізації власних наказів! Строки наступу на Західному фронті в 1940 році змінювалися Гітлером більш, як 20 разів!

І Москва 18 червня 1941 року звертається до Гітлера про термінове направлення до Берліну Молотова для взаємних консультацій. Це не гіпотеза, а факт, відзначений у щоденнику начальника ОКВ Франца Гальдера. У ньому, серед інших записів 20 червня 1941 року, знаходимо: «Молотов хотів 18.6 говорити з фюрером».

Одна фраза…

Але ця фраза, що вірогідно фіксує факт радянської пропозиції Гітлерові про терміновий візит Молотова в Берлін, повністю перевертає всю картину останніх передвоєнних днів! Повністю! І цей другий замовчуваний факт валить всю устояну — як у нас, так і на Заході — схему! Реально все було інакше!

Сталін стривожений. Він особисто диктує керівникові ТАРС текст заяви ТАРС від 14 червня, де говориться, що «за відомостями СРСР, Німеччина так само неухильно дотримується умов радянсько-германського пакту про ненапад, як і Радянський Союз, через що, на думку радянських кіл, слухи про намір Німеччини порвати пакт і почати напад на СРСР позбавлені всякого ґрунту…» Берлин відмовчується.

Виникає ідея направити до Гітлера Молотова. Гітлер відмовляє. Піти на зустріч із заступником Сталіна фюрер не міг ніяк.

Навіть якби Гітлер почав тягти з відповіддю, це було б для Кремля доказом близькості війни. Але Гітлер взагалі відмовив. Відразу! Після відмови Гітлера не треба було бути Клаузевіцем, щоб зробити той самий висновок, що зробив полковник Захаров: «з дня на день».

І от отут Сталін доручає забезпечити термінову повітряну розвідку прикордонної зони. Чи міг Копець вибрати кращу кандидатуру, ніж Захаров?

З іншого боку, Сталін доручає Бєрії забезпечити негайну передачу зібраної досвідченим авіатором інформації в Москву. От чому Захарова по всьому маршруті його польоту, у зонах декількох прикордонних загонів, під кожним кущем чекали прикордонні наряди, навіть не запитуючи — що це за літак сіл у прикордонній смузі. Адже Захаров сідав на «підходящих площадках» не за власною ініціативою. Йому було заздалегідь сказане, що всі відомості він повинен періодично передавати через прикордонників, роблячи посадки через 30-50 кілометрів. Все зрозуміло! По-перше, час не чекав — відомостей чекав Сталін. При швидкості В-2 приблизно в 120-150 кілометрів на годину фактор часу на 400-кілометровому маршруті вже був значимим.

По-друге, Захарова німці могли й збити — навіть над нашою територією. Адже вони не могли не бачити, що летить по кромці кордону радянський літак і не могли не розуміти, що зараз розкривається прикордонна дислокація германського угруповання, готового кинутися на СРСР. Але Захаров час від часу сідав, і навіть якби в нього з якогось моменту польоту виникли проблеми, хоча б частина оперативної інформації до Москви дійшла б.

Вона ж дійшла взагалі повністю. І вже до вечора 18 червня 1941 року Москва знала точно: війна є близькою.

НЕВИКОНАНІ НАКАЗИ

Зрозумівши, що Гітлер все ж зважився на війну, Сталін не пізніше вечора 18 червня почав віддавати відповідні розпорядження керівництву НКО. Нова активність була замічена й чужим оком, що підтверджується в записці Сталіну, Молотову й Бєрії, спрямованої наркомом ГБ Меркуловим 21 червня 1941 року, з текстом бесіди двох іноземних дипломатів, що відбулася 20 червня. Там були слова: «- Тут усі хвилюються — війна, війна. — Так, так. Росіяни довідалися».

Так, росіяни довідалися!

І довідалися завчасно тому, що зусилля безлічі великих і дрібних розвідників, що вживалися в останні місяці, увінчав успішний стратегічний зондаж Москви! Це був клас розвідки в повному розумінні слова на вищому рівні — інформатором Кремля опинився особисто фюрер.

Тепер було слід надати вказівки про термінове приведення без особливого шуму військ Особливих округів у бойову готовність. І от отут, на жаль, далеко не всі генерали опинилися на висоті. Потім, у мемуарах, дехто посилався на вплив заяви ТАРС від 14 червня, який нібито «розмагнитів». Але будь-які політичні заяви не можуть бути керівництвом до дії для військових. Для військової людини таким є тільки наказ!

З початку травня 41-го кожен старший командир і генерал у західних військових округах повинен був бути як натягнута струна. Це було також обов’язком «команд» Тимошенко й Жукова в Москві, Павлова в Мінську й Кирпоноса в Києві. Але армія «готувалася» до війни так, що при незначному на січень 1941 року мобілізаційному запасі вогнеприпасів у КОВО (Київському особливому військовому окрузі – прим. адм. сайту) Генштаб і ГАУ (головне артилерійське управління – прим. адм. сайту) воліли відписуватися й «заспокоювали» Київ, що, мол, протягом 1941 року все буде відвантажено.

Країна дала армії міцну броню швидких новітніх танків Т-34, але в передгрозову пору рядові танкісти не мали можливості цю техніку в найкоротший термін освоїти. З іншого боку, нові механізовані й танкові корпуси формувалися ледве не на кордоні. Так, у цілому РСЧА (Червона армія — прим. адм. сайту) була міцна, але мала, як зараз з’ясовується, низку слабких ланок. Але ж ланцюг рветься по них! І Сталін відповідальний за це лише в тій мірі, у який вищий керівник відповідає за все, навіть не будучи винним безпосередньо. Провина ж генералітету була набагато більш конкретною.

Багато, багато не зрозумілого ми маємо у висвітленні передвоєнної половини 1941 року й особливо останнього передвоєнного тижня. Скажемо, знаменита «заслуга» наркома ВМФ Кузнєцова в приведенні флотів у готовність № 1… Чи такою вже вона була великою на ділі?

Є «Записки учасника оборони Севастополя» капітана 1 рангу Євсєєва, які зберігаються в Центральному військово-морському архіві. І з них зрозуміло, що бойову готовність на ЧФ оголосили вже після того, як перші німецькі бомби розірвалися на Приморському бульварі Севастополя, заповненому тими, хто гуляв в зв’язку з завершенням великих маневрів. Комфлоту Октябрський давав у ту ніч бенкет.

Маневрами керував адмірал Ісаков. Саме він й засекретив в 1943 році записки Євсєєва «із правом використовувати всім, працюючим по Севастополю». Помітимо: не віддав наказ покарати Євсєєва за наклеп, а «усього лише» засекретив незручну правду про адміральський бенкет під німецькими бомбами.

Проте начальник ГУ прикордонних військ НКВС генерал Соколов у ніч на 22 червня перебував на ділянці 87-го погранзагону Білоруського прикордонного округу. Головний прикордонник країни не міг бути там без наказу Бєрії й санкції Сталіна, і зрозуміло, що Соколов потрібний був у Білорусії для того, щоб з початком бойових дій організувати бойову роботу прикордонників в умовах війни. 21 червня застави, прикордонні комендатури й загони вийшли з казарм і зайняли оборонні споруди. Прикордонники завжди вміли воювати, і один досвідчений солдат кордону (а їх було в західних округах близько 100 тис.) в умовах складного динамічного бою коштував, мабуть, десятка звичайних червоноармійців. Так і сталося: прикордонні війська у війні, що почалася, відразу ж зіграли роль, без перебільшень, стратегічну. Вони цілодобово трималися в обстановці, у якій багато армійських частин відкочувалися назад через години. Однак стратегічний подвиг прикордонних військ НКВС СРСР у червні 1941 року не оцінений за його значенням дотепер!

Натомість генерал Павлов в останній передвоєнний вечір насолоджувався оперетою в Мінському театрі, хоча в той момент повинен був бути не в ложі театру, а на фронтовому командному пункті. Саме фронтовому, а не окружному, тому що не пізніше 19 червня з Москви в Мінськ і Київ надійшли відповідні розпорядження. І загальна неготовність прикордонних військових округів НКО до 22 червня виглядає більш ніж дивно на тлі готовності прикордонних округів НКВС. Чому? Адже, зважаючи на все, Сталін дав за три дні до війни загальне «добро»! Не версія, а факт, що не пізніше другої половини дня 19 червня з Москви надійшов до Києва наказ польовому управлінню штабу округу негайно передислокуватися в місто Тернопіль, де в будинку колишнього штабу 44-й стрілецької дивізії розташовувався фронтовий командний пункт.

Під Барановичами, у районі станції Обуз-Лісова, розвертався фронтовий командний пункт ЗахОВО. Тільки Павлов там до початку війни так і не з’явився!

А от в ОдВО (Одеського військового округу – прим. адм. сайту) генерал Захаров прибув на свій польовий командний пункт у районі Тирасполя 21 червня вчасно й взяв на себе командування. І прибув Захаров туди тому, що ще 14 червня (!) одержав наказ із Москви виділити армійське управління 9-ої армії й 21 червня вивести його в Тирасполь.

Колишній заст. начштабу Одеської ВМБ (військово-морської бази – прим. адм. сайту) контр-адмірал Дерев’янко прямо пише про директиви Тимошенко й Жукова від 14 і 18 червня та повідомляє, що командуючі інших західних округів одержали їх 18 червня! Однак в «Спогадах і міркуваннях» маршала Жукова про ці директиви не сказано — згадуються лише директиви від 14 квітня й 13 травня. Про директиви 14 і 18 червня – а ні слова!

Так, сліди замітали й замітають. Наприклад, повідомляється, що 13 червня Тимошенко просив у Сталіна дозволу привести в бойову готовність і розгорнути перші ешелони за планами прикриття, але Сталін не дозволив. Що ж, 13 червня саме так мабуть і було варто думати. Сталін, розуміючи, що країна ще не готова до серйозної війни, не хотів давати Гітлерові приводу до неї. Відомо, що Гітлер був дуже невдоволений тим, що Сталіна не вдається спровокувати. Тому 13-го червня Сталін ще міг коливатися — чи пора приймати всі можливі заходи щодо розгортання військ. Тому й почалися термінові зондажі, починаючи із заяви ТАРС від 14 червня, яку Сталін швидше за все після розмови з Тимошенко й склав. Потім відбувся «момент істини» з польотом полковника Захарова й відмовою Берліну прийняти Молотова. У своїх мемуарах Жуків писав: «Після смерті Й.В.Сталіна з’явилися версії про те, що деякі командуючі і їхні штаби в ніч на 22 червня, нічого не підозрюючи, мирно спали або безтурботно веселилися. Це не відповідає дійсності. Остання мирна ніч була зовсім іншою…»

На жаль, при всій повазі до Георгія Костянтиновича не можу не сказати, що тут видно прагнення й честь дотримати, і капітал придбати… По-перше, генерал Павлов і адмірал Октябрський саме безтурботно веселилися. По-друге, якщо в останню мирну ніч командуючі і їхні штаби були на місцях і в бойовій готовності, то чому спали війська? При тому одні спали, а інші вже висувалися до кордону… Як це розуміти?

З тих днів минуло 70 років. І всі ці роки для багатьох «високий» обман був дорожчим, ніж «тьми низьких істин». Залишається зрозуміти — що необхідно сьогодні нам: продовження неправди або гірка, як рятівні ліки, правда про початок Великої Вітчизняної?

Брезкін С.Т.   — професор

«Независимое военное обозрение» — додаток до видання «Незвисимая газета»

Переклад на українську мову – сайт «Гвіздівці»

********************************************************************

Коментар адміністратора сайту: ця стаття професора Академії військових наук, автора багатьох праць з військової історії, нашого земляка Брезкіна С.Т., була опублікована у додатку до видання «Незвисимая газета» — «Независимое военное обозрение» ще 10.08.2011 р. Безумовно, що вона відображає власні погляди автора. Цей погляд цілком спростовує усталене уявлення про початок війни, яке формувалося в СРСР ще з хрущовських часів та продовжує формуватися в пострадянськиї країнах й досі. Стаття в значній мірі виправдовує Сталіна і Бєрію стосовно подій, що передували початку війни, і слід віддати авторові належне: викладений авторський погляд достатньо чітко підтверджений заслуговуючими уваги документальними матеріалами.

Відразу постає питання: для чого це було потрібно Хрущову? Відповідь очевидна: щоб зламати сталінську систему влади, мати ще один привід позбутися окремих сталінських кадрів було необхідним таке, що істотно плямувало Сталіна, Бєрію в очах народу. А для цього було явно недостатньо «розвінчання» масових репресій.

Та все ж слід нагадати відвідувачам сайту, що істина про такі масштабні події не буває з якогось одного боку, вона завжди десь ближче до середини.

_____________________________________________________

Публікація — червень 2013 р.

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1 коментар к “Хто прошляпив початок Вітчизняної війни?”

  1. Дійсно — історія, навіть і не досить давня, а так багато невідомого.

Залишити коментар