01 rus2На завершення публікацій до 95-тиріччя Хотинського повстанняHotin представляємо Вашій увазі точку зору, так би мовити — іншої сторони…

Сучасними румунськими дослідниками історії в Мережі[1] опублікована досить таки цікава за своєю суттю стаття, що героїзує події 1919 року, а саме — дії румунської влади під час Хотинського повстання і вже згадуваного в наших матеріалах румунського генерала-карателя Стана Поеташа (Stan Poetaş), знищеного повстанцями.  Стаття цікава не стільки описом особистості одного з керівників окупаційних військ (по суті — військового злочинця), скільки загальними підходами до опису подій, демонстрацією сучасної румунської — «правильної» позиції, ну й, звичайно, деякими новими деталями того, що відбувалося в той час.

Спочатку, як і годиться, автор статті наводить загальні міркування про подвиги румунської нації і обурюється із приводу чорної невдячності західноєвропейців: румуни нібито захистили східні кордони європейської цивілізації проти комуністичного червоного терору, двадцять п’ять років рятували її від більшовиків.

Більш того, автор розширює часові межі цієї «великої» місії Румунії, наводячи в якості прикладу часи монголо-татарської навали й турецької експансії: «Спокій Європі забезпечила «румунська кров»… У той самий час як Захід був зайнятий створенням власного благополуччя, тільки час від часу воюючи з іншими, ми воювали в болотах з турками… Мені цікаво: чи відбулася б Велика французька цивілізація, якби на Сході від неї була розташована Османська імперія?.. Але сьогодні зовсім забули цю істину…», — міркує румунський дослідник.

На його думку, причиною окупації Румунією Бессарабії, як то виявляється, була винятково турбота румунської влади про запобігання розширення більшовизму після австро-угорської революції й забезпечення порядку в тодішній Молдавії, у якій російські війська (природно, що головним чином – більшовики) «почали систематичне розгарбування й терор цивільного населення» і навіть (!) намагалися вбити румунського прем’єр-міністра, заарештувати й скинути короля наприкінці 1917 року. Посварив автор і соратників по інтервенції в Радянську Росію — французькі війська та ін., які постійно підводили румунів.

Але одним з найбільш важливих внесків Румунії, на його думку, було те, що вона потім протягом більше двадцяти років стримувала «червону напасть» у серце Європи, «румун били, вони боролися, розплачувалися кров’ю й жертвами, понесли тяжку жертву, про яку сьогодні нічого не відомо навіть самим румунам».

Слід зазначити, що авторові не можна відмовити в певній правоті: Захід ніколи не був вдячним своїм захисникам і рятівникам. Звичайно, румуни далеко не єдині, хто в багатьох випадках рятував Європу від різних загроз, починаючи з татаро-монгольських навал і завершуючи вторгненнями турків і кримських татар. І, дійсно: західні правителі цю допомогу русичів, а згодом — українців, росіян, а також болгар, молдаван і тих самих румунів завжди дуже швидко забували.

rum-chernoutci

Румунські вояки у Чернівцях

І от, у контексті цих «румунських проблем», в оповіданні виникає фігура генерала Стана Поеташа. Не будемо вникати в його загальножиттєву й військову біографію (він не наш герой), зазначимо лише, що Поеташ став генералом при призначенні його до складу окупаційних сил у Бессарабію.

Рушійною силою Хотинського повстання автор історичного дослідження зазначає більшовиків. Відразу ж відзначимо, що назва цього повстанського руху («Хотинське повстання») автор, та й взагалі сучасні румунські історики майже ніколи не згадують. Вони навіть слово «повстання» не згадують, заміняючи його словом: «напади». І от автор пише: «щоб краще зрозуміти причини місцевої підтримки, якою користувалися більшовики під час нападів, не тільки від українського населення в регіоні, але й від деяких інших елементів, у тому числі — молдавського, варто дещо пояснити. У ході російської революційної хвилі осіни 1917 року, коли більшовики-ленінці прийшли до влади з гаслом Леніна «Мир і земля!»[2] , у Бессарабії  були ті, котрих більшовики ввели в оману своєю пропагандою, розповідаючи, що в союзі з Румунією бессарабці будуть в кабалі в румунських бояр, втративши всі досягнення, отримані в 1917 – на початку 1918 року[3] . Деякі з них (бессарабці) діяли в банді Г.И. Барбуци, бессарабця із селища Калараш[4] , що перейшов Дністер і захопив Атаки.

Опис боїв узятий[5] із книги Костіна Скурту (Costin Scurtu) про румунську армію Добруджі (1829-1919). Ми процитуємо його, хоча й не дослівно, але саме так, як описано в статті. І в цьому випадку слід зазначити, що, незважаючи на сугубо суб’єктивну оцінку подій, йдеться про документально зафіксовані румунськими прикордонниками й військовими факти, що точно відбивають дати й час подій (на жаль, у публікаціях не вся ця хронологія відбита).

Далі — цитуємо румунське бачення подій. Коментарі у виносках, звичайно, наші.

&&&

З урахуванням особливостей ріки Дністер, були визначені три сектори, які було необхідно тримати під контролем: Жванець – Хотин, Березово — Lămăcuiţi[6] і Могилів – Атаки[7]. 5/18 січня 1919 р. надійшла інформація про підготовку супротивника до перетину ріки Дністер. Була активізована профілактична діяльність на кордоні, виставлені охорона й установлене патрулювання групами. У ніч із 6 на 7 січня 1919 (19/20 січня за новим стилем), в 3:40 ранку, банди перетнули Дністер у великій кількості більшовиків — революціонерів, внаслідок чого румунські війська 11-ої компанії й 21-го підрозділу  прикордонної охорони в цьому районі між селами Атакі, Каларашовка й Вережани відступили на лінію сіл Окниця, Бричани, Секуряни й Романкоуци. У цьому районі був вчинений напад на підрозділ, що складається із двох піхотних батальйонів і двох батарей під командуванням генерала Стана Поеташа. В 9.00 надійшла інформація, що більшовики перетнули Дністер і в інших місцях, з використанням річкових переправ, які були атаковані за сприяння збройного цивільного населення. Не було складностей у придбанні  зброї, багато якої було залишено росіянами при відступі і яке не змогли вилучити в повному обсязі румунські військовослужбовці. Але багато зброї було отримано й контрабандою через Дністер.

Відділення 1-го кулеметного батальйону 34-го піхотного полку, захищаючи міст в Атаках, було майже повністю оточене й змушене відступити. Вони відійшли до південно-західної окраїни села Атакі, зберігаючи під спостереженням села Волчинець, Каларашовка, Атакі. У цей час генерал Стан Поеташ хотів проінспектувати правий сектор 2-го батальйону 34-го піхотного полку. У ході інспекції військ у селі Каларашовка він був застрілений людьми з банди Г.І. Барбуци.  С. Фосу, що застрелив його[8], буде в подальшому — в 1929 році засуджений до страти, а Г.І. Барбуца буде через якийсь час після цих подій страчений націоналістами українського гетьмана Петлюри за Дністром.

Примітка: гетьман українських націоналістів Петлюра після поразки від Червоної армії, що поклала кінець незалежності України, сховавсяDekret_zemlia в Румунії.

Наші війська здійснювали перегрупування в районі селища Савка, більшовики захопили села Аріонешти, Унгурь, Каларашовка, Окниця, Атакі, Волчинець, Мєрєшовка. Готувалася контратака румунів для відновлення порядку й знищення росіян, вживання серйозних заходів, у тому числі до цивільного населення, що було співучасником з ними. 9 січня підрозділи генерал-майора Ласкара (Lascăr) атакували росіян у напрямку Окниці. Після захоплення Бирнова, з`явилася можливість завдати поразки супротивникові із села. Були очищені від супротивника населені пункти Сороки, Ленкауци, Постова, Гвоздауци, Романкоуци. Полковник Іон Пєтрєску доповів про остаточне  звільнення від ворожих сил району Cавки, продовжуючи просування до Атак і Кодрян для знищення банд і більшовицької революції. У важких боях були звільнені населені пункти Волчинець, Атакі, Калараш. 10 січня в ході придушення ворожого опору в селах Унгурь і Аріонешти виникла необхідність у підкріпленні для відбиття супротивника. На 13:00, румуни 9-й добруджської дивізії встали над висотами безпосередньо на південь від ріки Дністер, «знищивши супротивника, що залишив на місці поранених і загиблих, пушки та інше військове спорядження». Більшовики, намагаючись втекти через ріку, за словами полковника Пєтрєску, в основному були вбиті в човнах і тонули. Була звернена увага посадових осіб української армії Петлюри, щоб бандити не використовували їхню зброю, інакше підрозділи Румунії застосують артилерію проти міста Могильова, у тому числі хімічні набої. Відповідь українців була такою, що більшовицька атака відбулася без відома петлюрівської армії.

На 11 січня полковник Іон Пєтрєску доповів: «останки тіла покійного командуючого Поеташа я викопав, помістив у труну й евакуював у Савку. Похорон відбудеться 14 січня 1919 року в м. Сороки».

rymyni_kylemet

Румунські кулеметники обстрілюють село

Більшовики після поразки в Атаках не припинили бойові дії, а лише змінили напрямок нападів. 10/23 січня, більшовики енергійно піддали нападу Хотин, користуючись чисельною перевагою над румунськими військовослужбовцями. Частина населення сіл навколо Хотина повстали, будучи пов’язані з більшовиками в Україні. Звірства більшовиків, як і в Атаках[9],  були невимовні. Захоплених румунських солдатів катували до смерті, виколювали очі, вирізали язики, вішали уздовж доріг. Шефа румунської повітової сигуранци піддали катуванням і кинули в фортецю.

Сили більшовицької революції були 4-5 тисяч чоловік, 2-3 тисячі вершників і 8-10 гармат, що дуже важливо згадати, оскільки це вказує на те, що в них був час підготувати, організувати й скоординувати дії своїх підрозділів і агітаторів на великій території, а не обмежуватися безладними діями банд.

Проти них армія вводить у дію 5-й армійський корпус під командуванням генерала Давідоглу (Davidoglu). Капітан Міронеску атакував супротивника в напрямку Nedebanţi[10]. 17 січня, командир 1-ої кавалерійської дивізії генерал Скіна Михай провів підготовку до вирішальної атаки 19 січня (1 лютого за новим стилем) на Хотин, на півдні й на захід від міста, у той час як війська будуть здійснювати маневр через Пригородок (Prigoradok) і Арістовку (Aristovka), містечко Атаки[11]. Ці загони, генерал-майор Ласкара, капітана Кіцулеску (Chiţulescu), полковника Пєтрєску (Petrescu) і майора Беленєску (Bălănescu) крім того діяли по відновленню закону й порядку, як військова поліція проти більшовиків, видавали ордери на обшуки, виявляли зброю й боєприпаси, а також здійснювали розслідування для виявлення лідерів більшовиків, що прибувають через ріку Дністер.

Під час бойових дій неодноразово виникали артилерійські дуелі. 21 січня артилерійським вогнем були знищені сили більшовиків, які концентрувалися,  готуючись перетнути Дністер для підтримки діяльності плацдарму через пункт Філімонов – Жой (Joi), випустивши близько 200 пострілів по таборах більшовицьких революціонерів у таборах і селах Лядова й Наславча. На початку лютого, порядок буде відновлений і ворог вигнаний за Дністер.

Відплата

избиение селян

«Профілактична робота з населенням»

Віктимізація[12] є самим складним питанням для будь-якої армії в цьому світі. Обходження з ув’язненими й цивільним населенням у зоні бойових дій були предметом багатьох міжнародних договорів, з яких найбільш відомі й найбільше часто згадуються Женевська конвенція, 1949 року, що насправді була продовженням інших конвенцій, укладених в 1864, 1906 і 1929 роках. Однак, більшість із них стосуються захисту ув’язнених, поранених і цивільного населення в зоні воєнних дій, а також комбатантів[13], що перебувають у таборах. Дана Конвенція застосовується тільки до боротьби між військами в уніформі або з знаками відмінності. У ній не згадуються війська супротивника, одягнені в цивільний одяг без видимих відмітних знаків.

І в нашій військовій історіографії є пробіли, особливо при комунізмі: ми говорили, що ми були гарні й лагідні з ворогами, навіть якщо вони звірствували проти нас. Якби ми були такі лагідні з арештованими, які робили звірства й ми б їх умовно звільняли, то наступного дня ми б просипалися знову поруч із ними й вони знову вчиняли б свої злочини й звірства, що зрештою призвело б до знищення нас — як нації. Принцип «підстав щоку» у дійсності не застосовується у світовій історії.

Одним із прикладів наводиться навіть Стефан Великий (і Святий), у найвідомішій його перемозі над татаро-монголами під Липником, в 1469 році. Набіг золотоординців був відбитий після важкої боротьби, були взяті в полон син і брат хана. Слід зазначити, що татари вели війни на тотальне знищення, у кожному селі вони холоднокровно вбивали все чоловіче населення й жінок похилого віку, а дітей брали в кабалу. Після цієї поразки, хан повинен був відправити 100 посланців просити Стефана звільнити сина й брата, а також частину ув’язнених. Що повинен був зробити Стефан для забезпечення того, щоб на наступний рік вони знову не вступили в боротьбу проти нього? Він прийняв інше рішення, розірвав за допомогою чотирьох коней ханського сина, а сотні інших бранців, які були делеговані для викупу ханського сина, наказав відрізати носи, скласти їх у сумку, що передав одному з них і відпустив, щоб той передав, «що дев’яносто дев’ять тих, хто залишилися, будуть страчені, як і брат хана…».

Як повинні були діяти румуни після злодіянь, що описані вище? Звільнити всіх захоплених більшовиків? Досвід румунів, що боролися проти більшовиків як румунських добровольців у Сибіру показував, що наслідком будь-якої домовленості з більшовиками згодом був напад на тій підставі, що вони не укладають угод з буржуями, так само, як і в подальшому Сталін прийняв цю фразу, заявивши, що «договори навіть» не варті паперу, на якому вони написані[14].

Таким чином, накази румунського командування при нападах на Атаки й округу були зрозумілі: «ви повинні застосовувати тверді заходи проти населення, що діяло разом з ними (більшовиками), варто відновити повний порядок за всяку ціну». Але це не було застосовано проти цивільного населення, а тільки проти тих цивільних осіб, які були захоплені при боротьбі з більшовиками[15]. У зв’язку із цим, ще один наказ говорить наступне: «Бойові дії банд, регулярні війська розглядають як незаконні й будуть безжалісно винищувати їх повністю й радикально. Проти населення, що сприяло бандам при нападі на наші війська, будуть прийматися енергійні заходи крайньої ваги».

Poetas-Soroca

Пам ´ ятник генералові Поеташу в м. Сороки. Фото 30-х років ХХ ст.

 

Війська генерала Давідоглу відбивши в районі сіл Крестінешти й Медибауць, Добжок, Станчень (Stănceni), що призвело до великих втрат угруповань більшовиків (300 чоловік, 100 поранених). Око за око, зуб за зуб. Зрештою, я не прихильник різанини, як вона фігурує в нашій історіографії. Не було підстав. Бої на східному кордоні тривали й не припинилися повністю до другої світової війни. Генералові Стану Поеташу був споруджений пам’ятник в Атаках[16], що був зруйнований в 1940 році, по чутках кажуть, що цю статую румунські патріоти[17] сховали перед депортацією до Сибіру. Він був знищений в 1944, коли в Бессарабію повернулася Росія, встановивши «кріпосне право». Це сумно, що ніхто більше не згадує цього героя, що загинув у битві проти більшовиків, одного із сотень тисяч.

&&&

Ще раз нагадуємо, що це ми цитували опус румунських «істориків» про те, як вони бачуть Хотинське повстання.

Матеріал до публікації підготували О. Мандзяк, О. Кучерявий


[1] Blogul lui Cristian Negrea

[2] якщо бути точним, то цей лозунг звучав наступним чином: «Мир — народам, земля – селянам!»

[3] але саме так воно и сталося

[4] В джерелі Калараш (рум. Călăraşi, Келерашь) — місто в Молдавії, центр  Каларашського району в 50 км від Кишинева. Залізнична станція на лінії Кишинів — Унгень. У дійсності ж, Георгій Іванович Барбуца (Бербуца, Бербуце) ( 1891-1919) народився в бідній селянській родині в селі Софія Сорокського повіту. Закінчив 2-х класну школу в с. Надушита Сорокського повіту. У ряди більшовиків вступив на початку 1918 р. У березні 1919 р. був схоплений і розстріляний петлюрівцями в м. Дунаевці (нині місто в Хмельницькій області)

[5] автор особисто це зазначає

[6] Lămăcuiţi — в даному випадку, скоріш за все мається на увазі сучасне село Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, а Березово – сучасне село Наддністрянське Мурованокуриловецького району Винницької області.

[7] Атакі – село, а нині – селище в Окницькому районі Молдови, через Дністер від Могилів-Подільського (в ті часи – Сорокський повіт).

[8] фактично, за свідченнями багатьох безпосередніх учасників подій, генерал Поеташ був не застрілений, а повішений повстанцями на мості між Атаками і Могилевом. Румунським військовим просто було неприємно, що генерал потрапив у полон живий і був завішаний простими селянами.

[9] тут також маються на увазі Атакі Сорокського повіту

[10] Nedebanţi – скоріш за все, мається на увазі сучасне село Недобоївці Хотинського району

[11] це вже про Атаки біля Хотина

[12] Віктиміза́ція (лат. victima — жертва) — процес або кінцевий результат перетворення у жертву злочинного посягання.

[13] Комбатанти (від франц. combattant — воїн, боєць) – ті, що воюють. В міжнародному праві — особи, що входять до складу збройних сил сторони, що воює і безпосередньо беруть участь у військових діях. Комбатантами є  також учасники військових загонів добровольців, учасники Руху Спротиву, населення, що стихійно взялося за зброю при наближенні супротивника, а також учасники цивільних і національно-визвольних війн (останні вважаться комбатантами, якщо мають командира, відкрито носять зброю і дотримуються в своїх діях законів і звичаїв війни).

[14] насправді, це сказав не Сталін, а німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Цитата, фактично звучала так: «Не сподівайтеся, що одного разу, користуючись слабкістю Росії, ви будете отримувати дивіденди вічно. Росіяни завжди повертаються за своїми грошами. І коли вони прийдуть — не сподівайтеся на підписані вами єзуїтські угоди, що нібито вас виправдовують. Вони не будуть варті навіть того паперу, на якому написані. Тому з росіянами варто або грати чесно, або взагалі не грати».

[15] як загарбники боролися з «більшовиками» (а здебільшого саме з мирним цивільним населенням) і до повстання, і під час повстання і після придушення описано в багатьох джерелах, зокрема в нарисі А. Барбюса «Кати». На  нашому сайті це статті «Жорстокість на Хотинщині» , «До 95-тої річниці Хотинського повстання» та в інших. Зрозуміло, що повстання й спалахнуло саме через звірства та інші безчинства окупантів.

[16] пам`ятник Поеташу був поставлений не в Атаках, а в Сороках.

[17] звідки б у Сороках взялися «румунські патріоти в 1940-му році? Звичайна пропагандистська маячня…

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити коментар